Справа № 571/1206/23 Головуючий у 1 інстанції: Ференц О.І.
Провадження № 22-ц/811/2144/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
15 серпня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 09 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
в липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 54 443 грн 55 коп., моральну шкоду в сумі 25 000 грн 00 коп. та покласти на відповідача понесені судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником транспортного засобу ЗАЗ «Ланос», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 07 липня 2022 року о 21.43 год. в с. Рокитне Сарненського району Рівненської області в результаті зіткнення двох автомобілів сталася дорожньо-транспортна пригода за участю відповідача, який керував транспортним засобом марки «АУДІ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не маючи полісу ОСЦПВ. Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди є ОСОБА_1 , що підтверджено постановою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 13 жовтня 2022 року. Внаслідок даної ДТП його автомобіль отримав механічні пошкодження передньої частини ТЗ. Відповідно до звіту № 047/2023 про оцінку автомобіля ЗАЗ TF699Р, реєстраційний номер НОМЕР_1 від 22 квітня 2023 року вартість відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого в результаті ДТП, що сталась 07 липня 2022 року, становить 28 704 грн 55 коп., матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля ЗАЗ TF699Р, реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 20 739 грн 00 коп. Також ним понесені витрати за проведення технічного дослідження і оцінки пошкоджень транспортного засобу в сумі 5 000 грн 00 коп. Таким чином неправомірними діями відповідача йому завдано майнрову шкоди в сумі 54 443 грн 55 коп. (вартість відновлювального ремонту + сума матеріального збитку + витрати на проведення оцінки і технічного дослідження транспортного засобу), які підлягають стягненню з відповідача. Крім цього, неправомірними діями відповідача йому також завдано моральної шкоди, внаслідок пошкодження його автомобіля він дуже переживав та хвилювався, на значний проміжок часу був позбавлений можливості нормально спілкуватися із сім'єю, бо був вимушений витрачати додатковий час на вишукування коштів, необхідних для ремонту автомобіля. Згодом був змушений позичити гроші на ремонт автомобіля у знайомих, і протягом року змушений був такі віддавати. Тривалий час його сім'я через відсутність коштів була позбавлена можливості купувати необхідні речі та в достатній кількості продукти харчування. З часу пошкодження автомобіля він не може використовувати його для здійснення господарської діяльності внаслідок заборони його експлуатувати зі сторони працівників поліції. Такі обставини викликають нарікання на дії відповідача, що зумовлює моральні страждання. Поряд з цим, неможливість експлуатувати транспортний засіб порушила його нормальні життєві зв'язки, відсутність автомобіля позбавила його можливості проведення запланованих зустрічей, що призвело до порушення спокою, сну та нормального відпочинку на значний час.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 09 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 майнову шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 20 739 грн 00 коп., витрати на експертне дослідження транспортного засобу у розмірі 5 000 грн 00 коп. та 10 000 грн 00 коп. спричиненої моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 482 грн 98 коп. понесених судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в червні 2025 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 09 січня 2025 року повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про визнання дійсною експертної оцінки пошкоджень автомобіля позивача від 22 квітня 2023 року, яка за минуванням значної кількості часу не відповідає реальним обставинам ДТП, яка мала місце 07 липня 2022 року, зокрема, фото-відео доказам. Позивачем не надано доказів щодо проведення ремонту належного йому автомобіля. Судом безпідставно взято до уваги постанову у справі про адміністративне правопорушення, вчинене відповідачем. Проте судом не взято до уваги причинно-наслідковий зв'язок на дорозі руху двох учасників ДТП та нетверезий стан позивача, котрий перебував за кермом в стані алкогольного сп'яніння, що є суттєвим для правильного вирішення справи. Відповідачем надано до суду докази щодо неправомірної поведінки позивача як другого учасника ДТП, котрий перебував за кермом в стані алкогольного сп'яніння, його автомобіль не був застрахований, що вказує на обоюдну вину двох учасників ДТП. Наведене підтверджується постановою суду від 16 грудня 2022 року в справі №571/863/22, яка спростовує посилання позивача щодо вини відповідача у даній ДТП. Також відсутність вини відповідача у цій ДТП підтверджується постановою про накладення на позивача штрафу за відсутність у нього страхового полісу, що також має значення для правильного вирішення справи. Щодо моральної шкоди, стягнутої судом з відповідача, то її розмір не підтверджений позивачем жодними доказами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Апеляційна скарга містить клопотання про розгляд справи за обов'язкової участі особи, яка її подала.
Розглянувши клопотання, колегія суддів доходить висновку, що таке не підлягає задоволенню з таких підстав.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою (частина перша статті 368 ЦПК України).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).
Відповідно до статті 369 ЦПК України (в редакції, діючій на момент відкриття апеляційного провадження) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що призначення справи у судове засідання з повідомленням (викликом) учасників справи у випадках, передбачених частинами першою та другою статті 369 ЦПК України вирішується судом апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, які у справі, що переглядається не встановлено, адже ціна позову в даній справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на момент відкриття апеляційного провадження), справа не відносить до категорії справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу ЗАЗ TF699Р, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 .
Як встановлено постановою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 13 жовтня 2022 року в справі № 571/865/22, 07 липня 2022 року о 21.43 год. водій ОСОБА_1 в с. Рокитне по вул. Приходька Сарненського району Рівненської області керував транспортним засобом марки «Ауді А6», р.н. НОМЕР_4 , не маючи посвідчення водія відповідної категорії, тобто не мав права керувати даним транспортним засобом, крім цього, виїжджаючи з місця стоянки, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним, та допустив зіткнення з автомобілем ЗАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , чим завдав транспортним засобам механічні пошкодження. ОСОБА_1 порушив вимоги п. 10.1 та п.10.2 ПДР України. Крім того, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Ауді А6», р.н. НОМЕР_4 не маючи при собі полісу ОСЦПВ, за що передбачена відповідальність за частиною першою статті 126 КУпАП. Цією постановою його визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 126, статтею 124, частиною першою статті 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Рокитнівського районного суду Рівненської області від 13 жовтня 2022 року в частині визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 126КУпАП - скасовано та закрито у цій частині провадження у справі.
Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за статтею 124 КУпАП у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.
У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
У скасованій частині постанова судді апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевим судом необґрунтовано розглянуто протоколи серії ААД №120006 та серії ААБ № 313303 та визнано ОСОБА_1 винним за частинами першою та другою статті 126 КУпАП, адже розгляд справ за даними адміністративними правопорушеннями не належать до повноважень суду, які визначені статтею 221 КУпАП.
Відповідно до звіту № 047/2023 про оцінку автомобіля ЗАЗ TF699Р, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) - НОМЕР_3 , 2007 року випуску, вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу складових, що підлягають заміні (Свр) в результаті його пошкодження при ДТП на дату ДТП (07.07.2022) становить 28 704, 55 грн, матеріальний збиток, який завдано власнику автомобіля ЗАЗ TF699Р, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (Сврз) в результаті його пошкодження при ДТП на дату ДТП (07.07.2022) становить 20 739,00 грн.
Згідно товарного чеку ФОП ОСОБА_3 від 22 квітня 2023 року сума, яку ОСОБА_2 слід сплатити за проведення огляду автомобіля, становить 5 000,00 грн.
З матеріалів справи убачається, що постановою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.
Зі змісту постанови убачається, що 07 липня 2022 року о 21 год 43 хв. в с. Рокитне, по вул. Приходька, 1, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом ЗАЗ TF699Р, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується висновком на стан алкогольного сп'яніння № 77 від 07 липня 2022 року, результати становлять 0,229 % проміле.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 січня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 адвоката Осики Ю. П. на постанову Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП повернуто особі, яка її подала.
Також постановою серії БАВ № 357743 від 07 липня 2022 року до ОСОБА_2 застосовано штраф за керування транспортним засобом без полісу обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів.
Доказів оскарження цієї постанови, матеріали справи не містять.
Оскільки на момент ДТП, яка мала місце 07 липня 2022 року обоє її учасників не мали діючих страхових полісів, спірні правовідносин сторін у справі не врегульовані Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент настання ДТП).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За приписами цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Надавши аналіз встановленим обставинам під час розгляд справ про адміністративні правопорушення як щодо позивача, так і щодо відповідача, колегія суддів доходить висновку, що саме протиправні дії ОСОБА_1 знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із виникненням ДТП, яка мала місце 07 липня 2022 року та учасниками котрої були сторони у справі, а також спричиненням позивачу майнової шкоди, яка полягає у пошкодженні його автомобіля.
Оскільки лише факт перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння на момент вчинення ДТП, а також відсутність у нього на цей момент страхового полісу, не знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із виникненням цієї ДТП, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги у цій частині.
Щодо розміру шкоди.
Відповідно до статті 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Пунктами 2.3. та 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.200 № 1335/5/1159) визначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ. Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Ця Методика розроблена згідно із Законами України «Про судову експертизу», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна (пункт 1.1.)
Згідно з пунктом 1.3. вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Методика застосовується, зокрема, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ та визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ (підпункт «д» та «е» пункту 1.4.).
Абзацом дев'ятим частини другої статті 7 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом
Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року в справі №753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) дійшов висновку, що «визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимога Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами). Для усунення розбіжностей при визначенні матеріального збитку, суд повинен був у порядку, визначеному процесуальним законом, роз'яснити сторонам про необхідність призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, а також наслідки непризначення відповідної експертизи та положення щодо належності та допустимості доказів».
Розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (див. постанову Верховного Суду від 03 червня 2021 року в справі № 461/2217/19 (провадження № 61-9194св20)).
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року в справі №522/1597/15-ц (провадження № 61-12079ск18) дійшов висновку, що «Визначення вартості матеріального збитку шляхом проведення незалежної оцінки (виконавець - оцінювач транспортних засобів) або автотоварознавчого дослідження (виконавець - судовий автотоварознавець) відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні», в якій сказано, що Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках. Таким чином, аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для стягнення з винуватця ДТП вартості збитків є наявність вини такої особи у скоєнні ДТП та оцінка розміру завданої шкоди у відповідності до Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні».
Під час апеляційного розгляду встановлено, що відповідач не подав до суду висновок експерта, який зроблений на його замовлення щодо визначення розміру шкоди, як і не звертався до суду першої інстанції з клопотання про призначення у справі авто товарознавчої експертизи з цього питання.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанови Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 179/363/21 та від 21 червня 2023 року в справі №757/42885/19-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, що переглядається:
- у поданій до суду позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача завдану останнім майнову шкоду, обраховуючи розмір якої виходив як з вартості відновлювального ремонту, так і розміру матеріального збитку, завданого пошкодженням належного йому автомобіля, сумувавши ці суми;
- за встановлених обставин правильним буде стягнення з відповідача на користь позивача саме вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, яка становить 28 704 грн 55 коп., а не вартості матеріального збитку, який складає 20 739 грн 00 коп., що узгоджується з положеннями статті 1192 ЦК України;
- оскільки рішення суду першої інстанції позивачем в апеляційному порядку не оскаржується, виходячи з принципу диспозитивності, враховуючи принцип заборони повороту до гіршого, підстави для визнання обґрунтованими доводів скарги щодо неправильного визначення розміру збитків, завданих позивачу, відсутні. Тобто, такі є безпідставними, колегією суддів відхиляються.
Щодо відшкодування моральної шкоди.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
- за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;
- зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;
- у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;
- завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;
- гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;
- по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».
У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року в справі №372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що:
«під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв'язку між ними та вини заподіювача шкоди».
Встановивши, що заявлена до відшкодування моральна шкода заявлена з підстав, передбачених статтею 23 ЦК України, колегія суддів вважає, що така має бути співмірно компенсована саме винуватцем ДТП - відповідачем ОСОБА_1 як єдиними винуватцем цієї ДТП.
Щодо розміру моральної шкоди, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення такої в розмірі 10 000,00 грн, і такий розмір, на думку колегії суддів, за обставинами даної справи відповідає вимогам розумності та справедливості та не призводить до збагачення позивача.
Відтак, доводи апеляційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, та відсутності апеляційної скарги позивача, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 09 січня 2025 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Городоцького районного суду Львівської області від 09 січня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 15 серпня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич