вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" липня 2025 р. Справа№ 920/188/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.07.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сумського обласного центру зайнятості на ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.05.2025 (повний текст підписано 27.05.2025)
за заявою Сумського обласного центру зайнятості (вх. №2913 від 21.05.2025) про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення
у справі №920/188/24 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом Сумського обласного центру зайнятості в особі Конотопської філії Сумського обласного центру зайнятості
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про стягнення 33326 грн 71 коп.,-
Рішенням Господарського суду Сумської області від 28.03.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь Сумського обласного центру зайнятості в особі Конотопської філії Сумського обласного центру зайнятості 33326 грн 71 коп. шкоди у розмірі сплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю через відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, неправомірність якої встановлена рішенням суду; 3028 грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору
22.04.2024 на виконання рішення суду від 28.03.2024 Господарський суд Сумської області видав відповідний наказ.
Листом від 31.10.2024 (вх. №6195/24 від 05.11.2024) Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області повідомило суд про стан виконання рішення суду, зокрема про відмову боржника виконувати рішення суду в добровільному порядку та про наявність обставин, що унеможливлюють на даний час виконання Казначейством рішення суду (позивач є державною організацією (установою, закладом), у зв'язку з чим у Казначейства відсутні підстави здійснити виконання рішення суду за рахунок коштів бюджетної програми «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
21.05.2025 позивач подав заяву (вх. № 2913 від 21.05.2025), в якій просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) подати звіт про виконання рішення Господарського суду Сумської області від 28.03.2024 у справі №920/188/24 протягом десяти календарних днів з дня отримання ухвали суду.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.05.2025 у справі №920/188/24 відмовлено у задоволенні заяви Сумського обласного центру зайнятості (вх. №2913 від 21.05.2025) про зобов'язання боржника подати звіт про виконання рішення суду у справі №920/188/24.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд виходив з того, що підстави для ототожнення відкриття виконавчого провадження і прийняття до виконання органом казначейства наказу суду відсутні, оскільки Казначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
За цих обставин суд відмовив у задоволенні заяви позивача про зобов'язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у зв'язку з відсутністю відкритого виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду у справі № 920/188/24.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач 30.05.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 30.05.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області подати звіт про виконання рішення Господарського суду Сумської області від 28.03.2024 у справі №920/188/24 протягом десяти календарних днів з дня отримання рішення суду.
Апелянт не погоджується з ухвалою суду від 27.05.2025 та вважає, що суд порушив та неправильно застосував норми матеріального права, не з'ясував всіх обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого дійшов невірного висновку при ухваленні оскаржуваного рішення.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.
При постановленні оскаржуваної ухвали суд припустився порушення норм матеріального права, проігнорувавши приписи статей 55, 129-1 Конституції України та норми міжнародного права, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Невиконання рішення суду від 28.03.2024 у справі №920/188/24, яке набрало законної сили, протягом більше 1 року, свідчить про неповноту здійснення судового контролю за його виконанням, що є недопустимим з огляду на положення статті 129-1 Конституції України щодо обов'язковості судових рішень.
Суд першої інстанції мотивував свою відмову у задоволенні заяви позивача про зобов'язання боржника подати звіт про виконання рішення суду від 28.03.2024 у справі №920/188/24 відсутністю відкритого виконавчого провадження з примусового виконання вказаного судового рішення, що не узгоджується із вимогами, визначеними частиною 4 статті 345-1 ГПК України.
Суд помилково дійшов висновку про відсутність підстав для ототожнення відкриття виконавчого провадження і прийняття до виконання органом казначейства виконавчого документа.
Дієвим способом забезпечення реального виконання рішення Господарського суду Сумської області від 28.03.2024 року у справі №920/188/24 є судовий контроль, встановлений у порядку статей 345-1 - 345-4 ГПК України.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов'язання боржника подати до суду відповідний звіт сприятиме забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення, запобігатиме можливому зловживанню з боку боржника, гарантуватиме дотримання законності, а також підвищить довіру громадян до суду та держави, в цілому.
Ініційоване позивачем здійснення судом контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення Господарського суду Сумської області від 28.03.2024 року у справі №920/188/24 не призвело до позитивного результату, а рішення суду від 28.03.2024, ухвалене на користь позивача, залишається не виконаним до теперішнього часу.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сумського обласного центру зайнятості на ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.05.2025 у справі №920/188/24, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 14.07.2025.
Явка представників сторін
Представник позивача в суді апеляційної інстанції підтримував доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у апеляційній скарзі, оскаржувану ухвалу просив скасувати, заяву позивача задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 14.07.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
В обґрунтування заяви позивач зазначає, що для примусового виконання рішення суду у справі №920/188/24 позивач 25.04.2024 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області із заявою про виконання судового рішення.
15.10.2024 Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області повідомило позивача листом про прийняття до опрацювання наказу суду у справі №920/188/24. Також зазначено про неможливість здійснити виконання даного виконавчого документа шляхом безспірного списання коштів з рахунків боржника у зв'язку з не обслуговуванням боржника за видатками в органах казначейства Сумської області.
18.10.2024, 21.03.2025 позивач звертався до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області з листами про вжиття заходів з виконання виконавчого документа у справі №920/188/24.
У листах Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області № 04-14-10/7662 від 31.10.2024, № 04-14-06/2342 від 03.04.2025 зазначено про наявність обставин, що унеможливлюють виконання казначейством наказу у справі №920/188/24 та відмову боржника виконувати вказаний виконавчий документ в добровільному порядку.
Таким чином, підставами повернення виконавчого документа органами Казначейства є те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області не обслуговується за видатками та не має відкритих рахунків в органах казначейства, а тому відсутня можливість вживати заходи з метою здійснення безспірного списання коштів з відповідача.
Станом на 19.05.2025 рішення Господарського суду Сумської області від 28.03.2024 року у справі №920/188/24 залишається не виконаним, кошти в сумі 36354,71 грн. не сплачені Головним управлінням Пенсійного фонду України у Сумській області на рахунок Сумського обласного центру зайнятості.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 345-1 ГПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов'язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: 1) про захист ділової репутації; 2) що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 3) в інших спорах немайнового характеру.
Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб'єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов'язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.
Згідно ст. 345-2 ГПК України суд розглядає заяву про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 345-1 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні за правилами статті 342 цього Кодексу. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Суд може зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, якщо боржник є юридичною особою.
Виходячи з приписів ч. 4 ст. 345-1 ГПК України умовою для зобов'язання боржника, яким є орган державної влади, що не виконав рішення суду, подати звіт про виконання судового рішення, є відкриття саме виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Водночас, відповідно до ст. 6 Закону рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, не є органами примусового виконання, що прямо визначено у ч. 4 зазначеної статті.
Судом встановлено, що наказ Господарського суду Сумської області від 22.04.2024 по справі №920/188/24 про примусове виконання рішення суду прийнятий до виконання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, що підтверджується інформацією у листах Головного управління від 31.10.2024, від 25.07.2024 та від 03.04.2025.
Водночас підстави для ототожнення відкриття виконавчого провадження і прийняття до виконання органом казначейства наказу суду відсутні, оскільки Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідна правова позиція щодо органів Казначейства викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 200/7261/13-ц.
Оскільки матеріалами справи не підтверджено відкриття виконавчого провадження у справі №920/188/24, а наказ суду перебуває на виконанні органу казначейства, яке є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про зобов'язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у зв'язку з відсутністю відкритого виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду у справі № 920/188/24.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 25.06.2019 у справі №910/130031/13, де в п 4.12 зазначено «Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або із спливом строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 N 1404-VIII, пункт 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року N 606-XIV). Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно із строком пред'явлення виконавчого документу до виконання»,
оскільки обставини у справі №910/10031/13 не є релевантними по відношенню до даної справи.
Одночасно колегія суддів погоджується з доводами апелянта про помилковість посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду від 18.04.2024 у справі №906/368/23, від 11.05.2023 у справі №910/3191/21, проте вказане не свідчить про наявність підстав для задоволення заяви позивача у даній справі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з ухвалою суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви.
Доводи апелянта про прийняття господарським судом ухвали з неправильним застосуванням норм матеріального права та не з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваній ухвалі висновків суду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення заяви у даній справі.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірної по суті ухвали суду, при прийнятті якої судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача(апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття ухвали у даній справі та не спростовують правильних висновків суду.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Сумського обласного центру зайнятості на ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.05.2025 у справі №920/188/24 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.05.2025 у справі №920/188/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи №920/188/24 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 19.08.2025 пвсля виходу судді Скрипки І.М. з відпустки.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко