ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.08.2025Справа № 910/6942/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкорм" (04086, місто Київ, вул. Петропавлівська, будинок 50-Б)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОТ ЛТД" (04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 46/52, квартира 38)
про стягнення 781 558,07 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Балкорм" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОТ ЛТД" (далі - відповідач) про стягнення 781 558,07 грн, з яких основна сума заборгованості - 455 680,90 грн, інфляційні витрати - 325 877,17 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкорм" залишено без руху.
18.06.2025 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
Надалі, ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04071, місто Київ, вулиця КОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 46/52, квартира 38.
Проте конверт із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв'язку без вручення відповідачу за закінченням терміну зберігання.
Положеннями статей 89, 93 ЦК України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до єдиного державного реєстру.
Таким чином, направлення ухвали суду здійснено за відповідною адресою місцезнаходження відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Відтак, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.
За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
До того ж, в ухвалі суду про відкриття провадження у справі звернуто увагу відповідача на обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет та на можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Натомість, відповідач усупереч частини 6 статті 6 ГПК України реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не здійснив.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Балкорм" (далі-продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛОТ ЛТД" (далі-покупець) укладено договір поставки № БК-150-А, за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити Товар (вітаміни, вітамінні суміші, амінокислоти, ферменти, суміші мінеральні) на умовах, в кількостях та за ціною (вартістю), що наводяться в рахунку-фактурі, видатковій накладній, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємною частиною Договору (Додатки) та остаточно узгоджуються Сторонами на кожну окрему партію Товару.
Відповідно до п. 2.1. Договору, передача товару покупцю здійснюється продавцем за умови виконання Покупцем вимог п.3.2 Договору на будь-якій з наступних умов:
2.1.1 EXW склад Продавця. Факт передачі товару покупцеві оформлюється сторонами шляхом підписання видаткової накладної, яка підписуються обома сторонами у момент передачі-приймання товару. Покупець несе ризик випадкової загибелі, втрати, пошкодження або знищення Товару з моменту підписання обома сторонами видаткової накладної. Товар доставляється (перевозиться) зі складу продавця до складу покупця силами та засобами покупця.
2.1.2 FCA Франко-Перевізник. В цьому разі товар вважається відвантаженим Покупцю з моменту передачі товару продавцем Перевізнику. Вибір перевізника здійснюється продавцем на власний розсуд. Оплата послуг Перевізника здійснюється покупцем, або за попереднім погодженням продавцем за рахунок покупця. Усі ризики загибелі, втрати, пошкодження або знищення повару переходять до Покупця з моменту отримання ним товару від перевізника. доказом передачі продавцем товару перевізнику є товарно-транспортна накладна, квитанція, декларація або інший документ, що засвідчує передачу товару перевізнику.
Сторони п. 2.2-2.3 Договору погодили, що покупець, підписуючи документ про відвантаження (видаткову накладну, товарно-транспортну накладну або інший документ, що засвідчує відвантаження чи отримання товару від продавця або перевізника), виявляє згоду на прийняття Товару відповідно до попередньої домовленості із продавцем та позбавляється права заявляти претензії, щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом та ціною попередній домовленості із продавцем.
Уповноважуючи певну особу на прийняття товару від продавця або перевізника покупець автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на товар. Приймання товару за якістю здійснюється покупцем в строк не більше п?яти днів з моменту його відвантаження. Строки та умови поставки товару визначаються на кожну партію товару окремо та узгоджуються сторонами в замовленнях.
Згідно п. 3.2. Договору, оплата вартості (ціни) товару здійснюється покупцем на умовах оплати протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару. Датою поставки вважається дата виписки видаткової накладної.
Датою оплати вартості (ціни) товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця (п. 3.3. Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору, за невиконання та/або неналежне виконання умов цього Договору винна Сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим Договором.
Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31 грудня 2021 р. та моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим Договором. Якщо жодна зі сторін за 10 днів до закінчення терміну дії цього договору не заявила про своє бажання розірвати договір, то він вважається пролонгованим на один календарний рік, на тих же умовах. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє жодну зі Сторін від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії цього Договору (п. 9.1-9.3 Договору).
На виконання умов договору, позивач поставив товар «(вітаміни, вітамінні суміші, амінокислоти, ферменти, суміші мінеральні)», у свою чергу, відповідач його прийняв, що підтверджується видатковими накладними:
РН-0000137 від 22.05.2020 на суму 15 200,40 грн.,
PН-0000160 від 17.06.2020 на суму 37 749,90 грн.,
РН-0000167 від 18.06.2020 на суму 112 999,20 грн.,
РН-0000168 від 19.06.2020 на суму 7 749,00 грн.,
РН-0000171 від 22.06.2020 на суму 32 873,70 грн.,
РН-0000219 від 13.08.2020 на суму 15 749,40 грн.,
РН-0000226 від 25.08.2020 на суму 28 749,90 грн.,
РН-0000254 від 14.09.2020 на суму 31 548,90 грн.,
PH-0000284 від 23.10.2020 на суму 27 700,20 грн.,
РН-0000308 від 17.11.2020 на суму 13 749,60 грн.,
РН-0000003 від 11.01.21 на суму 5 499,60 грн.,
РН-0000020 від 25.01.21 на суму 28 749,90 грн.,
PH-0000042 від 19.02.21 на суму 5 249,40 грн.,
РН-0000088 від 01.04.21 на суму 6 749,40 грн.,
РН-0000114 від 27.04.21 на суму 28 749,90 грн.,
РН-0000158 від 08.06.21 на суму 6 300,00 грн.,
РН-0000217 від 13.08.21 на суму 7 080,00 грн.,
РН-0000290 від 29.10.21 на суму 35 829,90 грн.,
РН-0000329 від 15.12.21 на суму 4 349,40 грн.,
PH-0000039 від 18.02.22 на суму 1 674,00 грн.,
РН-0000014 від 19.01.22 на суму 2 979,60 грн.
Загальна сума поставленого товару становить 457 281,30 грн.
Крім того, вищевказані видаткові накладні підписані сторонами без претензій та зауважень.
Позивач вказав, що відповідач частково розрахувався за товар за видатковою накладною РН-0000137 від 22.05.2020 в розмірі 1 600,40 грн.
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за період 01.05.2020 по 31.02.2025, за ТОВ «ЛОТ ЛТД» обліковується заборгованість у розмірі 45 680,90 грн.
31.03.2025 позивач скерував відповідачу із претензією вих.. № ОП/ПВ/189.03/2025 із вимогою про сплату заборгованості з урахуванням інфляційних втрат за весь час існування заборгованості. На підтвердження направлення, ТОВ "Балкорм" надало копію опису вкладення у цінний лист та копію рекомендованого повідомлення № 0315100052939, з якого вбачається, що Т14.04.2025 ТОВ "ЛОТ ЛТД" отримало претензію вих. №ОП/ПВ/189.03/2025, однак не погасило заборгованості в розмірі 765 357,19 грн за Договором поставки № БК-150-А від 01.11.2019 року.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказав, що відповідач порушив договірні зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв'язку із цим ТОВ "Балкорм" просить суд стягнути з ТОВ "ЛОТ ЛТД" заборгованість у розмірі 781 558,07 грн, з якої основна сума боргу - 455 680,90 грн та інфляційні витрати - 325 877,17 грн.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов договору, позивач поставив товари «(вітаміни, вітамінні суміші, амінокислоти, ферменти, суміші мінеральні)», у свою чергу, відповідач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними:
РН-0000137 від 22.05.2020 на суму 15 200,40 грн.,
PН-0000160 від 17.06.2020 на суму 37 749,90 грн.,
РН-0000167 від 18.06.2020 на суму 112 999,20 грн.,
РН-0000168 від 19.06.2020 на суму 7 749,00 грн.,
РН-0000171 від 22.06.2020 на суму 32 873,70 грн.,
РН-0000219 від 13.08.2020 на суму 15 749,40 грн.,
РН-0000226 від 25.08.2020 на суму 28 749,90 грн.,
РН-0000254 від 14.09.2020 на суму 31 548,90 грн.,
PH-0000284 від 23.10.2020 на суму 27 700,20 грн.,
РН-0000308 від 17.11.2020 на суму 13 749,60 грн.,
РН-0000003 від 11.01.21 на суму 5 499,60 грн.,
РН-0000020 від 25.01.21 на суму 28 749,90 грн.,
PH-0000042 від 19.02.21 на суму 5 249,40 грн.,
РН-0000088 від 01.04.21 на суму 6 749,40 грн.,
РН-0000114 від 27.04.21 на суму 28 749,90 грн.,
РН-0000158 від 08.06.21 на суму 6 300,00 грн.,
РН-0000217 від 13.08.21 на суму 7 080,00 грн.,
РН-0000290 від 29.10.21 на суму 35 829,90 грн.,
РН-0000329 від 15.12.21 на суму 4 349,40 грн.,
PH-0000039 від 18.02.22 на суму 1 674,00 грн.,
РН-0000014 від 19.01.22 на суму 2 979,60 грн.
Загальна сума поставленого товару становить 457 281,30 грн.
Крім того, вищевказані видаткові накладні підписані сторонами без претензій та зауважень.
Позивач вказав, що відповідач частково розрахувався за товар за видатковою накладною РН-0000137 від 22.05.2020 в розмірі 1 600,40 грн.
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за період 01.05.2020 по 31.02.2025, за ТОВ «ЛОТ ЛТД» обліковується заборгованість у розмірі 455 680,90 грн.
31.03.2025 позивач скерував відповідачу із претензією вих.. № ОП/ПВ/189.03/2025 із вимогою про сплату заборгованості з урахуванням інфляційних втрат за весь час існування заборгованості. На підтвердження направлення, ТОВ "Балкорм" надало копію опису вкладення у цінний лист та копію рекомендованого повідомлення № 0315100052939, з якого вбачається, що Т14.04.2025 ТОВ "ЛОТ ЛТД" отримало претензію вих. №ОП/ПВ/189.03/2025, однак не погасило заборгованості в розмірі 765 357,19 грн за Договором поставки № БК-150-А від 01.11.2019 року.
Суд відзначає, що доказів протилежного сторонами не надано до матеріалів справи.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Однак, відповідачем строк, який визначено Договором поставки, оплати вартості поставленого йому товару в повному обсязі не було здійснено.
Вказаний судом факт не заперечують сторони.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання в частині оплати вартості поставленого товару у строк, визначений договором.
Враховуючи вищевикладене суд вказує, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 455 680,90 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат у розмірі 325 877,17 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Відповідно до п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.
Здійснивши перерахунок та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 307 239,04 грн.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
Одночасно, у ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, суд зазначає, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності заборгованості чи відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов'язків за Договором.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкорм" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОТ ЛТД" (04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 46/52, квартира 38; ідентифікаційний код 21614137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкорм" (04086, місто Київ, вул.Петропавлівська, будинок 50-Б; ідентифікаційний код 30861140) суму основного боргу в розмірі 455 680 грн. (чотириста п'ятдесят п'ять тисяч шістсот вісімдесят) 90 коп., інфляційні витрати в розмірі 307 239 грн. (триста сім тисяч двісті тридцять дев'ять) 04 коп., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 443 грн. (одинадцять тисяч чотириста сорок три) 80 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
рішення складено та підписано: 18.08.2025.
Суддя М.Є. Літвінова