"19" серпня 2025 р.
Справа № 642/2747/25
Провадження № 2/642/1189/25
19 серпня 2025 року
м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Петрової Н.М.,
секретар судового засідання - Падалка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
22.05.2025 до Холодногірського районного суду м.Харкова надійшла позовна заява від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованості за кредитним договором № 00-9755389 від 05.05.2025, що становить: 12 194,60 грн., яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі - 6 050,00 грн., суми заборгованості за відсотками - 6 144,60 грн., судові витрати у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн. Позовна заява подана за допомогою системи «Електронний суд».
В обґрунтування позову зазначено, що 05.05.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00-9755389 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії, у розмірі 5500 грн. на умовах, передбачених договором.
Відповідно до умов Кредитного договору, ОСОБА_1 зобов'язується сплатити ТОВ «Макс Кредит» комісію за надання кредиту в сумі 550 грн., порядок сплати якої визначено умовами Кредитного договору. Отже, Позичальнику перераховується сума в розмірі 6 050,00 грн. На виконання умов Кредитного договору, 05.05.2024 ТОВ «Макс Кредит» ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням через компанію ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» на платіжну картку № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач ОСОБА_1 прийняв пропозицію Кредитодавця. Первісний Кредитор виконав свої зобов'язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується Повідомленням від ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» з відміткою та додатком.
21.10.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС, відповідно до якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 21102024-МК/ЕЙС від 21.10.2024 від ТОВ «Макс Кредит» до ТОВ «ФК«ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 14 944,60грн. Але позивач не заявляє вимог щодо стягнення штрафних санкцій, у зв'язку з чим загальна сума заявлених до стягнення вимог становить: 12 194,60 грн., що складається : 6 050,00 грн. - заборгованість по кредиту; 6 144,60 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом до нього.
Ухвалою суду від 26.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження, з повідомленням (викликом) сторін, за клопотанням сторони позивача витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію: ??чи емітувалась на ім?я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) платіжна картка маска-картки № НОМЕР_3 / чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім?я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); інформацію про зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за період 05.05.2024 - 10.05.2024 у сумі 5500 грн; (безготівкове зарахування згідно транзакції № 41490-13658-05793 від 05.05.2024 ); інформацію: чи є/був номер телефону НОМЕР_4 фінансовим номером телефону за картковим рахунком - маска картки № НОМЕР_3 та чи знаходиться/знаходився номер телефону НОМЕР_4 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ). У випадку, якщо номер телефону: НОМЕР_4 не знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за платіжною карткою маска-картки № НОМЕР_3 , просимо надати номери телефонів що знаходяться в анкетних даних Клієнта банку за платіжною карткою маска-картки № НОМЕР_3 . У разі підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за період 05.05.2024 - 10.05.2024 у сумі 5500 грн; (безготівкове зарахування згідно транзакції № 41490-13658-05793 від 05.05.2024) надати первинні документи бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. Надати повний номер рахунку маска-картки № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ). У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти Боржника). У випадку, якщо картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_3 не належить Відповідачу, яким є ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), надати інформацію щодо особи, якій належить картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_3 (а.с.54-55).
21.07.2025 року на адресу суду надійшла від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» витребувана судом інформація (а.с.75-77).
Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» - адвокат Поляков О.В. подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив розглянути справу без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с.5).
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з'явивився, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, будь-яких клопотань чи заперечень від нього до суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно зі статтею 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
19.08.2025 ухвалою суду постановлено про заочний розгляд справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Здійснюючи правосуддя (ч.1 ст.5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно п. 23 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Спірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Пунктом другим частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено в пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 05.05.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 00-9755389 у формі електронного документу з використанням електронного підпису (а.с.17-21).
Згідно довідки про індентифікацію, договір підписано електронним цифровим підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 73360, що був надісланий на вказаний Відповідачем/Позичальником номер телефону - НОМЕР_4 (зворот.а.с.14).
Згідно п. 1.2 Договору позичальнику надано кредит у розмірі 5 500,00 грн. Тип кредиту - кредитна лінія.
Строк дії кредитної лінії (строк кредитування) 360 календарних днів. Позичальник зобов'язаний повернути кредит кредитодавцю 30 квітня 2025 року (п. 1.3 Договору).
Відповідно до п.2.8 Розділу 2 Кредитного договору, Дата надання/видачі Кредиту 05.05.2024. Сума Кредиту 5 500,00 грн. перераховується Кредитодавцем на рахунок Позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_3 .
Відповідно до п. 1.5 Договору тип процентної ставки фіксована; 1.5.1 стандартна процентна ставка складає 2,47 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
Згідно з п.1.6 Договору Кредитодавець одноразово нараховує Комісію за надання кредиту у розмірі 10,00% від суми Кредиту, що складає: 550, яку Позичальник зобов'язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.4 цього Договору(а.с.17-21).
За умовами Паспорту споживчого кредиту метою отримання кредиту є споживчі потреби, річна процентна ставка- 529,50 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту- 34 768,25 грн. Реальна річна процентна ставка - 9 917,33%. Сума кредиту - 5 500,00 грн, строк кредитування - 360 днів (а.с.15-16).
Відповідно до інформаційної довідки № 1289/10 від 30.10.2024 ТОВ «Платежі онлайн» 05.05.2024 кошти в сумі 5500,00 грн перераховані на рахунок № НОМЕР_3 (а.с.23-24).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, складеним ТОВ «Макс Кредит» станом на 04.05.2025 року, загальна сума заборгованості становить 12 194,60 грн, яка складається з наступного: 5 500,00 грн - заборгованість за кредитом; 6 144,60грн. - заборгованість за відсотками; 2 750,00 грн. - штрафні санкції згідно умов договору (а.с.28).
21.10.2024 ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС, згідно умов якого ТОВ «ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-9755389 від 05.05.2024 (а.с.42-44).
Таким чином, відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 21102024-МК/ЕЙС від 21.10.2024 від ТОВ «Макс Кредит» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 12 194,6 грн. (а.с.33).
Позивач не заявляє вимог щодо стягнення штрафних санкцій, у зв'язку з чим загальна сума заявлених до стягнення вимог становить: 12 194,6 грн., що складається з: 6050,00 грн. - заборгованість по кредиту; 6144,6 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
На виконання ухвали суду з АТ КБ « ПРИВАТБАНК» надійшла інформація, з якої вбачається, що в Банку на ім'я ОСОБА_1 була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_5 . В результаті аналізу операцій, здійснених по карті № НОМЕР_5 , яка відкрита на ім'я ОСОБА_1 , за період з 05.05.2024 по 10.05.2024 була виявлена операція по надходженню грошових коштів у сумі 5 500 гривень. Також було вказано, що в Банку за ОСОБА_1 закріплений фінансовий номер телефону: НОМЕР_4 на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операції за платіжною карткою № НОМЕР_5 . В анкеті ОСОБА_1 вказано номер телефону: НОМЕР_4 .
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Частиною першою статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційне - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Відповідно до ч.12 ст.11 ЗУ "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Подібна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 та ґрунтується на презумпції свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства. Підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів.
Встановлені судом фактичні обставини у справі свідчать про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з абз. другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Із дослідженого судом кредитного договору № 00-9755389 від 05.05.2024 встановлено, що договір, паспорт споживчого кредиту, укладено в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом.
Отже, підписання вищезазначеного договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозумілата своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за Кредитним договором, ОСОБА_2 порушує взяті на себе зобов'язання за цими договорами.
Як вбачається з положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.
Відповідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, оскільки не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями відповідно до умов Договору.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Дотепер, як випливає з позову, заборгованість за кредитом не погашена і складає 5 500,00 грн.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, наявні правові підстави для їх стягнення з відповідача в даному розмірі.
З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором не виконав, в передбачений у договорі строк кошти (суму позики) не повернув, внаслідок чого в нього виникла заборгованість за основним зобов'язанням, яка складається із суми кредиту в розмірі 5 500,00 гривень.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 6 144,60 грн. суд зазначає наступне.
Суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абз. 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Таким чином, з огляду на наведені вище норми права, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За положеннями ч. ч. 1 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі ст. ст. 76, 77, 79, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Позивачу при пред'явленні вказаного позову необхідно було довести факти укладення кредитного договору, перерахування коштів позичальнику, неналежного виконання позичальником умов договору та обставини переходу прав вимоги до позивача як нового кредитора.
Суд приходить до висновку, що факти виникнення між позивачем та відповідачем правовідносин позики, отримання відповідачем та використання коштів, утворення заборгованості по оплаті тіла позики та процентів, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.
Також позивачем підтверджено факт правонаступництва у питанні стягнення боргу, що виник на підставі укладених договорів факторингу.
Судом встановлено, що відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості та не надав суду доказів належного виконання зобов'язання.
З наданого рахунку позивача випливає, що заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України становить 6 144,60 грн.
Отже, оскільки відповідач ОСОБА_1 порушив зобов'язання, встановлені договором № 00-9755389 від 05.05.2024, докази своєчасної та повної оплати заборгованості за цим Договором в матеріалах справи відсутні, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми процентів за користування кредитними коштами саме в такому розмірі, як розрахований позивачем, а саме у розмірі 6 144,60 грн.
Щодо вимог про стягнення заборгованості по комісії у сумі 550 грн., суд приходить до наступного висновку.
Предстанвиком позивача вкзано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за тілом кредиту №00-9755389 від 05.05.2024 у загальному розмірі 6 050,00 грн.
Але, як встановлено судом, згідно кредитного довоговру №00-9755389 від 05.05.2024, паспорту споживчого кредиту, сума кредиту складає - 5 500,00 грн.
Відповідно п.1.6 Договору Кредитодавець одноразово нараховує Комісію за надання кредиту у розмірі 10,00% від суми Кредиту, що складає: 550 яку Позичальник зобов'язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.4 цього Договору (а.с.17-21).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 року у справі №524/5152/15-ц викладено висновок про те, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредитної заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.
Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення комісії з відповідача у розмірі 550,00 грн. за договором № 00-9755389 від 05.05.2024 є нікчемними та не можуть бути задоволеними.
З огляду на вищевикладене, розглядаючи спір в межах доводів позову, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №00-9755389 від 05.05.2024 у розмірі 11 644,60 грн., яка складається з 5500,00 грн. - простроченої заборгованості за сумою кредиту; 6144,60 грн. - простроченої заборгованості за сумою відсотків.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу, суд приходить до наступного.
Як передбачено ст.15 ЦПК України - учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 26 ЗУ від 05.07.2012 року за № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, та становлять одну із складових судових витрат ч.1 ст.133 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139 та ч. 3 ст. 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
За змістом ст.137 ЦПК України (1) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. (2) За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (3) Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (4) Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (5) У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (6) Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року за № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного встановлено, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, або розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме не надано: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 03.02.2021 року №760/34441/19 та від 07.04.2021 року № 545/3748/17.
На підтвердження понесених витрат, пов'язаних з правничою допомогою, представником позивача додано надано копію договору № 07/04/25-02 про надання правничої допомоги від 07 квітня 2025 року, акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, додаткова угода №22 до Договору про надання павнчої допомоги №07/04/25-02 від 07.04.2025
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує те, що публічний інтерес до справи відсутній; справа належить до категорії незначної складності; є типовою; має невелику ціну позову; справу розглянуто у порядку спрощеного провадження за відсутності представника позивача; правові позиції у цій категорії справ усталені; враховуючи критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 7000 грн. до 3000 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч.2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Згідно висновків Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., так як позовні вимоги задоволено частково (95,49%), тому з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (95,49%), а саме: - 2 332,25 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст..ст.4,6,7,12,13,19,80,81 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-282 ЦПК України, ст. 509, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 633, 634, 1048, 1056 ЦК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №00-9755389 від 05.05.2025 у розмірі 11 644,60 (одинадцять тисяч шістсот сорок чотири грн., 60 коп.) грн., яка складається з: суми кредиту - 5 500,00 грн.; суми процентів за користування кредитом - 6 144,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 3 000 (три тисячі) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 332,25 (дві тисячі триста тридцять дві грн., 25 коп.) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд.19, офіс 2005, ЄДРПОУ 42986956.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_6 , зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Повний текст рішення складено 19.08.2025.
Суддя Наталя ПЕТРОВА