8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" серпня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1810/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс", (62490, Харківська обл., с. Котляри, вул. Озерна, буд. 5)
про внесення змін до договору та стягнення 8606,52 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Військова частина НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс", згідно вимог якої просить суд:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Розглянути позовну заяву в порядку спрощеного позовного провадження.
3. Прийняти рішення, яким внести зміни до договору №39 (про надання послуг) від 24.12.2023 р., що укладений між військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транссервіс", а саме:
- пункт 2.1. Договору викласти в наступній редакції: "Ціна договору становить 85958,42 грн. (вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім гривень 42 копійки), в тому числі ПДВ - 8362,20 грн. (вісім тисяч триста шістдесят дві гривні двадцять копійок)";
- у Специфікації №1 до договору про надання послуг №39 від 24.12.2023:
слова і цифри "Сума ПДВ 7157,04" змінити на слова і цифри "Сума ПДВ 0,00"; слова і цифри "Всього із ПДВ 42942,26" змінити на слова і цифри "Всього із ПДВ 35785,22"; слова і цифри "Загальна сума: 93115,46 грн. (дев'яносто три тисячі 115 гривні 46 копійок), в тому числі 15519,24 грн. (п'ятнадцять тисяч 519 гривень 24 копійки) ПДВ" змінити на слова і цифри "Загальна сума: 85958,42 грн. (вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім гривень 42 копійки), в тому числі 8362,20 грн. (вісім тисяч триста шістдесят дві гривні двадцять копійок) ПДВ".
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс" (код ЄДРПОУ 24274423, адреса: 62490, Харківська обл., Харківський район, с. Котляри, вул. Озерна, буд. 5) на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) безпідставно набуті кошти в сумі - 7157,04 грн., інфляційні втрати у розмірі - 1165,91 грн., 3% річних у розмірі - 283,57 грн., а всього на суму 8606,52 грн., а також сплачений судовий збір за подання позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.06.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк у п'ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
06.06.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано заяву про усунення недоліків разом із доданими до неї документами (вх. №13504), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.06.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. При цьому з метою економії процесуального часу учасників справи, виконання завдань господарського судочинства, враховуючи необхідність недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці учасників справи у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, приймаючи до уваги клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам".
Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України усі юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Враховуючи зазначене, сторони зобов'язані мати зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Таким чином, процесуальним законодавством передбачено способи належного повідомлення сторін про розгляд справи - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".
Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21.
Матеріали справи свідчать, що учасники справи зареєстрували Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, а тому копію ухвали суду про відкриття провадження у справі було надіслано до їх зареєстрованих Електронних кабінетів, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Також, ухвали Господарського суду Харківської області по справі №922/1810/25 оприлюднено в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України від учасників справи на адресу суду не надходило.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, а тому справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
24.12.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транссервіс" (далі - відповідач, виконавець) керуючись Цивільним та Господарським кодексом України, а також відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі", постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" та постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 "Про затвердження особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" було укладено договір про надання послуг №39 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору виконавець зобов'язується надати послуги з технічного обслуговування автомобіля MAN HX 44.6858X8B з дотриманням вимог законодавства КЕКВ 2240 за кодом ДК 021:2015 50112000-3 "Послуги з ремонту і технічного обслуговування автомобілів", що належить замовнику, а замовник зобов'язується прийняти вказані роботи та оплатити виконавцю вартість наданих послуг на умовах і в порядку, зазначених у договорі.
Згідно з пунктом 1.2. договору перелік робіт по технічному обслуговуванню АТ визначається у специфікації, яка додається до даного договору і є його невід'ємною частиною.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що ціна договору становить 93115,46 грн., в тому числі ПДВ - 15519,24 грн.
Згідно з пунктом 2.3. договору вартість матеріалів, виробів, деталей, вузлів, використаних під час здійснення технічного обслуговування, вказується окремо від вартості робіт по технічному обслуговуванню.
Відповідно до пункту 2.4. договору замовник здійснює оплату робіт виконавця за договором у безготівковій формі в національній валюті України.
Умовами пункту 2.5. договору передбачено, що оплата послуг проводиться на підставі виписаного виконавцем рахунку і підписаного обома сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт. Термін оплати - протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами зазначеного акту.
Згідно з пунктом 4.1. договору протягом 5 робочих днів з моменту закінчення роботи по технічному обслуговуванню АТ виконавець надає замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт по технічному обслуговуванню АТ (у 2 примірниках) підписаний уповноваженою особою виконавця та скріплений печаткою виконавця. У цьому акті зазначається перелік виконаних робіт та їх вартість. Акт, скріплюється печаткою замовника та один примірник акту повертається виконавцю.
Пунктом 4.2. договору погоджено, що у процесі здачі-приймання виконаних робіт перевіряється їх відповідність вимогам законодавства та умов договору. Якщо під час здачі-приймання виконаних робіт будуть виявлені недоліки якості виконаних робіт, які виникли з вини виконавця, замовник має право не підписувати акт здачі-приймання виконаних робіт, а також має право вимагати повернення оплати за неякісно виконані роботи виконавцем протягом п'яти робочих днів.
Умовами пункту 7.1. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023, а в частині зобов'язань, що лишилися не виконаними - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань за договором. Датою укладення договору є дата його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності).
На виконання пункту 2.3. договору в Специфікації №1 до договору про надання послуг №39 від 24.12.2023 окремо зазначено таблицю щодо переліку та вартості виконаних робіт, в підсумку якої вказано: всього без ПДВ - 41881,00 грн., сума ПДВ - 8362,20 грн., всього із ПДВ - 50173,20 грн., та таблицю щодо переліку та вартості встановлених запчастин, в підсумку якої вказано: всього без ПДВ - 35785,22 грн., сума ПДВ - 7157,04 грн., всього із ПДВ - 42942,26 грн.
Позивачем зазначено про виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг №39 від 24.12.2023 та надано позивачу послуги з технічного обслуговування автомобіля, про що свідчить підписаний між сторонами акт виконаних робіт №KHO_TRS5790 від 24.12.2023.
Разом з тим, позивачем зазначено про виконання взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг №39 від 24.12.2023 в частині оплати вартості обумовлених договором послуг з технічного обслуговування автомобіля та вартості запасних частин у розмірі 93115,46 грн., в т.ч. ПДВ - 15519,24 грн., про що свідчить платіжна інструкція №1 від 23.01.2024, в якій зазначено призначення платежу: "2101020; 2240; за посл. з техніч.обслуг.автомобіля MAN HX44685 8х8; зг.акт. №KHO_TRS 5790 від 24.12.2023 договору №39 від 24.12.2023 р.; субв. ДБ з МБ на вик. прог. соц.-екон.розв. згідно ріш.сесії від 12.10.23 р. №434 Новобілоуської с/р; ПДВ 15519,24.
Окрім того, матеріали справи свідчать, що вибірковою перевіркою дотримання законодавства щодо сплати ПДВ за товари, операції з постачання яких обкладаються ПДВ за нульовою ставкою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання оподаткування податком на додану вартість за нульовою ставкою у період запровадження в Україні правого режиму воєнного стану" встановлено, що при здійсненні закупівлі запасних частин до автомобільної техніки у ТОВ "Транссервіс" в договорі передбачено сплата податку на додану вартість в розмірі 20% в сумі 7157,04 грн. Внаслідок вказаного порушення були допущені втрати фінансових ресурсів Міністерства оборони України. Результати зазначеної перевірки відображено в розділі V Акту перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2024 №5151/94.
Разом з тим, позивачем оформлено та скеровано на адресу відповідача лист вих. №4881/94 від 27.03.2024, в якому з викладенням правових та фактичних підстав звернення просив повернути суму сплаченого Військовою частиною НОМЕР_1 ПДВ в розмірі 7157,04 грн., яка залишилась без відповіді та задоволення. Позивачем також зазначено, що при укладенні договору про надання послуг №39 від 24.12.2023 в пункті 2.1. та Специфікації №1 було безпідставно внесено суму ПДВ в частині, що стосується оплати вартості поставлених запасних частин до автомобіля у розмірі 7157,04 грн., яка сплачена позивачем на рахунок відповідача. У зв'язку з відсутністю правових підстав для нарахування та сплати ПДВ на вартість запасних частин для автомобіля, відсутня також і підстава для включення такої вартості до ціни договору, а отже договір та Специфікація №1, як його складова підлягають зміні, а саме щодо зазначення ціни договору без урахування суми ПДВ в розмірі 7157,04 грн., що нарахований на вартість запчастин для автомобіля.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 статті 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем виконано взяті на себе зобов'язання за договором та надано позивачу послуги з технічного обслуговування автомобіля, про що свідчить підписаний між сторонами акт виконаних робіт №KHO_TRS5790 від 24.12.2023.
Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що ціна договору становить 93115,46 грн., в тому числі ПДВ - 15519,24 грн.
Разом з тим, на виконання пункту 2.3. договору в Специфікації №1 до договору про надання послуг №39 від 24.12.2023 окремо зазначено таблицю щодо переліку та вартості виконаних робіт, в підсумку якої вказано: всього без ПДВ - 41881,00 грн., сума ПДВ - 8362,20 грн., всього із ПДВ - 50173,20 грн., та таблицю щодо переліку та вартості встановлених запчастин, в підсумку якої вказано: всього без ПДВ - 35785,22 грн., сума ПДВ - 7157,04 грн., всього із ПДВ - 42942,26 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконано зобов'язання за договором про надання послуг №39 від 24.12.2023 та здійснено оплату вартості обумовлених договором послуг з технічного обслуговування автомобіля у розмірі 93115,46 грн., в т.ч. ПДВ - 15519,24 грн., про що свідчить платіжна інструкція №1 від 23.01.2024, в якій зазначено призначення платежу: "2101020; 2240; за посл. з техніч.обслуг.автомобіля MAN HX44685 8х8; зг.акт. №KHO_TRS 5790 від 24.12.2023 договору №39 від 24.12.2023 р.; субв. ДБ з МБ на вик. прог. соц.-екон.розв. згідно ріш.сесії від 12.10.23 р. №434 Новобілоуської с/р; ПДВ 15519,24".
Натомість матеріали справи свідчать, що вибірковою перевіркою дотримання законодавства щодо сплати ПДВ за товари, операції з постачання яких обкладаються ПДВ за нульовою ставкою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання оподаткування податком на додану вартість за нульовою ставкою у період запровадження в Україні правого режиму воєнного стану" встановлено, що при здійсненні закупівлі запасних частин до автомобільної техніки у ТОВ "Транссервіс" в договорі передбачено сплата податку на додану вартість в розмірі 20% в сумі 7157,04 грн. Внаслідок вказаного порушення були допущені втрати фінансових ресурсів Міністерства оборони України. Результати зазначеної перевірки відображено в розділі V Акту перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2024 №5151/94.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами 1-3 статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України. Датою виникнення податкових зобов'язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 ПК України.
Суд зазначає, що за своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг). Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (постанова Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20).
Таким чином, ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються ПК України, та не залежить від волі сторін договору.
У підпункті 193.1 статті 193 ПК України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).
Статтею 194 ПК України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою. Так, відповідно до підпункту 194.1 статті 194 ПК України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.
Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 статті 194 ПК України).
Разом з тим, суд приймає до уваги, що у статті 195 ПК України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою. За нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством (підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України).
Так, 02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова №178), відповідно до якої з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з'єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Згідно статті 1 Закону України "Про оборону України" військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Згідно з частинами 1, 2 Закон України "Про збройні сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Відповідно до положень статті 3 Закон України "Про збройні сили України" в структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Частиною 1 статті 15 Закон України "Про збройні сили України" унормовано, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, інших джерел, передбачених законодавством.
Із матеріалів справи убачається, що замовником технічного обслуговування автомобіля MAN HX 44.6858X8B за договором про надання послуг №39 від 24.12.2023 є Військова частина НОМЕР_1 . При цьому із обставин справи слідує, що технічне обслуговування автомобіля здійснювалося для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Також, з огляду на функції та обов'язки, покладені на військові частини в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканість територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.
Таким чином, закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою Кабінетом Міністрів України №178, яку прийнято до укладення договору про надання послуг №39 від 24.12.2023.
Висновки Верховного Суду у постановах від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 19.12.2024 у справі №910/20125/23.
Отже, не тільки постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, що також передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем здійснено оплату вартості обумовлених договором послуг з технічного обслуговування автомобіля та вартості запасних частин у розмірі 93115,46 грн., в т.ч. ПДВ - 15519,24 грн., про що свідчить платіжна інструкція №1 від 23.01.2024 в якій призначення платежу: "2101020; 2240; за посл. з техніч.обслуг.автомобіля MAN HX44685 8х8; зг.акт. №KHO_TRS 5790 від 24.12.2023 договору №39 від 24.12.2023 р.; субв. ДБ з МБ на вик. прог. соц.-екон.розв. згідно ріш.сесії від 12.10.23 р. №434 Новобілоуської с/р; ПДВ 15519,24."
Відтак, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 , продукцією за договором є запасні частини для транспортних засобів спеціального військового призначення для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а тому сплата відповідачу ПДВ у розмірі 7157,04 грн. суперечить постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно з частиною 1 статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з частиною 2 статті 1214 ЦК України об'єктом кондикції є не лише майно, а й грошові кошти, що безпідставно утримані чи набуті.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).
Суд зазначає, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Як зазначено судом вище та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Отже, порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об'єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами ПК України та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.
У даному разі заявлені позивачем до стягнення кошти, як сума ПДВ у розмірі 7157,04 грн. за запасні частини набуті відповідачем у порядку статті 1212 ЦК України. Однак запасні частини підлягали оподаткуванню за нульовою ставкою з огляду на вказані законодавчі положення, а тому 7157,04 грн. ПДВ перераховані відповідачу поза межами договірних платежів, що має наслідком його збагачення за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.
З огляду на вказане, відповідач як одна із сторін зобов'язання набув зазначені кошти за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість придбаних запасних частин, тобто на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічні висновки Верховного Суду у постановах від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2023 у справі №910/59/22, в яких Верховний Суд виснував, що відповідач, як сторона зобов'язання набув кошти ПДВ за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а тому відсутні правові підстави для набуття майна (коштів) та, як наслідок, обґрунтованість вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів (ПДВ) в порядку статті 1212 ЦК України.
Матеріалами справи підтверджено, що отриману від замовника суму ПДВ у розмірі 7157,04 грн. згідно платіжної інструкції №1 від 23.01.2024, відповідачем до бюджету не сплачено, так як вартість запасних частин звільнено від оподаткування ПДВ, а тому неповернення відповідачем заявленої до стягнення суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком збагачення відповідача на суму 7157,04 грн. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою саме законом.
При цьому, враховуючи наведені висновки Верховного Суду суд зазначає, що оскільки ПДВ у розмірі 7157,04 грн. не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства та не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку, сплата суми без цього податку не є підставою внесення відповідних змін до договору.
Враховуючи зазначене, суд висновує, що відповідач не має будь-яких правових підстав утримувати вказані грошові кошти, і ці кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 13.11.2024 у справі №911/23/24, від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23).
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 7157,04 грн., що сплачені позивачем, є обґрунтованою, правомірною, не спростованою та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1165,91 грн. та 3% річних у розмірі 283,57 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями чинного законодавства України, а саме статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 в справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 в справі № 686/21962/15-ц.
Отже, за змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Як вказано в постанові Верховного Суду від 11.02.2025 у справі №910/14481/23 зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Крім того, передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає, виходячи з наявності самого факту прострочення, який має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунку 3% річних у розмірі 283,57 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1165,91 грн., враховуючи фактичні обставини справи, наведені положення законодавства, суд зазначає, що правомірними до стягнення є 3% річних у розмірі 282,95 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1165,88 грн. У задоволенні іншої частини заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд вважає за необхідне відмовити.
Щодо позовної вимоги про внесення змін до договору та специфікації до нього, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що ціна договору становить 93115,46 грн., в тому числі ПДВ - 15519,24 грн.
Порядок обчислення та сплати ПДВ регламентується розділом V ПК України.
Згідно з підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.
Також, частинами 1, 2 статті 651 ЦК України унормовано, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 ЦК України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 ЦК України).
Суд наголошує, що внесення змін до договору за рішенням суду є виключною мірою, яка пов'язана з втручанням суду в свободу договору, господарську діяльність сторін, і втручання може відбуватися лише у разі виникнення значного і вочевидь несправедливого дисбалансу між інтересами сторін внаслідок зміни обставин.
Позивачем в обґрунтування наявності підстав для внесення змін до договору зазначено, що у зв'язку з відсутністю правових підстав для нарахування та сплати ПДВ на вартість запасних частин для автомобіля, відсутня також і підстава для включення такої вартості до ціни договору, а отже договір та специфікація, як його складова, підлягають зміні, а саме щодо зазначення ціни договору без врахування суми ПДВ в розмірі 7157,04 грн., що нарахований на вартість запчастин для автомобіля з посиланням на частину 1, 4 статті 188 ГПК України.
Отже, позивач резюмує, що сума ПДВ в розмірі 7157,04 грн. була нарахована безпідставно, а тому загальна сума договору має складати 85958,42 грн. (93115,46 - 7157,04), в тому числі ПДВ 8362,20 грн. (15519,24 - 7157,04), а сума вартості запасних частин до автомобіля - 35785,22 грн. (42942,26 - 7157,04).
Натомість як зазначено судом вище та узгоджується з висновками Верховного Суду, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об'єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано нормами ПК України та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.
Матеріали справи підтверджено та не спростовано, що отриману від замовника суму ПДВ у розмірі 7157,04 грн. згідно платіжної інструкції №1 від 23.01.2024, відповідачем до бюджету не сплачено, так як вартість запасних частин звільнено від оподаткування ПДВ, а тому неповернення відповідачем заявленої до стягнення вказаної суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком збагачення відповідача на суму 7157,04 грн. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого саме поза підставою, передбаченою законом, а не договором.
Із матеріалів справи убачається, що оскільки відповідачем сума ПДВ отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, то така сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення продавця за рахунок покупця поза підставою, передбаченою законом.
Тобто, відповідач набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права (правові висновки Верховного Суду у постановах від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2023 у справі №910/59/22).
При цьому, враховуючи наведені висновки Верховного Суду суд зазначає, що оскільки ПДВ у розмірі 7157,04 грн. не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства та не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку, сплата суми без цього податку не є підставою внесення відповідних змін до договору.
Водночас як зазначено вище, підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 ЦК України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 ЦК України).
Із позовної заяви убачається, що в якості правових підстав внесення змін до договору позивачем зазначено положення частини 1, 4 статті 188 ГПК України, відповідно до яких, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Натомість суд зазначає, що стаття 188 ГК України, на яку позивач посилається в обґрунтування позовної вимоги про внесення змін до договору та специфікації до нього, визначає лише порядок зміни і розірвання господарських договорів та не містить конкретно підстав для внесення змін до договору у розумінні статті 651, 652 ЦК України.
При цьому про зміну або розірвання договору в порядку частини 1 статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
За загальним правилом частини 1 статті 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин, зокрема, з приводу зміни цивільних (приватноправових) договорів, така зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Винятком з правила про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, є приписи частини 2 статті 651 ЦК (істотне порушення стороною договору), які надають суду повноваження зі зміни договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених договором або законом.
Однак як зазначено позивачем та свідчать матеріали справи, після виконання умов договору, позивачем оформлено та скеровано відповідачу лист вих. №4881/94 від 27.03.2024, в якому з викладенням правових та фактичних підстав звернення було правомірно та обґрунтовано викладено прохання повернути суму сплаченого позивачем ПДВ в розмірі 7157,04 грн. без пропозицій щодо внесення змін до договору та специфікації до нього у відповідній частині.
Окрім того, суд зазначає, що умови укладеного між сторонами договору про надання послуг №39 від 24.12.2023 не передбачають можливість зміни договору за наведених позивачем обставин. При цьому суд зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, на яку позивач посилається в обґрунтування наявності підстав для внесення змін до договору та специфікації до нього також не передбачає, що її положення є підставою для внесення змін до укладеного договору або приведення його умов у відповідність до її положень.
Також, як передбачено частинами 1-3 статті 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Між тим, відповідно до статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (частина друга).
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (припис абзацу 2 частини 1 статті 652 ЦК України).
Натомість у даному разі суд констатує, що позивачем також не доведено та з обставин справи не убачається виняткових випадків, у розумінні частини 4 статті 652 ЦК України, наявність яких є обов'язковою та необхідною умовою для внесення змін до спірного договору за рішенням суду у зв'язку з істотною зміною обставин.
Водночас посилання позивача у позовній заяві на судову практику в контексті даних правовідносин та необхідності внесення змін до договору та специфікації до нього не свідчить про наявність правових підстав для внесення відповідних змін в силу наведених положень законодавства, встановлених фактичних обставин справи, оскільки у відповідних справах предмет позову полягав, зокрема, у визнанні пункту договору недійсним у відповідній частині в порядку статтей 204, 215 ЦК України, а не у внесенні змін до договору в порядку статтей 651, 652 ЦК України, що передбачає наявність різного правового регулювання, встановлення наявності правових підстав та їх доведеності в розумінні статті 73, 74 ГПК України.
Разом з тим, в контексті зазначеного, суд вважає за необхідне виснувати щодо права позивача на звернення до суду за захистом порушеного права та способу захисту порушеного права, про що зазначає наступне.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (висновки Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №923/364/19, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19).
Разом з тим, суд приймає до уваги висновки Верховного Суду у постановах від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2023 у справі №910/59/22, в яких Верховний Суд погодився з висновками про відсутність правових підстав для набуття майна (коштів) та із обґрунтованістю позовної вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів (ПДВ), яка є самостійною та достаньою позовною вимогою для її задоволення.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, позовна вимога про стягнення безпідставно набутих коштів, а також нарахованих 3% річних та інфляційних втрат є самостійним та ефективним способом захисту порушеного права позивача за відсутності у даному конкретному випадку наявності правових підстав для внесення змін до договору та специфікації до нього, а тому у задоволенні позовної вимоги про внесення змін до договору та специфікації до нього слід відмовити у зв'язку із необґрунтованістю та безпідставністю.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Однак, з огляду на вимоги статей 13, 74 ГПК України будучи обізнаним про розгляд справи жодних доказів на спростування встановлених обставин справи та часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог, відповідачем суду не надано. При цьому матеріали справи не містять жодного листування претензійного характеру з боку відповідача у відповідь на звернення позивача щодо викладених обставин, а тому суд констатує, що відповідачем порушено права та законні інтереси позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Водночас судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, а тому враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, покладає витрати зі сплати судового збору на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс" (62490, Харківська обл., с. Котляри, вул. Озерна, буд. 5, код ЄДРПОУ 24274423) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 7157,04 грн., 3% річних у розмірі 282,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 1165,88 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,21 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "14" серпня 2025 р.
Суддя Г.І. Сальнікова