Іменем України
14 серпня 2025 року м. Кропивницький
справа № 392/1304/24
провадження № 22-ц/4809/1015/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорова С. М., Мурашка С. І.,
за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Злинської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Кушнірьов Олег Миколайович, на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області (суддя Кавун Т. В.) від 03.04.2025,
1.Короткий зміст позовних вимог
31.07.2024 ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Кушнірьов Олег Миколайович, вказавши заінтересованими особами ОСОБА_2 та Службу у справах дітей Злинської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, звернувся до Маловисківського районного суду Кіровоградської області із заявою про встановлення факт самостійного виховання та утримання ним, ОСОБА_1 , неповнолітньої дочки ОСОБА_3 .
Заявник вказав, що факт, який він просить встановити суд, не може бути ним підтверджений в позасудовому порядку, але його встановлення є необхідним для набуття ним права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно з п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Він також зазначив, що рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 22.09.2022 шлюб між ним і ОСОБА_2 розірвано. Заявник та ОСОБА_2 спільно не проживають. Їх спільна дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає окремо від матері, з батьком і знаходиться на його повному матеріальному утриманні. Заявник самостійно виховує та утримує дитину. Натомість ОСОБА_2 участі у вихованні та матеріальному утриманні дитини не приймає, з нею не спілкується, з 2019 перебуває за межами України. Інших родичів заявник не має.
2.Короткий зміст рішення суду
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03.04.2025 у задоволені заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , служба у справах дітей Злинської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що подані заявником докази не доводять, що дитина позбавлена права на належне батьківське виховання матері. Крім того, суд вказав, що він встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 беруть участь в утриманні дитини.
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Кушнірьов Олег Миколайович, звернувся до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03.04.2025 у справі 392/1304/24, просить скасувати це рішення та постановити нове, яким його заяву про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини задовольнити.
Апелянт вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим.
Зокрема, суд не взяв до уваги його твердження, що мати дитини проживає за кордоном України, а тому саме він опікується життям та здоров'ям їх неповнолітньої дочки, яка проживає з ним. Натомість мати свої батьківські обов'язки піклуватися виховувати дитину, спілкуватися з нею, піклуватися про її розвиток та здоров'я не виконує.
Суд дійшов помилкового висновку про те, що з огляду на судовий наказ від 07.08.2024 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини та обов'язок матері, яка проживає окремо від дитини, брати участь в її утриманні, сам по собі факт проживання матері за кордоном не вказує на те, що заявник сам утримує дитину.
Суд не вжив заходів щодо з'ясування думки самої дитини щодо ситуації у її сім'ї, ставленні до неї кожного з батьків окремо.
Суд не врахував відсутність заперечень Служби у справах дітей Злинської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області проти задоволення його заяви.
4.Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від інших учасників справи не надійшли.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
5.Позиції учасників справи у судовому засіданні 14.08.2025
Учасники справи повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи.
Заявник ОСОБА_1 особисто в судове засідання не з'явився, а його представник адвокат Кушнірьов Олег Миколайович підтримав апеляційну скаргу. Він також надав усні пояснення стосовно доводів апеляційної скарги, а також висловив думку про те, що рішення суду є несправедливим до дитини та заявника так, як мати дитиною не цікавиться, а тому, на випадок мобілізації заявника, дитина може залишитися без батьківського піклування взагалі.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила.
Заінтересована особа Служба у справах дітей Злинської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області явку в судове засідання свого представника не забезпечила.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам закону, протевимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково.
7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у встановленому законом порядку батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
22.09.2022 рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області у справі № 392/414/22 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
ОСОБА_1 проживає і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом з донькою ОСОБА_3 .
Заявник працює охоронником ТОВ «НОКСЕН».
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї ОСОБА_1 , який зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 за вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
07.08.2024 Маловисківський районний суд Кіровоградської області видав судовий наказ у справі № 392/1282/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 30.07.2024 і до досягнення нею повноліття, до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У ч. 1 ст. 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України і не є вичерпним.
Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд має повноваження встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності, чи відсутності певних прав.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18, від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21.
Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Однак, відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
У справі № 392/1304/24, яка переглядається в апеляційному порядку, заявник ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження (Гл. 6 Розд. ІV ЦПК України) й просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним їх з ОСОБА_2 дитини, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу мати дитини самоусунулася від виконання батьківських будь-яких обов'язків.
Статтею 51 Конституції України, ч. 2, ч. 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно із ч. ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. ч. 1 - 4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки.
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 зазначено:
«74. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
88. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
89. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов'язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.
90. Разом з тим суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні».
У постанові Верховного Суду від 02.10.2024 року у справі № 333/7023/23 вказано: «[…] у справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_11 , ОСОБА_15 як матерів дітей, а також для ОСОБА_8 як батька дитини ОСОБА_4. З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право».
Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання заявником неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , він вказав, що встановлення цього факту необхідне йому захисту прав та інтересів дитини та його права на відстрочку від мобілізації на військову службу.
Проте встановлення такого факту могло б мати негативні наслідки для матері дитини - ОСОБА_2 , а також потребує дослідження й врахування інтересів дітей.
У ст. 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав, зокрема, один з батьків.
Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ця справа пов'язана з вирішенням спору про право - щодо участі одного з батьків, зокрема матері, у вихованні дитини та ухилення від виконання батьківських обов'язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини.
Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов'язане з встановленням обставин щодо невиконання батьком батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт самостійного виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку, зокрема на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини, а також принципів змагальності та диспозитивності, притаманним позовному провадженню.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (п. п. 87 - 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22).
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.10.2024 у справі № 752/5665/23, від 20.02.2025 у справі № 128/3616/24, від 27.03.2025 у справі № 353/886/24, від 21.05.2025 у справі № 295/9166/24, від 26 06.2025 у справі № 760/14564/24, а також в ухвалі від 04.08.2015 у справі № 621/422/25.
Крім того, на думку колегії суддів апеляційного суду, норма п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає відстрочку від призову на військову службу військовозобов'язаний під час мобілізації коли така особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду, постановленим у справі по вирішенню сімейного спору.
Як встановлено судом апеляційної інстанції на підставі поданої заявником заяви та наданих ним доказів, у справі, яка переглядається, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір про виконання матір'ю батьківських обов'язків (її участі у вихованні й утриманні дитини), а тому місцевий суд не міг розглянути цю справу й ухвалити рішення в порядку окремого (безспірного) провадження.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду з підстав, передбачених ч. 4 ст. 315 ЦПК України, оскількивона не підлягає розгляду у порядку окремого провадження.
9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції не помітив очевидних ознак спору між заявником та заінтересованою особою ОСОБА_2 , який підлягає розгляду в позовному проваджені, а тому помилково розглянув і вирішив заяву по суті. Натомість, на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України зобов'язаний був залишити заяву без розгляду, роз'яснивши заявнику право звернення до суд з позовом.
Тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення заяви про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 377, 382 - 384ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Кушнірьов Олег Миколайович, задовольнити частково.
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області (суддя Кавун Т. В.) від 03.04.2025 скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Кушнірьов Олег Миколайович, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Злинської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 залишити без розгляду і роз'яснити заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 18.08.2025.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. М. Єгорова
С. І. Мурашко