Справа № 149/1838/25
Провадження № 33/801/814/2025
Категорія: 307
Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В.
Доповідач: Войтко Ю. Б.
18 серпня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП,
встановив:
Постановою судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та з урахуванням ст. 36 КУпАП, застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн., а також стягнуто з неї на користь держави судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.
Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року на підставі статті 36 КУпАП, судову справу № 149/1838/25 та № 149/1839/25 - об'єднано в одне провадження та присвоєно номер № 149/1838/25.
Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, 04.06.2025 близько 20 год 00 хв за адресою АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство відносно своєї бабусі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме умисні дії фізичного характеру, наносила удари, руками по спині, завдала фізичних страждань, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Також, 05.06.2025 близько 21 год 20 хв за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинила стосовно своєї бабусі ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме вигонила з будинку, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Не погодившись з постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що викладені обставини в протоколі не підтверджені належними доказами, зокрема місцевим судом не було взято до уваги покази допитаного у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 , який повідомив, що відносно бабусі протиправних дій не вчинено, а також не вірно надано оцінку поясненням ОСОБА_1 . Вказані пояснення підтверджують обставину щодо проживання бабусі за адресою по АДРЕСА_2 .
Крім того вказує, що склад правопорушення, що ставить у провину ОСОБА_1 не відповідає диспозиції ч.1 ст. 173-2 КупАП, оскільки в протоколі не зазначено, у чому саме полягало психологічне насильство та до яких наслідків це призвело. Наголошує, що бабуся ОСОБА_2 від виклику швидкої медичної допомоги відмовилася, від написання зави також відмовилася в категоричній формі. Відповідно до форми ризиків вчинення домашнього насильства, рівень небезпеки з боку ОСОБА_1 оцінюється як низький. Відтак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б поза мажами розумного сумніву доводили факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_2 не з'явилися, ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, а розгляд справи провести у її відсутність.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи апеляційної скарги суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до положення ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Однак судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення вказаних вище вимог не дотримано.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 119118 від 04.06.2025 зазначено, що 04.06.2025 близько 20 год 00 хв за адресою АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство відносно своєї бабусі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме умисні дії фізичного характеру, наносила удари, руками по спині, завдала фізичних страждань, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Водночас, відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 119655 від 05.06.2025 слідує, що 05.06.2025 близько 21 год 20 хв за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинила стосовно своєї бабусі ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме вигонила з будинку, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Приймаючи рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що її вина доведена матеріалами справи, а саме протоколом про адміністративне правопорушення; рапортом реєстрації; заявою та поясненнями потерпілої та поясненнями ОСОБА_1 .
Проте апеляційний суд не може погодитись з наведеними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно диспозиції ч.1 ст.173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення такого припису.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно ст. 1 ч. 1 п. 14 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КУпАП необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».
Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.
Конфлікт: особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами; зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.
При цьому, психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії чи бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку третіх особі, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи, а також фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, мордування тощо, тобто таке фізичне насильство, яке не підпадає під дії КК України.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, обмежився формальним посиланням на протоколи про адміністративні правопорушення серії ВАД № 119118 від 04.06.2025 та серії ВАД № 119655 від 05.06.2025, а також рапорт та заяву потерпілої, не перевіривши належним чином їх достовірність, допустимість і достатність як доказів.
При цьому суд не надав належної оцінки тому, що зазначені протоколи містять різні фабули подій, а також відмінності в адресі місця вчинення правопорушень (будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ). Такі розбіжності є істотними, оскільки ставлять під сумнів достовірність викладених у протоколах обставин.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 119655 від 05.06.2025 зазначено, що ОСОБА_1 вчинила стосовно своєї бабусі ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, яке полягало у «вигоні бабусі з будинку». Однак за своїм змістом така дія має економічний характер, оскільки пов'язана з обмеженням або позбавленням потерпілої права користування житлом, що відноситься до сфери її майнових та житлових прав.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство може проявлятися у формах фізичного, психологічного, сексуального та економічного насильства. При цьому саме економічне насильство визначається як умисне позбавлення житла, їжі, коштів чи іншого майна, на яке особа має передбачене законом право.
Таким чином, викладена в протоколі фабула не відповідає визначенню психологічного насильства, а за своїм змістом підпадає під ознаки економічного насильства.
Усунути наведені вище істотні порушення вимог закону неможливо в ході судового розгляду, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, наведених у протоколі про адміністративне правопорушення, та суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати зазначені в цьому протоколі обставини правопорушення.
Викладене вище узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою суд не має права самостійно редагувати фабулу адміністративного правопорушення, оскільки це становитиме порушення права на захист особи та принципу рівності сторін процесу.
Водночас, згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходам впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Суд розглядає справу виключно в межах обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення (ст. 256 КУпАП), і не наділений повноваженнями змінювати чи уточнювати фабулу правопорушення, викладену уповноваженою особою у протоколі.
Таким чином, виправлення наведеної помилки чи перекваліфікація дій особи судом у межах іншого виду домашнього насильства є неможливими, оскільки це виходить за межі його компетенції та суперечить принципу законності і визначеності правопорушення. Отже, наявність таких істотних недоліків у протоколі унеможливлює прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не врахував зазначеної невідповідності, хоча вона має істотне значення для кваліфікації діяння та правильного вирішення справи. Не звернув увагу, що не надано доказів на підтвердження того, що зазначене в протоколі житло є місцем проживання потерпілої, оскільки згідно електронного рапорту поліції зазначено місце скоєння правопорушення АДРЕСА_2 .
Щодо протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 119118 від 04.06.2025, у якому зазначено, що ОСОБА_1 близько 20 год. 00 хв. за адресою АДРЕСА_1 вчинила домашнє насильство стосовно своєї бабусі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке виразилося у нанесенні ударів руками по спині, апеляційний суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисних діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, що не спричинили тілесних ушкоджень, але завдали або могли завдати шкоди фізичному чи психічному здоров'ю потерпілого.
Для кваліфікації дій за цією нормою необхідним є встановлення усіх елементів об'єктивної сторони правопорушення, зокрема факту вчинення дій фізичного насильства, їх умисного характеру та настання або реальної загрози настання негативних наслідків для здоров'я потерпілої.
Водночас, із змісту зазначеного протоколу не вбачається належного та достатнього підтвердження вчинення ОСОБА_1 дій, що утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Протокол містить лише загальне формулювання про «нанесення ударів руками по спині», проте суд першої інстанції не з'ясував і не встановив, чи підтверджуються викладені у протоколі серії ВАД № 119118 від 04.06.2025 відомості іншими належними та допустимими доказами, зокрема, показаннями свідків, медичними документами або іншими матеріалами, які б беззаперечно свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій фізичного чи психологічного насильства стосовно потерпілої.
В письмових поясненнях потерпілої виправлено місце вчинення правопорушення на АДРЕСА_2 , в той же час, зі слів потерпілої місце її проживання АДРЕСА_1 .
Тобто, викладена в протоколі від 04.06.2025 фабула в порушення вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП не містять обов'язкових елементів об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що підлягають доказуванню, а тому не відповідає диспозиції цієї норми КУпАП.
Таким чином, наведене формулювання не відповідає вимогам ч. 1 ст. 256 КУпАП, яка вимагає, щоб у протоколі були зазначені місце, час, суть адміністративного правопорушення, пояснення особи, інші відомості, необхідні для вирішення справи. Неналежне викладення фабули правопорушення та відсутність конкретних даних про об'єктивну сторону діяння свідчить про істотні порушення, які не можуть бути усунуті в ході судового розгляду.
Оскільки протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій за які передбачена адміністративна відповідальність та його невід'ємні складові частини повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
Отже, протокол серії ВАД № 119118 від 04.06.2025 не містить обов'язкових елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, і не може визнаватися належним та достатнім доказом вини ОСОБА_1 .
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правової презумпції, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція КСУ відповідає і правовій позиції ЄСПЛ, який у своєму рішенні Маліге проти Франції від 23.09.1998 визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації № R (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй у провину; мати достатньо часу для підготовки свого захисту; отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї; обов'язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Стосовно складених на ОСОБА_1 протоколів про адміністративне правопорушення, то самі по собі вони не можуть бути беззаперечним доказами вини особи в тому діянні, оскільки не являють собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Крім того, апеляційний суд звертає увагу також на той факт, що в суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 вину не визнала. Допитаний свідок ОСОБА_3 заперечував протиправність дій ОСОБА_1 відносно потерпілої.
Таким чином, єдині докази на підставі яких було складено протоколи - письмове пояснення, рапорти та форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, складені працівником поліції.
Отже слід визнати, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме домашнього насильства, тобто умисного вчинення діянь психологічного та фізичного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному та фізичному здоров'ю потерпілої, матеріали справи не містять, що виключає можливість притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
При цьому сам по собі факт сварки між внучкою та бабусею, не може свідчити про домашнє насильство з боку ОСОБА_1 .
Вказані обставини вказують на відсутність підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведено достатніми доказами, які установлюють об'єктивну істину у справі.
Аналізуючи під час апеляційного розгляду наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП не підтверджуються зібраними по справі доказами. Оскільки, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 252 та 280 КУпАП належним чином не перевірив і не дослідив всіх обставин справи в їх сукупності, та не дав їм належної правової оцінки.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессегеі Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, спростовують висновків суду та дають підстав вважати що судом першої інстанцій було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ч. 1 до ст. 7 КУпАП, ст. 62 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що обставини, викладені у протоколах не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а досліджені у судовому засіданні докази не є достатніми для висновку про наявність складу вказаного адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .
Зазначене є підставою для закриття провадження в справі за недоведеністю належними доказами складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
За таких обставин, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у вчинені ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, суддя вважає, у її діях ОСОБА_4 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, а тому постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, скасувати та провадження у справі закрити.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко