про відмову в забезпеченні позову
18 серпня 2025 року 320/40657/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправними та скасування наказів,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась Київська Митрополія Української Православної Церкви з позовом до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправними та скасування наказів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Представником позивача разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить зупинити дію наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 08.07.2025 №Н-101/11 «Про виявлення ознак афілійованості Київської Митрополії Української Православної Церкви».
На обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав та інтересів позивача, спричинить неможливість реального виконання рішення суду та створить труднощі при виконанні у випадку задоволення позову, а також може призвести до заборони діяльності позивача як релігійної організації та діяльності інших релігійних організації.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
За правилами ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч. 4 ст.150 КАС України).
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано ст.ст. 150-158 КАС, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Відповідно до п. 1, 2 Статуту Київської митрополії Української Православної Церкви (далі - Київська митрополія УПЦ) Київська митрополія УПЦ є центральним виконавчо-розпорядчим церковним органом (релігійним адміністративним центром) незалежної і самостійної в своєму устрої і управлінні Української Православної Церкви, що здійснює керівництво єпархіальними управліннями, парафіями, монастирями, духовними школами, братствами та іншими релігійними організаціями Української Православної Церкви (УПЦ).
Як слідує з матеріалів заяви, Київська Митрополія УПЦ керується в своїй діяльності Святим Письмом, православними догматами і канонами, Статутом про управління УПЦ, ухвалами та рішеннями Помісних соборів, Соборів Єпископів УПЦ, Священного Синоду УПЦ, указами Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УПЦ, чинним законодавством України та цим Статутом. Київська Митрополія діє під загальним керівництвом Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УПЦ і представляє за його дорученням і від його імені Українську Православну Церкву у стосунках з іншими Помісними Церквами, державними органами, громадськими об'єднаннями та іншими організаціями.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні оголошено часткову мобілізацію, а Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», з 05 год. 30 хв. в Україні введено воєнний стан, строк дії якого продовжено та який діє до цього часу.
Представником позивача зазначено, що відкрите загострення відбулося у лютому 2022 року внаслідок повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України.
На переконання представника позивача, на тлі війни в українському суспільстві загострилися суспільно-політичні дискусії навколо діяльності окремих релігійних організацій, зокрема тих, які мали історичний та євхаристичний зв'язки між собою. У цьому контексті відбуваються численні спроби законодавчого чи адміністративного обмеження діяльності релігійних організацій, що фактично набуває ознак вибіркового підходу та переслідування за ознаками релігійної приналежності і є неприпустимим у демократичному суспільстві, яке визнає верховенство права.
Так, зокрема, Верховною Радою України прийнятий Закон України від 20.08.2024 № 3894-ІХ «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», статтею 16 якого врегульований порядок припинення релігійної організації.
Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 09.05.2025 № 543 «Про затвердження Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена», а 17.05.2025 на сайті Державної служби України з етнополітики та свободи совісті розміщено повідомлення про початок дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості Київської митрополії Української Православної Церкви з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена.
Позивач звернувся з адміністративний позов до Кабінету Міністрів України, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову КМУ від 09.05.2025 №543 «Про затвердження Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/31780/25 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Державна служба України з етнополітики та свободи совісті видала наказ від 08.07.2025 №Н-101/11 «Про виявлення ознак афілійованості Київської митрополії Української Православної Церкви».
Аргументуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача зазначив, що Закон України від 20.08.2024 № 3894-ІХ «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» та постанова Кабінету Міністрів України від 09.05.2025 № 543 «Про затвердження Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена» прямо суперечать Конституції України та численним рішенням ЄСПЛ, що свідчить про їх очевидну протиправність.
Як вже зазначалося, підстави для забезпечення позову визначені в ч. 1 ст. 150 КАС України.
Ці підстави є оціночними, тому необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді та вирішенні даної заяви суд враховує: розумність, обґрунтованість вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявність зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірність виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявність зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Перевіривши зазначені в заяві про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності викладеним нормам та обставинам, суд доходить висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та про відсутність підстав для її задоволення, оскільки вжиття таких заходів вимагатиме фактично розглянути спір по суті, із установленням усіх фактичних обставин справи, і на цей час у суду відсутні підстави стверджувати про очевидність ознак протиправності оскаржуваного наказу.
Важливим для врахування є те, що у межах розгляду цієї заяви, судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності оскаржуваного наказу, оскільки встановлення очевидності ознак її протиправності без розгляду справи по суті є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.
Слід відмітити, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
До того ж, згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однак, представником позивача не надано доказів, зокрема, що Закон України від 20.08.2024 № 3894-ІХ «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» прямо суперечать Конституції України та численним рішенням ЄСПЛ; не надано доказів, що він визнавався неконституційним; не надано жодного рішення ЄСПЛ у контексті тверджень заявника щодо конституційності названого Закону; на підтвердження того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що клопотання про забезпечення адміністративного позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
У задоволенні заяви представника Київської Митрополії Української Православної Церкви про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Лапій С.М.