15 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 757/48083/23-ц
провадження № 61-10044ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ФАПД ІНТЕРНЕШНЛ БІЗНЕС ІНК, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, Департамент
з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання правочинів недійсними, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання протиправним та скасування рішення про іпотеку, визнання протиправним та скасування рішення про обтяження, витребування майна,
Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 04 березня 2024 року відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ФАПД ІНТЕРНЕШНЛ БІЗНЕС ІНК, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус КМНО Лігун А. І., Департамент
з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА), про визнання правочинів недійсними, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання протиправним та скасування рішення
про іпотеку, визнання протиправним та скасування рішення про обтяження, витребування майна.
02 липня 2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва
надійшло клопотання про об'єднання справи № 757/48083/23-ц за позовом
ОСОБА_1 зі справою № 757/59001/19-ц за позовом ОСОБА_7
до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ФАПД ІНТЕРНЕШНЛ БІЗНЕС ІНК,
третя особа: ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно
та визнання права власності, яка аналогічна по змісту, позовним вимогам
та перебуває на розгляді у Печерському районному суді м. Києва.
Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 04 липня 2024 року об'єднав в одне провадження справу № 757/48083/23-ц зі справою № 757/59001/19-ц.
Не погодившись із даною ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд ухвалою від 17 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернув особі, яка її подала.
02 серпня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав
до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду
м. Києва від 04 липня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Щодо касаційного оскарження ухвали Печерського районного суду міста Києва
від 04 липня 2024 року.
Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи
та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:
1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову
у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову
в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими
або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року
у апеляційному порядку по суті не переглядалася, що виключає можливість
її перегляду у касаційному порядку.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою у частині оскарження ухвали Печерського районного суду міста Києва
від 04 липня 2024 року слід відмовити.
Щодо касаційного оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.
До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма).
При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов'язкове дотримання процесуальної форми,
в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій,
а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.
При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов'язково має нормативний
і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб'єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією
з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Будь-яка ухвала суду може бути переглянута в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.
За змістом частини другої статті 352 ЦПК України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Такий перелік ухвал є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі (зокрема, права на апеляційне оскарження ухвал про відмову у задоволенні клопотання
про закриття провадження у справі), до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду,
що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені
у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що тлумачення та застосування положень
статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо
від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку окремо або разом з рішенням суду (див. постанови Верховного Суду
від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 та у справі № 520/14132/18).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала,
з огляду на те, що ухвала суду першої інстанції про об'єднання справ в одне провадження не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення.
Доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при поверненні апеляційної скарги.
Оскільки оскаржена ухвала апеляційного суду ґрунтується на вимогах законодавства та є мотивованою, Верховний Суд дійшов висновку
про необґрунтованість доводів касаційної скарги.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що заявник не позбавлений права включити заперечення на вказану ухвалу суду першої інстанції до апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до положень частини другої статті 353 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження,
якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову
у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення вбачається,
що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо
їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ФАПД ІНТЕРНЕШНЛ БІЗНЕС ІНК, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета
спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання правочинів недійсними, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання протиправним та скасування рішення про іпотеку, визнання протиправним та скасування рішення про обтяження, витребування майна.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання
та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров