14 серпня 2025 рокуСправа №160/15119/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
23.05.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 22.05.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України, в якій представник позивача з урахуванням позовної заяви після уточнення на виконання вимог ухвали суду від 28.05.2025 року просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 19.02.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 19.02.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: з підстав утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з урахуванням правої оцінки наданої судом.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_1 було призвано на військову службу за призивом під час мобілізації та на теперішній час військову службу він проходить у військовій частині НОМЕР_1 . 19.02.2025 року до військової частини НОМЕР_3 за допомогою поштових послуг АТ “Укрпошта» було скеровано рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці). В рапорті від 19.02.2025 року позивач звертався до свого командування про звільнення його з військової служби з підстав наявності в нього трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яких, згідно до ст.180 Сімейного кодексу України (батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття) він утримує, зауваживши, що утримання дітей є його обов'язком, а не правом. До рапорту додавалися усі копії документів, підтверджуючі зазначений факт: паспорту ОСОБА_1 , військового квитка ОСОБА_6 , посвідчення багатодітної сім'ї, свідоцтва про народження ОСОБА_3 , свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Отже, оскільки відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 було отримано рапорт ОСОБА_1 від 19.02.2025 року та при цьому не було повідомлено позивача про результати розгляду рапорту про звільнення з військової служби від 19.02.2025 року, представником позиваа адвокатом Сергієнком Д.М. в інтересах ОСОБА_1 22.04.2025 року було направлено на адресу військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит з вимогою повідомити про прийняте рішення по суті розгляду зазначеного рапорту. Означений адвокатський запит було отримано 24.04.2024 року військовою частиною НОМЕР_1 , але ніякої відповіді на момент складання цього позову не отримано. На думку представника позивача, чинним законодавством України, чітко зазначений порядок звільнення особи - військовослужбовця з військової служби, якого дотримувався позивач ОСОБА_1 скерувавши рапорт про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами від 19.02.2025 року відповідачу. Такий рапорт містив: 1. Підстави для звільнення, а саме: наявність дітей віком до 18 років: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яких, згідно до ст.180 Сімейного кодексу України (батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття) він утримує, зауваживши, що утримання дітей є його обов'язком, а не правом; копії документів - докази підстави для звільнення. 2. Думку військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, а саме: відсутність позивача бажання продовжувати військову службу; 3. Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Таким чином з повного ігнорування рапорту солдата ОСОБА_1 про звільнення за сімейними обставинами від 19.02.2025 року та адвокатського запиту від 22.04.2025 року вбачається, що військова частина НОМЕР_1 порушила норми Конституції України, Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а також таким ігноруванням відповідач протиправно не дає позивачу ОСОБА_1 виконувати свій батьківський обов'язок, і обмежує права, свободи та інтереси його неповнолітніх дітей. Отже, на підставі зазначеного, та оскільки позивач станом на сьогодні не звільнений з військової служби за сімейних обставин, які зазначені в рапорті від 19.02.2025, року в ОСОБА_1 виникла необхідність звернення до суду з цим позовом.
13.06.2025 року від представника військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. 10.08.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №153 солдата ОСОБА_1 , призваного під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022, з 10.08.2024 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду старшого водія-радіотелефоніста 1 піхотного відділення 2 піхотного взводу 12 піхотної роти НОМЕР_4 піхотного батальйону. 18.11.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 58 позивача було знято з усіх видів забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням частини у районі виконання бойових завдань. Так, 07.12.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 646 Про результати службового розслідування було встановлено факт самовільного залишення частини або місця служби позивачем, а саме: 17.11.2024 позивач діючи всупереч інтересам служби самовільно залишив місце розташування підрозділу в районі населеного пункту АДРЕСА_1 , чим вчинив дії в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України. За підсумками службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини та на виконання п. 4 наказу командира військової частини №646 від 07.12.2024, матеріали службового розслідування направлені до Територіального управління Державного Бюро Розслідувань (м. Краматорськ), про що письмово повідомлено Донецьку спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону та ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_1 ). Станом на теперішній час позивач до місця несення служби не повернувся, його місцезнаходження невідомо. У разі наявності відповідних підстав для звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» позивач не був обмежений в своєму праві подати відповідний рапорт оформлений належним чином та в законний спосіб впродовж проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 (до моменту його самоусунення від військової служби). Натомість, 19.02.2025 позивач самовільно залишивши частину 17.11.2024, тобто самоусунувся від військової служби в складний для держави час протистояння зовнішній агресії та під час дії воєнного стану на території України: засобами поштового АТ «Укрпошта» скерував рапорт про звільнення позивача з військової служби у запас за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці). Дотримуючись принципу стадійності захисту права, у разі якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах, то відповідні позовні вимоги не підлягають задоволенню. На момент подання рапорту позивач не виконував обов'язків військової служби. Тобто, на підставі вищезазначеного відповідач не мав і немає законних підстав для реєстрації та розгляду відповідного рапорту до повернення позивача до військової частини або місця несення служби. Обраний позивачем спосіб подання письмового рапорту, а саме засобами поштового зв'язку здійснюється в тому числі і за правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Як вбачається з матеріалів справи, позивач самовільно залишив військову частину або місце несення служби 17.11.2024 та подав відповідний письмовий рапорт 19.02.2025 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта». Згідно поштової накладної №500890047796 від 19.02.2025р. позивачем було зазначено наступну адресу відповідача, а саме: АДРЕСА_2 . Засоби зв'язку відповідача, а саме: номер абонента, за яким отримуються електронні комунікаційні послуги щодо мобільного або фіксованого зв'язку відправника та адресата (одержувача) (для реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів, крім поштових карток, листів без оголошеної цінності, відправлень для сліпих), позивачем зазначено не було, що суперечить вимогам абз. 2 п.п. 1 п. 32 правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Згідно ч. 1 ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Однак, якщо військова частина не має пункту постійної дислокації (ППД), у практиці допускається вказівка лише населеного пункту. Згідно довідки ЄДР юридичне місцезнаходження зазначено під час створення та формування військової частини: АДРЕСА_2 . Слід зазначити, що у випадку ВЧ НОМЕР_1 - військова частина не має пункту постійної дислокації (ППД). Таким чином, організаційно-правова та фактична можливість прийому та реєстрації поштової кореспонденції у такій частині - обмежена або відсутня. Військова частина НОМЕР_1 не мала і немає відповідних договорів оренди, або договорів безоплатного користування будівлею або приміщеннями, що знаходяться, або могли знаходитися за вказаною Позивачем адресою, або за будь якою адресою в селищі Черкаське, Самарівського району, Дніпропетровської області. Адреса на яку фактично було направлено поштове повідомлення з відповідним рапортом не належить відповідачу та неяким чином з ним не пов'язано. Відповідачу не відомо з яких причин, підстав та яким чином позивачем було визначено та зазначено неналежну адресу відповідача по АДРЕСА_2 . Отже, слід вважати що позивачем було недотримано правил надання послуг поштового зв'язку та подано письмовий рапорт шляхом направлення його засобами поштового зв'язку неналежному адресату без зазначення засобів зв'язку відповідача, а відповідно з порушенням правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Згідно п. 6 Порядку усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства. Відповідний рапорт не може бути розглянутим у зв'язку: з самовільним залишенням позивачем військової частини або місця служби до дати подачі відповідного письмового рапорту; за відсутністю самої можливості його реєстрації та подальшого розгляду з підстав подання позивачем рапорту за неналежною адресою відповідача, у зв'язку з порушенням останнім правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
18.06.2025 року від представника третьої особи - Міністерства оборони України до суду надійшло пояснення, в якому представником зазначено про наступне. Згідно інформації вказаної позивачем на теперішній час він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Отже позивач має статус військовослужбовця Збройних Сил України. Позивач вказує, що 19.02.2025 до Військової частини НОМЕР_3 за допомогою поштових послуг АТ «Укрпошта» було скеровано рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами. До матеріалів справи додано копію рапорту датованого 19.02.2025, згідно якого позивач звертається із вказаним службовим питанням до командира військової частини НОМЕР_1 . Згідно інформації, вказаної у відзиві військової частини НОМЕР_1 , вбачається, що 10.08.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №153 солдата ОСОБА_1 , призваного під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022, з 10.08.2024 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду старшого водія-радіотелефоніста 1 піхотного відділення 2 піхотного взводу 12 піхотної роти НОМЕР_4 піхотного батальйону. Отже командир військової частини НОМЕР_1 не є безпосереднім командиром позивача. Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" № 1934-XII від 06.12.1991 визначена структура Збройних Сил України, відповідно до якої військові частини підпорядковуються видам Збройних сил та окремим родам сил Збройних Сил України, які своєю чергою - Генеральному штабу Збройних Сил України. Таким чином, військові частини не є структурними підрозділами Міністерства оборони. Вони підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України, який є частиною системи військового управління, а не безпосередньо адміністративної структури Міноборони. Системний аналіз наведеного законодавства дозволяє прийти до висновку, що вказані спірні відносини належить до компетенції відповідних військових посадових осіб. Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби регламентовано пунктом 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, згідно якого звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 26.05.2025 року передана судді Пруднику С.В.
28.05.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду означену позовну заяву було залишено без руху та надано було позивачу строк для усунення недоліків протягом 5 (п'яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: позовної заяви із доказами вручення іншим учасникам справи, оформлену у відповідності до вимог ст.ст.160, 161 КАС України із зазначенням кількісним складом відповідачів (вірне найменуванням відповідача (чів)); заяви про залучення третьої особи (із зазначенням на стороні позивача або відповідача), викладеної з урахуванням положень ч.4 ст.49 КАС України.
02.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 02.06.2025 року через систему “Електронний суд» заява представника позивача Сергієнка Дмитра Миколайовича про усунення недоліків до якої було долучено позовну заяву після уточнення та заяву про залучення третьої особи.
У встановлений ухвалою суду від 28.05.2025 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
09.06.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувати у військової частини НОМЕР_1 : інформацію та письмові докази про те, чи розглянуто рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 19.02.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу». Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 03 липня 2025 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Заяву представника позивача Сергієнка Дмитра Миколайовича про залучення третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 10.08.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №153 солдата ОСОБА_1 , призваного під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022, з 10.08.2024 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду старшого водія-радіотелефоніста 1 піхотного відділення 2 піхотного взводу 12 піхотної роти НОМЕР_4 піхотного батальйону.
18.11.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 58 позивача було знято з усіх видів забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням частини у районі виконання бойових завдань.
Так, 07.12.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 646 Про результати службового розслідування було встановлено факт самовільного залишення частини або місця служби позивачем, а саме: 17.11.2024 позивач діючи всупереч інтересам служби самовільно залишив місце розташування підрозділу в районі населеного пункту АДРЕСА_1 , чим вчинив дії в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України. За підсумками службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини та на виконання п. 4 наказу командира військової частини №646 від 07.12.2024, матеріали службового розслідування направлені до Територіального управління Державного Бюро Розслідувань (м. Краматорськ), про що письмово повідомлено Донецьку спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону та ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_1 ).
Як стверджує представник відповідача у поданому до суду відзиву на позовну заяву, станом на теперішній час позивач до місця несення служби не повернувся, його місцезнаходження невідомо. У разі наявності відповідних підстав для звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» позивач не був обмежений в своєму праві подати відповідний рапорт оформлений належним чином та в законний спосіб впродовж проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 (до моменту його самоусунення від військової служби). Натомість, 19.02.2025 позивач самовільно залишивши частину 17.11.2024, тобто самоусунувся від військової служби в складний для держави час протистояння зовнішній агресії та під час дії воєнного стану на території України: засобами поштового АТ «Укрпошта» скерував рапорт про звільнення позивача з військової служби у запас за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці).
Так, як свідчать матеріали справи, 19.02.2025 року до військової частини НОМЕР_3 за допомогою поштових послуг АТ “Укрпошта» було скеровано рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці).
В рапорті від 19.02.2025 року позивач звертався до свого командування про звільнення його з військової служби з підстав наявності в нього трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яких, згідно до ст.180 Сімейного кодексу України (батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття) він утримує, зауваживши, що утримання дітей є його обов'язком, а не правом. До рапорту додавалися усі копії документів, підтверджуючі зазначений факт: паспорту ОСОБА_1 , вйськового квитка ОСОБА_6 , посвідчення багатодітної сім'ї, свідоцтва про народження ОСОБА_3 , свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Отже, оскільки відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 було отримано рапорт ОСОБА_1 від 19.02.2025 року та при цьому не було повідомлено позивача про результати розгляду рапорту про звільнення з військової служби від 19.02.2025 року, представником позивача адвокатом Сергієнком Д.М. в інтересах ОСОБА_1 22.04.2025 року було направлено на адресу військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит з вимогою повідомити про прийняте рішення по суті розгляду зазначеного рапорту.
Означений адвокатський запит було отримано 24.04.2024 року військовою частиною НОМЕР_1 , але ніякої відповіді на момент складання цього позову не отримано. На думку представника позивача, чинним законодавством України, чітко зазначений порядок звільнення особи - військовослужбовця з військової служби, якого дотримувався позивач ОСОБА_1 скерувавши рапорт про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами від 19.02.2025 року відповідачу. Такий рапорт містив: 1. Підстави для звільнення, а саме: наявність дітей віком до 18 років: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яких, згідно до ст.180 Сімейного кодексу України (батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття) він утримує, зауваживши, що утримання дітей є його обов'язком, а не правом; копії документів - докази підстави для звільнення. 2. Думку військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, а саме: відсутність позивача бажання продовжувати військову службу; 3. Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжується станом і на час розгляду справи.
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, у період дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX від 11.04.2024, що набув чинності 18.05.2024, статтю 26 Закону №2232-XII викладено в новій редакції, за якою пункт 2 частини 4 цієї статті передбачає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану на таких підставах:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);
з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
В свою чергу, пунктом 3 частини 12 цієї статті визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, окрім інших, на таких підставах:
- перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
За визначенням пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року № 531 (далі- Порядок № 531) визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Відповідно до п. 2 розділу І Порядку № 531, з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Згідно з п. 2 розділу ІІ Порядку № 531, усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 531 визначено, що початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Згідно з п. 9 розділу ІІІ Порядку № 531, розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
При цьому, пунктом 2 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Додатком 1 до Порядку № 531 визначено, що на паперовий рапорт військовослужбовця накладається резолюція (рішення) «ПОГОДЖЕНО» або «НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування)».
Суд встановив, що відповідач отримав рапорт позивача від 19.02.2025 року засобами поштового зв'язку 26.02.2025 року (відповідно до трекінгу № 5008900047796 - відповідно до інформації, яка міститься на сайті Укрпошта - https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html), у зв'язку із чим повинен був розглянути його у строк до 16.03.2025 року.
Також, відповідач не зазначив норм законодавства, які б звільняли його від обов'язку розглянути рапорт військовослужбовця у випадку самовільного залишення служби.
Таким чином, суд робить висновок, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 19.02.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу та наявні підстави для зобов'язання повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 19.02.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: з підстав утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з урахуванням правої оцінки наданої судом.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Оцінюючи інші доводи позовної заяви суд зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 19.02.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 19.02.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: з підстав утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з урахуванням правої оцінки наданої судом.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник