Справа № 183/12260/24
№ 2/183/2126/25
18 серпня 2025 року м.Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди,
У листопаді 2024 року позивач звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь 500 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивача мобілізовано до лав ЗСУ, а наказом від 08.10.2022 його оголошено таким, що самовільно залишив місце несення служби, позивача виключено з котлового, грошового та речового забезпечення, а також проведено службове розслідування. Не погоджуючись із тим, що позивача оголошено таким, що самовільно залишив місце несення служби, позивач звернуся до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі №160/13687/23 позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано накази військової частини НОМЕР_1 , зобов'язано військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на посаді, а також нарахувати та виплатити неотримане грошове забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 від 22.02.2022 починаючи з 07.10.2022 по день поновлення на посаді та поновити продовольче, речове та інші види забезпечення. Рішення не було оскаржено та набрало законної сили.
Зазначене рішення відповідач тривалий час не виконує, що спричиняє позивачу значну моральну шкоду. Вказані події викликали велику кількість негативних емоцій у позивача, він обурений та пригнічений тим, що його незаконно було визнано таким, що самовільно залишив місце несення служби. Таке рішення було ганьбою для позивача, приниженням честі та гідності. Позивач був змушений докладати багато зусиль для доказування протиправності рішень відповідача, що позбавило його нормального сну, порушили нормальні життєві зв'язки. Невиконання рішення суду більше 8 місяців також спричиняє позивачу страждання, оскільки як до набрання законної сили рішенням суду, так і після цього позивач не має засобів для існування вже 2 роки та 2 місяці. Зазначені події викликають душевні страждання позивача. За таких обставин позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 24.04.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судових повісток та усіх процесуальних документів в особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідно до ч.5 ст.14 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача, вважає за можливе, проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 . Визнано протиправними та скасовано: підпункт 2.107 пункту 2 наказу військової частини НОМЕР_1 від 08.10.2022 р. № 268; пункт 20 наказу військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2022 р. № 277; пункт 2 наказу військової частини НОМЕР_1 № 11108 від 31.10.2022 р. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 : поновити ОСОБА_1 на посаді командира 3 мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти НОМЕР_2 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 з 17.10.2022 р.; нарахувати та виплатити неотримане грошове забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22.02.2022 р., починаючи з 07.10.2022 р. по день поновлення на посаді та поновити продовольче, речове та інші види забезпечення.
Зазначене рішення набрало законної сили 30.04.2024 (а.с.37).
На виконання зазначеного рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи, які перебувають на виконанні в Самарівському відділі ДВС у Самарівському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеса), виконавче провадження №75194081 та №75194321, державним виконавцем 04.06.2024 винесено постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с.22-23).
За даними Автоматизованої системи виконавчого провадження (https://asvpweb.minjust.gov.ua) наявна інформація про стан вищевказаних виконавчих проваджень - відкрито.
На даний час рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року, у справі №160/1367/23 не виконано, відомості про його виконання у матеріалах справи відсутні.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.
Право на справедливий суд, гарантоване особам у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п.19, від 27.05.2004; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31.05.2007). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
У пунктах 35, 38, 82 справи «Бурмич та інші проти України» Європейський суд вказує на справу «Бурдов проти Росії» (№2), в якій зокрема вказано: «У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу».
Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 у справі «Бурдов проти Росії», для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування.
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, п. 44, від 20.07.2004). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26.04.2005 у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19.02.2009 у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
Згідно з приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio!». Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.
За таких обставин, основною умовою відшкодування, зокрема моральної шкоди, є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Крім того, у пункті 5 постанови роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
У пункті 9 постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У пункті 10-1 постанови звернуто увагу судів на те, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 в справі № 216/3521/16-ц зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) зазначила, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00, пункт 44, від 20.07.2004) зауважив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26.04.2005 у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19.02.2009 у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилається на те, що факт неправомірних дій відповідача встановлено судовим рішенням, а тривале невиконання судового рішення завдало йому душевних страждань через порушення його прав.
Доводи ОСОБА_1 про завдання йому втрат немайнового характеру у виді моральних страждань внаслідок втрати джерела доходів та засобів до існування, невизначеності, негативних емоцій, переживань, порушення звичайного способу життя й необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації невиконанням рішення суду, виконання якого гарантовано державою, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
Протиправність дій відповідача встановлено судовим рішенням, а його невиконання завдало позивачу душевних страждань через порушення його прав.
Саме через протиправність дій відповідача щодо тривалого невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, позивач був змушений відстоювати свої права та інтереси в судовому порядку, що призвело до порушення звичного способу його життя, руйнування життєвих планів та соціальних зв'язків, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Порушення відповідачем прав позивача стало наслідком необхідності звернення до суду за захистом свого права, а також до органів державної виконавчої служби через відмову відповідача добровільно виконати рішення суду в повному обсязі. Указані обставини є доводами позову про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями органу державної влади.
Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди.
Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.
Військовою частиною НОМЕР_1 не надано доказів, які підтверджують відсутність її вини у завданні такої шкоди, а тому шкода, завдана таким органом внаслідок його неправомірних дій повинна бути відшкодована. Вказане відповідає дії презумпції заподіяння позивачу моральної шкоди через порушення принципу належного врядування.
Разом з тим, суд зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
На переконання суду, з урахуванням характеру та обсягу душевних страждань позивача, зміну його нормального життєвого ритму, підстав, якими позивач обґрунтовує моральну шкоду, розмір моральної шкоди у сумі 500 000 грн є завищеним, тому підлягає зменшенню до 5 000 грн.
Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звернувся з позовом про стягнення моральної шкоди у сумі 200 000 грн, а Верховний Суд у своїй постанові від 28.11.2018 у справі № 761/11472/15-ц дійшов висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майнової вимогою, якщо вона позивачем визначена у грошовому вимірі.
Ураховуючи приписи частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», позивач мав би сплатити за подачу позову 5000 грн судового збору, проте він звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 137, 141, 258, 259, 265, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь держави 50 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса не зазначається у зв'язку із запровадженням воєнного стану.
Повне судове рішення складено і підписано 18 серпня 2025 року .
Суддя Оладенко О.С.