8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" серпня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2023/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавровой Л.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» (61037, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Тарасенка Георгія, будинок, 149, ідентифікаційний код особи 00131954)
до СТАРОСАЛТІВСЬКА СЕЛИЩНА РАДА (62560, Україна, Чугуївський р-н, Харківська обл., селище міського типу Старий Салтів, вулиця Перемоги, будинок, 14, ідентифікаційний код особи 04399068)
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
До Господарського суду Харківської області звернулося Акціонерне товариство «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» з позовом до СТАРОСАЛТІВСЬКА СЕЛИЩНА РАДА та просить суд:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
2. Стягнути з Старосалтівської селищної ради (62560, Харківська область, Чугуївський район, смт. Старий Салтів, вул. Перемоги, буд. 14, ідентифікаційний код особи 04399068) на користь Акціонерного товариства «Харківобленерго», код ЄДРПОУ 00131954 (61037, м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, буд. 149) заборгованість в сумі 15 910,62 грн., з яких:
- 11 842,56 грн. інфляційні витрати на послугу з розподілу електричної енергії,
- 4 067,26 грн. 3% річних на послугу з розподілу електричної енергії,
- 0,80 грн. 3 % на послугу із перетікання реактивної електричної енергії.
3. Стягнути з Старосалтівської селищної ради (62560, Харківська область, Чугуївський район, смт. Старий Салтів, вул. Перемоги, буд. 14, ідентифікаційний код особи 04399068) на користь Акціонерного товариства «Харківобленерго», код ЄДРПОУ 00131954 (61037, м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, буд. 149) судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалою від 13.06.2025 було відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
02.07.2025 за вх. 15497 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд врахувати, що населені пункти Старосалтівської селищної ради перебували в окупації з 24.02.2022 по 05.05.2022 та по 12.09.2022, що встановлено Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією затверджено Наказ № 309 від 22.12.2022 Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. В період з 01.03.2022 по 24.04.2023 працівники Старосалтівської селищної ради перебували у простої, що підтверджується Розпорядженням № 35-ОС від 25.02.2022 та Розпорядженням № 14-ОД від 27.02.2023. У зв'язку з військовими діями на території Старосалтівської селищної ради було пошкоджено майже 60 % інфраструктури та майна територіальної громади. Частина працівників селищної ради після початку широкомасштабного вторгнення працювала дистанційно та займалася гуманітарними питаннями, частина працівників виїхали та наразі їх місцезнаходження невідоме. Тобто з 24.02.2022 селищна рада з об'єктивних обставин перестала функціонувати у належний спосіб, на території Старосалтівської селищної ради виникла необхідність забезпечення дії Конституції та законів України. Тому Відповідач просив суд зменшити заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат на 99,99%.
07.07.2025 за вх. 15860 до суду надійшла відповідь на відзив, в які позивач наголошує, що відповідно до ст. 233 ГК України зменшенню підлягають лише штрафні санкції, тоді як 3% річних та індекс інфляції не є штрафними санкціями та не підлягають зменшенню. Також, строк виконання зобов'язання та обов'язок здійснити оплату за розподілену електричну енергію за січень 2022 року в розмірі 234 731,87 грн. до 10.02.2022 року (строк оплати) у відповідача виник до обставин введення на території України воєнного стану, а відтак безпідставним є посилання відповідача на такі обставини.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Між АТ «Харківобленерго» (далі - Позивач) та Старосалтівською селищною радою (далі - Споживач, Відповідач) укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 17134 від 01.01.2019, шляхом підписання Заяв-приєднання з додатками, що діють на умовах договору про постачання електричної енергії № 17134 від 28.07.2004 з додатками. На виконання умов Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії № 17134 від 01.01.2019 Споживачу в січні 2022 надавались послуги з розподілу електричної енергії, що підтверджується Звітом про обсяги спожитої електричної енергії, наданим Споживачем, підписаними Сторонами Актами-звірки, Актом приймання-передачі про надання послуг з розподілу електричної енергії, Актом про обсяги розподіленої електричної енергії.
Оператором системи розподілу було надано Споживачу рахунок на оплату послуги з розподілу електричної енергії за січень 2022 в розмірі 234 731,87 грн. зі строком оплати 10.02.2022, який був отриманий уповноваженим представником Споживача, та сплачений частинами лише в липні, серпні, вересні 2024 року.
Також, 30.03.2021 між АТ «Харківобленерго» та Споживачем було укладено договір № 17134 про надання послуг із перетікання реактивної електричної енергії, який не є самостійним договором, а є Додатком № 10 до Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії № 17134 від 01.01.2019. Позивач в жовтні 2024 року надав Споживачу послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії на суму 1 256,95 грн., відповідно до умов Договору № 17134 про надання послуг із перетікання реактивної електричної енергії від 30.03.2021.
12.11.2024 Споживачу було надіслано рахунок на оплату послуг з перетікань реактивної електричної енергії за жовтень 2024 на суму 1 256,95 грн., який повинен був оплачений до 19.11.2024, проте в порушення даного строку такий сплачений був лише 27.11.2024
Зазначені обставини не заперечувалися відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Враховуючи зазначене, встановлені обставини, суд вважає доведеним факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за укладеними з позивачем договорами щодо своєчасної оплати послуг з розподілу електричної енергії за січень 2022 та оплати послуг з перетікань реактивної електричної енергії за жовтень 2024.
Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Внаслідок прострочення строків оплати вартості послуги з розподілу електричної енергії Позивачем було нараховано 3% річних на послугу з розподілу електричної енергії за 01/2022 у сумі 4 067,26 грн., 3% річних на послугу із надання послуги забезпечення перетікання реактивної електричної енергії за 10/2024 року у сумі 0,80 грн. а також інфляційні за послугу з розподілу електричної енергії за 01/2022 у сумі 11 842,56 грн
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи неподання відповідачем заперечень щодо наведеного позивачем розрахунку, суд вважає їх обґрунтованими, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини першої статті 230 ГК України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За визначенням, яке міститься у статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 536 ЦК України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Разом з тим частина друга статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18.
В той же час, розглядаючи клопотання відповідача щодо зменшення здійснених позивачем нарахувань на 99,99% судом не встановлено неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зберегти для кредитора можливість компенсації його втрат, викликаних простроченням виконання зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.
Враховуючи встановлені обставини, позовні вимоги Акціонерного товариства «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» підлягають задоволенню у повному обсязі.
З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 165, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО».
Стягнути з СТАРОСАЛТІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (62560, Україна, Чугуївський р-н, Харківська обл., селище міського типу Старий Салтів, вулиця Перемоги, будинок, 14, ідентифікаційний код особи 04399068) на користь Акціонерного товариства «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» (61037, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Тарасенка Георгія, будинок, 149, ідентифікаційний код особи 00131954) три відсотки річних на послугу з розподілу електричної енергії - 4 067,26 грн, три відсотки річних на послугу із перетікання реактивної електричної енергії - 0,80 грн, інфляційні втрати - 11 842,56 грн та 2 422,40 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Л.С. Лаврова