Справа № 420/10109/25
18 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2025 по 23.03.2025 включно;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2025 по 23.03.2025 включно відповідного вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 та остаточний розрахунок із позивачем при звільненні відповідач здійснив несвоєчасно.
Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
Відповідач надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що відповідач в межах спірних правовідносин діяв правомірно.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та 06.03.2025 позивача виключено зі списків особового складу.
23.03.2025 відповідачем проведено виплату коштів на користь позивача грошового забезпечення у загальній сумі 10723,04 грн., що підтверджується банківською випискою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.
Подібна позиція з даного питання викладена Верховним Судом у постанові від 22.05.2020 у справі № 320/1263/19.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу з 06.03.2025, остаточний розрахунок з позивачем виплат, які мали були виплачені позивачу проведено 23.03.2025.
Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст.117 КЗпП України.
Тому доводи позивача про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.
Стосовно періодів, за які необхідно нарахувати середній заробіток, суд зазначає наступне.
Починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Так, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Таким чином, період стягнення з 07.03.2025 по 23.03.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Згідно абз. 4, 5, 8 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до вимог абз. 3-5 п. 4 Порядку № 100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Так, позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем 28 календарних днів: з 06.02.2025 по 06.03.2025.
Таким чином, у спірному випадку відсутній розрахунковий період, з якого обраховується середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні, а саме позивач не працював повні два календарні місяці, що передують місяцю його звільнення.
Відповідно до абз. 4 п. 4 Порядку № 100, якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.
Згідно з Архівною відомістю за період з січня по грудень 2025 року № 1474-16423, посадовий оклад позивача становив 447,10 грн.
У даному випадку розмір місячного посадового окладу є меншим за установлену мінімальну заробітну плату на час розрахунку, адже розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2025 року становить 8000 гривень (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»).
Якщо середньомісячна заробітна плата розрахована у розмірі 8000 грн., то середньоденна заробітна плата в такому випадку розраховується таким чином: 8000/59*2 = 271,19 грн. (59 - кількість календарних днів за січень - лютий 2025 року, як двох місяців, що передують місяцю звільнення).
Таким чином, стягненню підлягає середній заробіток за період з 07.03.2025 (наступний день після звільнення) по 23.03.2025 (дату остаточного розрахунку) у розмірі 271,19 грн. за кожний календарних день затримки розрахунку.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції відповідно до Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у зв'язку із чим в даному випадку період затримки з 07.03.2025 по 23.03.2025 становить 16 календарних днів.
Виходячи з того, що середньоденний заробіток позивача складає 271,19 грн., суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 07.03.2025 по 23.03.2025 наступним чином:
16 х 271,19 грн. = 4339,04 грн.
З огляду на викладене, нарахуванню і виплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за період з 07.03.2025 по 23.03.2025 у загальній сумі 4339,04 грн.
Враховуючи викладені та встановлені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2025 по 23.03.2025 включно; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2025 по 23.03.2025 включно у розмірі 4339,04 грн.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає необхідним частково стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений ним судовий збір.
Керуючись статтями 9, 77-79, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2025 по 23.03.2025 включно.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2025 по 23.03.2025 включно у розмірі 4339,04 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 600 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18.08.2025.
Суддя Олександр ХУРСА
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2025 по 23.03.2025 включно.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2025 по 23.03.2025 включно у розмірі 4339,04 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 600 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18.08.2025.