вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49605
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
18.08.2025м. ДніпроСправа № 904/3143/25
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників
за позовом Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації, 40000, м.Суми, майдан Незалежності, буд.3, код ЄДРПОУ 02315802
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ", 51400, Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, м.Павлоград, вул. Соборна, буд. 99, код ЄДРПОУ 44604267
про стягнення заборгованості за договором поставки
Департамент фінансів Сумської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ" про стягнення заборгованості в сумі 49 910,40грн., а також судовий збір у розмірі 2 422,40грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 828/2 від 22.10.2024 року, в частині поставки оплаченого позивачем товару.
Також в своїй позовній заяві позивач просить розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 19.06.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Господарським судом направлялась ухвала суду (про відкриття провадження у справі) від 19.06.2025р. в електронному вигляді до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявною в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Будь-яких клопотань про продовження процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Станом на 18.08.2025р. відповідач не надав до суду відзив на позов.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
22 жовтня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕНЕГІЯ», (надалі - Постачальник) та Департаментом фінансів Сумської обласної державної адміністрації, (надалі - Покупець, Департамент) укладено договір поставки № 828 (далі - Договір), відповідно до якого Постачальник приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність Товар, а Покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний Товар. Найменування Товару: Бензин А-95 (код УКТЗЕД 2710124512); ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти). Одиниця вимірювання: літр (п.1.1.).
Згідно з пунктами 1.2.,1.3. договору кількість згідно накладних на Товар. Відпуск Товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картками) на отримання товару відповідно до «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених Постановою КМУ № 1442 від 20.12.1997.
Відповідно до п.3.2. загальна сума Договору складає 49 910,40 грн, у тому числі ПДВ.
Пунктами 4.1. - 4.2. сторони передбачили, що оплата Товару здійснюється Покупцем у національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на Товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладній. Оплата Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку - фактурі реквізити Постачальника.
Згідно з п.5.1. місце поставки (передачі товарів):
- 5.1.1. Передача Покупцю товару за Договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів Покупця при пред'явленні довіреними особами скретч-карти.
- 5.1.2. Скретч-карта є підставою для видачі ( заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картах вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
Відповідно до п.6.3. Постачальник зобов'язаний: забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, встановленим розділом 2 Договору.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором (п.7.1).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (за умови наявності печатки у сторони). Даний договір діє до 31 грудня 2024 року (п.10.1.-10.2.).
Договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Відповідно до Рахунку-фактури № 0002/0003480 від 22.10.2024р. Сторони визначили найменування нафтопродуктів, кількість літрів та вартість товару. а саме: бензин А-95, кількістю 960,00 літрів за ціною 51,99 грн. за літр на загальну суму 49 910,40грн з ПДВ.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем та відповідачем були підписана видаткова накладна № 0002/0003480 від 22.10.2024р. на суму 49 910,40грн.
У відповідності до вказаних умов договору, позивач здійснив оплату товару в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 42 від 22.10.2024р. на суму 49 910,40грн.
Отже, позивач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав належним чином.
Позивач зазначає, що станом на моменту подання цього позову Департамент бензин по зазначеному Договору не отримав, що підтверджується довідкою про використання палива та залишки по Договору. З грудня 2024 року на жодній АЗС заправка автомобілів при пред'явленні довіреними особами Позивача скретч-карт не здійснюється.
З метою досудового врегулювання спору Позивачем направлено на поштову адресу Відповідача ( 40000, м. Суми, площа Незалежності, 3/1 к. 94 Д) претензію № 02.1- 37/104 від 20.02.2025 року, що підтверджується накладною №4001100067936 від 20.02.2025, фіскальним чеком від 20.02.2025р. та описом-вкладенням до листа. Зазначена претензія не була отримана Відповідачем та повернута на адресу Департаменту.
Також Позивачем направлено на юридичну адресу Відповідача (51400, Дніпропетровська обл., місто Павлоград, вул. Соборна, б. 99) претензію № 02.1-37/104 від 20.02.2025 року, що підтверджується накладною № 4001100067944 від 20.02.2025, фіскальним чеком від 20.02.2025р. та описом-вкладенням до листа.
Зазначена претензія отримана Відповідачем 26.02.2025року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, але вимоги Департаменту на сьогоднішній день не задоволені, заборгованість не погашена, відповіді на претензію не отримано.
Вказане і стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається, що предметом договору був товар зі специфічними характеристиками та порядком обігу - бензин.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997, затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, як визначають порядок роздрібної торгівлі пальним, оливами, мастилами (далі - нафтопродукти) (далі - Правила №1442) (у редакції, чинній на час існування спірних відносин).
Торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу АЗС (абзац 2 пункту 3 Правил № 1442).
Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару (пункт 9 Правил № 1442).
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2018 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496, затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Інструкції талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
У пунктах 10.3.3.1, 10.3.3.2 Інструкції визначено, що форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП.
Враховуючи вказане, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС, а тому підписання сторонами видаткової накладної не свідчить про передання постачальником покупцеві товару за договором, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надавали право покупцеві на отримання відповідної кількості товару (палива) за договором в майбутньому.
Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, вище судом встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату в загальній сумі 49 910,40грн.
Також судом встановлено, що відповідачем не було передано позивачу товар за договором на суму здійсненої попередньої оплати у розмірі 49 910,40грн., а саме: бензин А-95, кількістю 960,00 літрів за ціною 51,99 грн. за літр на загальну суму 49910,40 грн з ПДВ.
В свою чергу, відповідач вказані доводи позивача не спростував та не оспорив.
У даному випадку позивач посилається на те, що товар на суму здійсненої попередньої оплати в 49 910,40грн. відповідачем поставлений не був, при цьому відповідач вказані обставини під час розгляду справи не оспорив та не спростував.
У той же час згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Крім того, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач не надав суду доказів відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми, доводи Позивача не спростував.
З врахуванням вище викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
Європейський суд з прав людини у справі "Мантованеллі" проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції “Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 49 910,40грн.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2 422,40грн.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ", 51400, Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, м.Павлоград, вул. Соборна, буд. 99, код ЄДРПОУ 44604267 на користь Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації, 40000, м.Суми, майдан Незалежності, буд.3, код ЄДРПОУ 02315802 (отримувач: Департамент фінансів Сумської ОДА, код отримувача (ЄДРПОУ): 02315802, рахунок отримувача: UA298201720343101002600005311 в ДКСУ у м. Києві) кошти у розмірі 49 910,40грн. (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот десять гривень 40коп.) по Договору № 828/2 від 22.10.2024 року та судовий збір у розмірі 2 422,40грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).
та судовий збір у розмірі 2 422,40грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.08.2025
Суддя С.П. Панна