13 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 761/4261/21
провадження № 61-23св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк»,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дубенко Карина Євгенівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 25 жовтня 2022 року під головуванням судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дубенко Карина Євгенівна, про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та виключення запису з державного реєстру прав на нерухоме майно,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд скасувати запис про державну реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , запис № 39612337 від 09 грудня 2020 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є.
Свою позовну заяву обґрунтував тим, що він був власником цієї квартири.
Позивач та Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк») 20 лютого 2008 року уклали кредитний договір № 073-2008-331 та кредитний договір № 073-2008-330. Також 20 лютого 2008 року, в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором був укладений договір іпотеки № 1217, предметом якого була спірна квартира.
Позивач дізнався, що 09 грудня 2020 року право власності на квартиру було зареєстроване за ВАТ «Універсал Банк».
Зауважує, що під час проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про зміну власника предмета іпотеки були вчинені з порушенням вимог статей 10, 18, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 7 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
На підставі викладеного зазначає, що у зв'язку з порушенням вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», а саме щодо неналежного повідомлення позивача про стягнення на предмет іпотеки, а також звернення стягнення на квартиру під час дії мораторію, ця квартира вибула з власності позивача, чим були порушені його права.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 25 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що у цьому випадку при реалізації предмета іпотеки - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за вартістю, визначеною висновком суб'єкта оціночної діяльності у розмірі
2 121 700 грн, у межах виконавчого провадження з виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором, без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, можливість стягувача після перших електронних торгів, які не відбулися, скористатися своїм правом на придбання предмета іпотеки за ціною перших електронних торгів, враховуючи інтереси іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення вимог кредитора, права ПАТ «Універсал Банк» залишити за собою предмет іпотеки та складання у такому випадку виконавцем акта реалізації предмета іпотеки, відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про іпотеку».
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Письменна В. М. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду
від 28 листопада 2023 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника вказує, що суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц,
від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 10 жовтня
2023 року у справі № 676/1817/19, від 21 грудня 2022 року у справі № 707/2879/19.
Зауважує, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що виявилось у тому, що після проголошення вступної промови представника позивача суд з'ясував кілька питань у сторони відповідача та видалився до нарадчої кімнати, після чого повернувся та оголосив вступну і резолютивну частину рішення. На цьому розгляд справи по суті завершився, докази, які були долучені до позовної заяви на стадії підготовчого провадження не досліджувались, судові дебати не проводились.
Під час розгляду справи суди не надали належної оцінки тій обставині, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення.
Представник заявника також вказує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у долученні до матеріалів справи, наданої представником відповідача копії договору оренди майна у
м. Харкові, який був укладений позивачем з метою тимчасового проживання у цьому місті.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому у березні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник АТ «Універсал Банк» адвокат Коваленко К. В. у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 просила відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Вказує, що своїми діями позивач намагається уникнути виконання зобов'язання, яке він прийняв на себе, підписавши кредитні договори.
За результатами проведення електронних торгів та керуючись приписами частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач виявив намір залишити за собою нереалізоване майно, про що був повідомлений приватний виконавець та ДП «СЕТАМ».
За наслідками волевиявлення стягувача у порядку, встановленому статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження» був складений акт про реалізацію предмета іпотеки.
Жодних порушень допущено не було, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 07 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Шевченківського районного суду м. Києва.
22 лютого 2024 року цивільна справа № 761/4261/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
ОСОБА_1 був власником 1/2 частки нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, яке видане Радянською районною адміністрацією м. Києва 08 квітня
1999 року.
В подальшому, позивач став власником іншої 1/2 частки цієї квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 квітня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Лавренюком С. М., за яким у власність позивача перейшла інша 1/2 частка.
20 лютого 2008 року ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 073-2008-331 та кредитний договір № 073-2008-330 у відповідності до умов яких позивач отримав кредитні кошти у розмірі 111 367 швейцарських франків та 67 000 швейцарських франків.
З метою забезпечення виконання зобов'язань в рамках кредитного договору між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 20 лютого 2008 року був укладений договір іпотеки № 1217, відповідно до умов якого в іпотеку банку була передана двокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
26 вересня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення у цивільній справі № 761/14550/13-ц, яким задовольнив позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 лютого 2008 року № 073-2008-330 у сумі
121 475,73 швейцарських франків, що за курсом НБУ на час подання позову складає 1 015 500,66 грн; суму заборгованості за кредитним договором від 20 лютого
2008 року № 073- 2008-331 в сумі 72 193,93 швейцарських франків, що за курсом НБУ на час подання позову складає 603 519,60 грн. Судовий збір у розмірі 3 441 грн.
05 квітня 2019 року представник ОСОБА_1 адвокат Локтіонов Е. В. подав заяву про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 26 вересня 2013 року, ухваленого у справі № 761/14550/13-ц.
24 червня 2019 року ухвалою Шевченківський районний суд м. Києва у справі
№ 761/14550/13-ц, відмовив у задоволенні заяви Локтіонова Е. В. - представника ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 26 вересня 2013 року у цивільній справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
24 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2013 року у справі № 761/14550/13-ц.
Київський апеляційний суд постановою від 17 вересня 2019 року відмовив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва.
У травні 2019 року виконавчий лист був переданий на примусове виконання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Лановенку Л. О.
17 травня 2019 року приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
13 червня 2019 року приватний виконавець склав акт відповідно до якого встановив, що боржник у предметі іпотеки не проживає.
13 червня 2019 року була винесена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника.
14 червня 2019 року була винесена постанова про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
Згідно письмового звіту з експертної оцінки, вартість квартири складає 2 121 700 грн.
15 липня 2019 року приватний виконавець сформував та передав до ДП «СЕТАМ» заявку на реалізацію арештованого майна від 08 липня 2019 року № 4088, а саме - квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно протоколу ДП «СЕТАМ» від 16 серпня 2019 року № 426170, проведення електронних торгів, що проводилися за адресою: АДРЕСА_3 ,
від 16 серпня 2019 року, за реєстраційним номером лоту 363830, а саме: ІПОТЕКА. Двокімнатна квартира АДРЕСА_4 , торги не відбулися у зв'язку з відсутністю цінової пропозиції від жодного учасника.
До приватного виконавця надійшла заява стягувача про бажання залишити за собою нереалізоване майно - квартиру АДРЕСА_2 .
20 серпня 2019 року приватний виконавець виніс постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
Також 20 серпня 2019 року приватний виконавець склав акт про реалізацію предмета іпотеки.
09 грудня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дубенко К. Є. видала свідоцтво про придбання майна з прилюдних (електронних торгів), які не відбулися на ім'я АТ «Універсал Банк».
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника під час примусового виконання судових рішень, передбачений статтями 48-61 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої, другої, п'ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Згідно з частиною сьомою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до частини першої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.
За приписами частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
У частині першій статті 49 Закону України «Про іпотеку» вказано, що протягом десяти днів з дня оголошення електронного аукціону таким, що не відбувся, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У такому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом, сформованим за результатами електронного аукціону, що не відбувся, та актом про проведення електронного аукціону. Такий акт є підставою для видачі нотаріусом іпотекодержателю свідоцтва про залишення за собою майна з електронного аукціону, що не відбувся.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі
№ 923/971/19 зазначила, що приймаючи нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження», яка набрала чинності з 05 жовтня 2016 року після набрання чинності Законом України «Про іпотеку», законодавець передбачив правове регулювання із застосуванням правових норм, які вже ефективно використовувалися в ході судової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджує розумність та збалансованість такого правового регулювання, адже зустрічне зарахування грошових вимог іпотекодержателя за наслідком оголошення перших торгів такими, що не відбулися у зв'язку з відсутністю учасників торгів, не тільки спрощує для іпотекодержателя, який є єдиним стягувачем у виконавчому провадженні, звернення стягнення на майно, а також дозволяє зарахувати в погашення боргу грошові вимоги стягувача, що відповідають експертній вартості предмета іпотеки без їх зниження на других та третіх торгах. Зазначене відповідає інтересам іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення та погашення (припинення) вимог кредитора у виконавчому провадженні за рахунок вартості майна, на яке звертає стягнення державний (приватний) виконавець.
Вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, Велика Палата Верховного Суду виснує, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.
Враховуючи, що суди встановили, що реалізація предмета іпотеки проводилась у межах виконавчого провадження за вартістю, визначеною висновком суб'єкта оціночної діяльності в розмірі 2 1217 00 грн, стягувач після перших електронних торгів, які не відбулися, скористався своїм правом на придбання предмета іпотеки за ціною таких торгів, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, з якими обґрунтовано погодився і апеляційний суд про те, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.
Верховний Суд також зауважує, що наведене відповідає інтересам іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення та погашення (припинення) вимог кредитора у виконавчому провадженні за рахунок вартості майна, на яке звертає стягнення державний (приватний) виконавець.
Аргумент касаційної скарги про те, що суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц,
від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 10 жовтня
2023 року у справі № 676/1817/19, від 21 грудня 2022 року у справі № 707/2879/19 є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови, оскільки у справі, яка є предметом касаційного перегляду перехід права власності відбувся в рамках процедури виконавчого провадження за наслідками проведення електронного аукціону, який не відбувся через відсутність покупців, а іпотекодержатель реалізував своє право залишити за собою предмет іпотеки за ціною, першого аукціону.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права колегія суддів відхиляє, адже такі арґументи є ідентичними доводам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції правильно відхилив та правильно вказав, що суд першої інстанції надавав сторонам достатньо часу, який був необхідний для реалізації ними своїх процесуальних прав, забезпечив правильний та своєчасний розгляд справи по суті шляхом розгляду та вирішення заявлених учасниками клопотань, долучення доказів.
З огляду на наведене Верховний Суд вважає означений довід касаційної скарги необґрунтованим, оскільки сторони не були обмежені у своїх правах, які передбачені цивільно-процесуальним законодавством на що також правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції.
Щодо доводу касаційної скарги про те, що під час розгляду справи суди не надали належної оцінки тій обставині, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України від 03 червня 2014 року
№ 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі також Закон № 1304-VII), у підпункті 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Апеляційний суд встановив, що у матеріалах справи є копія постанови приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 13 червня 2019 року, з якої вбачається, що виконавець встановив, що квартира (за адресою:
АДРЕСА_1 ) знаходиться в незадовільному стані та не придатна до проживання, боржник у вказаній квартирі не проживає (а. с. 208, 209, том 1).
Додатково суд апеляційної інстанції зауважив, що у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що в суді під час стягнення заборгованості боржник посилався, що він живе в м. Харків, на підтвердження чого надавав договір оренди, який він просив долучити до справи.
Таким чином, встановивши, що квартира, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 не є місцем постійного проживання позичальника, тобто майном, яке підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» висновки суду апеляційної інстанції, який відхилив аналогічні за змістом аргументи апеляційної скарги правильні.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у долученні до матеріалів справи, наданої представником відповідача копії договору оренди майна у м. Харкові, який був укладений позивачем з метою тимчасового проживання у цьому місті колегія суддів відхиляє, оскільки межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначено у статті 367 ЦПК України. Так, відповідно до частини першої цієї статті суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З аудіозапису судового засідання суду апеляційної інстанції, яке відбулось
28 листопада 2023 року вбачається, що представник відповідача заявив клопотання про долучення до матеріалів справи копії договору оренди та пояснив причини неподання цього доказу суду першої інстанції.
Враховуючи, що апеляційний суд надав оцінку як доводам представника відповідача так і доводам апелянта з приводу долучення цього доказу, клопотання задовольнив, долучив означений доказ до матеріалів справи, колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права в діях суду апеляційної інстанції, а тому відхиляє цей аргумент касаційної скарги також.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров