ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 серпня 2025 року Справа № 918/1022/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 10.04.2025 у справі № 918/1022/24 (суддя Бережнюк В.В., повний текст рішення складено 14.04.2025)
за позовом Керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вараської районної ради
до Фізичної особи-підприємця Яковецького Івана Опанасовича
про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності та зобов'язання повернути протирадіаційне укриття № 64357
за участю представників сторін:
прокурор - Марщівська О.П.;
позивача - не з'явився;
відповідача - Мороченець Я.І.;
Керівник Вараської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Вараської районної ради (далі - позивач)) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Яковецького Івана Опанасовича (далі - відповідач, ФОП Яковецького І.О.) про усунення перешкод власнику - територіальній громаді в особі Вараської районної ради у здійсненні права користування та розпорядження комунальним майном шляхом:
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності Яковецького І.О. на громадський будинок магазин "Побут", що розташований за адресою: смт. Володимирецький, вул. Соборна, буд. 36, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2074199456208), складовою частиною якого є протирадіаційне укриття № 64357 комунальної форми власності;
- зобов'язання Яковецького І.О. повернути протирадіаційне укриття № 64357 площею 106,6 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, територіальній громаді в особі Вараської районної ради (майдан Незалежності буд. 2, м. Вараш, Рівненська обл., 34403, код ЄДРПОУ 43981393).
Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що спірна захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття) на даний час є самостійним об'єктом нерухомого майна, однак її площа включена до загальної площі будівлі Будинку побуту, що розташована за адресою: смт Володимирець, вул. Соборна, 36 та право приватної власності на яку, на підставі договору купівлі - продажу № 782 від 27.12.2005, зареєстровано за ФОП Яковецьким І.О. Проте, захисні споруди цивільного захисту (протирадіаційні укриття) були віднесені до об'єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв'язку з чим такі об'єкти не могли відчужуватися із державної чи комунальної власності у приватну. Однак, всупереч законодавчих заборон у спірних правовідносинах, захисну споруду цивільного захисту комунальної власності (протирадіаційне укриття № 64357) було неправомірно приватизовано.
Правовими підстави позову є норми ст. 391 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.04.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Щодо суті позовних вимог, суд першої інстанції, приймаючи до уваги ч. 4 ст. 75 ГПК України, вирішуючи спір у даній справі, виходив у тому числі із фактів, встановлених у рішенні Господарського суду Рівненської області від 20.03.2024 та постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі № 918/1141/22, яке набрало законної сили і є чинним. Враховуючи встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ФОП Яковецький І.О. не знав і не міг знати, що підвал набутої ним у 2005 році будівлі є протирадіаційним укриттям, тому набуття ним у власність спірного нерухомого майна - будинку побуту є добросовісним. Щодо обраного способу захисту, то суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку прокурор правильно звернувся до суду із негаторним позовом.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 10.04.2025 у справі № 918/1022/24, в якій прокурор просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- рішення суду першої інстанції ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права (ст. ст. 7, 29 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на час приватизації майна), ст. 20 та ч. ч. 8, 10, 13 ст. 32, ч. 2 ст. 65 Кодексу цивільного захисту України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п.п. 4-6, 10 Порядку використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138) та з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 75, 236, 237 ГПК України), внаслідок чого судом зроблено хибні висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи, що згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставами для скасування вказаного судового рішення;
- при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову прокурора, судом не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №918/1141/22 та від 12.06.2024 у справі № 918/744/23 щодо визначення статусу протирадіаційного укриття, добросовісності поведінки набувачів такого майна та легітимності мети держави при здійсненні втручання у право мирного володіння майном, яке обмежено у цивільному обороті і за жодних обставин не підлягало приватизації чи подальшому відчуженню;
- висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду, суперечать обставинам, що підтверджують наявність статусу протирадіаційного укриття спірного приміщення до придбання такого майна відповідачем, встановленим рішеннями судів усіх інстанцій у справі №918/1141/22, які набрали законної сили;
- прокурор висловлює свої заперечення щодо висновку суду про те, що Яковецький І.О. не знав і не міг знати, що підвал набутої ним у 2005 році будівлі є протирадіаційним укриттям, тому набуття останнім у власність спірного нерухомого майна в складі будинку побуту є добросовісним;
- звернення прокурора до суду із вказаним позовом не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22;
- прокурор не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відчуження укриття стало можливим саме через помилку держави, а тому допущені органами влади при передачі майна порушення не можуть бути підставою для повернення цього майна від добросовісного набувача.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.
Листом від 07.05.2025 з Господарського суду Рівненської області витребувано матеріали справи.
19.05.2025 матеріали справи надійшли до суду.
Розпорядженням керівника апарату суду від 09.06.2025, з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до ст. 32 ГПК України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2025 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Василишин А.Р.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 10.04.2025 у справі №918/1022/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 13.08.2025 о 15:00 год.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 12.08.2025, з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №918/1022/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2025 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 12.08.2025 апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.
ФОП Яковецький І.О. надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу. в якому просить залишити її без задоволення. а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає наступне:
- безпідставними є доводи прокурора про те, що судом першої інстанції ухвалене рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 7, 29 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна, ст. ст. 20, 32, 65 Кодексу цивільного захисту України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. п. 4-6, 10 Порядку використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутовий потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138) та з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 75, 236, 237 ГПК України), внаслідок чого, на думку позивача, судом першої інстанції зроблені хибні висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи;
- сторона позивача не додала жодного доказу з приводу того, що станом на 1996 та на 2005 спірне приміщення, яке прокурор просить витребувати, було протирадіаційним укриттям, а сторона відповідача доданими докази підтверджує безпідставність вимог прокурора в цій справі;
- паспорт протирадіаційного укриття та облікова картки протирадіаційного укриття, долучені позивачем до позовної заяви, складені на інше приміщення, яке за своїми характеристиками є відмінними від підвального приміщення Яковецького І.О.;
- на підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно - правового акту в часі, вважає, що норми Кодексу цивільного захисту України не можуть поширюватися на відносини, які були в 1996 та в 2005, а норми, які діяли на той час, не обмежували в приватизації (продажі) підвальних приміщень;
- у даному випадку, незважаючи на те, що станом на 1996 та станом 2005 оспорене прокурором нерухоме майно не мало статусу протирадіаційного укриття, а мало статус підвального приміщення, яким є на даний час споруда подвійного призначення та перешкод у набутті цього майна не було, позивачем ставиться питання скасування всієї реєстрації права власності на громадський будинок - магазин "Побут" за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке за Яковецьким І.О. зареєстровано на 2568,2 м2, що навіть виходить за надумані прокурором порушені інтереси Вараської районної ради;
- заявляючи позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим нерухомим майном у спосіб скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно з одночасним зобов'язанням повернення протирадіаційного укриття, прокурор виходить із тих саме обставин та розглядає зазначену вимогу, як складову обраного ним способу захисту порушеного права позивача негаторного позову, що є необхідним, на його думку, для повного відновлення прав та інтересів позивача. В той же час, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76);
- виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих прокурором, та враховуючи, що Вараська районна рада не є стороною правочину, на підставі якого, на думку прокурора, незаконно приватизоване майно, тому даний позов, на думку сторони відповідача, в інтересах саме цього позивача, заявлений безпідставно;
- Яковецький І.О. добросовісно набув у власність спірне майно у 2005 році. При цьому саме Яковецький І.О. забезпечив утримання та збереження спірного майна, тому навіть через ці підстави задоволення позову прокурора не допускається;
- з дати набрання чинності Закону України № 4292-IХ - 09.04.2025, він поширює свою дію на відносини, описані в даній справі, в частині ч. 2 ст. 388 ЦК України, щодо заборони витребування майна від добросовісного набувача, яке було набуте на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна;
- у разі, якщо суд апеляційної інстанції вважатиме вимоги апеляційної скарги обґрунтованими, підтримує заяву про застосування строків позовної давності, яка подана до суду першої інстанції, однак по суті не вирішувалася по тій причині, що в задоволенні позовних вимог відмовлено через їх необґрунтованість.
Заступник керівника Вараської окружної прокуратури надіслав до суду письмові пояснення, в яких із підстав, викладених у ній, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
В судовому засіданні 13.08.2025 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач не забезпечив явки повноважного представника в судове засідання, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні присутніх сторін, зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Володимирецької районної ради народних депутатів Рівненської області № 32 від 27.01.1995 "Про затвердження програми приватизації об'єктів комунальної власності району на 1995 рік" затверджено програму приватизації об'єктів комунальної власності на 1995 рік, зокрема визначено першочерговим об'єктом приватизації орендне виробничо-комерційне підприємство "Райпобутсервіс (а. с. 67).
На виконання вказаного рішення, а також Указу Президента України "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації" від 30.12.1994, рішенням Володимирецької районної ради народних депутатів №45 від 02.06.1995 надано дозвіл представництву Фонду державного майна України у Володимирецькому районі на проведення приватизації виробничо-комерційного орендного підприємства "Райпобутсервіс" (зворотна строна а. с. 66).
В подальшому, 23.08.1995 члени трудового колективу структурного підрозділу будинок побуту смт Володимирець уклали Угоду про спільну діяльність, відповідно до умов якої члени трудового колективу створюють товариство покупців, яке згідно ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" виступає, як юридична особа (зворотна сторона а.с. 50).
Відповідно до умов Угоди метою спільної діяльності є придбання майна - будинку побуту смт Володимирець та створення господарського товариства підприємства. Також 23.08.1995 членами трудового колективу структурного підрозділу будинок побуту смт Володимирець Володимирецького виробничо-комерційного орендного підприємства (товариство покупців) до представництва ФДМ України у Володимирецькому районі подано заяву на приватизацію структурного підрозділу будинку побуту смт Володимирець, Володимирецького виробничо-комерційного орендного підприємства "Райпобутсервіс" шляхом його викупу (зворотна строна а.с. 48).
Наказом Володимирецького виробничо-комерційного орендного підприємства "Райпобутсервіс" (далі Володимирецького ВКОП "Райпобутсервіс") від 27.08.1995 створено інвентаризаційну комісію по оцінці вартості майна підприємства (зворотна строна а.с. 49).
Акт щодо експертної оцінки Володимирецького ВКОП "Райпобутсервіс" 22.04.1996 затверджено начальником представництва ФДМ України у Володимирецькому районі (а.с. 51).
У подальшому, 25.04.1996 між представництвом ФДМ України у Володимирецькому районі та товариством покупців укладено договір №6 від 25.04.1996, відповідно до умов якого представництво ФДМ України у Володимирецькому районі (Продавець) зобов'язується передати у власність товариства покупців (Покупцю) майно структурного підрозділу будинок побуту смт Володимирець та його об'єктів Володимирецького виробничо-комерційного орендного підприємства "Райпобутсервіс", а Покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов Договору (зворотна строна а. с. 53).
Актом передачі комунального майна від 12.07.1996, відповідно до умов договору купівлі-продажу №6 від 25.04.1996 представництвом ФДМ України у Володимирецькому районі передано товариству покупців ВКОП "Райпобутсервіс" комунальне майно, зокрема Будинок побуту (а. с. 55).
Так, відповідно до підготовленого Володимирецькою районною радою народних депутатів переліку нерухомого майна, що було передано у власність покупцеві згідно з договором купівлі-продажу №6 від 25.04.1996 товариству покупців передано наступні об'єкти нерухомості: Будинок побуту що знаходиться за адресою: Рівненська обл., смт Володимирець, вул. Соборна, 36; Адмінприміщення, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., смт Володимирець, вул. Поштова, 10; Склад, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., смт Володимирець, вул. Поштова; Будинок прокату і хімчістки, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., смт Володимирець, вул. Повстанців, 17; Гараж, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., смт Володимирець, вул. Поліська, 5; Приміщення газо-електрозварювання, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., смт Володимирець, вул. Поліська, 5 (зворотна строна а. с. 55).
В подальшому, товариством покупців було утворено Відкрите акціонерне товариство "Райпобутсервіс" (далі ВАТ "Райпобутсервіс"), колективної форми власності, ідентифікаційний код юридичної особи 03061700, що зокрема підтверджується реєстраційною карткою суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 09.09.1996 та довідкою Рівненського обласного управління статистики №16.01-330 від 06.02.1997 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а. с. 56-57).
30.07.1996 представництвом ФДМ України у Володимирецькому районі надано ВАТ "Райпобутсервіс" свідоцтво про право власності на будівлі та майно, придбані відповідно до договору купівлі-продажу №6 від 25.04.1996 (зворотна строна а. с. 56).
Загальними зборами засновників, 07.03.2000 прийнято рішення про реорганізацію ВАТ "Райпобутсервіс" в Товариство з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс", а також про затвердження установчого договору та статуту ТОВ "Побутсервіс" (а. с. 58-64).
Відповідно до п. 1.3 затвердженого статуту ТОВ "Побутсервіс" створено на базі та є правонаступником ВАТ "Райпобутсервіс".
Пізніше, 27.12.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс" (ВАТ "Райпобутсервіс"), ідентифікаційний код юридичної особи 03061700 (продавець) та Яковецьким Іваном Опанасовичем (покупець) укладено договір купівлі - продажу №782, відповідно до якого останній набув право власності на Будинок побуту, що розташований за адресою: селище міського типу Володимирець, вулиця Соборна, 36 загальною площею 621,7 м2. (а. с. 14).
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.06.2020 припинено діяльність ТОВ "Побутсервіс", ідентифікаційний код юридичної особи 03061700, у зв'язку з ліквідацією юридичної особи. Номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи: 15901110002000324 (а. с. 15-16).
Згідно інформації Вараської районної військової адміністрації, за адресою: вул. Соборна, 36, смт Володимирець, Рівненської обл., знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 64357). При цьому, облікова картка протирадіаційного укриття №64357, надана Вараською районною державною адміністрацією листом №10/01-42/24дск від 29.07.2024, містить наступні записи, щодо його технічних характеристик: дата здачі в експлуатацію - 1968 рік, площа - 106,6 м2. Вказане, зокрема, підтверджується листом Вараської районної державної адміністрації №2727/01-40/22 від 22.08.2022 з додатками, листом Вараського районного управління ГУ ДСНС у Рівненській області №62261-442/62 26/2 від 14.04.2023, листом Департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації №1596/02-09/23 від 20.04.2023 (а. с. 13, 69-75).
Відповідно до примітки поповерхового плану Інвентаризаційної справи № 2210 (1) від 23.09.2005", Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" Рівненської обласної ради (далі КП "Рівненське обласне БТІ" РОР), площа підвалу будинку побуту, що розташований за адресою: Рівненська обл., смт Володимирець, вул. Соборна буд. 36, була виключена з загальної площі магазину і віднесена до протирадіаційного укриття №64357. Так, згідно технічної документації виготовленої на даний об'єкт, а саме Журналів зовнішніх обмірів приміщення від 16.11.2012, Інвентаризаційної справи №2210 (2), смт Володимирець, вул. Соборна, 36, Володимирецького р-ну, ПРУ, КП "Рівненське обласне БТІ" РОР, протирадіаційне укриття, з урахуванням зовнішніх стін, має загальну площу 137,8 м2, при цьому відповідно до Журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень, загальна площа протирадіаційного укриття становить 106,6 м2 (а. с. 17-29).
Предметом позову у даній справі є вимоги керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вараської районної ради до ФОП Яковецького І.О. про усунення перешкод власнику - територіальній громаді в особі Вараської районної ради у здійсненні права користування та розпорядження комунальним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності Яковецького І.О. на громадський будинок магазин "Побут", що розташований за адресою: смт. Володимирецький, вул. Соборна, буд. 36, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2074199456208), складовою частиною якого є протирадіаційне укриття № 64357 комунальної форми власності, та зобов'язання Яковецького І.О. повернути протирадіаційне укриття № 64357 площею 106,6 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, територіальній громаді в особі Вараської районної ради.
Щодо права прокурора на звернення до суду із даним позовом.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вказано, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. В подальшому ведений на території України воєнний стан не одноразово продовжувався.
Держава повинна вживати заходів для створення належних умов для захисту життя і здоров'я людей від надзвичайних ситуацій, в тому числі від негативних наслідків ведення бойових дій. Забезпечення захисту населення від надзвичайних ситуацій та негативних наслідків бойових дій шляхом створення умов для перебування громадян у протирадіаційному укритті становить значний суспільний інтерес. За таких обставин "суспільним", "публічним" інтересом звернення Вараської окружної прокуратури до суду з вимогою повернути споруду цивільного захисту насамперед є задоволення потреб жителів смт Володимирець в доступі до протирадіаційного укриття в умовах збройної агресії російської федерації.
Звернення прокурора до суду в даних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання, щодо усунення перешкод у володінні спірною захисною спорудою.
Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Місцеве самоврядування здійснюєтьсятериторіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. При цьому, ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21.05.1997, представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Відповідно до ст. 2 Закону, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною 2 статті 10 Закону встановлено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Тож, після проведення місцевих виборів в Україні 1998 року органом, що представляє спільні інтереси територіальної громади Володимирецького району, стала новообрана Володимирецька районна рада.
В подальшому, підпунктом 17 пункту 3 Постанови Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" №807-ІХ від 17.07.2020 (далі Постанова Верховної ради України №807-ІХ від 17.07.2020) Володимирецький район Рівненської області було ліквідовано. При цьому, підпунктом 17 пункту 1 Постанови Верховної ради України №807-ІХ від 17.07.2020 у Рівненській області у складі територій Антонівської сільської, Вараської міської, Володимирецької селищної, Зарічненської селищної, Каноницької сільської, Локницької сільської, Полицької сільської, Рафалівської селищної територіальних громад утворено Вараський район з адміністративним центром у місті Вараш. Пп. 2 п. 4 Постанови Верховної ради України №807-ІХ від 17.07.2020 встановлено, що повноваження депутатів районних рад у районах, ліквідованих відповідно до пункту 3 цієї Постанови, припиняються в день набуття повноважень депутатів районних рад, обраних на перших виборах до районних рад у районах, утворених відповідно до пункту 1 цієї Постанови. На виконання цього та інших законів рішенням другої сесії Вараської районної ради від 18.12.2020 № 8 "Про початок реорганізації Володимирецької районної ради Рівненської області та Зарічненської районної ради Рівненської області шляхом злиття у Вараську районну раду Рівненської області" Володимирецьку та Зарічненську районні ради було реорганізовано шляхом злиття у Вараську районну раду. Відповідно до п. 3 цього рішення Вараська районна рада Рівненської області є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Володимирецької та Зарічненської районних рад.
Відповідно до ст. 18-1 Закону орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 60 Закону встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 Закону, районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Таким чином, Вараська районна рада відповідно до Закону є органом місцевого самоврядування, який представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Вараського району, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести обов'язки, бути учасником процесу (позивачем, відповідачем, іншою стороною, третьою особою) у суді та мати інші повноваження юридичної особи, визначені чинним законодавством.
Отже, територіальна громада сіл, селищ, міст Вараського району є суб'єктом місцевого самоврядування, а її представницьким органом є Вараська районна рада, яка уповноважена виконувати від імені територіальної громади функції держави у спірних правовідносинах, зокрема, щодо вжиття заходів до захисту її інтересів.
Висновки, щодо усунення перешкод шляхом повернення захисної споруди цивільного захисту саме районній раді, яка прийняла рішення про розпорядження приміщенням, до складу якого входить спірне майно, викладені в п. 6.46-6.47 постанови Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 918/938/22.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. "Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Відповідно до пункту 37 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Згідно п.п. 38, 39, 43 указаної постанови, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Як встановлено апеляційним судом, Вараська окружна прокуратура в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернулась листом від 20.08.2024 за № 52-1805вих-24 до Вараської районної ради щодо встановлених порушень, а також надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення державі спірного майна.
В той же час, із відповіді Вараської районної ради № 17-102/01 від 26.08.2024 вбачається, що у додатку 6 до Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" затверджена субвенція з Державного бюджету України Вараській районній раді в сумі 1 449 400 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що прокуратурою листом від 30.10.2024 повідомлено позивача про встановлення прокурором підстав для представництва інтересів держави у суді та намір звернутись із позовом до суду.
Суд звертає увагу на те, що згідно п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.01.2022 № 55 "Про Затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення окремих видатків районних рад, спрямованих на виконання їх повноважень" субвенція спрямовується на оплату праці та нарахування на заробітну плату посадових осіб органів місцевого самоврядування районної ради. Однак цих коштів не достатньо на оплату праці працівників ради, в той же час на інші цілі коштів взагалі не передбачено. Враховуючи викладені факти, Вараська районна рада на даний час не в змозі вживати заходи цивільно-правового характеру за вказаними у листі фактами.
Водночас, невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокуроратакі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Щодо суті позовних вимог та способу захисту, то суд вказує наступне.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.
Виходячи з викладеного особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.
При цьому рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11. 2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21, пункт 38)).
У даній справі прокурор, звертаючись до суду із даним позовом наголошує на тому, що спірна захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття) на даний час є самостійним об'єктом нерухомого майна, однак її площа включена до загальної площі будівлі Будинку побуту, що розташована за адресою: смт Володимирець, вул. Соборна, 36, та право приватної власності на яку, на підставі договору купівлі - продажу № 782 від 27.12.2005, зареєстровано за ФОП Яковецьким І.О.
Прокурор наполягає, що приватизація протирадіаційних укриттів з державної чи комунальної власності у приватну була та на даний час є забороненою законом. Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певних об'єктах нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому погіршення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (п. 230 постанови Великої Палати від 12.09.2023 у справі №910/8413/21). Як наслідок, органу прокуратури вбачає правові підстави для усунення перешкод власнику в особі Вараської районної ради у користуванні та розпорядженні протирадіаційним укриттям № 64357 загальною площею 106,6 кв.м. шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності Яковецького І.О. на приміщення Будинку побуту по вул. Соборна, 36 в смт Володимирець та повернення протирадіаційного укриття.
Колегія суддів зазначає, що у даній справі відповідач є особою, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, та за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта. Натомість територіальна громада, за якою не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між Вараською районною радою та ФОП Яковецьким І.О. щодо спірного майна відсутні, адже останній набув спірне майно за договором.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що належному способу захисту прав у спірних правовідносинах відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, за яким зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, з якою прокурор у цій справі не звертався.
До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 918/938/23.
В той же час, колегія суддів зазначає, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц).
Отже, враховуючи те, що звертаючись до суду із позовом у цій справі, прокурор обрав неналежний спосіб захисту, апеляційний господарський суд дійшов висновку відмовити у задоволенні такого позову. Водночас, так як суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, а у справі, що переглядається, в позові слід відмовити з огляду на неналежний спосіб захисту, питання застосування позовної давності у цій суд не розглядає.
Посилання прокурора на п. 230 постанови Великої Палати від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, в якому зазначено: "Тобто Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов", колегія суддів не приймає до уваги, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Із урахуванням предмету та підстав позовів у справах № 902/425/25 та № 910/8413/21, колегія суддів вважає безпідставними посилання прокурора на п. 230 постанови Великої Палати від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.
Апеляційний господарський суд вказує, що в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, прокурором та позивачем висновків суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову не спростовано, а їх посилання є такими, що зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Також апеляційний господарський суд звертає увагу, що якщо певне приміщення відповідає ознакам захисної споруди, то її володілець несе обов'язки, встановлені законом щодо таких споруд, навіть у разі, якщо він є власником такої споруди. Так, відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням та експлуатація таких об'єктів здійснюються їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі утримання та експлуатація споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел; відповідно до частини 16 цієї статті у разі приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її складових у режим підвищеної готовності, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного стану та в особливий період захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення та найпростіші укриття незалежно від форми власності повинні приводитись у готовність до використання за призначенням у строк, що не перевищує 24 годин з моменту введення відповідного правового режиму, крім захисних споруд цивільного захисту, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням; відповідно до частини 17 цієї статті у період дії воєнного стану військовими адміністраціями відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлюється порядок використання за призначенням об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, що визначає особливості використання об'єктів усіх форм власності для укриття населення; відповідно до частини 18 цієї статті відповідальність за порушення вимог щодо утримання у готовності до використання за призначенням та експлуатації об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту в мирний час та в особливий період несуть власники, користувачі об'єктів та юридичні особи, на балансі яких вони перебувають, відповідно до закону.
У разі порушення власником захисної споруди своїх обов'язків, зокрема щодо утримання захисної споруди у належному стані, права держави можуть бути захищені судом. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16 (№К/800/8341/17) (провадження № 11-1392апп18) вирішений спір про зобов'язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту (сховище), яка знаходиться у його власності, у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення).
Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а мотивувальну частину рішення Господарського суду Рівненської області від 10.04.2025 у справі № 918/1022/24 слід змінити, виклавши її в редакції даної постанови.
Згідно із вимогами ст. 129 ГПК України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку із відмовою в її задоволенні покладається на прокурора.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Мотивувальну частину рішення Господарського суду Рівненської області від 10.04.2025 у справі № 918/1022/24 змінити, виклавши її в редакції даної постанови.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
4. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складено 18 серпня 2025
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.