19 серпня 2025 р. Справа № 120/4684/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці у письмовому провадженні звіт відповідача-суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/4684/24 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 10.09.2024, яке набрало законної сили 12.12.2024, вказаний позов задоволено. Визнано протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 04.01.2023 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 по 04.01.2023 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням вже виплачених сум.
18.02.2025 до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, подана в порядку, визначеному статтею 382 КАС України, шляхом зобов'язання Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону у 10-денний строк подати звіт про виконання вищезазначеного судового рішення. Заява обґрунтована невиконанням відповідачем рішення суду у цій справі.
Ухвалою від 03.03.2024 заяву позивача задоволено частково, зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону у місячний строк подати до суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі № 120/4684/24.
25.03.2025 до суду надійшов звіт Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про виконання вказаного судового рішення.
Відповідач зазначив, що Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону являється бюджетним закладом, який є розпорядником бюджетних коштів нижчого (третього) рівня та фінансується через Міністерство оборони України з державного бюджету. З метою виконання рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 , здійснено розрахунок необхідних коштів, який разом з листом на погодження щодо неоскарження та забезпечення фінансовим ресурсом від 10.02.2025 за вих. № 549/2366 поданий до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ). Інформація про потребу коштів до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, у тому числі в частині виплати ОСОБА_1 , подана 28.02.2025. Разом з тим для здійснення виплат на виконання судових рішень по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону у лютому та березні 2025 року, кошти не надходили.
Ухвалою суду від 25.04.2025 у прийнятті вказаного звіту відмовлено, а Військово-медичному клінічному центру Центрального регіону встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення суду від 10.04.2024 у справі № 120/4684/24 - до 25.05.2025.
22.05.2025 до суду надійшов звіт Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, у якому йдеться про вжиття відповідачем необхідних заходів для добровільного виконання вищезазначеного судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 .
Відповідач у звіті зазначив, що у квітні-травні 2025 року для здійснення виплат на виконання судових рішень по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону надійшло 61 943,00 грн, які в повному обсязі перераховані на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі № 120/4684/24. Зокрема, 17.04.2025 позивачу відшкодовано 39 996,11 грн (сплачено податок з доходів фізичних осіб в сумі 9349,74 грн та військовий збір в сумі 2597,15 грн), а 16.05.2025 також відшкодовано 8050, 00 грн (сплачено податок з доходів фізичних осіб в сумі 1800,00 грн та військовий збір в сумі 150,00 грн). Таким чином, загальна сума відшкодованих коштів ОСОБА_1 склала 50 793,26 грн (сума з урахуванням ВЗ та без урахування ПДФО), а сума з урахуванням ВЗ та без урахування ПДФО що залишилась до відшкодування - 131 766,4 грн (182 559,66 - 50 793,26).
Ухвалою суду від 09.06.2025 відповідачу встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення суду від 10.04.2024 у справі № 120/4684/24 - до 09.07.2025.
На виконання вказаної ухвали 08.07.2025 Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону подав звіт, в якому зазначає, що продовжує вживати усіх можливих заходів для повного виконання рішення суду у цій справі.
Так, за період з 22.05.2025 по 07.07.2025 для здійснення виплат на виконання судових рішень по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" до ВМКЦ ЦР надійшло 10 000 грн, які в повному обсязі перераховані на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі № 120/4684/24 за позовом ОСОБА_1 . Зокрема, 12.06.2025 позивачу відшкодовано 8050 грн, сплачено податок з доходів фізичних осіб в сумі 1800 грн та військовий збір в сумі 150 грн (всього на загальну суму 10 000 грн), що підтверджується платіжними інструкціями №№ 2021, 2022 та 2023 від 12.06.2025.
Отже, як зауважує відповідач, загальна сума відшкодованих коштів за рішенням суду у цій справі склала 71 943,00 грн (сума з урахуванням ВЗ та ПДФО), а сума з урахуванням ВЗ та ПДФО що залишилась до відшкодування - 110 616,66 грн (182 559,66 - 71 943).
Відповідач стверджує, що після надходження додаткових коштів за КЕКВ 2101020 КЕКВ 2800 на реєстраційний рахунок Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, вони будуть в обов'язковому порядку розподілені та виплачені відповідно до їх цільового призначення, у тому числі на виконання рішення суду від 10.09.2024 у справі №120/4684/24.
Таким чином, відповідач наголошує, що ним вжиті та продовжують вживатися усі можливі заходи відповідно до встановленого порядку щодо забезпечення бюджетних асигнувань на виконання вказаного судового рішення. При цьому просить врахувати факт відсутності безпосередньо у Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а також повноту вжитих заходів щодо їх забезпечення.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши звіт про виконання судового рішення, суд при вирішенні питання про його прийняття керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічні вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
За змістом положень частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Особливості прийняття судом рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення регламентуються статтею 382-3 КАС України.
Так, частинами першою, другою зазначеної статті визначено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Водночас за правилами, передбаченими абзацом 2 частини п'ятої статті 382-3 КАС України, якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Також відповідно до положень частини десятої, одинадцятої статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвалене на користь ОСОБА_1 рішення в цій справі натепер в повному обсязі не виконане, адже позивачу не виплачено усієї суми коштів, донарахованих у зв'язку з проведенням перерахунку його грошового забезпечення за спірний період на виконання судового рішення.
Відповідач вказаного факту не заперечує, але разом з тим наголошує на тому, що поступово сума заборгованості зменшується і в межах отримуваних бюджетних асигнувань на відповідні цілі ВМКЦ ЦР здійснює відшкодування нарахованого позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду у цій справі.
У цьому контексті суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
В силу вимог статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Встановлені судом обставини справи вказують на неможливість одномоментного повного виконання відповідачем рішення суду у цій справі в частині виплати стягувачу донарахованого грошового забезпечення, що обумовлюється відсутністю у відповідача належного фінансового забезпечення і коштів, необхідних для виплати у повному обсязі всієї суми заборгованості.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 821/1491/17 та багатьох інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Як вже зазначалося вище, за приписами частини другої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. В протилежному випадку, якщо відповідачем такі обставини доведено і вони знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, - суд має право прийняти такий звіт.
Таким чином, оскільки відповідач добровільно виконує рішення суду у цій справі та систематично погашає заборгованість перед позивачем в межах наявних у нього фінансових ресурсів на відповідні цілі, а доказів, які б свідчили про намір суб'єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, суд вважає, що підстави для накладення на керівника суб'єкта владних повноважень штрафу відсутні.
Суд враховує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Проте проблема невиконання рішень національних судів у соціальних та інших публічно-правових спорах має загальнодержавний характер та пов'язана з проблемою фінансування цих витрат з державного бюджету, особливо в умовах воєнного стану.
У даному ж випадку, на переконання суду, відповідачем наведено обґрунтовані причини об'єктивного характеру, які ускладнюють виконання в стислі строки судового рішення у цій справі. Такими причинами є відсутність бюджетних призначень, що підтверджується належними й допустимими доказами.
Утім, відповідач не ухиляється від виконання судового рішення, поступово виконує його та погашає існуючу перед позивачем заборгованість, вживаючи при цьому усіх можливих заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду.
З огляду на викладене та беручи до уваги, що з часу покладення на відповідача обов'язку подати звіт про виконання судового рішення у цій справі минуло понад три місяці і закон не передбачає можливість встановлення судом строку для здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який б перевищував цей граничний строк, але при цьому відсутні правові підстави для впливу на боржника шляхом накладення штрафу за невиконання судового рішення, суд доходить висновку, що за таких обставин необхідно прийняти поданий ним звіт.
Разом з тим суд наголошує, що це не звільняє відповідача від обов'язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов'язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він ухиляється від виконання рішення суду, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 294, 295, 381-1, 382, 382-2, 382-3 КАС України, суд
Прийняти звіт Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року в адміністративній справі № 120/4684/24 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала в повному обсязі складена 19.08.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович