вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" серпня 2025 р. Справа№ 910/1823/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Зарічний І. Я.
від відповідача: Лук'яненко В. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державного підприємства "ЛІСОГОСПОДАРСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР"
на рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2025 (повне рішення складено 28.04.2025)
у справі № 910/1823/25 (суддя Турчин С. О.)
за позовом Державного підприємства "ЛІСОГОСПОДАРСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ СЕРВІС"
про визнання недійсним меморандуму про співпрацю та партнерство
Короткий зміст позову
В лютому 2025 року Державне підприємство "ЛІСОГОСПОДАРСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР" (далі по тексту - ДП "ЛІАЦ"; позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ СЕРВІС" (далі по тексту - ТОВ "ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ СЕРВІС"; відповідач) про визнання недійсним меморандуму від 10.09.2024 про співпрацю та партнерство між ДП "ЛІАЦ" та ТОВ "ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ СЕРВІС" на основі договору поставки №13/06-1 від 13.06.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Меморандум укладений всупереч інтересам позивача, його зміст не відповідав справжньому волевиявленню позивача та був спрямований на задоволення особистих інтересів його підписантів. Матеріально-правовою підставою позову визначені статті 16, 92 , 203, 215, 216, 232, 237, 239 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі №910/1823/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення мотивовано обранням позивачем неналежного способу захисту.
Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/1823/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
Меморандум фактично підміняє первинні документи, передбачені договором поставки;
Меморандум змінює істотні умови договору без відповідної додаткової угоди;
Меморандум створює юридичні наслідки, у тому числі обов'язок сплати, хоча формально представлений як документ "про наміри";
Меморандум підписаний, ймовірно, за зловмисною змовою посадових осіб, що підтверджується відсутністю належних доказів виконання договору та наявністю кримінального провадження;
Меморандум породжує негативні фінансові наслідки для позивача, а саме безпідставну передплату, ризик подальшої оплати непоставленого товару, втрату права на неустойку тощо.
Суд першої інстанції допустив істотні порушення норм матеріального і процесуального права, не дослідив обставин і доказів, неправильно оцінив природу Меморандуму.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У відзив на апеляційну скаргу відповідач включив заяву про понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 45 000,00 грн.
Процедура апеляційного провадження
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2025 (колегія суддів у складі: Ходаківської І.П. - головуючої, Демидової А. М., Владимиренко С. В.) відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "ЛІАЦ" на рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/1823/25 та призначено її до розгляду 06.08.2025.
Присутній у судовому засіданні 06.08.2025 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Присутній у судовому засіданні 06.08.2025 представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні та заявив про подання доказів на підтвердження понесення судових витрат.
Фактичні обставини, встановлені місцевим господарським судом і перевірені судом апеляційної інстанції
13.06.2024 за результатами публічної закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2024-05-27-012615-а) між Державним підприємством "ЛІСОГОСПОДАРСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР" (покупець, позивач, ДП "ЛІАЦ") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ СЕРВІС" (постачальник, відповідач, ТОВ "ІТС") укладений договір поставки №13/06-1 за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю у власність (код ДК 021:2015:48210000-3: Пакети мережевого програмного забезпечення) Програмне забезпечення Телематичної платформи для збору, аналізу, обробки, зберігання телепатичних даних з необхідних датчиків/сенсорів/об'єктів зі спеціалізованими модулями та послуги з його впровадження, а саме: безстрокова невиключна ліцензія серверної частини програмного забезпечення Телематична платформа "Комп'ютерна програма "Metrix" з підтримкою 3000 датчиків/сенсорів/об'єктів моніторингу та необмеженої кількості користувачів (надалі - товар) та надати послуги з його впровадження (надалі - послуги) за найменуваннями та за цінами, що вказуються в Специфікації (додаток 1 до договору), яка додається до даного договору і є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язався прийняти товар і послуги та своєчасно здійснити оплату відповідно до умов договору.
Товар повинен бути поставлений відповідачем протягом 20 (двадцяти) робочих днів, з моменту підписання договору та повинно бути проведено впровадження товару протягом 10 робочих днів з дати поставки товару (п.3.1. договору).
Відповідно до п.3.2. договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту наданих послуг, який підписується після впровадження товару та підписання обома сторонами акту приймання-передачі товару та акту впровадження товару.
Пунктом 8.3.1. договору встановлено обов'язок постачальника забезпечити своєчасно та у повному обсязі поставку товару та його впровадження у відповідності до умов договору.
У пункті 4.2. договору сторонами погоджено, що загальна вартість договору становить 5199999,60 грн з ПДВ, у тому числі: вартість товару становить 3933333,00 грн без ПДВ; вартість послуг становить 400000,00 грн без ПДВ.
Пунктом 5.3. договору передбачено, що розрахунок за товар та надані послуги здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно наданим оригіналом рахунку-фактури та підписаних уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі товару та Акту наданих послуг. Оплата здійснюється наступним чином:
- 100 % від вартості товару та вартості послуг, а саме 5199999,60 грн з ПДВ, у тому числі протягом 30 банківських днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін Акту наданих послуг, при наявності підписаних уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі товару та Акту впровадження товару.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2024; в частині фінансових зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором; в частині користування правами на програмний продукт - до кінця дії ліцензії; в частині гарантійного обслуговування - на строк гарантійного зобов'язання постачальника (п.14.1. договору).
13.06.2024 між сторонами укладений договір забезпечення виконання договору про закупівлю товару №13/06, за умовами якого ТОВ "ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ СЕРВІС" вносить забезпечення виконання договору про закупівлю товарів, що укладається сторонами за результатами проведення процедури закупівлі відкриті торги за предметом закупівлі Програмного забезпечення Телематичної платформи для збору, аналізу, обробки, зберігання телематичних даних з необхідних датчиків/сенсорів/об'єктів зі спеціалізованими модулями та послуги з його впровадження (Ідентифікатор закупівлі: UA-2024-05-27-012615-a).
10.09.2024 сторони підписали Меморандум про співпрацю та партнерство на основі договору поставки від 13.06.2024 № 13/06-1 (далі - Меморандум). Зі сторони ДП "ЛІАЦ" Меморандум підписаний Генеральним директором Тімуром Валієвим від імені ДП "ЛІАЦ" та зі сторони ТОВ "ІТС" - директором Оленою Уваровою.
Згідно із розділом 1 Меморандуму, його метою є консолідація зусиль сторін, спрямованих на реалізацію умов договору в частині впровадження (розгортання) програмного забезпечення Телематичної платформи для збору, аналізу, обробки, зберігання телепатичних даних з необхідних датчиків/сенсорів/об'єктів зі спеціалізованими модулями.
Предметом цього Меморандуму є спільна діяльність сторін, спрямована на досягнення мети Меморандуму, що організується шляхом проведення он-лайн зустрічей, зустрічей, демонстрування функціоналу Платформи шляхом організації та проведення презентацій, здійснення необхідних доробок (доопрацювань) на вимогу покупця в межах умов договору.
У розділі 3 Меморандуму визначено, що даним Меморандумом сторони засвідчують, що виконавець здійснив передачу програмного забезпечення та його інсталяцію на серверах замовника, в тому числі тих, що ним орендуються.
З метою підтвердження намірів виконання умов договору в частині оплати за поставлену Платформу, ДП "ЛІАЦ" 05.08.2024 здійснив часткову оплату в розмірі 500000,00 грн на рахунок ТОВ "ІТС".
Також у розділі 3 Меморандуму зазначено, що 9 вересня 2024 року в приміщенні Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагенство) була проведена презентація Платформи (програмного забезпечення), на якій були присутні голова Держлісагенства Смаль В.І., генеральний директор ДП "ЛІАЦ" Валієв Т.О., начальник управління господарського та автотранспортного забезпечення ДП "ЛІАЦ" Мерзляков А.В., начальник управління захисту інформації та інформаційно-технологічного забезпечення ДП "ЛІАЦ" Верещак П.В., начальник відділу інформаційно технологічного забезпечення ДП "ЛІАЦ" Голубенко І.В., уповноважені представники ТОВ "ІТС", після чого була проведена нарада, за результатом якої встановлена технічна та функціональна відповідність запропонованого виконавцем програмного забезпечення вимогам договору від 13.06.2024 №13/06-1 та необхідність здійснення оплати в повному обсязі. Також була визначена можливість подальшої додаткової інсталяції програмного забезпечення, у разі потреби замовника, що буде здійснено понад обсяг, обумовлений сторонами у договорі.
Замовник підтверджує, що програмне забезпечення було встановлено з боку виконавця, як того вимагали умови договору, у повному обсязі. Однак, у зв'язку із наявними у замовника складнощами, пов'язаними із функціонуванням серверів, виконавцем взято на себе зобов'язання повторної безкоштовної інсталяції програмного забезпечення, після вирішення замовником таких складнощів.
Через наявні проблеми із серверами у замовника, а також через відсутність у замовника фінансування у повному обсязі укладеного між сторонами договору, сторони дійшли згоди тимчасово не підписувати акти приймання-передачі, акти впровадження, видаткову накладну, акт наданих послуг, не дивлячись на фактичне повне виконання виконавцем своїх зобов'язань за договором. Такі документи сторони домовились підписати одразу після вирішення замовником питань, пов'язаних із його серверами (власними чи орендованими), а також після вирішення питань щодо фінансування задля виконання взятих на себе замовником зобов'язань з оплати за фактично виконані у повному обсязі виконавцем послуги за договором.
Сторони не виключають можливість оплати частинами замовником за виконані з боку виконавця зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Сторони беруть на себе зобов'язання: забезпечувати захист персональної або іншої конфіденційної інформації, що стала відома у зв'язку із реалізацією Меморандуму; утримуватися від дій, що можуть заподіяти будь-яку шкоду іншій стороні.
Згідно із розділом 4 Меморандуму цей меморандум набирає чинності з дня його підписання сторонами. Строк дії Меморандуму визначено строком дії основного договору поставки від 13.06.2024 №13/06-1 до 31.12.2024.
Причиною спору у справи стало питання про наявність підстав для визнання недійсним Меморандуму, з таких підстав, що: він укладений з порушенням приписів статей 92, 232, 237 Цивільного кодексу України та всупереч інтересам ДП "ЛІАЦ"; його зміст не відповідає справжньому волевиявленню ДП "ЛІАЦ" та спрямований на задоволення особистих інтересів представників сторін.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
За положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.
При зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними, а також доведено наявність порушеного права.
Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша статті 232 ЦК України).
У постанові від 4 лютого 2025 року у справі №504/3085/20 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що відповідно до тлумачення статті 232 ЦК України під зловмисною домовленістю потрібно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. В основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.
Отже, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України потрібно встановити умисел у діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Водночас не має значення, чи одержав учасник такої домовленості будь-яку вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позову згідно зі статтею 232 ЦК України потрібно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій "зловмисність" не залежить від того, чи був спрямований умисел повіреного на власне збагачення чи завдання шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розбіжність між волею довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Водночас, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17).
Відповідно до статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно з частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють.
З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.
Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.
При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.
Законом не встановлено виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність дій. Проте, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (статті 12 ЦК України), висновок про добросовісність поведінки особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала ця особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді.
Позивачем належними доказами не підтверджено наявності зловмисної домовленості представників позивача з відповідачем, а лише у позові констатовано про наявність, з точки зору позивача, такої домовленості.
Поза тим, як уже зазначалося, предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсним Меморандуму від 10.09.2024.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
У силу приписів статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 173 ГК України установлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов'язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі№908/3027/20, від 03.04.2024 у справі №910/21315/21.
Отже, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків, моменту виникнення зобов'язання.
Правовідносини між сторонами виникли з договору поставки №13/06-1 від 13.06.2024, укладеного за результатами процедури публічної закупівлі, правовідносини за яким підпадають під правове регулювання глав 54, 63 ЦК України та Законом України "Про публічні закупівлі".
У подальшому між сторонами підписаний Меморандум від 10.09.2024, метою якого сторони визначили консолідацію зусиль сторін, спрямованих на реалізацію умов договору в частині впровадження (розгортання) програмного забезпечення.
Аналіз умов Меморандуму про співпрацю та партнерство від 10.09.2024 свідчить про те, що Меморандумом зафіксовано певні домовленості між сторонами, наміри сторін щодо подальшої співпраці, а також обставини щодо поставки постачальником програмного забезпечення. Фактично, Меморандум має інформаційних характер та відображає конкретні обставини та попередні домовленості (зокрема, повторної інсталяції програмного забезпечення) та події, що вже відбулися станом на час його підписання речей (здійснення позивачем 05.08.2024 часткової оплати, встановлення відповідачем програмного забезпечення). Зміст Меморандуму не передбачає виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків і не встановлює конкретних правових наслідків для сторін.
Отже, меморандум не є правочином в розумінні статей 202, 626 Цивільного кодексу України, який породжує юридичні наслідки, оскільки не містить волевиявлення сторін щодо надання йому сили договору чи додаткової угоди до договору, не містить положень, які б свідчили про набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків його сторін в результаті його підписання.
У постанові від 17 липня 2018 року по справі №910/13249/17 Верховний Суд зазначив, що закріплення сторонами в договорах про наміри, протоколах, меморандумах тощо певних намірів не означає того, що вони будуть закріплені в основному договорі. Лише у разі, якщо такі наміри знайдуть своє відображення в положеннях основного договору, вони будуть мати юридичне значення, як умови договору.
Оспорюваним Меморандумом не вносилися зміни до договору поставки №13/06-1 від 13.06.2024, укладеного за результатами процедури публічної закупівлі. Положення Меморандуму не відображені у додатках до договору.
Не призводить Меморандум і до зміни істотних умов відповідно до ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" та п.19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178.
Також Меморандум відсутній у переліку документів, який підлягає обов'язковому опублікуванню на веб-порталі публічних закупівель згідно із ст.10 Закону України "Про публічні закупівлі" та відповідно публікація такого документа не здійснювалася.
З урахуванням наведеного, оспорюваний Меморандум, як документ, який не встановлює нових юридичних наслідків, а лише відображає певний стан речей та фіксує наміри сторін, які не породжують для сторін жодних правових наслідків та, відповідно не можуть впливати на дію, зміну, припинення або виконання основного договору, не може визнаватися судом недійсним, з огляду на відсутність обов'язкових ознак правочину.
Отже, Меморандум не може бути самостійним предметом позову і, відповідно, способом захисту, порушеного, оспореного права, оскільки, лише в межах розгляду справи пов'язаної з вимогами за основним зобов'язанням може бути надана оцінка положенням Мемораандуму, як доказу виконання/невиконання сторонами обов'язків за договором.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту статей 15, 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Водночас, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155).
За наведених у цій постанові обставин колегія суддів вважає, що аргументи та доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення. Позивач не спростував висновків місцевого суду, покладених в основу оскаржуваного рішення, та не довів неправильного застосування ним норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухваленого у справі судового рішення.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних висновків.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства "ЛІСОГОСПОДАРСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі №910/1823/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова складена - 18.08.2025.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко