18 серпня 2025 року Справа № 915/1641/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Управління комунального майна Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027 (код ЄДРПОУ 22440076)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІКСЕТ ІК", просп. Соборності, 11, оф. 1, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69063 (код ЄДРПОУ 41548048)
про стягнення заборгованості та неустойки у розмірі 125 925, 82 грн.
без повідомлення (виклику) учасників справи
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Управління комунального майна Миколаївської міської ради з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІКСЕТ ІК" 125 925, 82 грн., з яких: заборгованість з орендної плати - 47 320, 80 грн.; неустойка - 78 605, 02 грн.
Судовий збір в розмірі 2 684, 00 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2023 позовну заяву (вх. № 13958/23 від 20.10.2023) Управління комунального майна Миколаївської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІКСЕТ ІК" про стягнення коштів заборгованості та неустойки у розмірі 125 925, 82 грн. залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 27.11.2023, надіслана на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІКСЕТ ІК", просп. Соборності, 11, оф. 1, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69063, повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
В рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України».)
В рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та можливість розгляду справи за відсутності відповідача.
Крім того, судом враховано, що відповідачем в порушення ст. 6 ГПК України не зареєстровано електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено неналежне виконання відповідачем умов укладеного між Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛІКСЕТ ІК" договору оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7786 від 11.09.2018.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2021 по справі № 915/246/21 вирішено розірвати договір оренди, зобов'язати ТОВ "АЛІКСЕТ ІК" звільнити та повернути нежитлові приміщення, а також стягнуто заборгованість з орендної плати за період з 11.09.2018 по 30.11.2020.
Фактичне повернення орендованого майна відбулось за актом державного виконавця від 07.12.2021.
Позивачем заявлено до стягнення заборгованість з орендної плати в сумі 47 320, 80 грн. за період з 01.12.2020 по 15.06.2021, а також нараховано неустойку відповідно до ст. 785 ЦК України в сумі 78 605, 02 грн. за несвоєчасне повернення орендованого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 19 Конституції України, ст. 3, 169, 172, 327, 610 - 612, 785 ЦК України, ст. 193, 216 ГК України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та умовами договору.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
11.09.2018 між Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛІКСЕТ ІК» (орендар) укладено договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7786 від 11.09.2018.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (надалі - Майно), керуючись протоколом № 2 від 29.08.2018 засідання конкурсної комісії, створеної на підставі наказу управління комунального майна Миколаївської міської ради від 12.07.2018 № 225/03 «Про проведенню конкурсу та затвердження конкурсної комісії по проведенню конкурсу на право оренди 11 об'єктів міської комунальної власності», нежитлові цокольні приміщення літ.Ацок (прим, з № 1-1 по № 1-5) загальною площею 102,0 кв. м, розміщені за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 45/1, що знаходяться на балансі КЖЕП ММР «Зоря», вартість яких визначена згідно з висновками експерта - ПП «Консалтингова фірма «Снейл» і становить за експертною оцінкою 207 200 грн. станом на 31.05.2018.
Майно передається в оренду для використання під офіс та надання побутових послуг.
Відповідно до п. 2.1 договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна.
Відповідно до п. 2.4 договору у разі розірвання договору, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, останній повинен повернути Орендодавцеві орендоване приміщення в п'ятнадцятиденний термін з дня отримання заяви Орендодавця за актом приймання-передавання приміщення.
Відповідно до п. 2.7 договору майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання.
Відповідно до п. 2.8 договору обов'язок по складанню акта приймання-передавання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.
Відповідно до п. 2.9 договору якщо Орендар не виконує обов'язки щодо повернення майна, тоді Орендар сплачує штраф у розмірі 20% від розміру місячної орендної плати за кожний день затримання повернення Майна.
Орендар, який затримав повернення майна, несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, затвердженого рішенням міської ради від 20.10.2011 № 10/15, та протоколу № 2 від 29.08.2018 засідання конкурсної комісії, створеної на підставі наказу управління комунального майна Миколаївської міської ради від 12.07.2018 № 225/03 «Про проведенню конкурсу та затвердження конкурсної комісії по проведенню конкурсу на право оренди 11 об'єктів міської комунальної власності», і становить без ПДВ за перший місяць оренди 5 439, 17 грн.
Відповідно до п. 3.2 договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Відповідно до п. 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до п. 3.4 договору орендна плата перераховується орендодавцеві щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації й стягується орендодавцем відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в poзмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи дату та час зарахування відповідної суми на розрахунковий рахунок орендодавця.
Відповідно до п. 3.9 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату за користування майном за час прострочення до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість з орендної плати в повному обсязі та відшкодовувати збитки відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п. 5.2 договору орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до п. 5.12 договору орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору негайно повернути Орендодавцеві або Підприємству, указаному, Орендодавцем, орендоване Майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.
Відповідно до п. 9.4 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з умовами договору.
Відповідно до п. 10.1 договору цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 11.09.2018 до 11.08.2021 включно.
Відповідно до п. 10.4 договору договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
У разі припинення або розірвання договору, поліпшення орендованого майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визначаються власністю Орендаря, а невідокремлені поліпшення - власністю Орендодавця.
Орендодавець не компенсує Орендарю вартості поліпшень орендованого майна, здійснених Орендарем.
Відповідно до п. 10.7 договору договір оренди припиняється в разі:
- закінчення строку, на який його було укладено;
- банкрутства орендаря;
- загибелі об'єкта оренди;
- ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем;
- у разі невиконання або неналежного виконання умов договору оренди.
Відповідно до п. 10.8 договору взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством.
На виконання умов договору 11.09.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48/1, про що між сторонами складено, підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передавання нежитлового приміщення по договору оренди від 11.09.2028.
Ринкова вартість об'єкта оцінки становить 207 200, 00 грн. (висновок оцінювача ПП "Консалтингова фірма "Снейл" станом на 31.05.2018 про вартість об'єкту оцінки).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2021 у справі № 915/246/21, яке набрало законної сили 20.07.2021, позовні вимоги Управління комунального майна Миколаївської міської ради до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю “АЛІКСЕТ ІК» про розірвання договору оренди, повернення нежитлового приміщення та стягнення орендної плати, пені задоволено у повному обсязі.
Розірвано Договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7786, а саме нежитлові цокольні приміщення літ.Ацок (прим. з № 1-1 по № 1-5) загальною площею 102,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48/1, укладений 11.09.2018 між Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЛІКСЕТ ІК».
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “АЛІКСЕТ ІК» (69063, м. Запоріжжя, пр-т Соборності, буд. 11, оф. 1, код ЄДРПОУ 41548048) звільнити та повернути нежитлові цокольні приміщення літ.Ацок (прим. з № 1-1 по № 1-5) загальною площею 102,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48/1, шляхом передачі зазначеного приміщення Управлінню комунального майна Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20, код ЄДРПОУ 22440076) за актом приймання-передавання.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛІКСЕТ ІК» (69063, м. Запоріжжя, пр-т Соборності, буд. 11, оф. 1, код ЄДРПОУ 41548048) на користь Управління комунального майна Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20, код ЄДРПОУ 22440076) 186 027,0 грн. заборгованість з орендної плати, 2939,92 грн. пені та 8212,50 грн. судового збору.
Судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 20.07.2021.
На виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2021 у справі № 915/246/21 судом видано наказ від 28.07.2021.
В судовому рішенні від 16.06.2021 у справі № 915/246/21 суд зазначив, що заборгованість з орендної плати виникла за період з 11.09.2018 по 30.11.2020 в сумі 186 027, 00 грн., яка фактично і стягнута судом за результатами розгляду справи.
Судове рішення по справі № 915/246/21 в частині повернення майна виконано, що підтверджується актом державного виконавця Інгульського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07.12.2021 ВП66642076, зі змісту якого вбачається, що 07.12.2021 державним виконавцем фактично виконано наказ № 915/246/21 від 28.07.2021, приміщення літ А №1-1 по 1-5 загальною площею 102 кв.м. за адресою вул. 6 Слобідська 48/1 передано Управлінню комунального майна Миколаївської міської ради за актом приймання-передавання.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
4.1. Правове регулювання договірних відносин.
В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарського зобов'язання), яке (зобов'язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об'єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).
Договір, який є обов'язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов'язки, тобто виконати свою частину зобов'язання. Кожна зі сторін у зобов'язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.
Водночас зобов'язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Верховний Суд наголошує, що таке невиконане зобов'язання має виконуватися або припинятися на вже погоджених сторонами у договорі умовах, незважаючи на визначений строк дії такого договору. Закінчення строку дії договору не дає сторонам права відійти від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення, та діяти на свій власний розсуд (постанова КГС ВС від 14.02.2024 № 911/94/23).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
Об'єднана палата нагадує, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц; постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
4.2. Правове регулювання договору оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про оренди державного та комунального майна» (в редакції від 22.05.2021) орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Відповідно до ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається.
Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1, 4, 5 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 22.05.2021) договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об'єкта оренди або значне пошкодження об'єкта оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 22.05.2021) у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
4.3. Правове регулювання нарахування та стягнення неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України (в редакції, яка діяла до 13.06.2021) якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України (в редакції з 13.06.2021 по даний час) якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
В п. 5.6, п. 5.8-5.12, п. 5.14-5.15 постанови КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19 Верховний Суд зазначив, що із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору оренди є невиконанням зобов'язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).
Договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
З орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування.
Вищенаведеним спростовуються висновки апеляційної інстанції про стягнення з Відповідача орендної плати замість неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна (п. 5.21, 5.22 постанови КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19).
В п. 9.23-9.25 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № № 910/11131/19 Суд відступив від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов'язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов'язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди.
Водночас, дійшовши висновків у пунктах 9.9, 9.11, 9.12, 9.19, 9.20, 9.21 цієї постанови, Суд не вбачає підстав для відступу як від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах: від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, а також в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, прийнятій Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, так і від правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі № 925/1223/17 та від 11.12.2019 у справі № 904/527/19, за наведеного у пунктах 9.9, 9.11, 9.12, 9.19, 9.20, 9.21 правового регулювання за наслідками, що настають для сторін у разі припинення Договору, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, та щодо способу захисту у цьому разі порушеного права орендодавця.
Враховуючи викладене, висновки в оскаржуваній постанові апеляційного суду про задоволення вимог Позивача та стягнення з Відповідача разом із сумою неустойки за несвоєчасне повернення Відповідачем Майна з оренди спірних сум заборгованості з орендної плати, а також нарахованих на цю плату сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, зроблені без врахування встановленого законом способу захисту порушеного права орендодавця, якщо після припинення договору найму наймач не виконує передбаченого диспозицією частини другої статті 785 ЦК України обов'язку щодо повернення речі.
В постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, від 31.10.2019 у справі № 905/2018/18, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 викладено правовий висновок про те, що неустойка, право на стягнення якої передбачено вищевказаною нормою, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 ЦК України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі (постанова КГС ВС від 23.10.2024 у справі № 916/3409/22).
При розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном. (п. 47 постанови ОП КГС ВС від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19).
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
11.09.2018 між Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЛІКСЕТ ІК» (орендар) укладено договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7786 від 11.09.2018 зі строком дії до 11.08.2021 (п. 1.1, п. 10.1 договору).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2021 у справі №915/246/21 договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7786 від 11.09.2018 розірвано, зобов'язано відповідача повернути позивачу орендоване майно за актом приймання-передавання, стягнуто заборгованість з орендної плати станом на 30.11.2020.
Рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 20.07.2021.
Отже, відповідно до ч. 5 ст. 188 ГК України договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, тобто 20.07.2021, оскільки іншого строку не встановлено рішенням суду.
Таким чином, у відповідача виник обов'язок звільнити та передати нежитлові приміщення з дати набрання рішенням суду законної сили, тобто з 20.07.2021.
Судом встановлено, що судове рішення у справі № 915/246/21 було виконано 07.12.2021 у примусовому порядку державним виконавцем у межах виконавчого провадження ВП66642076.
Отже, обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігався до дати припинення договору оренди (дати розірвання договору), тобто до 19.07.2021 включно (до вказаної дати користування майном було правомірним). Починаючи з 20.07.2021, у зв'язку з неповерненням орендарем орендодавцю майна, користування майном є неправомірним та орендар несе передбачену ч. 2 ст. 785 ЦК України відповідальність у формі неустойки, яка обчислюється у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження відсутності вини відповідача в несвоєчасному поверненні орендодавцю орендованого за договором оренди нежитлового приміщення, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов'язання (ст. 614 ЦК України), свідчить про наявність правових підстав для застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Таким чином, відповідач ТОВ "АЛІКСЕТ ІК" в силу умов п. 3.1, п. 3.2, п. 3.3, п. 3.4 договору, ст. 762 ЦК України, ст. 286 ГК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зобов'язаний сплатити орендну плату за період правомірного користування майном з 01.12.2020 по 19.07.2021, а в силу приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України - неустойку за неправомірне користування майном у розмірі подвійної плати за користування річчю без ПДВ за період з 20.07.2021 по 06.12.2021 включно.
Враховуючи, що позивачем не враховано під час розрахунку орендної плати та неустойки дату розірвання договору згідно судового рішення та неправильно визначено періоди нарахувань, судом здійснено перерахунок розміру орендної плати та неустойки.
Враховуючи вищевикладене, орендна плата з урахуванням індексації за період з 01.12.2020 по 19.07.2021 становить 56 533, 12 грн., в тому числі:
7 691, 00 грн. за період з 01.12.2020 по 31.12.2020;
3 504, 61 грн. за період з 01.01.2021 по 31.01.2021;
7 861, 10 грн. за період з 01.02.2021 по 28.02.2021;
7 939, 72 грн. за період з 01.03.2021 по 31.03.2021;
8 074, 69 грн. за період з 01.04.2021 по 30.04.2021;
8 131, 21 грн. за період з 01.05.2021 по 31.05.2021;
8 236, 92 грн. за період з 01.06.2021 по 30.06.2021;
5 093, 87 грн. за період з 01.07.2021 по 19.07.2021.
Проте, враховуючи, що позивач просить суд стягнути орендну плату за період з 01.12.2020 по 15.06.2021 в сумі 47 320, 80 грн., а суд не має права виходити за межі позовних вимог відповідно до ст. 14 ГПК України, суд дійшов висновку про обгрунтованість вимоги та стягнення з відповідача на користь позивача 47 320, 80 грн. - орендної плати.
Неустойка відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України в розмірі подвійної орендної плати без ПДВ за період з 20.07.2021 по 06.12.2021 становить 62 884, 01 грн., в тому числі:
5 314, 14 грн. за період з 20.07.2021 по 31.07.2021;
13 728, 20 грн. за період з 01.08.2021 по 31.08.2021;
13 728, 20 грн. за період з 01.09.2021 по 30.09.2021;
13 728, 20 грн. за період з 01.10.2021 по 31.10.2021;
13 728, 20 грн. за період з 01.11.2021 по 30.11.2021;
2 657, 07 грн. за період з 01.12.2021 по 06.12.2021.
Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 62 884, 01 грн. - неустойки. В решті нарахування неустойки є безпідставним, в цій частині позову судом відмовлено.
Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 2 349, 04 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Судовий збір в розмірі 334, 96 грн. згідно ст. 129 ГПК України покласти на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІКСЕТ ІК", просп. Соборності, 11, оф. 1, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69063 (код ЄДРПОУ 41548048) на користь позивача Управління комунального майна Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027 (код ЄДРПОУ 22440076):
- 47 320, 80 грн. (сорок сім тисяч триста двадцять грн. 80 коп.) - заборгованості з орендної плати;
- 62 884, 01 грн. (шістдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири грн. 01 коп.) - неустойки;
- 2 349, 04 грн. (дві тисячі триста сорок дев'ять грн. 04 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 18.08.2025
Суддя Е.М. Олейняш