Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
18 серпня 2025 року Справа №200/5611/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кошкош О.О., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
28.07.2025 через систему "Електронний суд" до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за 920 годин несення служби в нічний час за період з 16.05.2023 по 08.01.2025, компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (31 день) за 2021 рік, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 22.01.2017;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення у вигляді доплати за 920 годин несення служби в нічний час за період з 16.05.2023 по 08.01.2025, компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (31 день) за 2021 рік, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 22.01.2017.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами поштовим листом з описом вкладення (або доказу надсилання вказаних документів до електронного кабінету відповідача в підсистемі Електронний суд).
31.07.2025 на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2025 позивачем надано докази надсилання відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї.
Під час вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі судом встановлено, що позивачем пропущено строк звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.08.2025 заяву позивача про визнання причин пропуску строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку задоволено частково. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду із позовною заявою в частині позовних вимог, щодо нарахування та виплати грошове забезпечення у вигляді доплати несення служби в нічний час за період з 20.07.2022 по 08.01.2025.
Позовну заяву в частині позовних вимог щодо виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (31 день) за 2021 рік залишено без руху та запропоновано позивачу надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку в частині вищевказаних позовних вимог.
14.08.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (31 день) за 2021 рік.
Обґрунтовуючи заяву позивач зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався 09.04.2025, а про розмір позовних вимог дізнався не раніше, ніж отримав відповіді від відповідача від 15.04.2025. Позивач погоджується з тим, що 09.04.2025 йому стало відомо про порушення своїх прав, а тому тримісячний строк звернення до суду закінчився 09.07.2025. Зазначає, що не міг раніше звернутися до суду, оскільки здійснює постійний догляд за матір'ю ОСОБА_2 , а тому він фізично не мав можливості підготувати та подати адміністративний позов.
Розглядаючи заяву про поновлення строку звернення до суду та додані до неї документи, суд зазначає наступне.
За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При цьому, суд з'ясовує момент, коли позивач фактично дізнався або мав реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення.
Приписами ч. 3 та 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з цим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів регулюються ще й положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до матеріалів справи, позивач звернувся з позовною вимогою, зокрема щодо компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (31 день) за 2021 рік.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 та інших.
Тобто, з 19.07.2022 року відсутня законодавча норма щодо звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, відтак застосуванню підлягає тримісячний строк.
Водночас відповідно до п. 1 Розділу "Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України", під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (з наступними змінами), на всій території України запроваджено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 30.06.2023 відмінено карантин.
Таким чином з 01.07.2023, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній з 19 липня 2022 року), яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з позовної заяви, згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 03.01.2025 № 4 о/с, позивача з 08.01.2025 звільнено зі служби в поліції за власним бажанням. Також зазначено, що позивачем невикористані відпустки за 2015 рік у кількості 4 діб, за 2016 рік у кількості 24 доби, за 2022 рік у кількості 17 діб, за 2023 рік у кількості 45 діб, за 2024 рік у кількості 45 діб.
Відповідно до Наказу 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських" ч. 8 Розділу III при звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні, зокрема: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.
Виходячи з цього, суд зазначає, що саме дата вручення позивачу наказу про звільнення (з яким вручається грошовий атестат), а саме 03.01.2025, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду. Отже, такий строк збіг 03.04.2025.
При цьому позивач не заперечує, що з наказом про звільнення від 03.01.2025 № 4 о/с та повідомленням про нараховані суми при звільненні він ознайомився при звільненні.
Судом встановлено, що позивач звернувся із цим позовом до суду через систему "Електронний суд" 28.07.2025, тобто із порушенням встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною першою статтею 233 КЗпП України (в редакції, чинній з 19 липня 2022 року).
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався 09.04.2025, а про розмір позовних вимог дізнався не раніше, ніж отримав відповіді від відповідача від 15.04.2025. Позивач погоджується з тим, що 09.04.2025 йому стало відомо про порушення своїх прав, а тому тримісячний строк звернення до суду закінчився 09.07.2025. Зазначає, що не міг раніше звернутися до суду, оскільки здійснює постійний догляд за матір'ю ОСОБА_2 , а тому він фізично не мав можливості підготувати та подати адміністративний позов.
Разом з тим, суд вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався саме 09.04.2025, оскільки з витягу з наказу від 03.01.2025 № 4 о/с вбачається відсутність дати та кількості днів невикористаної відпустки за 2021 рік.
Звернення позивача (09.04.2025) до відповідача та отримання відповіді (15.04.2025) у формі інформації не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, ураховуючи висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладені у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права на спірні виплати, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, оскільки такі дії позивач почав вчиняти поза межами тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України.
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 08.03.2023 по справі № 620/7954/21.
Аналогічного висновку дійшов П'ятий апеляційний адміністративний суд в постанові від 05.11.2024 по справі № 420/20606/24.
Посилання позивача на неможливість своєчасного звернення до суду у зв'язку зі здійсненням постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 суд оцінює критично, оскільки матеріалами справи не підтверджено фактичного здійснення такого догляду. Так, із висновку ЛКК від 23.01.2025 № 214 убачається, що ОСОБА_2 дійсно потребує постійного стороннього догляду, однак у цьому висновку відсутні відомості про те, що саме ОСОБА_1 здійснює такий догляд.
Щодо наданого витягу з інформаційної системи «Резерв+», суд зазначає, що ним підтверджується надання позивачу відстрочки від призову на військову службу згідно з п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 07.02.2025. Водночас зазначений витяг не свідчить про здійснення постійного догляду за матір'ю та не містить даних, які б обґрунтовували неможливість звернення позивача до суду у встановлений законом строк.
При цьому суд зазначає, що надання відстрочки не перешкоджало позивачу 16.01.2025, 03.03.2025, 09.04.2025 та 03.06.2025 звертатися із запитами до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Прем'єр міністра України, Національної поліції України, Донецького державного університету внутрішніх справ.
Зі змісту заяви не вбачається, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду в тримісячний строк з часу звільнення за захистом своїх прав в частині позовних вимог щодо виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (31 день) за 2021 рік.
Отже, триваюча пасивна поведінка позивача та його недисциплінованість як учасника суспільних відносин свідчить про недотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивач не міг не усвідомлювати, що тривале зволікання із зверненням до суду із позовною заявою, призведе до застосування судом процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду.
Оскарження особою будь-якої бездіяльності суб'єкта владних повноважень не дає підстав такій особі порушувати встановлений кодексом строк звернення до суду, оскільки строк звернення до суду обчислюється з дати, коли особа дізналася (повинна була дізнатися) про допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень, а не з дати, коли особа перестала очікувати на усунення суб'єктом владних повноважень такої бездіяльності.
Суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог щодо виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (31 день) за 2021 рік.
За усталеною практикою Верховного суду причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Європейського суду з прав людини в рішеннях від 28.05.85 в справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" та від 13.02.2001 в справі "Кромбах проти Франції", в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20.05.2010 в справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 в справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
В рішенні "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини" (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE N 116/1997/900/1112).
Виходячи із системного аналізу норм КАС України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист. Таких правил позивач не дотримався, а тому ним не виконано вимоги ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2024 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог про нарахування та виплату індексації - різниці грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 26.05.2024 та здійснення перерахунку грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2024 році та матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, виплаченої в 2024 році.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).
Враховуючи, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви у спосіб подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду із наведенням підстав для поновлення процесуального строку чим не виконано ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 04.08.2025, позовна заява в частині позовних вимог про нарахування та виплату компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (31 день) за 2021 рік підлягає поверненню заявнику на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Керуючись ст. 121, 122, 123, 169, 248, 256, 295 КАС України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки (31 день) за 2021 рік, разом з доданими до неї документами повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.О. Кошкош