Справа № 128/4583/24
Провадження № 22-ц/801/1557/2025
Категорія: 37
Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.
Доповідач:Береговий О. Ю.
18 серпня 2025 рокуСправа № 128/4583/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О. С., Сала Т. Б.,
учасники справи:
позивач: Фізична особа-підприємець « ОСОБА_1 »
відповідач: ОСОБА_2
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки Олексія Вадимовича на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 травня 2025 року, ухвалене місцевим судом за головування судді Васильєвої Т. Ю., повний текст якого складений 05 травня 2025 року, у цивільній справі за позовом Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_1 » до ОСОБА_2 про відшкодування збитків у порядку регресу,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
У листопаді 2024 року Фізична особа-підприємець « ОСОБА_1 » (далі - ФОП « ОСОБА_1 ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків у порядку регресу.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 16143694 від 12 жовтня 2021 року, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням забезпеченого транспортного засобу «Mercedes-Benz GLA-class», д.н.з. НОМЕР_1 .
13 вересня 2022 року о 12.45 год. у м. Вінниці по вул. Зодчих, 5, відбулося зіткнення автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Mercedes-Benz GLA-class», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 .
Відповідно до повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу) від 13 вересня 2022 року, ОСОБА_2 визнав себе винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Також у Європротоколі зазначені відомості про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення відповідачем Правил дорожнього руху та відображена схема пригоди, коли сталося зіткнення. Європротокол підписаний обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди, що свідчить про їх згоду з викладеними у ньому обставинами.
У результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб «Mercedes-Benz GLA-class», д.н.з. НОМЕР_1 , у зв'язку із цим потерпіла особа ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «ВУСО» із заявою на виплату страхового відшкодування.
20 вересня 2022 року було проведено огляд транспортного засобу «Mercedes-Benz GLA-class», д.н.з. НОМЕР_1 , щодо пошкоджень, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 13 вересня 2022 року, та складено акт (протокол) огляду транспортного засобу - заява на виплату, фото-таблицю пошкоджень, звіт про визначення коєфіцієнту фізичного зносу колісного транспортного засобу.
Згідно розрахунку на оплату № Ф-00001520 від 23 вересня 2022 року та акту виконаних робіт, вартість відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу «Mercedes-Benz GLA-class», д.н.з. НОМЕР_1 , склала 44800,00 грн.
ПрАТ «СК «ВУСО» було проведено розрахунок суми страхового відшкодування та здійснено виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи (через автосервіс) у сумі 44800,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням про виплату страхового відшкодування № 29880 від 27 вересня 2022 року. Сума страхового відшкодування перерахована на рахунок СТО, де відбувався ремонт пошкодженого транспортного засобу «Mercedes-Benz GLA-class», д.н.з. НОМЕР_1 - ФОП ОСОБА_4 .
Транспортний засіб «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував відповідач, був забезпечений полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 207232487 в ПАТ «СК Перша».
ПАТ «СК Перша» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «ВУСО» згідно полісу № 207232487 з урахуванням амортизаційного зносу та вирахуванням розміру франшизи, а також рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/3444 у розмірі 27825,92 грн.
Враховуючи недостатність страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди, відповідач повинен виплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою страхової ПАТ «СК Перша», що склала 14374,08 грн. Отже, відшкодувавши матеріальну шкоду, ПрАТ «СК «ВУСО» отримало право регресної вимоги до відповідача у розмірі 14374,08 грн.
29 липня 2024 року ПрАТ «СК «ВУСО» та ФОП « ОСОБА_1 » уклали договір № 29/07/2024 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування в порядку регресу збитків завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у додатку № 1 до договору. У тому числі, новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 16143694 від 12 жовтня 2021 року. Таким чином, до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача вищевказаної суми боргу.
З метою досудового врегулювання спору 14 серпня 2024 року відповідачу було направлено вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу, однак, така відповідачем була проігнорована. У зв'язку з тим, що відповідач не погашає заборгованості в добровільному порядку, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів у спосіб, який передбачений нормами ЦК України.
За вказаних обставин позивач просить суд стягнути з відповідача завдані збитки в порядку регресу в розмірі 14374,08 грн та судові витрати.
Рішення суду першої інстанції.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 05 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП « ОСОБА_1 » суму боргу в розмірі 14374,08 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП « ОСОБА_1 » судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Дейнека О. В. оскаржує його в апеляційному порядку.
Вважаючи оскаржуване рішення необґрунтованим, ухваленим за неповного з'ясування обставин, що мають істотне значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. У той же час, у разі задоволення позовних вимог або ж часткового задоволення позовних вимог просить зобов'язати позивача передати відповідачу пошкоджені запчастини як умову задоволення позову, зобов'язати позивача провести оцінку залишкової вартості пошкоджених запчастин та задовольнити позов частково з вирахуванням вартості залишків.
Обґрунтовуючи доводи скарги, адвокат вказує, що позивач зобов'язаний довести розмір заявлених до стягнення збитків, включаючи врахування залишкової вартості пошкоджених запчастин, які могли б бути реалізовані, тому суд помилково поклав на відповідача обов'язок надання доказів вартості цих запчастин. Позивач, маючи доступ до пошкоджених запчастин або інформації про їх стан і місце зберігання, зобов'язаний був оцінити їх залишкову вартість і зменшити суму позовних вимог відповідно. Відсутність таких дій з боку позивача свідчить про його недобросовісність і призвела до завищення суми позову. Стягнення з відповідача 14374,08 грн без урахування залишкової вартості запчастин, на думку скаржника, суперечить ст. 1212 ЦК України, створюючи ризи подвійного збагачення позивача, та ст. 1191 ЦК України, тому суд повинен зобов'язати передати запчастини та оцінити їх вартість.
Окрім того, скаржник вказує на недослідження судом тієї обставини, що відповідач не був належним чином повідомленим про відступлення права вимоги позивачу, відповідні докази надані не були.
02 липня 2025 року до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, де просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що апеляційна скарга не містить нових обставин, які б спростовували законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зводиться до формального заперечення позиції позивача без наведення переконливих доказів чи контраргументів.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Рішення суду першої інстанції в цілому відповідає таким вимогам.
Судом установлено, що 13 вересня 2022 року у м. Вінниці сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Mercedes-Benz GLA-class», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням його власника ОСОБА_3 та «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Відповідно до копії повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 13 вересня 2022року, ОСОБА_2 у своїх поясненнях вказав, що дорожньо-транспортна пригода за участі його транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , який застраховано в СК «Перша», та транспортного засобу «Mercedes-Benz GLA-class», д.н.з. НОМЕР_1 , який застраховано в СК «ВУСО», під керуванням ОСОБА_3 , сталась за його вини.
12 жовтня 2021 року між ПАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_3 було укладено електронний поліс добровільного страхування наземного транспорту «Наша Автоцивілка» №16143694 на транспортний засіб «Mercedes-Benz GLA-class», д.н.з. НОМЕР_1 , 2015 року випуску.
Згідно витягу з бази МТСБУ, договору добровільного комплексного страхування автовласника від 13 грудня 2021 року серії ЕР № 207232487 та полісу № 207232487 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. « НОМЕР_2 » ОСОБА_2 застраховано в ПрАТ «СК «Перша», поліс є діючим станом на 13 вересня 2022 року, розмір франшизи становить 2600,00 грн, ліміт за шкоду майну 130000,00 грн.
Відповідно до акту (протоколу) огляду транспортного засобу - заяви на виплату від 20 вересня 2022 року, складеного оцінювачем (спеціалістом ПРАТ «СК «ВУСО»), під час огляду транспортного засобу Mercedes-Benz GLA-class, д.н.з. НОМЕР_1 , 2015 року випуску, червоного кольору, власником якого є ОСОБА_3 , виявлено такі пошкодження: решітка бампера З - розлом; накладка бампера З, сіра - подряпини; бампер З - розлом, подряпини; направляюча бампера З - розлом; накладка арки ЗЛ - розлом; вихлопна труба Л - деформація; підсилювач бампера З - деформація. Вказані пошкодження отримані при обставинах від 13 вересня 2022 року.
Згідно звіту ТОВ «ЕК «Фаворит-Ассистанс» про визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу Mercedes-Benz GLA-class, д.н.з. НОМЕР_1 від 06 листопада 2022 року, виконаного відповідно до замовлення ПрАТ СК «ВУСО», коефіцієнт фізичного зносу вказаного КТЗ на підставі виконаних досліджень та рекомендацій станом на 13 вересня 2022 року дорівнює: Ез = 0,46.
Відповідно до рахунку на оплату № Ф-00001520 від 23 вересня 2022 року та акту виконаних робіт № Ф-00001520 від 27 жовтня 2022 року, вартість ремонту транспортного засобу «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_1 , складає 44800,00 грн.
Згідно копії страхового акту № 2255189-1 від 27 вересня 2022 року сума страхового відшкодування за договором страхування наземного транспорту № 16143694 від 12 жовтня 2021 року становить 44800,00 грн.
ПрАТ «СК «ВУСО» здійснило переказ коштів у розмірі 44800,00 грн на рахунок ОСОБА_4 як страхове відшкодування згідно страхового акта № 2255189-1 від 27 вересня 2022 року та договору № 16143694 від 12 жовтня 2021 року, страхувальник ОСОБА_3 , заява 20 вересня 2022 року, рахунок № Ф-00001520 від 23 вересня 2022 року, що підтверджується платіжним дорученням № 29880 від 27 вересня 2022 року.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14 червня 2023 року по справі № 910/3444/23 позов ПрАТ «СК «ВУСО» задоволено та стягнуто з ПрАТ «СК «Перша» на користь ПрАТ «СК «ВУСО» 1874,88 грн шкоди.
Даним рішенням суду також встановлено, що ПрАТ «СК «Перша» частина заподіяної внаслідок ДТП шкоди, визначеної з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля, в розмірі 25951,04 грн була відшкодована як страховиком винної у ДТП особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
29 липня 2024 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та ФОП « ОСОБА_1 » укладено договір про відступлення права вимоги № 29/07/2024 за яким первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеними договорами страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.
Згідно додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги № 29/07/2024 від 29 липня 2024 року до ФОП « ОСОБА_1 » перейшло право вимоги до ОСОБА_2 на суму 14374,08 грн.
Відповідно до копії платіжної інструкції № 10 від 30 липня 2024 року ФОП « ОСОБА_1 » перерахував на рахунок ПрАТ «СК «ВУСО» кошти у розмірі 103741,50 грн, згідно договору № 29/07/2024 від 29 липня 2024 року.
Повідомленням від 29 липня 2024 року вих.№2005316 ПрАТ «СК «ВУСО» повідомило відповідача про відступлення права вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих за договором страхування наземного транспорту № 16143694 від 12 жотвня 2021 року суб'єкту підприємницької діяльності - ФОП « ОСОБА_1 »
Згідно акта (вимоги) № 2005316-1 про відшкодування збитків в порядку регресу від 30 липня 2024 року вих.№2005316 ФОП « ОСОБА_1 » повідомив ОСОБА_2 про необхідність сплатити різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою його страхової компанії, яка складає 14374,08 грн та повідомлено, що до ФОП « ОСОБА_1 » перейшло право вимоги щодо стягнення з нього вказаної суми.
Відповідачем також надано фотокопії зображень пошкоджень автомобіля, д.н.з. НОМЕР_1 , а також адресованого йому ПрАТ «СК «ВУСО» листа Претензії про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, в сумі 14374,08 грн, з додатками від 14 серпня 2023 року.
Також відповідачем надано лист від 23 серпня 2023 року адресований «Mercedes-Benz GLA-class», д.н.з. НОМЕР_1 , про невизнання пред'явленої йому вимоги у зв'язку із тим, що пошкоджені деталі вказаного автомобіля йому не передавались, а претензія не містить посилань на можливість такої передачі у випадку сплати ним суми грошових коштів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши їх на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що потерпілому його страховиком здійснено відшкодування шкоди, завданої в дорожньо-транспортній пригоді, що була завдана відповідачем, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована та страховик якого здійснив відшкодування такої шкоди страховику потерпілого в розмірі завданої шкоди з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, а тому вважав, що страховик потерпілої особи набув право вимоги до відповідача в розмірі відшкодування, що становить різницю між страховим відшкодуванням страховика відповідача та сумою завданої шкоди з урахуванням зміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу), та до позивача правомірно перейшли права вимоги до відповідача. Відповідно суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 14374,08 грн.
Щодо вирішення питання про передачу пошкоджених запчастин відповідачу або ж зменшення суми позовних вимог на відповідну суму, то суд зазначив, що відповідачем не доведено вартості замінених пошкоджених деталей на нові, а вказано лише приблизну вартість аналогічних запчастин, крім цього, матеріали цивільної справи не містять доказів передачі пошкоджених запчастин позивачу або залишення їх в розпорядженні ПрАТ «СК «ВУСО», або страхувальника ОСОБА_3 , і що вказані запчастини мають певну цінність та можуть бути реалізовані на вторинному ринку. Таким чином, оскільки відповідачем не доведено ні місце зберігання вказаних запчастин, ні їх залишкової вартості в пошкодженому стані, суд дійшов висновку про неможливість вирішення такої заяви відповідача.
З такими висновками суду першої інстанції належить погодитися, вони є правильними, об'єктивними та ґрунтовними, з огляду на наступне.
За правилом п.1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною 1 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням, зокрема транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
На підставі ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з вимогами ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до Закону України «Про страхування» визначено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
За змістом ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.
Обов'язок з виплати страхового відшкодування також визначений статтею 20 Закону України «Про страхування» та умовами договору між сторонами.
За змістом ст. 993 ЦК України та ст. 108 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування майна, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Стаття 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, ст. 993 ЦК України та ст. 108 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 108 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
Як встановлено судом, страховик потерпілої особи виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
У зв'язку з виплатою страховиком потерпілого страхового відшкодування, до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завдання шкоди відповідачем, в порядку суброгації.
Під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції колегія суддів установила, що ухвалюючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції застосовано положення ст. 993 та ст. 1191 ЦК України.
Стаття 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України передбачають перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.
При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного ст. 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як уже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, яка виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому, - суброгацію.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, вірно вказавши на застосування ст. 993 ЦК України, помилково застосував ст. 1191 ЦК України, проте ця норма права на правовідносини, що виникли, не поширюється.
Разом з цим, помилкове цитування в мотивувальній частині рішення ст. 1191 ЦК України не потягнуло за собою ухвалення не правильного по суті рішення, відтак не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.
Відносини ж між відповідачем та його страховиком регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно з ч. 1 зазначеної статті у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Страховик відповідача виконав свої зобов'язання, відшкодувавши витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням його зносу в межах страхової суми ( ліміту відповідальності).
Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Оскільки страховик винної особи ОСОБА_2 ПАТ «СК Перша» здійснило виплату страхового відшкодування страховику потерпілого з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та вирахування розміру франшизи, а також за рішенням суду, в загальному розмірі 27825,92 грн, з огляду на розмір франшизи - 2600,00 грн, а також суму страхового відшкодування, яка була розрахована та виплачена ПрАТ «СК «ВУСО» потерпілому ОСОБА_3 , що становить 44800,00 грн, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача як з винної особи підлягає стягненню різниця між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням у розмірі 14374,08 грн.
Як встановлено судом, 29 липня 2024 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та ФОП « ОСОБА_1 » укладено договір про відступлення права вимоги № 29/07/2024 за яким до ФОП « ОСОБА_1 » перейшло право вимоги до ОСОБА_2 на суму 14374,08 грн.
Згідно з п. 2. ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Дійсно у матеріалах справи наявні листи позивача ОСОБА_2 із повідомленням останнього про відступлення права вимоги та вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу від 29 липня 2024 року та 30 липня 2024 року відповідно, однак, серед доказів їх надсилання відповідачем у матеріалах справи наявний лише фіскальний чек «Укрпошти» від 14 серпня 2024 року, тоді як опис поштового відправлення та докази отримання цих листів відповідачем відсутні.
Проте неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора (ст. 516, 613 ЦК України). Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання у повному обсязі не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань взагалі.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача коштів на користь ФОП « ОСОБА_1 » у визначеному розмірі.
Разом із тим, згідно роз'яснень, викладених у п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_2 звертався до суду першої інстанції та просить і у апеляційній скарзі про передачу йому майна, що не може використовуватись за призначенням, а саме пошкоджених запчастин (заднього бампера, решітки бампера, накладки бампера, направляючого бампера, підсилювача бампера, накладки арки задньої лівої) або ж зобов'язати позивача провести оцінку залишкової вартості пошкоджених запчастин та вирахувати їх залишкову вартість.
Проте таку вимогу відповідача не може бути розглянуто у зв'язку з тим, що у матеріалах справи відсутні докази передачі пошкоджених запчастин позивачу або залишення їх в розпорядженні ПрАТ «СК «ВУСО, до того ж чинним законодавством не обумовлено виплату страхового відшкодування з обов'язком страхувальника передати страховику запчастини до автомобіля, які були пошкодженими в результаті настання страхового випадку та підлягали заміні. Окрім того, згідно із зазначеними вище роз'ясненнями п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року із вимогою передачі пошкоджених запчастин винний водій може звернутися лише до потерпілого власника пошкодженого автомобіля, тобто ОСОБА_3 , однак, він до участі у справі не залучався, питання про залучення його співвідповідачем у порядку ЦПК України сторонами не порушувалося, вирішення цього питання за ініціативою суду процесуальним законом не передбачається. Таким чином суд позбавлений можливості розглянути вимогу відповідача щодо повернення йому замінених деталей або зменшення розміру суброгаційного зобов'язання на їх вартість.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених учасниками справи у суді апеляційної інстанції, необхідно зазначити наступне
Частиною 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Разом із тим, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив стягнути з відповідача на його користь 4239,20 грн судових витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач надав, зокрема, додаткову угоду №2 акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги від 01 липня 2025 року до договору про надання правової (правничої) допомоги №88 від 01 лютого 2024 року.
Жодних заперечень з цього приводу ОСОБА_2 суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач під час розгляду справи користувався правничою допомогою адвоката Трикоза Д. Є. відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги №88 від 01 лютого 2024 року.
Згідно п.п. 4.1.1, 4.1.2 договору вартість послуг адвоката визначається на підставі фактично виконаних робіт (послуг) і підписаних актів виконаних робіт. Сторони погодили, що розмір на правову (правничу) допомогу становить 3028,00 грн за 1 год. роботи адвоката. Коригування вартості послуг адвоката за даним договором визначається на підставі підписаних додаткових угод.
Згідно додаткової угоди №2 акту приймання-передачі правової (правничої) допомоги від 01 липня 2025 року до договору про надання правової (правничої) допомоги №88 від 01 лютого 2024 року, даний акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги визначає порядок надання та оплати правової допомоги адвокату у спорі про стягнення збитків з ОСОБА_2 у справі №128/4583/24. Згідно даного акту адвокатом Трикоз Д. Є. надано послуги ФОП « ОСОБА_1 » з вивчення апеляційної скарги та формування правової позиції тривалістю 1 год. на суму 1059,80 грн, а також підготовки відзиву на апеляційну скаргу тривалістю 3 год. на суму 3179,40 грн, загалом на суму 4239,20 грн. Також зазначено, що кошти в сумі 4239,20 грн будуть оплачені у готівковій формі адвокату.
Враховуючи складність справи, необхідність надання позивачу адвокатом Трикоз Д.Є. послуг під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та їх характер, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги надану професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена сума в 4239,20 грн. на професійну правничу допомогу, яка доведена відповідними доказами є співмірним, розумним розміром понесених витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі, а тому остання підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки Олексія Вадимовича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 травня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_1 » витрати на правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 4239,20 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді: О. С. Панасюк
Т. Б. Сало