13 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 303/9688/23
провадження № 61-4554св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюк В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бедь Мирослава Іллівна, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у складі колегії суддів Мацунича М. В., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору між батьками щодо здійснення батьківських обов'язків та визначення місця проживання дітей.
Позов мотивовано тим, що 16 березня 2022 року позивачка разом з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхала до Федеративної Республіки Німеччини (далі - ФРН), де діти відвідували навчальні заклади.
15 серпня 2022 року відповідач прибув до ФРН з метою проведення часу з дітьми та обіцяв повернути дітей матері 17 серпня 2022 року. Однак 17 серпня 2022 року ОСОБА_2 повідомив позивачку про те, що він разом з дітьми знаходиться на території України та не має наміру повертати дітей матері. При цьому заборонив зустрічатися та спілкуватися з дітьми.
Позивачка з цього приводу зверталася до правоохоронних органів щодо незаконних дій відповідача, однак це не дало результату.
09 вересня 2022 року між сторонами укладений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Томпак Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 1274. За цим договором місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено разом з батьком.
Позивачка вказує, що такий договір відповідач змусив її підписати з огляду на обставини, які склалися між ними.
ОСОБА_2 без її згоди вивіз дітей до ФРН, не повідомивши її про місце їх знаходження. Від дочки позивачка дізналася, що відповідач має намір переїхати до іншої країни на постійне місце проживання разом із дітьми. Тому вона забрала сина та вивезла його до України.
Натепер дочка проживає разом з батьком за кордоном, а син разом з нею в Україні.
З огляду на істотні порушення відповідачем умов договору останній вчиняє перешкоди у спілкуванні та зустрічах з дочкою, яка наразі проживає з ним за кордоном, а оскільки ОСОБА_2 не проживає на території України, то не бере участі у вихованні та утриманні сина, який проживає на території України разом з позивачкою.
На підставі викладеного позивачка просила суд розірвати договір від 09 вересня 2022 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Томпак Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 1274.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 08 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що незважаючи на те, що в пункті
1.3 договору місцем проживання дітей батьки визначили місце проживання батька, фактично на час розгляду справи судом син сторін ОСОБА_3 проживає разом із матір'ю в Україні, а дочка ОСОБА_3 - з батьком за кордоном. Укладений між сторонами договір не містить застережень щодо того, що місце проживання батька має бути саме в Україні і не може змінюватися.
Водночас місцевий суд зазначив, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість матері спілкуватися з дочкою, чи обставин, які
б свідчили про перешкоди у спілкуванні батька з сином, судом не встановлено. Суд також вказав, що позивачці відома адреса місця проживання відповідача та дочки
за кордоном, про що вона зазначила у позовній заяві. У свою чергу доказів того,
що позивачка намагалася за вказаною адресою відвідати та побачитися з дочкою,
а відповідач чинив їй у цьому перешкоди матеріали справи не містять.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Закарпатський апеляційний суд постановою від 25 лютого 2025 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 лютого 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.
Договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей від 09 вересня 2022 року, укладений між ОСОБА_1
та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Томпак Н. В. і зареєстрований у реєстрі за № 1274, розірвав.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі
5 368,00 грн за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд врахував пункт 1.3 договору, а саме те, що у разі зміни місця проживання дітей батько зобов'язаний попереджати матір письмово (на електронну адресу/смс/листом) із вказівкою точного місця проживання дітей не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання. Суд апеляційної інстанції зазначив, що сторони договору не виконують належним чином його умови, на час розгляду справи син проживає з ОСОБА_1 на території України, дочка проживає з батьком за кордоном і між сторонами існує конфлікт з приводу визначення місця проживання дітей, та виснував про істотне порушення умов договору, наслідком чого є його розірвання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 квітня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бедь М. І., засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року
у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року і залишити в силі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 лютого 2024 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника вказує пункт 1 частини другої статті другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі№ 910/22259/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 910/22454/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 910/20932/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/21033/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/3568/18, від 19 лютого 2019 року у справі № 910/4427/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Заявник звертає увагу, що у спірному договорі не було закріплено адресу проживання батька, а лише зазначено про його обов'язок повідомляти точну адресу проживання дітей не пізніше одного місяця.
Вказує, що ОСОБА_2 повідомляв позивачку про місця проживання дітей у ФРН, де згодом проживала і сама позивачка. Крім того, позивачка самостійно порушила пункт 1.3 договору, відібравши сина від батька.
Суд апеляційної інстанції не навів критерії, встановлені статтею 651 ЦК України, для надання оцінки істотності порушення умов спірного договору.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
13 травня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшли витребувані матеріали справи.
Верховний Суд ухвалою від 06 серпня 2025 року призначив справу до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачка разом із дітьми навесні 2022 року виїхала до ФРН.
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 15 червня 2022 року у справі № 303/3119/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвав.
17 серпня 2022 року позивачка зверталася із заявою до Управління поліції м. Ройтлінген, ФРН (відділ кримінальної поліції) про вчинення кримінального правопорушення з причини того, що батько не повернув дітей у матері і вивіз їх в Україну.
09 вересня 2022 року між сторонами як батьками укладений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Тромпак Н. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1274.
Відповідно до пункту 1.1 договору цей договір укладено щодо місця проживання та утримання спільних малолітніх дітей сторін: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .
За пунктом 1.2 договору батьки домовилися про місце проживання дітей та про порядок здійснення батьківських прав батьком та матір'ю, яка проживатиме окремо від дітей.
Згідно з пункту 1.3 договору місцем проживання дітей батьки визначили місце проживання батька. У разі зміни місця проживання дітей батько зобов'язується попереджати матір письмово (на електронну адресу/смс/листом) із вказівкою про точне місця проживання дітей не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання.
Відповідно до пункту 2.1 договору мати має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дітьми, в тому числі у будь-який день тижня та у час, погоджений
з батьком, але не менше двох разів на тиждень та не менше ніж по 3 години щоразу, а також має право, за попередньою домовленістю з батьком, брати дітей до себе за місцем свого проживання у вихідні дні не рідше двох разів на місяць.
У період шкільних канікул кожен із батьків має право проводити більше часу разом з дітьми та відпочивати разом із ними на території України (пункт 2.2 договору).
Згідно із пунктом 2.3 договору сторонами погоджено, що запропонований графік зустрічей може бути змінений на вимогу однієї із сторін, у випадку настання поважних обставин, до прикладу, зміна графіку роботи, захворювання або виникнення будь-яких інших поважних життєвих обставин. Запропонований графік зустрічей має бути негайно змінений (незалежно від волі сторін) у випадку хвороби дітей, за бажанням дітей або у зв'язку із вимогами навчального процесу.
Відповідно до пункту 3.3.1 договору батьки зобов'язуються належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, а також своєчасно повідомляти один одному про зміну свого місця проживання, контактних телефонів, та будь-які інші обставини, що мають суттєве значення для своєчасного виконання своїх батьківських обов'язків.
Пунктом 4.4 договору передбачено, що діти можуть виїхати у відпустку з одним
з батьків або в межах території України або за кордон. Інший з батьків зобов'язується не чинити перешкод іншій стороні з вивозу дітей на відпочинок
за кордон і зобов'язується своєчасно надати всі нотаріальні дії згоди на такий вивіз.
Всі спори, що виникають в процесі виконання цього договору, та розбіжності в тлумаченні окремих положень цього договору вирішується сторонами шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку відповідно до норм діючого законодавства України (пункт 5.4 договору).
Також встановлено, що після укладення спірного договору відповідач виїхав з дітьми за кордон. Надалі внаслідок суперечок між сторонами, позивачка із сином виїхали в Україну, а дочка залишилася проживати з батьком у ФРН.
У матеріалах справи міститься запит щодо надання інформації про аліментні зобов'язання Муніципалітету міста Ерфурт, земля Тюрінгія Управління у справах молоді, адресований позивачці, про авансові платежі (виплата аліментів) на утримання дитини ОСОБА_5 .
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов такого висновку.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції відповідає з огляду на таке.
Частиною четвертою статті 157 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Істотними умовами договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини є умови про участь у забезпеченні умов життя дитини тим з батьків, хто буде проживати окремо, а також умови здійснення ним прав і обов'язків по вихованню дітей. До цього договору можуть бути застосовані загальні положення зобов'язального та договірного права, які містяться у ЦК України і не суперечать загальним засадам регулювання та суті сімейних відносин.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду
від 13 березня 2024 року у справі № 361/8526/21, провадження № 61-10149св23; від 19 березня 2025 року у справі № 522/21035/20, провадження № 61-260св25.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 ЦК України.
За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов'язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України).
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотність порушення визначається за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Одним з критеріїв істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас йдеться й про випадки, коли одна із сторін не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначених приписів закону має співвідношення шкоди з тим, на що могла очікувати від виконання договору сторона (постанова Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 355/1159/22, провадження № 61-1060св24).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що «…для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати».
Статтею 652 ЦК України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У справі встановлено, що 09 вересня 2022 року між сторонами укладений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Тромпак Н. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1274.
Відповідно до пункту 1.1 договору цей договір укладено щодо місця проживання та утримання спільних малолітніх дітей сторін ОСОБА_3 та ОСОБА_3 . За пунктом 1.2 договору батьки домовилися про місце проживання дітей та про порядок здійснення батьківських прав батьком та матір'ю, яка проживатиме окремо від дітей. Згідно з пункту 1.3 договору місцем проживання дітей батьки визначили місце проживання батька. У разі зміни місця проживання дітей батько зобов'язується попереджати матір письмово (на електронну адресу/смс/листом) із вказівкою про точне місця проживання дітей не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, а також те, що за вказаним договором та нормами закону вбачається паритет між обов'язками батька та матері, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони не виконували умови договору щодо проживання дітей з батьком.
Крім цього, згідно з безпосередньо отриманими доказами у судовому засіданні (показань свідків, пояснень сторін) та письмовими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, між сторонами у справі існує конфлікт особистого характеру з приводу виховання та місця проживання дітей.
На підставі викладеного, враховуючи умови договору, а також те, що сторони не виконують належним чином його умови, оскільки на час розгляду справи син сторін ОСОБА_3 проживає в Україні з матір'ю, а дочка сторін ОСОБА_3 проживає за кордоном разом із батьком, і між сторонами існує конфлікт з приводу визначення місця проживання дітей, що свідчить про істотне порушення умов договору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про розірвання спірного договору, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей.
Колегія суддів не бере до уваги посилання ОСОБА_2 як на підставу касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду щодо застосування норм права судом апеляційної інстанції без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 910/22259/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 910/22454/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 910/20932/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/21033/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/3568/18, від 19 лютого 2019 року у справі № 910/4427/18, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, оскільки у зазначених заявником у касаційній скарзі для порівняння постановах суди не розглядали справи, в яких предметом позову було розірвання договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та обов'язків.
Так, у справах № 910/22259/17, № 910/20932/17, № 910/21033/17, № 910/3568/18, № 910/4427/18 предметом позовних вимог було розірвання договору поруки, а у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) Великою Палатою Верховного Суду розглядався позов Київського національного лінгвістичного університету до ТОВ «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдінг», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська міська рада, Міністерство освіти і науки України, про зобов'язання вчинити дії та визнання права власності та зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдинг» до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання інвестиційного договору.
Отже, надані заявником для порівняння постанови Верховного Суду стосуються іншого предмету спору, що обумовлює відповідне нормативно-правове регулювання, а тому посилання на них у касаційній скарзі є нерелевантним.
Інші доводи заявника загалом зводяться до переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine»), заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального праває безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої
та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бедь Мирослава Іллівна, залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська