Справа №567/1422/25
Провадження №2/567/587/25
про залишення позовної заяви без руху
15 серпня 2025 року м. Острог
Суддя Острозького районного суду Венгерчук А.О., перевіривши виконання вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Острозької міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Острозького районного суду з позовом до Острозької міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
З аналізу судової практики, вбачається, що до заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу додаються документи та докази того, що між заявником та іншою особою (померлим) мали місце фактичні шлюбні стосунки (свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Згідно з правовими позиціями, висловленими у постанові Верховного Суду від 19.08.2019 у справі № 588/350/15, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Також, належними доказами спільного проживання є документи, довідки про реєстрацію, свідоцтва про народження дітей, фотографії, листи тощо, що підтверджує факт ведення спільного господарства. Факт спільного відпочинку, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю).
Крім того, відповідно до п. 5.1 Листа ВССУ Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 вих. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності ЦК України (п. 21 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7). До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб - чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.
Позивачем заявлено вимогу, за якою вона просить суд встановити факт проживання її і ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 05.02.2008 по 17.03.2013. Проте, заявницею до матеріалів справи не додано доказів на підтвердження того, що як сама позивач так і померлий не перебували у іншому зареєстрованому шлюбі, в той час як даний факт підлягає обов'язковому встановленню судом під час розгляду справ даної категорії.
Крім того, визнання факту проживання однією сім'єю має значення для спадкових правовідносин, у зв'язку з чим обов'язковим є залучення до справи як заінтересованої сторони близьких родичів покійного (батьків, братів, сестер, дітей тощо) особи, тобто осіб, які можуть бути спадкоємцями особи за заповітом або за законом, оскільки встановлення факту спільного проживання як подружжя без реєстрації шлюбу може вплинути на права та обов'язки інших спадкоємців.
Позивач вказує, що після смерті ОСОБА_2 відсутні спадкоємці першої, другої, третьої черг, проте жодних доказів на підтвердження даної обставини не подає, а саме витягів із відповідних реєстрів про відчутність дітей, братів чи сестер у померлого.
Також, у матеріалах справи відсутня інформація про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , або її відсутності. Окрім того, не подано доказів відсутності заповітів складених від імені ОСОБА_2 .
Позивачем до матеріалів справи не додано доказів, які б підтверджували звернення до нотаріуса за останнім місцем проживання спадкодавця, та наданням відповідних документів щодо неможливості вирішення даного питання в позасудовому порядку.
Також, позивач вказує, що їй, посадовими особами Кутянківської сільської ради була надана матеріальна допомога на поховання ОСОБА_3 , однак вказане твердження не підкріплює жодними доказами.
Окрім того, витяг із реєстру нерухомості, який доданий до матеріалів справи, датований 31.03.2025, а позивач звертається із своїм позовом 11.08.2025, тому не подає актуальних відомостей про вказану інформацію на дату звернення до суду.
Також, у позовних вимогах, позивач просить встановити факт спільного проживання із померлим з 05.02.2008 проте у матеріалах позовної заяви відсутні посилання на докази перебування у сімейних відносинах із ОСОБА_2 саме із вказаного періоду, або наближеного до нього, оскільки подані документи датуються із 2016 року, а виписки з погосподарських книг, або довідки сільської ради, про проживаючих осіб за вказаною позивачем адресою - відсутні.
Слід зазначити, що зазначені в ухвалі суду недоліки поданої заяви не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Згідност.124Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 13Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі", резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК(діючого на той час). У ній, зокрема, має бути зазначено й висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, згідно положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків, Проте право на звернення до суду не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Таким чином, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання заявником певного процесуального алгоритму, що в даному випадку передбачений ЦПК України.
У зв'язку з наведеним, залишення заяви без руху з підстав, передбачених законом не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Вказані недоліки позовної заяви унеможливлюють відкриття провадження по справі.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви позивачу слід усунути протягом семи днів з дня отримання даної ухвали шляхом подання позовної заяви з виправленими недоліками, зазначеними в наявній ухвалі суду з наданням її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості сторін по справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.175, 185, 260, 261 ЦПК України
постановив:
позовну заяву ОСОБА_1 до Острозької міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня отримання даної ухвали.
Роз'яснити позивачу, що в разі якщо у вказаний строк недоліки позовної заяви не будуть усунуті, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.