Справа № 287/1320/25
провадження 3/287/2555/25
15 серпня 2025 року м. Олевськ
Суддя Олевського районного суду Житомирської області Русин Микола Григорович, розглянувши справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючого, закордонний паспорт НОМЕР_1 виданий 30.08.2016 року органом 2317, місце проживання: АДРЕСА_1 , за ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 048481 від 16.05.2025 року вбачається, що 16.05.2025 року о 00 год. 30 хв. на напрямку н.п. тартак (рб) - Устинівка (Україна) прикордонним нарядом від НОМЕР_2 прикордонної застави (з м.д. н.п. Копище) на відстані 1000 м. від лінії ДК України було виявлено ОСОБА_1 , який намагався незаконно перетнути державний кордон України на рб поза пунктом пропуску повторно, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України «Про Державний кордон України», тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився. Про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Інтереси ОСОБА_1 у судовому засіданні представляв адвокат Ювченко А.В.
Беручи до уваги, що згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 204-1 КУпАП, не відносяться до категорії справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Адвокат Ювченко А.В. подав до суду клопотання про закриття адміністративного провадження, до якого долучив протокол опитування особи ОСОБА_1 в порядку п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". У судовому засіданні адвокат Ювченко А.В. (в режимі відеоконференції) підтримав подане клопотання з мотивів, викладених у ньому. За змістом клопотання ОСОБА_1 здійснював туристичний похід у лісовій місцевості під час якого заблукав та був виявлений працівниками прикордонної служби. Наміру на перетин державного кордону не мав, вину заперечує. Вважає, що працівники ДПСУ висунули безпідставне припущення про його намір незаконного перетину кордону. При цьому його вина не підтверджується жодними об'єктивними доказами. Так, відсутні докази повторності вчинення адміністративного правпорушення, що виключає кваліфікацію дій за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а сам факт пересування в межах прикордонного району не створює склад адміністративного правопорушення. Рапорт старшого прикордонного наряду та довідка щодо проведення первинного опитування не можуть вважатися доказами по справі. Долучена до матеріалів справи заява ОСОБА_1 про визнання вини є формальним, шаблонним документом, який був складений не вільно та свідомо, а під впливом обставин, під тиском та без участі захисника. Матеріали фото, відеозапису дій ОСОБА_1 , пояснення свідків та інші докази відсутні. У зв'язку з цим вважає, що винуватість ОСОБА_1 не доведена, тому провадження у справі підлягає закриттю.
З долучених до клопотання адвоката письмових пояснень ОСОБА_1 установлено, що останній заперечує свою вину та зазначає, що наміру перетинати державний кордон не мав, всі його пояснення щодо того, що він турист, який заблукав, були проігноровані, справу побудовано на припущеннях та неправдавих твердженнях, а не на реальних фактах.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши всі докази по справі, як кожен окремо так і в їх сукупності, всебічно, повно і об'єктивно, дослідивши всі обставини справи, суд дійшов до такого висновку.
У відповідності до ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
Згідно вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинені, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями ст. ст. 251, 252 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення правопорушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи (ч.1 ст. 256 КУпАП).
Частина 2 ст. 204-1 КУпАП передбачає відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинене особою яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з вище перелічених порушень.
Об'єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).
Суб'єкт адміністративного проступку - загальний (фізичні осудні особи, які досягли 16-річного віку).
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Згідно ст. 12 вказаного Закону, пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.
За результатами досліджених доказів, суд дійшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, підтверджується зібраними по справі доказами в їх сукупності, згідно ст. 251 КУпАП:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 048481 від 16.05.2025, який складений у відповідності до вимог КУпАП, містить формулювання суті вчиненого адміністративного правопорушення та який підписаний ОСОБА_1 без жодних зауважень та заперечень;
- рапортом інспектора прикордонної служби першої категорії - снайпер 3 групи інспекторів прикордонної служби першого відділення інспекторів прикордонної служби НОМЕР_2 прикордонної застави (з м.д. АДРЕСА_2 ) НОМЕР_3 прикордонної комендатури (з м.д. АДРЕСА_3 ) головного сержанта ОСОБА_2 , згідно якого 16.05.2025 було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , який мав намір незаконно перетнути державний кордон України поза пунктом пропуску повторно протягом року;
- схемою виявлення правопорушника на ділянці НОМЕР_2 прикордонної застави (з м.д. АДРЕСА_2 ) 16.05.2025, відповідно до якої ОСОБА_1 було виявлено 16.05.2025 о 00:30 год неподалік державного кордону з республікою білорусь;
- довідкою за результатами первинного опитування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідно до якої ОСОБА_1 на початку травня 2025 року в мережі інтернет здійснював пошук віріантів незаконного перетину державного кордону України до республіки білорусь. У подальшому він разом з ОСОБА_4 з 10.05.2025 по 13.05.2025 намагався дістатися до лінії державного кордону. 13.05.2025 кожен продовжив рух самостійно. 16.05.2025 ОСОБА_1 був зупинений військовослужбовцями НОМЕР_2 прикзас (з м.д. АДРЕСА_2 ). Затриманий мав при собі туристичне майно, грошові кошти в сумі 100 євро, 2000 гривень.
Указані докази суд вважає таким, що здобуті в установленому порядку, підтверджують обставини, що підлягають доказуванню, є послідовними, не суперечливими між собою та достатніми для встановлення вини ОСОБА_1 .
Також суд враховує ту обставину, що Постановою КМУ від 27 липня 1998 року № 1147 «Про прикордонний режим» передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства мають право в'їжджати, перебувати, проживати, провадити роботи й пересуватися у прикордонній смузі лише після отримання відповідного дозволу від органу Державної прикордонної служби України. Зокрема, порядок передбачає видачу дозволів на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смуг органами Державної прикордонної служби України, які безпосередньо виконують завдання у визначеній зоні відповідальності. Це стосується як фізичних так і юридичних осіб.
Згідно з Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1199 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2021 р. № 890), Коростенський район Житомирської області належить до переліку міст і районів, на території яких установлюються контрольовані прикордонні райони.
Проте, ні ОСОБА_1 , ні його захисником не надано суду жодних доказів щодо правомірності та легітимної мети перебування ОСОБА_1 (житель м. Києва) у контрольованому прикордонному районі у безпосередній близькості до кордону з республікою білорусь.
Також не долучено відомостей, що останній в установленому порядку звертався до органів ДПС з даного приводу та про прийняте рішення.
Таким чином, доводи щодо перебування ОСОБА_1 у контрольованому прикордонному районі з туристичною метою та відсутності наміру перетинати державний кордон, суд сприймає, як такі, що спрямовані на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.
Доводи захисника адвоката Ювченка А.В. щодо недоведеності вини ОСОБА_1 суд вважає неспроможними, оскільки вони спростовуються матеріалами адміністративної справи.
Разом з тим суд констатує, що дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП кваліфіковано неправильно, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 протягом року піддавався адміністративному стягненню заст. 204-1 КУпАП.
Так, в протоколі, в розділі щодо даних про притягнення особи протягом року до адміністративної відповідальності відомості не вказані. Також в самому протоколі не вказано, що дане правопорушення вчинено групою осіб, що є кваліфікуючою ознакою даного правопорушення.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить норми, яка б передбачала перекваліфікацію дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому на думку суду, у даному випадку необхідно застосувати аналогію закону, як засіб заповнення прогалини у законодавстві, який полягає у застосуванні врегульованих конкретною нормою правовідносин, норми закону, що регламентує подібні відносини у кримінальному процесуальному законодавстві.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011 зазначає, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення».
У пункті 3.6 цього рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява N 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі OZTURKv.GERMANY від 21 лютого 1984 року, пункт 53), справи про адміністративні правопорушення, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, для цілей статті 6 ЄКПЛ належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення.
Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії статті 6 Європейської конвенції з прав людини.
Згідно з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997, та набрала чинності для України 11.09.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення, згідно з національним законом або міжнародним правом; також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.
З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Таким чином, суд вважає за необхідне дії ОСОБА_1 перекваліфікувати з ч. 2 ст. 204-1 КУпАП на ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Перекваліфікація дій не порушує права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та не змінює обставин правопорушення, зафіксованих в протоколі.
Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником так і іншими особами.
Згідно зі ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Виходячи з вищенаведеного, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, відсутність обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, суд вважає за необхідне накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, особою, на яку накладено таке стягнення сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначено ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 24, 33-35, 40-1, 204-1, 280, 283, 284, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя
Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень в дохід держави.
Штраф перерахувати на р/р UA 048999980313020106000006741, код отримувача (ЄДРПОУ) 37976485, код класифікації доходів бюджету: 21081100, отримувач коштів: ГУК у Житомирській області/ ТГ м. Олевськ/ 21081100, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), найменування коду класифікації доходів бюджету: адміністративні штрафи та інші санкції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн, які перерахувати на рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, Отримувач ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106.
Роз'яснити особі, щодо якої застосоване адміністративне стягнення, що відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до ст. 308 КУпАП, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: М. Г. Русин