23 липня 2025 року Справа № 910/2786/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В., за участю
секретаря судового засідання: Шевченко Т.В.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок»,
до відповідача: Приватного підприємства “Фірма Агроторг»,
про: стягнення 699159,10 грн, -
Приватне сільськогосподарське підприємство “Агрофірма “Роднічок» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 07.03.2025 (вх.№2786/25 від 07.03.2025) в електронному вигляді, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства “Фірма Агроторг» заборгованість у загальному розмірі 699159,10 грн за Договором суборенди землі №7 від 01.11.2023, з яких: 649358,0 грн - основний борг із суборендної плати за Договором №7 від 01.11.2023 суборенди земельних ділянок загальною площею 162,3395 га в межах території Прибузької сільської ради Миколаївської області, 29653,06 грн збитки від інфляції, 5862,16 грн - 3% річних та 14285,88 грн пеня.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 справу №910/2786/25 передано за виключною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи №910/2786/25 між суддями Господарського суду Миколаївської області від 09.04.2025 автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючого суддю у справі Мавродієву М.В.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2025 суддею Мавродієвою М.В. прийнято справу №910/2786/25 до свого провадження. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 15.05.2025.
Ухвалою суду від 15.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2025.
09.06.2025 від відповідача до суду надійшла заява б/н від 09.06.2025 (вх.№8634/25), в якій він просить суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату та надати йому можливість ознайомитись з матеріалами справи.
09.06.2025 суд ухвалив відкласти розгляд справи на 23.07.2025.
Згідно ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
За таких обставин враховуючі приписи п.2) ч.6 ст.242 ГПК України суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідач не скористалися наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п.1) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причини неявки.
Представники сторін у судове засідання 23.07.2025 не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 23.07.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення суду без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
01.11.2023 між ПСП “Агрофірма “Роднічок» (надалі - орендар, позивач у справі) та ПП “Фірма Агроторг» (надалі - суборендар, відповідач у справі) було укладено Договір суборенди землі №7 (надалі - Договір), відповідно до п.1, якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах території Прибузької сільської ради Миколаївської області загальною площею - 162,3395 га.
Згідно п.2 Договору в суборенду передаються земельні ділянки загальною площею 162,3395 га.
Договір діє до 01.11.2024 починаючи з моменту його державної реєстрації. З урахуванням періоду ротації основної сівозміни (п.7 Договору).
У відповідності до п.41 Договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Умови цього договору зберігають свою силу на весь строк дії у випадку, коли після набуття чинності цим договором, законодавством встановлено інші правила, ніж передбачено цим договором, а також при зміні власника землі.
Позивач стверджує, що право ПСП “Агрофірма “Роднічок» на передачу орендованих земель в суборенду підтверджується безпосередньо умовами Договорів оренди та додаткових документів про згоду орендарів на передачу землі в суборенду не потребується.
Відповідно п.п.8, 8.1 Договору суборендна плата нараховується за весь час користування земельною ділянкою, починаючи з 01.11.2023. Розмір річної суборендної плати за земельні ділянки становить - 649358,0 грн на рік (у т.ч. ПДВ 108226,33 грн).
У відповідності до п.8.2 Договору суборендна плата вноситься суборендарем до 01.11.2024.
Згідно п.10 Договору, у разі невнесення суборендної плати у строки, визначені цим Договором, справляється пеня у розмірі 0,02% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
З метою досудового врегулювання спору позивач 18.11.2024 направив на адресу відповідача претензію за №РД/Вих-00444 від 18.11.2024 з вимогою сплати суборендну плату передбачену Договорами суборенди земельних ділянок. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання за Договором суборенди землі №7 від 01.11.2023 в частині повної та своєчасної сплати суборендної плати, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 699159,10 грн, з яких: 649358,0 грн - основний борг із суборендної плати за Договором суборенди землі №7 від 01.11.2023 земельних ділянок загальною площею 162,3395 га в межах території Прибузької сільської ради Миколаївської області, 29653,06 грн збитки від інфляції, 5862,16 грн - 3% річних та 14285,88 грн пеня.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з нормами ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч.1 ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
За встановленими обставинами справи відповідач, підписавши Договір суборенди землі №7 від 01.11.2023, прийняв в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах території Прибузької сільської ради Миколаївської області загальною площею 162,3395 га.
Відповідачем вказані обставини не заперечені та не спростовані.
Прийняття майна в суборенду зумовлює виникнення обов'язку зі сплати орендних платежів та відшкодування інших витрат, обумовлених Договором.
Згідно ст.17 Закону України “Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Відповідачем заперечень щодо прийняття об'єкта суборенди - земельних ділянок суду не надано.
Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується із положеннями статей 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на погоджений сторонами у п.п.8, 8.2 Договору порядок розрахунків, граничним строком виконання грошового зобов'язання було 01.11.2024. Таким чином, з 02.11.2024 грошове зобов'язання вважається простроченим.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив суборендну плату, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 649358,0 грн.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не спростував вимоги позивача та не надав суду відповідні докази, які свідчать про погашення ним суми основного боргу в розмірі 649358,0 грн.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 649358,0 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, нараховані на суму основного боргу 649358,0 грн збитки від інфляції в сумі 29653,06 грн за період з листопада 2024 року по січень 2025 року та 3% річних в сумі 5862,16 грн за період з 02.11.2024 по 19.02.2025.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунки збитків від інфляції та 3% річних, які не спростовані та не заперечені відповідачем та встановлено, що вони є арифметично вірними та правильними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
До того ж, позивачем заявлено до стягнення 14285,88 грн пені, нарахованої за період з 02.11.2024 по 19.02.2025, на підставі п.10 Договору, у розмірі 0,02% від несплаченої суми 649358,0 грн за кожен день прострочення.
Відповідно до положень ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, установлених договором або законом (ст.598 ЦК України, ст.202 ГК України).
У відповідності ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Законодавством передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.4 ст.631 ЦК України).
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п.10 Договору, у разі не внесення суборендної плати строки, визначені цим Договором, справляється пеня у розмірі 0,02% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Судом встановлено, що у даній справі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 14285,88 грн пені, яка нарахована на суму основного боргу 649358,0 грн за період з 02.11.2024 по 19.02.2025 включно з врахуванням положень ст.ст.1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч.6 ст.232 ГК України.
Відповідачем такі розрахунки не спростовані та не заперечені.
Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним.
За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону України “Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Тому сплаті підлягав судовий збір у розмірі 8389,91 грн (699159,10 грн 1,5% х 0,8).
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що судовий збір у цій справі в сумі 8389,91 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
У відповідності до п.1) ч.1 ст.7 Закону України “Про судовий збір» внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, є підставою для її повернення за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Фірма Агроторг» (01004, м.Київ, вул.Басейна, буд.5-б, код ЄДРПОУ 37464884) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок» (57262, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, вул.Франка І., буд.13А, код ЄДРПОУ 19292651) 649358,0 грн основного боргу, 29653,06 грн збитків від інфляції, 5862,16 грн - 3% річних, 14285,88 грн пені та 8389,91 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 18.08.2025 року.
Суддя М.В. Мавродієва