14 серпня2025 року
м. Київ
справа № 607/8270/22
провадження № 51 - 3174 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4
в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 15 січня 2025 року
та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 травня 2025 року,
установив:
За вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 15 січня 2025 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
та жителя АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Стягнуто процесуальні витрати та вирішено долю речових доказів.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 14 вересня 2021 року близько 02:00 прийшов до закинутого складського приміщення на АДРЕСА_2 де проживав ОСОБА_6 , і під час конфлікту з ним умисно наніс останньому дерев'яною палицею удари по тілу, та, щонайменше три удари в голову, спричинивши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень від яких він помер.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 27 травня 2025 року цей вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі захисник, не заперечуючи правильності кваліфікації дій засудженого та доведеності його вини у вчиненні інкримінованого злочину вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність у частині призначення покарання, яке, на його думку, за своїм видом не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_5 .
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи, даних про особу ОСОБА_5 , наявності обставин, що пом'якшують покарання - щирого каяття, яке останній висловив на стадії апеляційного розгляду, та активного сприяння розкриттю злочину, що не було враховано судами, а також відсутності обставин, які його обтяжують, суд може застосувати положення ст. 69 КК та призначити останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням. У разі неможливості застосувати ці норми просить суд застосувати до засудженого положення ст. 69-1 КК з урахуванням відсутності обставин, що обтяжують покарання та наявності обставин, які його пом'якшують і передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК захисником у касаційній скарзі не заперечуються.
Фактично зміст доводів касаційної скарги захисника зводиться до того, що призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі є явно не справедливим внаслідок суворості.
Однак такі доводи захисника не є прийнятними.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а
й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
За правилами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
При призначенні покарання у виді позбавлення волі суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, особу засудженого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності,
на обліку в психіатричній лікарні та наркологічному диспансері не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, хворіє, а також обставину, яка пом'якшує покарання - часткове визнання вини та відсутність обставин, які його обтяжують.
Зваживши на ці обставини у сукупності, місцевий суд призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, яке є наближеним до мінімального розміру, встановленого санкцією ч. 2 ст. 121 КК.
При перегляді вироку суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника та обґрунтовано погодився з правильністю рішення місцевого суду в частині призначеного покарання засудженому.
Водночас суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що наявність пом'якшуючої покарання обставини у даному випадку була врахована місцевим судом при його призначенні засудженому в розмірі мінімально наближеному до того, що передбачено санкцією статті за інкримінований злочин. При цьому інших обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості цього злочину суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, а відтак обґрунтовано не застосували до нього положення ст. 69 КК.
Зі змісту оскаржуваних рішень убачається, що судами обох інстанцій не було встановлено наявності у кримінальному провадженні двох пом'якшуючих покарання обставин, а тому відсутні правові підстави для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 69 КК.
За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання
з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо особі призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, і дані про тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи у сукупності дають обґрунтовані підстави суду дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Враховуючи, що нижня межа санкції ч. 2 ст. 121 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, а призначення покарання нижчого від найнижчої межі, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, у даному випадку неможливе, то, відповідно, неможливо застосувати до ОСОБА_5 і положення ст. 75 КК.
Також Суд не вбачає підстав і для застосування до нього положень ст. 69-1 КК, оскільки у кримінальному провадженні судом було встановлено лише одну обставину, яка пом'якшує покарання - часткове визнання своєї вини засудженим.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні було правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а призначене засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає, як і не вбачає передбачених Законом підстав для зміни оскаржуваних судових рішень та застосування до ОСОБА_5 положень статей 69, 69-1 та 75 КК.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містять переконливих доводів, які вказують на необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення немає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 15 січня 2025 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду
від 27 травня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 через відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3