12 серпня 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/6653/24
Провадження № 22-ц/4815/801/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 березня 2025 року у складі судді Гладишевої Х. В., постановлене в м. Рівне,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 09.06.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №622691388 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого відповідачу було надано кредит в сумі 11 000,00 грн. на її банківську картку № НОМЕР_1 на умовах зворотності, платності, строковості, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за його користування відповідно до умов Договору. Як вказує позивач, 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого до 28.11.2019 року, за яким Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах, а Фактор зобов'язується їх прийняти. Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28.11.2019 по 31.12.2023 укладалися додаткові угоди до Договору факторингу №28/1118-01 № 19, 26, 27, 31, 32 щодо строку дії договору та викладення тексту Договору у новій редакції, зокрема згідно останньої угоди № 32 строк дії договору було продовжено до 31.12.2024 року. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №151 від 14.09.2021 до Договору факторингу до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 26466,00 грн. Окрім того 30.10.2023 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №30/1023-01, строк дії якого закінчується 31.12.2024 року. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 30.10.2023 року до Договору факторингу до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 39 622,00 грн. 07.11.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу №0711/24/Е, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у сумі 39 622,00 грн. Після відступлення позивачу права грошової вимоги, відповідач не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості та на даний час продовжує ухилятися від їх виконання і заборгованість не погашає, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості в загальному розмірі 39 622,00 грн. та судові витрати у справі.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 18 березня 2025 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Кредитним договором № 622691388 від 09.06.2021 року у розмірі 10 835 гривень 00 копійок.
В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 662 гривні 53 копійки та витрати на правову допомогу в сумі 1 641 (одна тисяча шістсот сорок одна) гривня 00 копійок.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов'язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. Часткове задоволення позову зумовлено положеннями договорів про строк кредитування, яка передбачає право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції правильно констатував, що 09.06.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено електронний договір № 622691388 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідачці надано 11 000,00 грн., згідно з п.1.2. кредитного договору строк кредиту - 30 днів, дата повернення кредиту 09.07.2021 року, однак ухвалюючи рішення, спирався виключно на пункт 1.9.1. Кредитного договору, не врахувавши, що згідно з матеріалами справи відповідачка виконувала умови договору, а отже, строк кредиту було продовжено у порядку та на умовах, визначених в п. 1.8. та п.1.12. цього договору. Наголошує, що суд належно не оцінив надані докази, не взяв до уваги положень договору, які регулюють весь порядок нарахування відсотків, а також взаємні права та обов'язки сторін при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань, що суперечить принципу всебічного та об'єктивного розгляду справи, що закріплено у статті 89 ЦПК України, яка передбачає обов'язок суду дослідити всі фактичні обставини справи та застосувати норми права в повному обсязі. Зазначає, що вказані документи є належними, повними та вичерпними доказами заборгованості, оскільки вони охоплюють всі необхідні обчислення сум, які стягуються, та містять таблиці з даними та обчисленнями, з яких можна зрозуміти, яким чином отримано результат. Додає, що наступними факторами жодних нарахувань не здійснювалось. Вказує, що зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, але внесений відповідачкою платіж є недостатніми для повного погашення заборгованості, адже вони були розподілені кредитором у чіткій відповідності до встановленої Договором черговості, а саме: у першу чергу сплачуються прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу сплачуються прострочена до повернення сума Кредиту (за наявності); у третю чергу сплачуються нараховані проценти за користування Кредитом; у четверту чергу сплачуються сума Кредиту (у разі зобов'язань щодо її повернення); у п'яту чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до Договору (Пункт 3.10. Договору). Додає, що за наведеного висновок суду першої інстанції про те, що здійснені ОСОБА_1 платежі повинні бути зараховані в погашення тіла кредиту, є помилковими та суперечать встановленим умовам договору. У зв'язку з наведеним, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а також стягнути з відповідачки судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 09.06.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 622691388, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 11000,00 грн. строком на 30 днів від дати отримання кредиту (дисконтний період) (п.1.7 Договору).
Строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом надсилання протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговуванян партнерів кредитодавцяактивовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду не обмежена (п.1.8 Договору).
Строк дії договору обчислюється з моменту його підписання та до закінчення строку надання кредиту, в будь-якому разі зобов'язання, що виникли під час дії Договору діють до повного їх виконання.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 547,50 % річних, що становить 1,5 процентів від суми кредиту за кожен день користування ним (п 1.9.1 Договору)
За умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п.1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 549,08 % річних, що становить 1,50 % в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті. (п.1.9.2 Договору).
У випадку користування Кредитом з боку Позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 % річних, що становить 1,70 % в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов'язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. (п. 1.9.3 Договору).
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за Договором виконало та надало грошові кошти в розмірі 11 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , що підтверджується платіжним дорученням від 09.06.2021 року та електронним повідомленням АТ «КБ «Глобус» про переказ грошових коштів.
28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01 відповідно до якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах, а Фактор зобов'язується їх прийняти.
Відповідно до п.1.3 Договору факторингу №28/1118-01, під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.
Згідно Додаткових угод №19,27,31,32 до Договору факторингу строк його дії продовжено до 31.12.2024 року.
31.12.2020 Додатковою угодою №26 до Договору факторингу сторони дійшли згоди викласти текст Договору у новій редакції.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 622691388, наданого первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» станом на 14.09.2021 року, тобто на дату відступлення права вимоги вбачається заборгованість ОСОБА_1 перед товариством у розмірі 26466,00 грн., що включає в себе заборгованість за тілом кредиту в сумі 11000,00 грн. та заборгованість за процентами в сумі 15466,00 грн.
Відповідно Реєстру прав вимоги №151 від 14.09.2021 до Договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 26 466,00 грн.
30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №30/1023-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» передає ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за виплату належні йому права вимоги до вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 30.10.2023 року до Договору факторингу до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 39622,00 грн.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 622691388, наданого ТОВ «Таліон плюс» на дату відступлення прав вимоги за період з 14.09.2021 року по 30.10.2023 вбачається заборгованість ОСОБА_1 перед товариством у розмірі 39622,00 грн., що включає в себе заборгованість за тілом кредиту в сумі 1 1000,00 грн. та заборгованість за процентами в сумі 28 622,00 грн. Вказана сума заборгованості вказана і у реєстрі прав вимоги № 1 від 30.10.2023 року.
07.11.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу №0711/24/Е відповідно до якого, останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу від 07.11.2024 року та Акту прийому-передачі (що є додатками до договору №1 та №2) ТОВ "ФК "Ейс" набуло права грошової вимоги до боржників, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 , у розмірі 39622,00 грн., що включає в себе заборгованість за тілом кредиту в сумі 11000,00 грн. та заборгованість за процентами в сумі 28 622,00 грн.
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і - як наслідок - виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов договору, що не заперечується відповідачем. У свою чергу, відповідач підтвердив виникнення своїх зобов'язань, відповідно до умов кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов'язання кредитодавця. При цьому, отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
Можливість укладення договору вищевказаним способом підтверджується правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, у постанові від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 та ін.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Що стосується заперечень апеляційної скарги щодо помилкового нарахування відсотків позивачем, то вони апеляційним судом оцінюються критично.
Так, ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правового висновку Великої Палатою Верховного Суду №202/4494/16-ц від 31.10.2018 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» правонаступником якого є позивач, та відповідачем виникли правовідносини у зв'язку з укладенням 09.06.2021 року Кредитного договору №622691388. З огляду на те, що отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку не повернуті, наявна заборгованість відповідача за основним тілом кредиту.
Вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, на думку суду, підлягають стягненню, оскільки повністю відповідають умовам Договору та строку його дії (з урахуванням Додаткових угод про пролонгацію кредиту), нарахування процентів за користування кредитом здійснюється з першого дня отримання кредиту, але не більше ніж до 09 липня 2021 року (п.1.3, 1.7 Договору), який залишається незмінним з огляду на відсутність доказів виконання ОСОБА_1 договору.
Як вбачається із пп. 1.9.3. п. 1.9. кредитного договору, якщо позичальник користується кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 % річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Таким чином, виходячи із встановлених обставин справи, у відповідача виникло зобов'язання зі сплати процентів за кредитним договором у розмірі, що розрахований за базовою процентною ставкою за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування, та яке згідно з пп. 1.14.1. п. 1.14 договору складає 4 950,00 грн., а загальна вартість кредиту 15 950,00 грн.. Подальше поза строком кредитування нарахування TOB «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» процентів за користування відповідачем кредитними коштами за кредитним договором безпідставне.
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд також враховує викладені у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) висновки про те, що договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» суму заборгованості в розмірі 10 835,00 грн, що є різницею між загальною сумою заборгованості за 15 950,00 грн. та 5115,00 грн сплачених боржником коштів на погашення боргу, а також з урахуванням строку кредитування.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 березня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 серпня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.