вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"12" серпня 2025 р. Cправа № 902/848/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О., за відсутності сторін
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, 13372, Житомирська обл., Бердичівський р-н, село Семенівка, вул. Каштанова, будинок 113-А, ідентифікаційний код юридичної особи 41589220
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл", 21001, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Привокзальна, будинок 3Б, ідентифікаційний код юридичної особи 44618933
про стягнення 75 916,98 гривень
До Господарського суду Вінницької області 24.06.2025 надійшла позовна заява (вх. № 904/25 від 24.06.2025) Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № СК03/00575 від 09.12.2024 у розмірі 75 916,98 гривень, з яких 62 720,00 гривень основного боргу, 8806,58 гривень пені, 4390,40 гривень штрафу.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 30.06.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/848/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12.08.2025 року о 10:30 год.
11.08.2025 року від позивача до суду надійшла заява про відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу із доказами таких витрат (вх.№ 01-34/8340/25 від 11.08.2025).
12.08.2025 від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача (вх.№ 01-34/8439/25 від 12.08.2025).
На визначену судом дату у судове засідання у судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись ухвалою суду від 30.06.2025 року, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного листа.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач та відповідач не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи і їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідача за наявними матеріалами.
Судом також враховано заяву позивача про розгляд справи без участі представника позивача.
За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду.
На оголошення вступної та резолютивної частини рішення представники сторін не з'явилися, у зв'язку з чим вступну та резолютивну частини рішення долучено судом до матеріалів справи без проголошення.
Суть спору:
Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № СК03/00575 від 09.12.2024 у розмірі 75 916,98 гривень, з яких 62 720,00 гривень основного боргу, 8 806,58 гривень пені, 4 390,40 гривень штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № СК03/00575 від 09.12.2024 в частині відпуску позивачу на АЗС дизельного палива з використанням скретч-карток (талонів) оплачених позивачем.
Позивач зазначив, що на умовах визначених договором, постачальник взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність замовника дизельне пальне (Євро 5), талони (далі-товар) код за ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти, визначений в кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток 1 до договору), а замовник зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах, що визначено цим договором.
Відповідно до п.3.1. договору ціна цього договору становить 62 720 грн. у т.ч. ПДВ 10 453,33 грн.
Позивач зазначив, що на підставі видаткової накладної №0003/0001226 від 09.12.2024 та специфікації №0003/0001226-С відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної №0003/0001226 від 09.12.2024 замовник отримав від постачальника скретч-карти (талони) на дизельне паливо (30 л.) - 720 літрів в кількості 24 скретч-карток та на дизельне паливо (20 л.) - 560 літрів в кількості 28 скретч-карток.
На виконання п. 4.1. договору позивачем на користь відповідача було здійснено оплату за паливно - мастильні матеріали на суму 62 720,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №533 від 13 грудня 2024 року.
За умовами договору постачальник гарантував цілодобовий відпуск товару на заправних станціях, назва та адреси яких наведені у додатку №2, що є невід'ємною частиною цього договору. Обов'язок постачальника з фактичної передачі (відпуску) товару вважається виконаним з моменту передачі (відпуску) такого товару на АЗС, що підтверджується касовим (фіскальним) чеком.
Позивач зауважив, що отримав талони від постачальника, проте відповідачем передача (відпуск) товару на АЗС, які визначені в додатку 2 до договору не здійснювалась через відсутність палива на АЗС.
05 лютого 2025 року позивачем направлено відповідачу вимогу про повернення сплачених коштів в сумі 62 720,00 грн., яку відповідач одержав 14 лютого 2025 року.
За твердженням позивача, відповідь на вимогу позивачем не отримано та відповідачем кошти не повернуто.
Позивач зазначив, що у зв'язку з невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач був змушений проводити новий тендер на закупівлю товарів (дизельне паливо (Євро 5), (талони) та 17 лютого 2025 року уклав договір купівлі-продажу №5 з ТОВ «Укрнафта-Постач».
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати за договором купівлі-продажу, а також нарахованої пені та штрафу.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв, у зв'язку з чим розгляд справи здійснено за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
09.12.2024 між Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № СК03/00575 (далі - договір) пунктом 1.1. якого визначено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовника дизельне пальне (Євро 5), талони (далі-товар) код за ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти, визначений в кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток 1 до договору), а замовник зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах, що визначено цим договором (т. 1 а.с. 8-16).
Відповідно до пункту 3.1. договору ціна цього договору становить 62 720,00 грн. в т.ч. ПДВ 10453,33 грн.
Згідно з пунктом 4.1 договору розрахунок за поставлену партію товару здійснюється в розмірі 100 % упродовж 10 календарних днів з дати поставки товару на адресу замовника на підставі наданого оригіналу видаткової накладної товару.
За змістом пунктів 5.1.-5.4. договору постачальник здійснює поставку товарів згідно заявки замовника протягом одного дня. Заявка на поставку товару (еквіваленту в талонах) здійснюється будь-яким зручним способом (усно або письмово, по телефону, на електронну пошту, тощо).
Розташування автозаправних станцій повинно бути обов'язково в місті Бердичів, Житомирської області. Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (талонами). Постачання товарів здійснюється незалежно від стану оплати за попередньо отриманий замовником товар.
Пунктом 5.5. договору сторони передбачили, що передача талонів/палива (партії палива) здійснюється постачальником на підставі належним чином оформленої довіреності, виданої уповноваженому представникові замовника з обов'язковим складанням і підписанням сторонами накладної. Після отримання талонів від постачальника, замовник самостійно визначає умови їх обліку, зберігання та використання. З моменту переходу до замовника права власності на товар та до моменту його фактичного отримання на АЗС, товар перебуває на повному відповідальному безкоштовному зберіганні у постачальника. Ризики втрати талонів (шляхом їх пошкодження, знищення чи викрадення) після їх отримання несе замовник.
За умовами пунктів 5.6.-5.7. договору постачальник гарантує своєчасний та високоякісний сервісний відпуск товару на АЗС (автозаправних станціях).
Постачальник гарантує цілодобовий відпуск товару на заправних станціях, назва та адреси яких наведені у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору.
Обов'язок постачальника з фактичної передачі (відпуску) товару вважається виконаним з монету передачі (відпуску) такого товару на АЗС, що підтверджується касовим (фіскальним) чеком. Постачальник зобов'язується забезпечити наявність та відпустити у роздріб (передати) визначену (зазначену) на талону кількість (обсяг) та асортимент палива за першою вимогою замовника по факту пред'явлення ним талону на відповідній АЗС згідно з умовами цього договору.
Згідно пункту 5.8. договору оператор АЗС постачальника після завершення відпуску товару замовнику (уповноваженому представнику) зобов'язаний видати касовий (фіскальний) чек, в якому зазначаються дата, місце, час обслуговування, марка та кількість (обсяг) відпущеного товару.
Положеннями пунктів 5.9., 5.10 договору передбачено, що строк дії талонів на видачу бензину, газу повинен бути не менше 12 (дванадцяти) місяців з дати передачі їх замовнику. У разі зміни зовнішньої форми талонів учасник здійснює їх обмін без додаткової на це оплати замовником, на інші талони.
Строк поставки товарів - з моменту підписання договору до 31.12.2024 року. Постачання проводиться постачальником згідно заявок (телефоном, факсом або листом) замовника.
Пунктом 6.2. договору передбачено, що замовник має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов'язань постачальником, повідомивши про це його у строк - 10 днів, контролювати поставку товарів у строки, встановлені цим договором.
За умовами пункту 6.3. договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору.
Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2024 року, а в частині виконання своїх зобов'язань, до повного їх виконання сторонами (пункт 11.1 договору).
Згідно пункту 13.1 договору невід'ємною частиною цього договору є: Додаток № 1 - специфікація, Додаток №2 - перелік та місце розташування автозаправних станцій.
Сторонами підписано специфікацію № 1 до договору, за змістом якої погоджено поставку товару - дизельного палива (Євро 5), талон у кількості 1280 л вартістю 62 720,00 гривень з ПДВ.
У додатку № 2 до договору наведено перелік автозаправних станцій постачальника, їх назви та адреси у місті Бердичів Житомирської області.
Договір, додатки до договору підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.
Відповідно до видаткової накладної № 0003/0001226 від 09.12.2024 та специфікації № 0003/0001226-С відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної № 0003/0001226 відповідачем передано, а позивачем прийнято товар дизпаливо у вигляді 52 штук скретч-карток (1 280 літрів) на загальну суму 62 720,00 гривень з ПДВ. У видатковій накладній підставою для складення видаткової накладної та передачі товару зазначено договір № СК03/00575 від 09.12.2024 (т.1 а.с. 30-31).
У видатковій накладній зазначено, що відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених Постановою Кабінету Міністрів № 1442 від 20.12.1997.
Видаткова накладна та специфікація до неї підписані сторонами та скріплені печатками без будь-яких зауважень та заперечень.
На виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу за дизельне паливо Євро 5 згідно видаткової накладної № 0003/0001226 від 09.12.2024 та договору № СК03/00575 від 09.12.2024 - 62 720,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 553 від 13.12.2024 (т. 1 а.с. 17).
Позивач зазначив, що після отримання скретч-карток, відпуск товару позивачу не здійснювався, оскільки на АЗС постачальника відсутній товар, що є предметом купівлі- продажу за договором.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача 05.02.2025 року було направлено вимогу про повернення коштів від 04.02.2025 № 29, за змістом якої позивач просив повернути на рахунок позивача протягом 7 днів з дня отримання вимоги 62 720,00 гривень за непоставлений товар. Згідно трекінга відстеження поштового відправлення вимогу вручено відповідачу 14.02.2025 року (т. 1 а.с. 18-20).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Предметом позову у цій справі є матеріально - правова вимога позивача про стягнення з відповідача 75 916,98 гривень, з яких 62 720,00 гривень основного боргу, 8 806,58 гривень пені, 4 390,40 гривень штрафу у зв'язку із не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № СК03/00575 від 09.12.2024 в частині відпуску позивачу на АЗС дизпалива з використанням скретч-карток (талонів) оплачених позивачем.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).
Відповідно до статті 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано положеннями ЦК України та ГК України.
За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначено, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у частині першій статті 655 ЦК України, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Положеннями пункту 9 "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1442 передбачено, що торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів. Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом із продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Згідно пункту 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Судом установлено, що предметом договору купівлі - продажу є поставка товару - дизельного палива Євро 5 шляхом його відпуску на АЗС при пред'явленні уповноваженою особою замовника виданих постачальником скретч-карток (талонів).
Водночас скретч - картка (талон) за змістом договору купівлі-продажу та чинного законодавства є документом, який лише підтверджує право його власника/пред'явника отримати паливно-мастильні матеріали на АЗС у кількості та марки, зазначеної у талоні.
Таким чином, підписані сторонами специфікація та видаткова накладна підтверджують обставину передачі відповідачем позивачу скретч - карток на зазначену у накладній кількість дизельного палива.
Разом з тим, зобов'язання постачальника з поставки товару є виконаним належним чином лише після відпуску позивачу пального на підставі скретч - карток на АЗС постачальника.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі, водночас відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав.
Судом установлено, що обсяг непоставленого відповідачем товару становить 1280 літрів дизельного палива на суму 62720,00 гривень.
З урахуванням умов договору, строк дії скретч - карток на день звернення з позовом не сплив.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача 05.04.2025 року було направлено вимогу про повернення коштів від 04.02.2025 № 29, за змістом якої позивач просив повернути на рахунок позивача протягом 7 днів з дня отримання вимоги 62 720,00 гривень за непоставлений товар.
Згідно трекінга відстеження поштового відправлення вимогу вручено відповідачу 14.02.2025 року (т. 1 а.с. 18-20).
Відповіді на вимогу, доказів відпуску відповідачем позивачу пального за скретч-картками матеріали справи не містять, водночас у матеріалах справи містяться копії непогашених (неотоварених) скретч - карток відповідного номіналу (т.1 а.с. 32-38).
Обставини, на які посилається позивач у позові, відповідач під час розгляду справи не спростував.
Положеннями частини 2 статті 74 ГПК України передбачено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Ухвалою суду від 30.06.2025 року суд запропонував відповідачу надати суду докази відпуску (поставки) на користь позивача спірної кількості пального на суму 62 720,00 гривень на виконання умов договору купівлі-продажу № СК03/00575 від 09.12.2024 або повернення позивачу коштів за непоставлений товар у сумі 62 720,00 гривень.
Вимоги ухвали суду відповідачем не виконані та обставини, на які посилається позивач у позові, відповідач під час розгляду справи не спростував.
Отже, обставину невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № СК03/00575 від 09.12.2024, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" в частині відпуску на користь позивача пального на суму 62 720,00 гривень або повернення позивачу отриманої попередньої оплати у сумі 62 720,00 гривень суд визнає встановленою.
Приписами статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГК України, статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями частини 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частина 1 статті 615 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом частини 3 статті 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Положеннями частини 1 статті 670 ЦК України визначено, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
За змістом частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар.
Згідно з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 року у cправі № 910/3016/23, від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23.
Судом установлено, що позивач скористався правом, передбаченим частиною 2 статті 693 ЦК України шляхом звернення до відповідача із вимогою щодо повернення грошових коштів за непоставлений товар (попередньої оплати) у розмірі 62 720,00 гривень.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару у кількості 1 280 літрів дизпалива на суму 62 720,00 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору купівлі - продажу в частині повної та своєчасної поставки оплаченого покупцем товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся до відповідача із вимогою, а надалі із позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар у сумі 62 720,00 гривень.
Доказів сплати відповідачем вказаної суми боргу на користь позивача матеріали справи не містять.
Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати за договором купівлі-продажу № СК03/00575 від 09.12.2024 у сумі 62 720,00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 8 806,58 гривень пені та 4 390,40 гривень штрафу.
Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу суд враховує таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 4 статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок пені здійснено на підставі пункту 7.1. договору від суми непоставленого товару за період з 01.01.2025 по 20.06.2025.
Положеннями пункту 7.1. договору сторони погодили, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі партії товару, заявленою замовником, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки.
Загальна сума нарахованої позивачем пені становить 8 806,58 гривень.
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, вимога про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки відповідає положенням договору та заявлена правомірно.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем допущено помилку в частині обрахунку періоду прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару.
Судом установлено, що до дня звернення з позовом до суду позивачем 05.02.2025 року на адресу відповідача було направлено вимогу від 04.02.2025 року про повернення протягом 7 днів з дня отримання вимоги 62 720,00 гривень за непоставлений товар, яку отримано відповідачем 14.02.2025.
Відповідно до вимог частини 2 статті 693 ЦК України позивач реалізував своє право у разі невиконання продавцем свого обов'язку з передачі товару вимагати повернення попередньої оплати перерахованої за непереданий товар.
Визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов'язання повернути кошти.
У постанові від 21.02.2024 у справі № 910/1186/23 Верховний Суд зокрема, зазначив, що з моменту надіслання покупцем відмови від договору, у постачальника припиняється обов'язок поставити товар (що виключає нарахування пені за його прострочення) та виникає обов'язок повернути покупцю грошові кошти.
Отже, з 15.02.2025 року у відповідача замість зобов'язання з поставки товару виникло грошове зобов'язання з повернення грошових коштів за договором у строк встановлений у вимозі.
Приймаючи до уваги, що зобов'язання відповідача за договором з поставки товару внаслідок звернення з вимогою про повернення попередньої оплати за непоставлений товар припинилися, суд вважає, що визначення позивачем періоду прострочення виконання зобов'язання з поставки товару до 20.06.2025 є помилковим.
З урахуванням встановлених судом обставин справи, нарахування пені за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару є обґрунтованим за період з 01.01.2025 року по 14.02.2025 року.
Здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку, що розмір пені на підставі пункту 7.1. договору за період з 01.01.2025 року по 14.02.2025 року становить 2 163,41 гривень.
Таким чином позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 2 163,41 гривень, у зв'язку з чим у задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 6 643,17 гривень слід відмовити.
Щодо вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 4 390,40 гривень суд враховує таке.
Як вбачається із розрахунку штрафу здійсненого позивачем, розрахунок штрафу здійснено на підставі пункту 7.4. договору від вартості непоставленого товару.
Пунктом 7.4. договору сторони погодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% від суми непоставленого, невчасно поставленого, недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки, у разі невиконання зобов'язань у строк, що перевищує 30 днів, постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару понад 30 днів від дати виникнення такого зобов'язання, вимога про стягнення штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару відповідає положенням договору та заявлена правомірно.
Судом взято до уваги, що положеннями частини 2 статті 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов'язання.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 7% від вартості непоставленого товару, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума штрафу у розмірі 4 390,40 гривень є арифметично вірною.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 4 390,40 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 62 720 гривень попередньої оплати, 2 163,41 гривень пені, 4 390,40 гривень штрафу, у задоволенні вимог про стягнення пені у сумі 6 643,17 гривень слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції №640 від 16.06.2025 сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 гривень.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 763,05 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 264,95 гривень покладаються на позивача.
Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9 000,00 гривень.
Розглянувши матеріали справи, докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, судом враховане таке.
Частиною 3 статті 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Позивачем у позовній заяві зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та попередньо планує понести у зв'язку із розглядом справи, що складається з суми сплаченого судового збору і витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 гривень.
Докази понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу подані представником позивача до розгляду справи по суті разом із позовною заявою та заявою від 11.08.2025, отже докази на підтвердження понесених позивачем витрат подані в межах строків, визначених положеннями статей 116, 129 ГПК України.
Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України.
Відповідно до положень статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру;
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до вимог частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що згідно ордеру серії АМ № 1136246 від 20.06.2025, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЖТ № 000947 від 27.04.2018, договору про надання правової допомоги № 50 від 13.06.2025 представництво інтересів позивача у справі № 902/848/25 здійснював адвокат Попов Ігор Володимирович.
Позивачем з дотриманням вимог, передбачених частиною 8 статті 129 ГПК України, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу подано до суду разом із позовною заявою та 11.08.2025 разом із заявою докази на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги № 50 від 13.06.2025 (далі - договір) укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області та адвокатом Поповим Ігорем Володимировичем, акт прийому-передачі послуг № 1 від 07.07.2025 та платіжну інструкцію від 15.07.2025 № 671.
За умовами пункту 1.1. договору адвокат, задля захисту інтересів клієнта, бере на себе зобов'язання: надавати на постійній основі клієнту комплексну правову допомогу (абонентське обслуговування): правову інформацію, консультації і роз'яснення з правових питань, в тому числі з питань цивільного, господарського, адміністративного, земельного, кримінального законодавства: провадити правовий супровід діяльності Клієнта, надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи), а також представляти інтереси клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах, організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалах, що підготовлені клієнтом (т. 1 а.с. 42-44).
Пунктом 2.4. договору визначено, що на підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору складається акт приймання-передачі наданих послуг і направляється клієнту.
Відповідно до пункту 4.1 договору загальна сума договору становить 20 000 грн. без ПДВ.
За умовами пункту 4.2. договору за виконання обов'язків по наданню правової допомоги, передбачених даним договором, клієнт проводить виплату гонорару, відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг із розрахунку 750 грн. за 1 год. роботи адвоката.
Згідно пункту 7.1. цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2025 р., а в частині розрахунків - до повного виконання.
07.07.2025 сторонами підписано акт прийому - передачі послуг № 1, відповідно до умов якого виконавець надав, а замовник прийняв виконані у повному обсязі послуги на загальну суму 9 000,00 гривень (т. 1 а.с. 62).
За змістом акту прийому - передачі послуг № 1 від 07.07.2025 адвокатом надані такі послуги:
- вивчення господарських договорів та первинних бухгалтерських документів щодо заборгованості ТОВ «Армерія Ойл» - 2 год., ціна за 1 год. 750 грн., сума без ПДВ 1500,00 грн.;
- підготовка розрахунку штрафу та пені згідно з договором - 2 год., ціна за 1 год. 750 грн., сума без ПДВ 1500,00 грн.;
- підготовка позовної заяви про стягнення коштів, сплачених за договором, стягнення пені, штрафу за прострочення виконання зобов'язання - 8 год., ціна за 1 год. 750 грн., сума без ПДВ 6000,00 грн. Всього за актом - 9 000,00 гривень.
Згідно платіжної інструкції № 671 від 15.07.2025 року позивачем сплачено адвокату Попову І.В. 9 000,00 гривень на підставі акту № 1 від 07.07.2025 та договору № 50 від 13.06.2025 (т. 1 а.с. 63).
Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою - шостою статті 126, частинами п'ятою - дев'ятою статті 129 ГПК України, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до стягнення з урахуванням того, чи були такі витрати пов'язані зі справою та чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов'язаними з розглядом справи.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Поповим І.В. послуг з професійної правничої допомоги позивачу у справі № 902/848/25.
Водночас, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є завищеним.
Згідно пунктів 1-3 акту прийому-передачі наданих послуг від 07.07.2025 до договору про надання правової допомоги № 50 від 13.06.2025 адвокатом надано позивачу послуги: вивчення господарських договорів та первинних бухгалтерських документів щодо заборгованості ТОВ «Армерія Ойл» - 2 год., ціна за 1 год. 750 грн., сума без ПДВ 1500,00 грн.; підготовка розрахунку штрафу та пені згідно з договором - 2 год., ціна за 1 год. 750 грн., сума без ПДВ 1500,00 грн.; підготовка позовної заяви про стягнення коштів, сплачених за договором, стягнення пені, штрафу за прострочення виконання зобов'язання - 8 год., ціна за 1 год. 750 грн., сума без ПДВ 6000,00 грн. Всього за актом - 9 000,00 гривень.
На переконання суду вказані види послуг, які зазначені позивачем окремо є одним і тим же видом послуг та охоплюються такою послугою як "підготовка позовної заяви про стягнення коштів, сплачених за договором, стягнення пені, штрафу за прострочення виконання зобов'язання" з огляду на вимоги статей 162, 163, 164 ГПК України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що послуга, яка зазначена у пункті 3 акту включає в себе правничі послуги, зазначені у пунктах 1, 2 акту.
Суд враховує, що вивчення господарських договорів та первинних бухгалтерських документів щодо заборгованості ТОВ «Армерія Ойл» та підготовка розрахунку штрафу та пені згідно з договором є етапом підготовки позовної заяви про стягнення коштів, сплачених за договором, стягнення пені, штрафу за прострочення виконання зобов'язання. Отже, зазначення вказаних етапів підготовки позову з майновими вимогами до боржника як окремих видів послуг є безпідставним.
На переконання суду підготовка позовної заяви про стягнення коштів, сплачених за договором, стягнення пені, штрафу за прострочення виконання зобов'язання без вивчення господарського договору та первинних бухгалтерських документів щодо заборгованості ТОВ «Армерія Ойл» та підготовка розрахунку штрафу та пені згідно з договором є неможливим, оскільки ці послуги взаємопов'язані та послуга, яка зазначена у пункті 3 акту включає в себе правничі послуги, зазначені у пунктах 1, 2 акту.
Таким чином, покладення на відповідача витрат по оплаті правничої допомоги, зазначених у пунктах 1, 2 акту не відповідає критерію розумності, обгрунтованості та є безпідставним.
В цій частині, обґрунтованою є вимога про відшкодування витрат щодо надання правової допомоги за пунктом 3 "підготовка позовної заяви про стягнення коштів, сплачених за договором, стягнення пені, штрафу за прострочення виконання зобов'язання - 8 год., ціна за 1 год. 750 грн., сума без ПДВ 6000,00 грн".
Суд звертає увагу, що акт прийому - передачі наданих послуг, підписаний позивачем та адвокатом не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони.
Разом з тим, суд не спростовує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює зазначені обставини з точки зору можливості покладення таких витрат у заявленому розмірі на іншу сторону по справі (відповідача).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, документально обґрунтовано обсяг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, що пов'язані з розглядом справи № 902/848/25 у сумі 6 000,00 гривень. Розмір таких витрат відповідає критерію реальності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з огляду на критерії розподілу правничих витрат та обставини справи, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у сумі 6 000,00 гривень.
У задоволенні решти вимог про стягнення заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 гривень, слід відмовити у зв'язку із їх невідповідністю критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та обгрунтованості.
Відповідно до положень частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 475,00 гривень покладаються на відповідача, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 525,00 гривень покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (21001, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Привокзальна, будинок 3Б, ідентифікаційний код юридичної особи 44618933) на користь Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області (13372, Житомирська обл., Бердичівський р-н, село Семенівка, вул. Каштанова, будинок 113-А, ідентифікаційний код юридичної особи 41589220) 62 720,00 гривень попередньої оплати, 2 163,41 гривень пені, 4 390,40 гривень штрафу, 2 763,05 гривень судових витрат зі сплати судового збору та 5 475,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6 643,17 гривень пені - відмовити.
5. У задоволенні вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 гривень - відмовити.
6. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 264,95 гривень та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 525,00 гривень покласти на позивача.
7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.
Повне рішення складено 18 серпня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2,3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.