13 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 2-1938/07
провадження № 61-3017св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , спадкоємцем якого є ОСОБА_2 ,
відповідач - Шеківська сільська рада Лубенського району Полтавської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня 2007 року позовні вимоги задоволено.
Надано ОСОБА_1 додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом на земельну ділянку (пай) площею
2,86 га, що залишилася після смерті його батька ОСОБА_4 , до державної нотаріальної контори з дня набрання рішенням чинності.
10 листопада 2023 року, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу до Полтавського апеляційного суду.
15 листопада 2023 року суддя Полтавського апеляційного суду направив запит до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області про направлення матеріалів справи № 2-1938/07 до суду апеляційної інстанції.
Згідно з відповіддю Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2023 року справа № 2-1938/07 за позовною заявою ОСОБА_1 до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини знищена у зв'язку з закінченням терміну зберігання (акт від
05 квітня 2021 року № 12).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня 2007 року у справі
№ 2-1938/2007 за позовною заявою ОСОБА_1 до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини направлено до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 січня 2024 року у відновленні втраченого судового провадження в цивільній справі № 2-31938/2007 за позовною заявою ОСОБА_1 до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
04 лютого 2024 року Лубенський міськрайонний суд Полтавської області на запит Полтавського апеляційного суду повідомив, що ухвала Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 січня 2024 року набрала законної сили 31 січня 2024 року.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від
19 грудня 2007 року.
Суд апеляційної інстанції з огляду на набрання законної сили ухвалою суду першої інстанції про відмову у відновленні втраченого судового провадження на підставі статті 358 ЦПК України відмовив у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із втратою судового провадження.
Постановою Верховного Суду від 31 липня 2024 року касаційну скаргу
ОСОБА_3 задоволено.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що той факт, що у ЦПК України не визначено повноважень для суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті апеляційного провадження у разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині, не є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню. Застосування судом апеляційної інстанції аналогії права і відмова у відкритті апеляційного провадження на підставі статті 358 ЦПК України у справі, що переглядається, є недопустимим, оскільки процесуальний закон не визначає такої підстави, і це не є прогалиною у законодавчому регулюванні. ЦПК України не передбачає такої підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, як втрата матеріалів судового провадження, й зазначене не
є прогалиною у законодавчому регулюванні. З огляду на відмінність
у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про відмову
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 саме з цих мотивів.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року,
з урахуванням ухвал Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2015 року та від 17 квітня 2025 року про виправлення описок, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської областіпро надання додаткового строку для прийняття спадщини закрито.
Ухвала мотивована тим, що Глава 1 Розділу V ЦПК України «Апеляційне провадження» не містить положень щодо дій суду апеляційної інстанції
в разі надходження апеляційної скарги на судове рішення у цивільній справі, провадження у якій втрачено, у разі наявності чинної ухвали суду про відмову у відновленні втраченого судового провадження з причин недостатності зібраних матеріалів, постановленої у порядку, визначеному статтею 494 ЦПК України. Згідно з частиною дев'ятою статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).
Суд зазначив, що у зв'язку з відмовою суду першої інстанції у відновленні втраченого судового провадження апеляційний суд немає можливості перевірити законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та прийняти рішення в межах повноважень, визначених статтею 374 ЦПК України, яке б ґрунтувалося на засадах верховенства права, було законним
і обґрунтованим та відповідало завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом.
За таких обставин, з огляду на неможливість розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня 2007 року, апеляційний суд вважав за можливе, застосувавши аналогію закону на підставі частини четвертої статті 494 ЦПК України, закрити апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
06 березня 2025 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що участі в розгляді цієї справи
ОСОБА_3 і її батько ОСОБА_5 не брали, оскільки не повідомлялися судом про дату, час і сам факт її розгляду. Позивач у цій справі визначив неправильного відповідача, оскільки ОСОБА_6 на час розгляду справи вже прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 . Зазначає, що судове рішення суду першої інстанції безпосередньо зачіпає її права та законні інтереси. Звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року
у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22) вказано, що
«[…] застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, й зазначене «мовчання законодавця» не є прогалиною у законі, враховуючи відмінності
у призначені та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції».
Доводи інших учасників справи
18 червня 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив,
у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та закрити касаційне провадження.
Відзив мотивований тим, що остаточну вирішальну правову оцінку діям чи бездіяльності учасників цієї спадкової справи надав Верховний Суд
у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 539/4177/19 (провадження
№ 61-56св23) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Стромко І. В., приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу
Юрченко М. А., Сенчанська сільська рада Миргородського району Полтавської області, Приватне акціонерне товариство «Райз-Максимко», Товариство
з обмеженою відповідальністю «Райз-Схід», Перша лубенська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Звертає увагу на те, що ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 січня 2024 року у відновленні втраченого судового провадження у цій справі відмовлено. Відповідно до статті 494 ЦПК України
у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз'яснює учасникам справи право на повторне звернення
з такою самою заявою за наявності необхідних документів. Повторного звернення учасників справи для відновлення втраченого судового провадження у цій справі не було.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
12 травня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини
і громадянина. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
Відповідно до статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Інших підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою процесуальним законом не передбачено, тобто визначений у статті 362 ЦПК України перелік є вичерпним.
Ненадання суду апеляційної інстанції повноважень закривати апеляційне провадження, якщо втрачене судове провадження не відновлено,
є очевидним, оскільки це відповідає змісту і самому призначенню стадії апеляційного перегляду в цивільному процесі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22) зроблено висновок, що:
«Застосування судом аналогії закону можливе виключно у тому разі, якщо
є прогалина у законі у регулюванні певних відносин, тобто існують суспільні відносини, що відносяться, зокрема до сфери регулювання процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодними нормами процесуального права, втім за своїм змістом, значущістю та актуальністю вимагають такого правового врегулювання у процесуальному законі.
Оцінюючи спірні цивільні процесуальні відносини, Верховний Суд виснував, що перелік підстав для закриття апеляційного провадження чітко та вичерпно визначений у статті 362 ЦПК України, розширеному тлумаченню цей перелік не підлягає, інші підстави закриття апеляційного провадження не можуть бути застосовані судом.
Апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з'ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам. На відміну від суду апеляційної інстанції, Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів, тому не має можливості приймати та оцінювати докази. А тому цілком логічно законодавець передбачив у частині четвертій статті 494 ЦПК України виключно для суду касаційної інстанції право на закриття касаційного провадження, якщо втрачене судове провадження не відновлено або відновлено неповністю.
Застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, й зазначене «мовчання законодавця» не є прогалиною у законі, враховуючи відмінності
у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції.».
Оскільки апеляційний суд не наділений повноваженням закривати апеляційне провадження, якщо втрачене судове провадження не відновлено,
а застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня
2007 року.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції..
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року скасувати, справу передати на для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов