Справа № 308/11367/25
15 серпня 2025 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Закарпатській області майор поліції ОСОБА_3 погоджене заступником начальника відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024070000000108 від 27.02.2024 року, про накладення арешту на майно,-
Заступник начальника відділу СУ ГУНП в Закарпатській області майор поліції ОСОБА_3 за погодженням заступника начальника відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024070000000108 від 27.02.2024 року звернувся до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на майно.
В обгрунтування вимог клопотання слідчий посилається на те, що слідчим відділом СУ ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження №12024070000000108 від 27.02.2024, за підозрою ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 відповідно до наказу Комунального некомерційного підприємства «Тячівська консультативна поліклініка» від 18.08.2021 №107-к призначений на посаду лікаря-фтизіатра поліклінічного протитуберкульозного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тячівська консультативна поліклініка». В подальшому відповідно до наказу Комунального некомерційного підприємства "Тячівська районна лікарня" від 26.07.2024 №360-к ОСОБА_5 в порядку переводу призначений на посаду лікаря-фтизіатра поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства "Тячівська районна лікарня".
Пунктами 2.30, 2.36, 3.16, 3.17, 7.2 посадової інструкції лікаря-фтизіатра поліклінічного протитуберкульозного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тячівська консультативна поліклініка» затвердженої 11.01.2023 в.о. головного лікаря КНП «Тячівська консультативна поліклініка» передбачено, що лікар-фтизіатр планує роботу та щомісячно аналізує її результати; керує роботою підпорядкованого середнього медичного персоналу; віддає розпорядження підпорядкованому середньому медичному персоналу та контролює його роботу; вносить пропозиції щодо заохочення та накладення стягнень на підпорядкований середній та молодший медичний персонал, лікарю-фтизіатру підпорядковано середній та молодший медичний персонал, який працює у протитуберкульозному відділенні (кабінеті).
Пунктами 2.11., 2.12, 2.13., 2.15, 2.18, 2.19, 2,20 посадової інструкції лікаря фтизіатра поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства "Тячівська районна лікарня", яка затверджена 01.01.2025 директором КНП тячівська районна лікарня» передбачено, що лікар фтизіатр: здійснює медичну експертизу з тимчасової непрацездатності; у випадках виявлення ознак стійкої втрати професійної працездатності формує направлення для пацієнтів на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; бере участь у роботі лікарсько-консультативної комісії та експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; організовує проведення профілактичних заходів в районі обслуговування; керує роботою середнього медичного персоналу; планує роботу та проводить аналіз результатів; веде лікарську документацію.
Зазначає, що ОСОБА_5 обіймаючи посаду як лікаря-фтизіатра поліклінічного протитуберкульозного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тячівська консультативна поліклініка» так і посаду лікаря-фтизіатра поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства "Тячівська районна лікарня", виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, а тому у розумінні п. 1 примітки до ст. 364 КК України є службовою особою.
Перебуваючи на вказаних посадах ОСОБА_5 будучи наділеним організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими правами та обов'язками, тобто являючись службовою особою, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи корисливий мотив, з метою реалізації злочинного умислу, спрямованого на особисте протиправне збагачення, вчинив дії, які містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Так 26.02.2024 до лікаря-фтизіатра поліклінічного протитуберкульозного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тячівська консультативна поліклініка» ОСОБА_5 звернувся ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою отримання консультації щодо збору відповідних документів їх підготовки та подання для встановлення останньому групи інвалідності внаслідок перенесеного раніше захворювання на туберкульоз. Тоді у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на особисте протиправне збагачення, який діючи всупереч інтересам служби, вирішив скористатися даною ситуацією шляхом одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_6 за вчинення дій з використанням свого службового становища та збагатитись злочинним шляхом та повідомив, що за його сприяння у зборі відповідних документів, підготовці таких документів та їх подання для встановлення ОСОБА_6 групи інвалідності останній має надати йому грошові кошти в сумі 2500 доларів США в якості неправомірної вигоди.
ОСОБА_6 усвідомлюючи те, що у разі невиконання протиправних вимог ОСОБА_5 він не зможе повною мірою реалізувати свої права та отримати групу інвалідності внаслідок перенесеного раніше захворювання на туберкульоз, не бажаючи, у зв'язку з цим, настання для себе негативних наслідків, будучи поставленим у безвихідь, змушений був погодитися на його протиправні вимоги, поставлені йому безпосередньо ОСОБА_5 .
Однак, розуміючи незаконність зазначених дій ОСОБА_5 та усвідомлюючи, що надання неправомірної вигоди є кримінально-караним, не бажаючи бути притягненим до кримінальної відповідальності, ОСОБА_6 звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та почав діяти під їхнім контролем, з метою викриття протиправної діяльності ОСОБА_5 .
Слідчий зазначає, що 29.02.2024 о 09.45 годин під час чергової зустрічі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яка відбулася у кабінеті лікаря-фтизіатра поліклінічного протитуберкульозного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тячівська консультативна поліклініка» за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, вул. Нересенська, 8, ОСОБА_5 переслідуючи корисливий мотив, одержав від ОСОБА_6 , який діяв під контролем правоохоронних органів частину раніше обумовленої суми неправомірної вигоди в розмірі 500 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 29.02.2024 становить 19103,85 гривень, за його сприяння у зборі відповідних документів, підготовці таких документів та їх подання для встановлення ОСОБА_6 групи інвалідності внаслідок перенесеного раніше захворювання на туберкульоз.
В подальшому 27.06.2025 на підставі підготовлених ОСОБА_5 документів, експертною командою КНП Обласного клінічного фтизіопульмонологічного лікувально-діагностичного центру Закарпатської обласної ради ОСОБА_6 отримав третю групу інвалідності внаслідок перенесеного раніше захворювання на туберкульоз.
Таким чином, в період з 29.02.2024 по 27.06.2025 лікар-фтизіатр поліклінічного протитуберкульозного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тячівська консультативна поліклініка» ОСОБА_5 вимагав від ОСОБА_6 неправомірну вигоду в розмірі 2500 доларів США, частину з яких у розмірі 500 доларів США одержав, в якості неправомірної вигоди за його сприяння у зборі відповідних документів, підготовці таких документів та їх подання для встановлення ОСОБА_6 групи інвалідності внаслідок перенесеного раніше захворювання на туберкульоз.
03.07.2025 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , українцю, громадянину України, лікарю-фтизіатру поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства "Тячівська районна лікарня", одруженому, раніше не судимому, повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, повністю підтверджується зібраними матеріалами досудового розслідування.
Так, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, який відноситься до категорії тяжких і за який йому може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Слідчий зазначає, що в ході досудового розслідування встановлено, що у підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності перебуває наступне майно, а саме:
- житловий будинок загальною площею 263,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1416759021244, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельна ділянка кадастровий номер 2124483600:04:024:0023, площа 0,25 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1416743721244, за адресою: АДРЕСА_1 ;
На підставі вищевикладеного, та з метою запобігання вчинення будь-яких дій спрямованих на відчуження майна, та для забезпечення конфіскації майна як виду покарання у органу досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на майно підозрюваного ОСОБА_5 .
Слідчий зазначає, що незастосування такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт на вказане вище майно негативно вплине на кримінальне провадження, унеможливить встановлення всіх важливих обставин подій вчиненого кримінального правопорушення, розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також може призвести до їх втрати, що сприятиме уникненню осіб, винних у вчиненні кримінального правопорушення, від передбаченої законом кримінальної відповідальності.
Так, з метою повного, об'єктивного досудового розслідування, виконання вимог КПК України, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, слідчий просить накласти арешт на вказане майно.
Позиція сторін :
В призначене судове засідання слідчий та прокурор не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Слідчий подав до суду заяву, згідно якої просив провести розгляд клопотання без його участі, клопотання підтримує на просить задовольнити.
Власники майна в призначене судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Представник власника майна ОСОБА_5 - ОСОБА_7 подав до суду клопотання, згідно якого просив розглянути клопотання без їх участі. Просив відмовити у задоволенні клопотання з підстав відсутності наявних доказів та вважає клопотання передчасним.
Перевіривши докази, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Слідчим суддею встановлено, що Головним управлінням національної поліції в Закарпатській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке 27.02.2024 року внесені до ЄРДР за №12024070000000108, попередня правова кваліфікація ч. 3 ст. 368, ч.3 ст. 369 КК України.
Слідчим суддею встановлено, що 03.07.2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а саме одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе, за вчинення такою службовою особою в інтересах того хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Слідчим суддею встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №439231216 від 12.08.2025 року вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 2124483600:04:024:0023 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпе-чення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Таким чином арешт може бути накладено на майно у вигляді речей, документів ( в тому числі цінних паперів , грошей (у будь якій валюті готівкою або безготівковому вигляді), на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права.
Згідно положень ч.2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно ч.10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Частиною 11 ст.170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч. 1 ст.173 КПК України).
Згідно зі ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
До клопотання слідчого, слідчого про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання
Вказані вимоги слідчим при поданні клопотання про арешт майна виконані.
За версією сторони обвинувачення ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
03.07.2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а саме одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе, за вчинення такою службовою особою в інтересах того хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Щодо обґрунтованості повідомленої підозри
Так, при розгляді клопотання слідчий суддя враховує наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення.
Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.3 ст. 368 КК України, а виходячи лише з фактичних даних, що містяться в долучених до клопотання матеріалах кримінального провадження, приходжу до висновку про обґрунтованість підозри останнього у вчиненні кримінального правопорушення за викладених в клопотанні обставин.
Прокурором та слідчим наведено обставини, які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення. Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та доданими до клопотання доказами, які на даній стадії процесу є достатніми для висновку про обґрунтованість підозри, і на підставі яких слідчий виніс повідомлення ОСОБА_5 про підозру, копія якого 03.07.2025 року, йому вручена. Слідчий суддя звертає увагу сторони захисту , що дослідження доказів з метою визнання їх такими, які можуть бути покладені в основу винуватості особи у вчиненні того чи іншого злочину відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Дослідивши матеріали судового провадження, приєднані слідчим до клопотання докази, слідчий суддя приходить до переконання, що слідчим під час розгляду клопотання доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.
Слідчий суддя, виходячи з положень ч.5 ст.9 КПК України, враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає,що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбеллі Гартлі проти Сполученого Королівства'від 30серпня 1990 року, п.32, SeriesA,N182)
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Разом з тим, перевіряючи наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, слідчий суддя виходить з того, що сукупність матеріалів кримінального провадження на даній стадії розслідування, є достатньою для висновку щодо обґрунтованості підозри, оскільки обґрунтованість підозри -це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
При цьому, слід зауважити, що стандарт доведення обґрунтованості підозри є нижчим від стандарту доведеності винуватості поза розумним сумнівом та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку.
Слідчий суддя, звертає увагу сторони захисту на те, що питання щодо доведеності чи недоведеності вини підозрюваного не являється предметом розгляду клопотання про арешт майна
Оцінюючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.368 КК України за наведених у повідомленні про підозру обставин, суд керується стандартом доказування «обґрунтована підозра». Цей стандарт є менш суворим у порівнянні зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується під час розгляду висунутого особі обвинувачення по суті, та не передбачає оцінку доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Як зазначав Європейський Суд з прав людини у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України», під обґрунтованою підозрою слід розуміти існуючі факти або інформацію, яка може переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. Отже, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі, але вони мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування та застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
На підставі оцінки сукупності отриманих фактів та обставин слідчий суддя лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Виходячи з наявних матеріалів, слідчий суддя приходить до висновку про можливу причетність ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення та відповідно встановлення викладених вище обставин за стандартом доказування «обґрунтована підозра».
Такий висновок також узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року, де Суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
На переконання слідчого судді стороною обвинувачення наведені достатні відомості про обставини вчинення ОСОБА_5 кваліфікованого за ч. 3 ст. 368 КК України злочину , які в сукупності з дослідженими матеріалами у судовому засіданні та наданими сторонами поясненнями дають підстави для висновку, що мали місце події, про які зазначається у цьому клопотанні, ОСОБА_5 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення, тобто про те, що підозра є обґрунтованою. На підтвердження цього сторона обвинувачення надала достатні матеріали.
Відповідно до ч.5 ст.12 КК України злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК України належить до тяжких, санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно зі ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
Слідчим суддею встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №439231216 від 12.08.2025 року вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 2124483600:04:024:0023 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .
Слідчий суддя зазначає, що інформації про ОСОБА_8 , яка також є співвласником нерухомості, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 2124483600:04:024:0023 слідчим та прокурором не надано.
Окрім того, слід зазначити, що у слідчого судді відсутня інформація щодо повідомлення про підозру гр. ОСОБА_8 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024070000000108 від 27.02.2024 року.
Відповідно до положень ст. 355 ЦК України Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до положень ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до положень ст. 372 ЦК України Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Враховуючи, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України та у випадку доведеності його вини, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція статті передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна як обов'язкове, слідчий суддя вважає, що у відповідності до вимог ст.132,170-173 КПК України, слід накласти арешт на майно, яке належить підозрюваному, врахувавши, в тому числі, наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечити своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданню кримінального провадження.
Таким чином, доводи сторони захисту про недоведеність завдань та підстав для накладення арешту не знайшли свого підтвердження.
Згідно з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини» / Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо. Відсутність накладення арешту на майно підозрюваного буде сприяти його безперешкодному відчуженню, яке матиме наслідком неможливість виконання покарання у виді конфіскації майна. Таким чином, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться у клопотанні слідчого, з метою виконання завдань у кримінальному провадженні.
Слідчий суддя дійшов висновку, що майно, на яке слідчий просив накласти арешт, є спільною сумісною власністю двох осіб , разом з тим, накладаючи арешт, враховує і наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для ОСОБА_8 , яка не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні, в частині накладення арешту на нерухоме майно.
Виходячи з вищенаведеного, слідчий суддя приходить до висновку, що в кримінальному провадженні №12024070000000108 від 27.02.2024 року підлягає арешту не все нерухоме майно яке є спільною сумісною власністю, а його 1/2 частина ( виходячи з правового аналізу норм ст.372 ЦК України,якою визначено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними ), яка належить підозрюваному ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності.
На виконання вимог ч.1 ст.173 КПК України слідчий довів слідчому судді необхідність арешту майна: з метою забезпечення кримінального провадження у частині конфіскації майна як виду покарання.
Метою накладення арешту на це майно, слідчим суддею є забезпечення кримінального провадження у частині конфіскації майна як виду покарання.
Одночасно, слідчий суддя вважає, що слідчим дотримано вимог ст.ст. 170,171 КПК України і в клопотанні слідчого наявне обґрунтування необхідності арешту майна та конкретизовано підстави та мета накладення на них арешту.
Слідчим суддею встановлена безумовна переконливість щодо застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки у разі його не застосуванні може призвести до його зникнення та навіть втрати , а тому наявні правові підстави для арешту майна шляхом заборони відчуження та розпорядження .
За таких обставин слідчий суддя при розгляді даного клопотання вбачає потенційну загрозу та шкоду для кримінального провадження в разі відмови у накладенні арешту.
Застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, у тому числі і арешт майна, є втручанням у права і свободи особи, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, обов'язковою ж умовою для такого втручання має бути встановлення обставин, які б не допустили до порушення принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Тимчасове накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого слідчий суддя погоджується, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.
Розяснити, що згідно ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Керуючись ст.ст.170-173,309 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Закарпатській області майор поліції ОСОБА_3 погоджене заступником начальника відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024070000000108 від 27.02.2024 року, про накладення арешту на майно - задовольнити частково.
Накласти арешт на :
-1/2 частину житлового будинку, загальною площею 263,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1416759021244, за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_5 та ОСОБА_8 - шляхом тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження.
-1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 2124483600:04:024:0023, площа 0,25 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1416743721244, за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_5 та ОСОБА_8 - шляхом тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження.
В решті вимог клопотання - відмовити.
Копію ухвали вручити прокурору, а іншим учасникам направити не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.
Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1