вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" серпня 2025 р. Справа№ 916/563/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Владимиренко С.В.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Павлюк В. С.
від відповідача: Ковальчук Н. В.
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Виконавчого комітету Одеської міської ради
на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2024 (повний текст рішення складений 27.12.2024)
у справі № 916/563/24 (суддя С. А. Ковтун)
за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГО"
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління капітального будівництва Одеської міської ради
про розірвання договору
Короткий зміст позовних вимог.
В лютому 2024 року Виконавчий комітет Одеської міської ради (позивач) звернувся до господарського суду Одеської області до товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГО" (ТОВ "ВІГО"; відповідач) про розірвання договору пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси від 29.11.2007, укладеного між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ТОВ "ВІГО", зареєстрованого в Управлінні капітального будівництва Одеської міської ради за № 452/кс.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач не отримав у користування земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, не здійснив її забудову, а позивач не має можливості отримати кошти від пайової участі, оскільки Одеською міською радою не приймалось рішення про відведення земельної ділянки за вказаною адресою для здійснення будівництва багатофункціонального торгово-розважального комплексу.
Матеріально-правовою підставою позову визначено статтю 607 Цивільного кодексу України (ЦК України).
Заперечення проти позову зокрема мотивовані: неможливістю застосування до спірних правовідносин положень ст. 607 ЦК України; відсутністю вини відповідача у неоформленні документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою та нездійсненні її забудови, оскільки Одеська міська рада не прийняла рішення про відведення вказаної земельної ділянки для здійснення будівництва; недоведеністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Ухвалою від 25.11.2024 господарському суду Одеської області № 916/563/24 за клопотання відповідача справу передано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 916/563/24 в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку, що позивач обрав невірний спосіб захисту, оскільки за наявності юридичних фактів для припинення зобов'язань за договором відповідно до ст. 607 ЦК України права позивача не можуть бути захищені його розірванням.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі № 910/3616/24, Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою для скасування судового рішення позивач вказав:
порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права;
невідповідність висновків, викладених судом в оскаржуваному рішенні, встановленим обставинам справи;
нез'ясування обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
суд виснував, що позивач не надав доказів істотного порушення договору відповідачем, не навів інших випадків, встановлених договором або законом (ст. 652 ЦК України), не зважаючи на те, що сам суд встановив наступні обставини справи;
з матеріалів справи вбачаються істотні порушення умов договору відповідачем, які полягають у невнесенні пайової участі у розмірі 30 083 883,00 грн, неоформленні відповідно до чинного законодавства документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, нездійсненні підготовчих робіт з будівництва;
дослідивши докази та встановивши обставини справи, з яких вбачається наявність істотних порушень умов договору зі сторони відповідача, суд хибно виснував про недоведеність позивачем таких порушень;
суд не надав належну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам;
договір підлягає розірванню на підставі норм ч. 2 ст. 651 ЦК України;
відмова в задоволенні позовних вимог лише з формальних підстав без зазначення належного ефективного способу відновлення порушених прав не відповідає принципу справедливого розгляду справи;
Позиції інших учасників справи.
06.05.2025 через систему "Електронний суд" відповідачем до суду поданий відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 31.03.2025 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом десяти днів з дня її вручення.
Приписами абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України передбачено, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідач отримав копію ухвали в електронному вигляді - 01.04.2025 об 11:51, що підтверджується довідкою Північного апеляційного господарського суду про доставку електронних документів.
Отже, за приписами абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України в даному випадку днем вручення відповідачу копії ухвали суду апеляційної інстанції слід вважати - 01.04.2025.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідач до закінчення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу не подав відповідну заяву.
Оскільки станом на 06.05.2025 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу закінчився, суд залишає його без розгляду.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 (колегія суддів у складі: Ходаківської І.П. - головуючої, Владимиренко С. В., Демидової А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2024 по справі № 916/563/2 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 за клопотаннями сторін розгляд справи № 916/563/24 постановлено здійснювати в режимі відео конференції.
Судове засідання 07.05.2025 не відбулось через загрозу ракетних ударів та оголошенням повітряної тривоги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 розгляд справи призначено на 06.08.2025 та продовжено строк її розгляду.
У судовому засіданні 06.08.2025 в режимі відеоконференції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
У судовому засіданні 06.08.2025 в режимі відеоконференції представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.
Третя особа явку свого представника у судове засідання 06.08.2025 не забезпечила. Про дату, час і місце розгляду справи учасники справи повідомлена належним чином.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
29 листопада 2007 року Виконавчий комітет Одеської міської ради прийняв рішення № 1363 "Про надання дозволу товариству з обмеженою відповідальністю "ВІГО" на проектування та будівництво багатофункціонального торгово-розважального комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80".
Відповідно до зазначеного рішення Виконавчий комітет Одеської міської ради вирішив надати дозвіл ТОВ "ВІГО" на проектування та будівництво багатофункціонального торгово-розважального комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, після оформлення документів на право користування земельною ділянкою, згідно з чинним законодавством; зобов'язав ТОВ "ВІГО" оформити відповідно до чинного законодавства документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою; затвердив договір пайової участі у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Одеси.
Договір пайової участі у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Одеси, укладений між Виконавчим комітетом Одеської міської ради (Виконком) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВІГО" (забудовник) зареєстрований в Управлінні капітального будівництва Одеської міської ради 29.11.2007 року за № 452/кс.
Пунктом 1.1 Договору визначено, що його предметом є надання забудовникові від імені Виконкому права забудови земельної ділянки, у межах відводу, за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, строком до IV-ro кварталу 2011 року, для здійснення будівництва багатофункціонального торгово-розважального комплексу, а також здійснення комплексного благоустрою прилеглої території та внесення забудовником пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси (далі - пайова участь).
Відповідно до п. 3.1 Договору забудовник зобов'язується здійснити самостійно або із залученням підрядника будівництво багатофункціонального торгово-розважального комплексу, а також комплексний благоустрій прилеглої території на земельній ділянці, обговореній у п. 1.1, відповідно до технічних умов і прийнятими забудовником зобов'язаннями в строк IV-ro кварталу 2011 року.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що забудовник зобов'язаний протягом двох місяців після прийняття Одеською міською радою рішення про відведення земельної ділянки для будівництва багатофункціонального торгово-розважального комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80, перерахувати пайову участь у розмірі 30083883,00 грн.
Договір діє до введення об'єкта в експлуатацію відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.11.2007 № 1363 (п. 8.1 Договору).
Згідно з пунктом 9.1 Договору дострокове розірвання договору може мати місце за згодою сторін або на підставах, передбачених чинним на території України законодавством, з відшкодуванням завданих збитків. Сторона, що вирішила розірвати договір, зобов'язана письмово повідомити про це іншу сторону в 10-денний строк.
Як встановлено судом першої інстанції і не заперечується сторонами у справі, Одеською міською радою не прийнято рішення про відведення відповідачу земельної ділянки для будівництва багатофункціонального торгово-розважального комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80.
Департамент комунальної власності Одеської міської ради у листі від 26.07.2018 №01-18/1449-09-02, адресованому начальнику управління капітального будівництва Одеської міської ради, повідомив, що Одеська міська рада не приймала рішення про відведення в оренду земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80.
Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради листом від 01.02.2023 № 01-11/129, адресованому начальнику управління капітального будівництва Одеської міської ради, повідомив, що згідно з журналами реєстрації дозволів на виконання будівельних робіт на період до 2007 року, надання дозволу на будівництво вищевказаного об'єкта не зареєстровано.
У листі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 03.02.2023 № 01-8/24 вх, адресованому начальнику управління капітального будівництва Одеської міської ради, зазначено, що в Реєстрі будівельної діяльності відсутня інформація щодо видачі документів дозвільного/декларативного характеру за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80.
Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради листами від 30.03.2022 № 01-18/143, від 13.02.2023 № 01-18/137 та від 13.10.2023 № 01-18/1746 повідомив, що рішення про передачу у власність (користування) зазначеної земельної ділянки Одеською міською радою не приймалось.
Управління капітального будівництва Одеської міської ради на адресу ТОВ "ВІГО" надіслало листи-повідомлення від 21.02.2023 № 02-05/145-07 та від 09.06.2023 № 02-05/510-07 щодо необхідності надання згоди на дострокове розірвання договору пайової участі у разі відсутності намірів будівництва.
Причиною виникнення спору у справі стало питання наявності чи відсутності підстав для розірвання договору пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси від 29.11.2007, укладеного між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ТОВ "ВІГО", зареєстрованого в Управлінні капітального будівництва Одеської міської ради за №452/кс, з підстави, визначеної ст. 607 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 ЦК України , зокрема, є договори та інші правочини.
Підстави припинення зобов'язання визначені у статті 598 ЦК, за змістом частини 1 якої зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
У статті 607 ЦК України, яка кореспондується з положеннями статті 205 ГК України, встановлено, що зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону (ч. 1-2 ст. 205 ГК України).
Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об'єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов'язання (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі № 910/3319/18).
Позивач не надав доказів настання юридичних чи фактичних обставин, з якими пов'язується припинення зобов'язання неможливістю його виконання.
Наведені позивачем обставини щодо неотримання ним коштів пайової участі у зв'язку з неприйняттям Одеською міською радою рішення про відведення земельної ділянки для будівництва для здійснення будівництва багатофункціонального торгово-розважального комплексу та нездійснення відповідачем її забудови не є в розумінні статті 607 ЦК України підставою для припинення зобов'язання неможливістю його виконання, такі обставини існували на момент укладання договору і мають суб'єктивний характер, а тому відсутні обумовлені законом підстави для задоволення позовних вимог.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 14 ГПК України закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Згідно із ч. 5 ст. 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Виконавчий комітет Одеської міської ради, звертаючись з позовом про розірвання договору у зв'язку із неможливістю його виконання, послався на наявність підстави, передбаченої положеннями статті 607 ЦК України.
Втім, у спірних правовідносинах позивач не доводив у суді першої інстанції наявність підстав для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, а саме у зв'язку з істотною зміною обставин чи істотним порушенням договору.
Із оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції додатково встановив певні обставини справи і зробив відповідні висновки, які не були заявлені позивачем в обґрунтування підстав позову (істотна зміна обставин, істотне порушення договору стороною договору).
Такі обставини не були визначальними для висновків суду першої інстанції при ухваленні рішення по суті спору, а суто мали додатковий характер. Відтак таке процесуальне порушення не призвело до прийняття неправильного рішення.
Також не звернувши увагу на зміст позовних вимог, місцевий суд обмежився помилковим посиланням на неправильно обраний позивачем спосіб захисту та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав обрання неналежного способу захисту прав.
Оскільки невірне мотивування оскарженого судового рішення не призвело до ухвалення незаконного по суті судового рішення, рішення місцевого суду належить залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних висновків.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу в порядку статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 916/563/24 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено - 18.08.2025.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді С.В. Владимиренко
А.М. Демидова