14 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 755/3303/24
провадження № 61-6314св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
заявники: Товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ», Товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР»,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у складі колегії суддів Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Кафідова О. В. у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування,
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ» (далі - ТОВ «БРСМ»), Товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА» (далі - ТОВ «БРСМ-НАФТА»), Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» (далі - ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР») звернулися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності та спростування інформації, поширеної в мережі Інтернет на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4», за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 у відео-сюжеті під назвою «ОСОБА_14 брудний кеш, проплачені експерти і таємні спонсори (листування партії)/// НГ№331 (2020.10.12), про тіньове фінансування «БРСМ», брендом «БРСМ НАФТА» політичної партії «ОСОБА_14», а саме, що викладена у таких фразах:
- озвучених із 28 хвилини 39 секунди (прямий текст ОСОБА_1 ): «Нині джерело фінансування, ну знаєте, могло б, робити це легально і публічно, це великий гравець, відомий навіть бренд, в нього точно є гроші, але він чомусь вирішив робити це з тіні, розкидаючи готівку»;
- озвучених із 30 хвилини 24 секунди (прямий текст): «Справжній володар кешу ОСОБА_14 увесь цей час теж був у переписці. Пам'ятаєте контролерку фінансів ОСОБА_2 ? Вона не лише контролює фінанси, бо їх і видає»;
- озвучених із 31 хвилини 01 секунди (прямий текст ОСОБА_3 ): « ОСОБА_4 ОСОБА_5 є керівником цілої низки компаній, назви яких не суттєві, адже за ними стоїть один відомий бренд «БРСМ Нафта». Простими словами вона топ-менеджер БРСМу. Гроші в чаті теж йдуть від неї. Паливо для ОСОБА_14 теж від БРСМу. Проте, це навіть не іронія, але гроші від БРСМу ОСОБА_14 цінують, більше ніж паливо від БРСМу»;
- озвучених на 33 хвилині 35 секунді (прямий текст ОСОБА_7 ): «Ми хотіли запитати як давно група БРСМ спонсорує Партію ОСОБА_14 і на яку суму загалом».
Свої вимоги заявники мотивували тим, що висновком експерта від 31 березня 2022 року № 857/03/2022 за результатами семантико-текстуального дослідження встановлено, що у вказаних текстах наявні висловлювання, які містять інформацію негативного характеру щодо мережі Автозаправних станцій (АЗС) «БРСМ НАФТА», ТОВ «БРСМ», як володільця АЗС та інших суб'єктів господарювання із повним чи частковим найменуванням «БРСМ» - «БРСМ НАФТА» або тих, що використовують товарний знак «БРСМ НАФТА» у своїй господарській діяльності.
Крім того, згідно з цим висновком експерта поширена інформація у вказаному відео-сюжеті є інформацією негативного характеру щодо мережі АЗС «БРСМ НАФТА», ТОВ «БРСМ», як володільця АЗС та інших суб'єктів господарювання, що використовують товарний знак «БРСМ НАФТА», та поширена інформація є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями.
Висновком експерта-психолога від 14 червня 2022 року встановлено, що зазначений відео-сюжет із веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_4» формує у невизначено великої кількості глядачів негативне сприйняття стосовно суб'єктів господарювання зі спільною назвою «БРСМ», у тому числі ТОВ «БРСМ» та суб'єктів господарювання, що використовують товарний знак «БРСМ НАФТА», внаслідок поширення інформації про фінансування партії «ОСОБА_14».
Враховуючи, що поширення оспорюваної інформації про тіньове фінансування партії «ОСОБА_14» порушує право заявників на ділову репутацію, останні звернулися до суду з цією заявою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 30 січня 2025 року в задоволенні заяви відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що оскільки у заявників відсутня можливість встановити автора досліджуваного відео-сюжету та власника веб-сайту, на якому розміщено такий відео-сюжет, то вони мають право на звернення до суду із заявою про спростування недостовірної інформації у вигляді фактичних тверджень у порядку окремого провадження.
Водночас, відсутні правові підстави для спростування оспорюваної інформації у заявлений спосіб, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на спростування даних, що містить досліджуваний відео-сюжет. Надані суду довідки та листи складено на запити заявників та особисто заявниками, які є заінтересованими особами щодо наслідків розгляду цієї справи.
Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, які також наявні у оспорюваному відео-сюжеті. Такі висловлювання не містять ознаки наклепу, а містять критичну оцінку певних фактів та мають ознаки оціночних суджень, що не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, тому наявні у змісті досліджуваного тексту оціночні судження не підлягають спростуванню у межах розгляду цієї справи.
При цьому, заявники не позбавлені права на відповідь, а також на власне тлумачення у тому самому чи іншому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).
Київський апеляційний суд постановою від 10 квітня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», ТОВ «БРСМ», ТОВ «БРСМ-НАФТА» залишив без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеної заяви є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Оспорювана заявниками інформація є нічим іншим як оціночними судженнями, викладеними у формі запитань та роздумів осіб, що поширювали інформацію, тому ця інформація не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості, а також не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані, враховуючи стилістику висвітлення власних думок певних осіб і інформації у її сукупності.
При цьому, незважаючи на те, що інформація містить критичну оцінку певних обставин та має ознаки оціночних суджень, заявники, скориставшись правом вибору відкрито здійснювати господарську діяльність, залишили себе відкритими суворій критиці і пильному нагляду, які вони мають сприймати як належне у демократичному суспільстві.
Заявники не позбавлені права на відповідь, а також на власне тлумачення поширеної інформації у тому самому чи іншому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2025 року ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», ТОВ «БРСМ», ТОВ «БРСМ-НАФТА» подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про встановлення факту недостовірності та спростування інформації, поширеної в мережі Інтернет, у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявники зазначили, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 та у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15, від 23 грудня 2021 року у справі № 398/3086/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/13849/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18, від 05 травня 2023 року у справі № 760/23818/20, від 24 травня 2023 року у справі № 536/911/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 76 або частини першої статті 95 ЦПК України у подібних правовідносинах, а саме, чи є листи державних органів неналежним доказом, внаслідок того, що вони надані у відповідь на запит заінтересованої особи (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргузаявники мотивували тим, що поширена інформація порушує їх ділову репутацію, адже є інформацією негативного характеру щодо мережі АЗС «БРСМ НАФТА», ТОВ «БРСМ», як володільця АЗС та інших суб'єктів господарювання, що використовують товарний знак «БРСМ НАФТА».
У відео-сюжеті не наводяться жодні належні та допустимі докази про фінансування політичної партії, зокрема це можуть бути офіційні фінансові звіти партії, декларації які підтверджують джерела фінансування, докази перерахування коштів, а також не зазначається, що залучались будь-які експерти чи аудитори для аналізу звітності партії, щоб дати заключення, хто і як її фінансував.
У відео-сюжеті не обґрунтовано та не доведено жодного зв'язку ОСОБА_9 із мережею АЗС «БРСМ НАФТА» чи заявниками. Не доведено, що ОСОБА_9 діяла від імені мережі заявників чи була ними уповноважена на такі дії.
Звинувачення у «тіньовому» фінансуванні політичної партії є фактичним звинуваченням у вчиненні злочину. Однак, Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості немає та в розшуку не перебуває. Також висвітлена інформація прямо суперечить принципу презумпції невинуватості, закріпленому в статті 62 Конституції України, оскільки вина у вчиненні злочину має бути встановлена обвинувальним вироком суду.
Інформація про «фінансування партії», не є критикою чи оцінкою дій, а є фактичними даними, які можна перевірити на предмет дійсності.
Не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи та подається як установлений факт.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.
09 липня 2025 року справу № 755/3303/24 передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
На сайті за посилання ІНФОРМАЦІЯ_3 у відео-сюжеті під назвою «ОСОБА_14 брудний кеш, проплачені експерти і таємні спонсори (листування партії)/// НГ№331 (2020.10.12), про тіньове фінансування «БРСМ», брендом «БРСМ НАФТА» політичної партії «ОСОБА_14», містяться такі сюжети із фразами:
- озвучених із 28 хвилини 39 секунди (прямий текст ОСОБА_1 ): «Нині джерело фінансування, ну знаєте, могло б, робити це легально і публічно, це великий гравець, відомий навіть бренд, в нього точно є гроші, але він чомусь вирішив робити це з тіні, розкидаючи готівку»;
- озвучених із 30 хвилини 24 секунди (прямий текст): «Справжній володар кешу ОСОБА_14 увесь цей час теж був у переписці. Пам'ятаєте контролерку фінансів ОСОБА_2 ? Вона не лише контролює фінанси, бо їх і видає»;
- озвучених із 31 хвилини 01 секунди (прямий текст ОСОБА_3 ): « ОСОБА_4 ОСОБА_5 є керівником цілої низки компаній, назви яких не суттєві, адже за ними стоїть один відомий бренд «БРСМ Нафта». Простими словами вона топ-менеджер БРСМу. Гроші в чаті теж йдуть від неї. Паливо для ОСОБА_14 теж від БРСМу. Проте, це навіть не іронія, але гроші від БРСМу ОСОБА_14 цінують, більше ніж паливо від БРСМу»;
- озвучених на 33 хвилині 35 секунді (прямий текст ОСОБА_7 ): «Ми хотіли запитати як давно група БРСМ спонсорує Партію ОСОБА_14 і на яку суму загалом» (том 1, а. с. 224-232).
Довідкою з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його власника, складеною Державним підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 23 грудня 2021 року № 425/2021-Д, підтверджується, що за результатами дослідження інформаційного наповнення веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_4» встановлено, що останній позиціонує себе як веб-сайт «ІНФОРМАЦІЯ_4», на якому розміщена перелічена у довідці інформація. Згідно з відомостями Державного реєстру свідоцтв України на знак для товарів і послуг, розміщеного на офіційному веб-сайті ДП «Український інститут інтелектуальної власності», власником свідоцтва № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_2» є ОСОБА_1 (том 2, а. с. 37-43).
Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 01 жовтня 2021 року у справі № 752/23583/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2022 року, відмовив у задоволенні позову ТОВ «БРСМ-НАФТА», ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР»до ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації через його пред'явлення до неналежних відповідачів (том 2, а. с. 51-80).
У справі № 752/23583/20 суди дійшли таких висновків:
- позивачі не надали доказів того, що власник веб-сайту (доменного імені) «ІНФОРМАЦІЯ_4» передав вказане доменне ім'я у власність або користування іншій особі, зокрема відповідачам, на підставі відповідного договору, іншого правовстановлюючого документа тощо;
- у матеріалах справи відсутні будь-які докази надання відповідачам доступу до веб-сайту, або створення облікового запису, що використовувався б відповідачами для розміщення веб-сторінки на вказаному веб-сайті та здійснення управління і (або) розміщення електронної (цифрової) інформації в межах такої веб-сторінки (у випадку якщо користувач веб-сторінки володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею);
- отже, наявність лише самої інформації про відповідачів на веб-сайті, де розміщено інформацію, яку позивачі просять визнати недостовірною, не може бути належним та допустимим доказом того, що відповідачі є авторами сюжету, в якому, на думку позивачів, оприлюднена недостовірна інформація, та те, що саме вони розмістили цю інформацію на веб-сайті, оскільки, суду не надано доказів того, що веб-сайт дійсно належить відповідачам, а останні вправі та мали технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації;
- зважаючи на те, що позивачі не довели, що відповідачі є належними у цьому спорі, а тому не має підстав і для встановлення під час розгляду справи, чи стосується оспорювана інформація позивачів та чи є вона недостовірною, а також чи призвело поширення спірної інформації до порушення особистих немайнових прав позивачів.
Згідно з листами Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 26 жовтня 2020 року та від 29 жовтня 2020 року у звітах страхувальника ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відсутні дані про застраховану особу ОСОБА_9 за період з січня 2019 року до вересня 2020 року (том 2, а. с. 83, 87, 88).
У довідці заявника ТОВ «БРСМ-НАФТА» від 20 жовтня 2020 року № 321/4 вказано, що ОСОБА_9 не перебуває у трудових відносинах із цим товариством та не значиться серед його працівників (том 2, а. с. 91).
Згідно з довідками ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» від 22 жовтня 2020 року № 22/1 та ТОВ «БРСМ» від 14 січня 2022 року № 17/1-6 ОСОБА_9 не працевлаштована та не перебуває у жодних трудових відносинах із цими товариствами (том 2, а. с. 89, 90).
У відповіді голови Політичної партії «Партія ОСОБА_14» від 23 жовтня 2020 року, наданій на запит представника заявників, зазначено, що партія не отримує ні офіційного, ні неофіційного фінансування з боку ТОВ «БРСМ-НАФТА», ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» чи від бренду «БРСМ-НАФТА». Партія ні офіційно, ні неофіційно не отримує пальне від мережі АЗС «БРСМ-НАФТА», ТОВ «БРСМ- НАФТА», ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР». Інформація, що міститься у відеоматеріалі під назвою «Чорна каса» партії ОСОБА_14 в рази перевищує її доходи», стосовно фінансування Політичної партії «Партія ОСОБА_14» компанією, мережею АЗС «БРСМ-НАФТА», не відповідає дійсності (том 2, а. с. 92).
На запит заявника ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» заявник ТОВ «БРСМ» листом від 31 грудня 2021 року № 17/1-9 повідомив, що товариство не фінансувало політичну партію ОСОБА_14 (том 2, а. с. 82).
За інформацією Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Херсон, станом на 14 грудня 2022 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (том 2, а. с. 93).
Згідно з висновком експерта за результатами семантико-текстуального дослідження від 31 березня 2022 року № 857/03/2022, складеним експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-дослідна служба України» за заявою ТОВ «БРСМ», об'єктивний зміст текстів відео-сюжету та статті, розміщених у мережі Інтернет для невизначеного кола осіб за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3, полягає у висвітленні джерел фінансування «Політичної партії ОСОБА_14». У вказаних текстах наявні висловлювання, які містять інформацію негативного характеру щодо мережі АЗС «БРСМ-НАФТА», ТОВ «БРСМ», як володільця АЗС, та інших суб'єктів господарювання із повним чи частковим найменуванням «БРСМ» - «БРСМ-НАФТА», або тих, що використовують товарний знак «БРСМ-НАФТА» у своїй господарській діяльності, та експертом зазначено, що висловлювання негативного характеру є фактичними твердженнями (том 2, а. с. 94-107).
У висновку експерта-психолога ОСОБА_13 від 14 червня 2022 року зазначено, що після перегляду відео-сюжету журналіста ОСОБА_1 «Наші гроші» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 у невизначеної кількості глядачів формується негативне сприйняття стосовно суб'єктів господарювання зі спільною назвою «БРСМ», в тому числі, стосовно ТОВ «БРСМ», поширюється також і на інші суб'єкти господарювання із повним чи частковим найменуванням «БРСМ» -«БРСМ-НАФТА», або того, що використовує товарний знак «БРСМ-НАФТА» у своїй господарській діяльності, в тому числі АЗС «БРСМ-НАФТА» (том 2, а. с. 108-132).
Згідно з листом ТОВ «Гроссето» від 20 жовтня 2020 року № 20/1-1 керівництво цього товариства прийняло рішення про відмову підписувати договір закупівлі пального з ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» та співпрацювати з мережею «БРСМ-НАФТА» внаслідок ознайомлення із відео-сюжетом програми «Наші гроші» з ОСОБА_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки в ньому зазначено, що компанія «БРСМ-НАФТА» фінансує політичну партію «Партія ОСОБА_14», з якою ТОВ «Гроссето» не розділяє погляди (том 2, а. с. 133).
Матеріали справи не містять доказів оферти на укладення зазначено договору між ТОВ «Гроссето» та ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначені в частині першій статті 315 ЦПК України.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Отже, у порядку окремого провадження розглядаються справи за заявами фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується із наступним вирішенням спору про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28 березня 2019 року у справі № 200/18232/18 (провадження № 61-2441св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 373/1890/19 (провадження № 61-6525св20), від 25 вересня 2024 року у справі № 757/19351/22 (провадження № 61-1564св23).
Згідно з частиною першою статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).
Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
При цьому недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких взагалі не було або які були, але відомості про них не відповідають дійсності. Крім того, законодавець уточнює, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка поширила таку інформацію, не доведе протилежне.
Захищаючи свої права, особа, щодо якої поширено недостовірну інформацію, має довести факт того, що таке поширення інформації порочить її честь, гідність і ділову репутацію.
У пункті 6.5 постанови від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно з усталеною практикою у сфері реєстрації і користування доменними іменами у мережі Інтернет, власником веб-сайту може бути інша особа, ніж реєстрант доменного імені, яким адресується такий веб-сайт. У таких випадках, власник веб-сайту визначається у договорі, укладеному з реєстрантом доменного імені. Інформація щодо власника веб-сайту може бути отримана у хостинг-провайдера веб-сайту.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 504/4099/16 (провадження № 61-11424сво23) зробив висновок про те, що юридична особа має право на ділову репутацію і таке право за своєю суттю не може належати тільки фізичній особі. З метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК України), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК України, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо. Зурахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. У такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію.
Отже, відповідно до статей 94, 277 ЦК Українифізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК України.
У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її. При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов'язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій з'ясували, що Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 01 жовтня 2021 року у справі № 752/23583/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2022 року, відмовив у задоволенні позову ТОВ «БРСМ-НАФТА», ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР»до ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації через його пред'явлення до неналежних відповідачів.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Отже, оскільки заявникам не вдалося встановити автора спірного відео-сюжету та власника веб-сайту, на якому була розповсюджена інформація, яку вони вважають недостовірною та такою, що підлягає спростуванню, то заявники мають право на звернення до суду із заявою про спростування недостовірної інформації у вигляді фактичних тверджень у порядку окремого провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
У статті 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних активів, серед кола споживачів її товарів та послуг.
У частині другій статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Право на недоторканість своєї ділової репутації відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Це право за своєю природою може належати не лише фізичній, але й юридичній особі, оскільки воно може бути використано суб'єктом господарювання як спосіб судового захисту щодо поширення інформації, яка шкодить його діловій репутації.
Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (частина перша статті 200 ЦК України).
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи заявника (позивача) і що поширена інформація порушує ділову репутацію заявника (позивача).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Отже, слід розрізняти висловлювання, які хоча і мають характер образи, але у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму пов'язані із такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
За усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року, заяви № 30582/04, 32152/04).
Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ від 08 липня 1986 року, від 24 лютого 1997 року, від 05 квітня 2009 року, від 26 квітня 1995 року (справи: «Lingens v. Austria» («Лінгенс проти Австрії»), заява № 9815/82; «De Haes and Gijsels v. Belgium» («Де Хаес і Гійсельс проти Бельгії»), заява № 19983/92; «Goodwin v. United Kingdom» («Гудвін проти Великобританії»), заява № 17488/90; «Prager and Oberschlick v. Austria» («Праґер та Обершлік проти Австрії»), заява № 15974/90) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Lingens v. Austria» («Лінгенс про Австрії»), заява № 9815/82, пункт 46).
Відмовляючи у задоволенні заяви, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що інформація, яку заявники просять визнати недостовірною та спростувати, є оціночним судженням, оскільки у відео-сюжеті особами вживаються мовно-стилістичні засоби, які свідчать про викладення своєї думки про стан справ, які склалися навколо діяльності АЗС «БРСМ НАФТА».
Таким чином, статті, які заявники просять спростувати, викладені із застосуванням критики в бік юридичних осіб, а саме щодо наявності сумніву в їх законослухняності та порядності під час здійснення своєї діяльності, але така критика не перевищує допустимі межі. Фрази, зазначені в статті, є вираженням суб'єктивної думки і поглядів осіб, характеристики та оцінки можливим діям заявників і не носять характеру однозначного твердження.
За змістом частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що інформація, поширена на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4», яку заявники просять визнати недостовірною та спростувати, є оціночними судженнями, викладеними у формі запитань та роздумів осіб, що поширювали інформацію, тому ця інформація не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості, а також не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані, враховуючи стилістику висвітлення власних думок певних осіб і інформації у її сукупності.
При цьому, незважаючи на те, що інформація містить критичну оцінку певних обставин та має ознаки оціночних суджень, заявники, скориставшись правом вибору відкрито здійснювати господарську діяльність, залишили себе відкритими суворій критиці і пильному нагляду, які вони мають сприймати як належне у демократичному суспільстві.
Водночас, заявники не позбавлені права на відповідь, а також на власне тлумачення поширеної інформації у тому самому чи іншому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Аргументи касаційної скарги про те, що поширена на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4» інформація не є оціночним судженням, спростовуються її змістом та зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій з цього приводу. Сама лише різка чи навіть образлива форма висловлювання не є перешкодою для віднесення певного висловлювання до оціночного судження (постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 541/349/20, від 19 лютого 2024 року у справі № 370/1604/21).
Посилання заявників на те, що спірний відео-сюжет містить звинувачення у скоєнні конкретних злочинів, не мають під собою жодних підстав, оскільки особи, які поширювали спірну інформацію, висловлювали свою думку стосовно певних подій, що стосуються діяльності ОСОБА_9 , чи питань, які становлять суспільний інтерес, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби, і до цих висловлювань не можуть застосовуватись критерії кримінальних звинувачень.
При цьому, хоча спірний відео-сюжет містить провокативні вислови, однак ці висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій і не містять твердження про порушення заявниками законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).
Загалом доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги аргументи касаційної скарги про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування питання застосування положень частини першої статті 76 або частини першої статті 95 ЦПК України у подібних правовідносинах), оскільки суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи заявників про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 та у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15, від 23 грудня 2021 року у справі № 398/3086/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/13849/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18, від 05 травня 2023 року у справі № 760/23818/20, від 24 травня 2023 року у справі № 536/911/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки укожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та наданої правової оцінки доказам у справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційній скарзі.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникали при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо клопотання про розгляд справи за участю заявників
У касаційній скарзі заявники також просили суд здійснювати розгляд справи за їх участю у судовому засіданні.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Абзац другий частини першої вказаної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п'ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
З огляду на викладене, а також ураховуючи те, що заявники у справі вже навели свої аргументи у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не знайшла, то у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю заявників слід відмовити.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявників.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» про розгляд справи за участю заявників відмовити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко