Справа № 189/1657/25
2/189/687/25
іменем України
12.08.2025 року селище Покровське Дніпропетровської області
Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Чорної О.В.,
за участі секретаря судового засідання Тахтарової В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
Представник позивача ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» - Пархомчук С.В. через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 9640,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 2000,00 гривень, прострочена заборгованість за процентами в розмірі 7640.00 грн.; а також стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Позов мотивований тим, що 21.10.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 159019 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2000,00 грн., дата надання кредиту: 21.10.2020 року, строк кредиту: 10 днів, валюта кредиту: UAH, стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 13.01.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 9640,00 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000,00 гривень та прострочена заборгованість за процентами в розмірі 7640.00 грн.
28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором № 159019 від 21.10.2020 року, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена відповідачем без виконання.
Ухвалою суду від 15.05.2025 року відкрите провадження у справі і справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник позивача у поданому позові просив розгляд справи провести без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Крім того, представник позивача ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» - Пархомчук С.В. через систему «Електронний суд» подав заяву про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, у якій просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500,00 грн.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Притула С.В. подав до суду заяву про часткове визнання позовних вимог, у якій зазначає, що відповідач не заперечує факт укладення кредитного договору та отримання кредиту у розмірі 2000,00 грн., однак не погоджується з нарахуванням прострочених відсотків в сумі 7640,00 грн.
Посилається на постанови Верховного Суду України №444/9519/12 від 28.03.2018 року, №310/11534/13-ц від 04.07.2018 року, №712/12031/15-ц від 20.09.2018 року, №910/1238/17 від 23.05.2018 року, №186/1376/19 від 14.07.2021 року, у яких сформований правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.
Оскільки строк договору, укладеного 21.10.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 становить 10 днів, вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося 31.10.2020 року.
У зв'язку з чим, не заперечує щодо стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом за період з 21.10.2020 року по 31.10.2020 року, які виходячи з погодженої сторонами процентної ставки становлять 400 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 21.10.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 159019 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2000,00 грн., дата надання кредиту: 21.10.2020 року, строк кредиту: 10 днів, валюта кредиту: UAH, стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних.
Умовами п. 6.1 Договору Цей Договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до 6.2 Сторона несе повну відповідальність за правильність вказаних ними у Договорі реквізитів, і зобов'язується своєчасно у письмовій формі, по електронній пошті, повідомляти іншу Сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення - несе ризик настання пов'язаних із цим несприятливих наслідків.
Згідно п. 2.4. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.
На виконання вимог п. 2.4. кредитного договору ОСОБА_1 були зазначені реквізити платіжної банківської карти НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів (ч. 7 кредитного договору).
На підтвердження виконання Товариством п. 2.4 Кредитного договору, позивач надає інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» від 24.02.2025 року, відповідно до якої 21.10.2020 року на картковий рахунок ОСОБА_1 було перераховано кредитні кошти в сумі 2000,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що являється доказом видачі кредитних коштів.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Згідно ч. 3 ст.11 Закону «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 526, 612, 625 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частинах першій та другій ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст. 642 ЦК України).
Спору щодо укладення кредитного договору, отримання позичальником коштів немає, і суд погоджується, що зобов'язання, що виникли за таким договором підлягають виконанню.
Суд також встановив, що 28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.
Згідно з ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 13.01.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 9640,00 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000,00 гривень та прострочена заборгованість за процентами в розмірі 7640.00 грн.
При цьому, у Додатку №1 до Договору про надання фінансового кредиту №159019 від 21.10.2020 року, який є невід'ємною частиною до Договору фінансового кредиту у виді Графіку розрахунків та орієнтовної сукупної вартості кредиту, зазначено: строк на який надано кредит - 10 днів, сума кредиту - 2000.00 грн., фіксована процентна ставка за день користування - 2%, сума нарахованих процентів за користування кредитом - 400 грн., сума нарахованої пені (у разі наявності прострочення) - 5%, всього до оплати -2400,00 грн. (а.с.30).
Згідно положень Закону України «Про споживче кредитування» загальна вартість позики - це сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом.
У позові позивач не зазначив за який період і на підставі чого нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 7640 грн.
За положеннями статей 1046,1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 та ч. 1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 сформовано правову позицію, згідно до якої кредитодавець відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом").
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановлені ст. 625 ЦК України проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК Україниє спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Окрім того, суд зазначає, що згідно правових висновків Верховного суду у постанові від 16.08.2023 року №176/1445/22 за відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною в таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично НЕ є рівними.
Таким чином, виписані кредитором умови договору, які припускають їх множинне тлумачення, є ризиком самого кредитора.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи, що позивачем не долучено належного розрахунку заборгованості по нарахуванню процентів, матеріали справи не містять обґрунтування позивачем позовних вимог в цій частині, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 2400 грн. згідноДодатку №1 до Договору про надання фінансового кредиту №159019 від 21.10.2020 року, який є невід'ємною частиною Договору фінансового кредиту, та підписаний сторонами, ознайомившись з яким, відповідач розраховував саме на зазначену суму, яку зобов'язався повернути кредитору.
Крім того, згідно п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання: як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пункт 1 ч.3 ст.133 ЦПК передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
В матеріалах справи міститься платіжна інструкція №3 6753 від 20.03.2025 року, яка засвідчує той факт, що позивачем при подачі позовної заяви сплачено 2422,40 грн. судового збору.
У зв'язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 603,08 грн. (2400 грн.*2422,40 грн./9640 грн.), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката у розмірі 10500,00 грн., то суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст.2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ст.137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги, укладений між ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_2 від 29.12.2023 року, довіреність, видану ФК "КЕШ ТУ ГОУ на ОСОБА_2 , Акт про отримання правової допомоги від 30.06.2025 року, платіжну інструкцію №3 9439 від 30.06.2025 року про оплату правничої допомоги ОСОБА_2 від ФК "КЕШ ТУ ГОУ" в сумі 10500,00 грн.
Відповідно до ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі N 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, N 33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, N 37246/04).
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі N 211/3113/16-ц (провадження N 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі N 760/11145/18 (провадження N 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд у справі N 922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
В постанові N 908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, оцінивши поведінку/дії/бездіяльність обох сторін, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, віднесення даної справи до категорії справ незначної складності, розгляд справи без участі представника позивача, суд приходить до висновку, що заявлені витрати на правову допомогу в сумі 10500,00 грн. не є пропорційними до предмета спору, з урахуванням значення справи для сторін.
Таким чином, суд вважає пропорційним розміром витрат на оплату професійної правничої допомоги до предмета спору та складності справи - 2000,00 грн.
Решта витрат на професійну правничу допомогу покладається на позивача.
На підставі ст.ст.526, ч.3 ст.549,551, ч. 1 ст.553, ч.1 ч.2 ст.554, ч.1 ст.559,610,616 ЦК України, керуючись ст.ст.10 - 13,81,141,176, 247 ч.2,258,259,264,265, ч.4 ст.268,280-289 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (місцезнаходження 04080, м. Київ, вул. Кирилівська будинок 82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158) заборгованість за кредитним договором №159019 від 21.10.2020 року, в сумі 2400,00 грн. (дві тисячі чотириста гривень 00 копiйок).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (місцезнаходження 04080, м. Київ, вул. Кирилівська будинок 82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158) витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі) та витрати зі сплати судового збору у сумі 603,08 (шістсот три гривні 08 коп.).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 15.08.2025 року.
Суддя: О.В. Чорна
12.08.2025