65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" серпня 2025 р.м. Одеса Справа № 502/1977/19
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АКМАНГІТ» (68300, Одеська обл., м. Кілія, вул. Іванова, буд.44- А, код ЄДРПОУ - 33010597, електронна адреса: akmangitt@gmail.com)
До відповідача: Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (68355, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Вилкове, вул. Моряків-десантників, буд. 18, код ЄДРПОУ - 40594334, електронна адреса: vilkovo-gorsovet@ukr.net)
За участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ); ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ); ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 ,електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Коротков С.О.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився;
Від третьої особи ОСОБА_3 : Строкова А.Г. -на підставі ордера серії Вн №1221507 від 03.04.2023р.
Від третіх осіб: не з'явилися;
Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ( далі - ТОВ) «АКМАНГІТ», звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області про визнання недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, с. Приморське».
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 03.12.2020р. у справі №502/1977/19 позовні вимоги ТОВ «АКМАНГІТ» залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10.06.2021р. рішення Кілійського районного суду Одеської області від 03.12.2020р. у справі №502/1977/19 скасовано, постановлено нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «АКМАНГІТ» задоволено.
Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 02.09.2021р. у справі №502/1977/19 стягнуто з Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області на користь ТОВ «АКМАНГІТ» компенсацію судового збору у розмірі 4 802 грн 50 коп.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.11.2022р. у справі №502/1977/19 рішення Кілійського районного суду Одеської області від 03.12.2020р., постанову Одеського апеляційного суду від 10.06.2021р. та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 02.09.2021р. у справі №502/1977/19 скасовано, провадження у справі закрито та роз'яснено, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарський судів.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.11.2022р. матеріали справи №502/1977/19 направлено до Господарського суду Одеської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2023р. справу №502/1977/19 передано на розгляд судді Рога Н.В.
Ухвалою Господарського суду Одеського області від 12.01.2023р. прийнято справу до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.02.2023р.
Ухвалою суду від 07.02.2023р. замінено неналежного відповідача - Приморську сільську раду Кілійського району Одеської області, на належного - Вилківську міську раду Ізмаїльського району Одеської області, та відкладено підготовче засідання на 02.03.2023р. Ухвалою суду від 02.03.2023р. відкладено підготовче засідання на 23.03.2023р. Ухвалою суду від 23.03.2023р. відкладено підготовче засідання на 11.04.2023р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.05.2023р. призначено у справі №502/1977/19 судову земельно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено, матеріали справи направлено до експертної установи.
20 вересня 2023р. до Господарського суду Одеської області від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов супровідний лист, додатком до якого є клопотання експерта та рахунок №23-3627(54).
Ухвалою суду від 21.09.2023р. поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 10.10.2023р. Ухвалою суду від 10.10.2023р. відкладено підготовче засідання на 17.10.2023р. Ухвалою суду від 17.10.2023. відкладено підготовче засідання на 30.11.2023р. Ухвалою суду від 11.12.2023р. призначено судове засідання на 04.01.2024р. Ухвалою суду від 04.01.2024р. відкладено підготовче засідання на 18.01.2024р.
Ухвалою суду від 18.01.2024р. вирішено судову земельно - технічну експертизу, призначену ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.05.2023р., провести за електронними матеріалами справи №502/1977/19, та провадження у справі №502/1977/19 зупинено до одержання Господарським судом Одеської області результатів судової земельно - технічної експертизи.
03 лютого 2025р. на адресу суду надійшло клопотання (вх.№3578/25 від 03.02.2025р.) судових експертів Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, згідно якого для проведення судової земельно - технічної експертизи необхідно надати матеріали справи в паперовому вигляді.
Ухвалою суду від 05.02.2025р. клопотання судових експертів Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про надання матеріалів справи в паперовому вигляді задоволено, матеріали справи в паперовому вигляді направлено на адресу Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
17 квітня 2025р. на адресу суду від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експертів комісійної судової земельно-технічної експертизи №23-3627 від 28.03.2025р., а також було повернуто матеріали справи №502/1977/19.
Ухвалою суду від 18.04.2025р. поновлено провадження у справі №502/1977/19, підготовче засідання призначено на 08.05.2025р. Ухвалою суду від 08.05.2025р. закрито підготовче засідання, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 27.05.2025р. Ухвалою суду від 27.05.2025р. розгляд справи відкладено на 08.07.2025р. Ухвалою суду від 08.07.2025р. розгляд справи відкладено на 05.08.2025р.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява №30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява №30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Позивач - ТОВ «АКМАНГІТ», просить задовольнити позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, відповіді на відзив, яка надійшла до суду 13.03.2023р., додаткових поясненнях, які надійшли до суду 22.03.2023р., зауваженнях до пояснень третьої особи, які надійшли до суду 05.05.2025р.
Відповідач - Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області, проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 01.03.2023р.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , у задоволенні позовних вимог просить відмовити з підстав, наведених у заяві, яка надійшла до суду 03.04.2023р., поясненнях, які надійшли до суду 30.04.2025р. Крім цього, у клопотанні, що надійшло до суду 03.01.2024р. просить закрити провадження по справі.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , письмових міркувань щодо позову не надав.
Ухвали по справі направлялись третій особі на його поштову адресу та згідно відмітки «Укрпошти» були отримані наручно, під підпис.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , письмових міркувань щодо позову не надала.
Ухвали по справі направлялись третій особі на її поштову адресу однак згідно відмітки «Укрпошти» адресат відсутній за вказаною адресою.
Крім того, інформація по справі публікувалась на офіційному сайті Судової влади.
Позивач у справі зазначає, що ТОВ «АКМАНГІТ" на праві власності належить комплекс нежитлових будівель та споруд - база відпочинку " Будівельник ", яка розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, сільська рада Приморська, узбережжя Чорного моря.
Рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №400-У-ХІІІ від 12.12.2008 року ТОВ «АКМАНГІТ» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 1380 кв.м в довгострокову оренду строком на 49 років із земель рекреаційного призначення на території Приморської сільської ради для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Будівельник».
Крім того, позивач зазначає, що рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №299-УІ-ХУ від 18.10.2012 року ТОВ «АКМАНГІТ» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років для розміщення туристичного готельного комплексу площею 0, 9203 га.
Також, рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №312-УІІ-ХХІУ від 26.01.2018 року ТОВ «АКМАНГІТ» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,9203 га в довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення: для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку « Будівельник », за адресою Одеська область, Кілійський район, с. Приморське.
На твердження позивача, 01.01.2018 року між Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області та ТОВ «АКМАНГІТ» було укладено попередній договір резервування земельної ділянки №05. Даний договір було укладено строком до 31.12.2020 року - на період здійснення позивачем землевпорядних робіт та отримання правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку.
В свою чергу, позивач зазначає, що 06.03.2018 року Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області було прийнято рішення №330-УІІ-ХХУ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області".
Позивач зазначає, що у подальшому, рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-УП-ХХХУ від 06.02.2019 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передано земельні ділянки з кадастровими номерами: №5122383000:02:001:1667 і №5122383000:02:001:1684 у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які були повністю сформовані в межах та є частиною земельної ділянки загальною площею 0,9203 га, на якій розташована належна позивачеві база відпочинку "Будівельник", і на яку позивачем було замовлено розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки в довгострокову оренду.
При цьому, як зазначає позивач, межі однієї із вказаних ділянок розташовані впритул до стіни однієї із споруд бази відпочинку, що належить позивачу.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 11.02.2019 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 5122383000:02:001:1667), а 14.03.2019 року - за ОСОБА_1 (кадастровий номер земельної ділянки : 5122383000:02:001:1684), для індивідуального дачного будівництва.
Позивач стверджує, що вищезазначені земельні ділянки, щодо яких третіми особами було оформлено право власності, за територіальними межами збігаються із земельною ділянкою, яка була надана ТОВ «АКМАНГІТ» Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області у користування, відповідно до договору резервування земельної ділянки №05 від 01.01.2018 року.
ТОВ «АКМАНГІТ» також вважає, що сільською радою при ухваленні рішення №498-УІІ-ХХХУ від 06.02.2019 року було порушено Законодавство України, право позивача на законне, обгрунтоване вирішення питання щодо затвердження проекту землеустрою, та визначення осіб, які отримали право на спірну земельну ділянку відбулося з порушенням встановленого законом порядку.
Позивач відмічає, що в проекті землевідводу, який був затверджений рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019 року, відсутні погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, в тому числі, з позивачем, як то передбачено п. «б» ч.2 ст.198 Земельного кодексу України.
На твердження позивача, доказом відсутності такого погодження, зокрема, є висновок державної землевпорядної експертизи від 12.11.2018 року.
Позивач стверджує, що не виявляв бажання щодо зміни чи припинення своїх суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, які виникли з приписів рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №312-VII-XX1V від 26.01.2018 року, проте рішенням №498-VII-XXXV від 06.02.2019 року відповідачем фактично було скасовано рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №312-VII-XXIV від 26.01.2018 року про надання ТОВ «АКМАНГІТ» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,9203 га, оскільки передача у власність іншим особам частини земельної ділянки унеможливлює подальше погодження та затвердження проекту землеустрію щодо відведення вказаної земельної ділянки в цілому.
Щодо обраного способу захисту, позивач вважає, що в даному випадку, оскаржуваний пункт рішення органу місцевого самоврядування не вичерпав свою дію після реєстрації третіми особами права власності на земельну ділянку, оскільки фактично саме рішення органу місцевого самоврядування виконує функції правовстановлюючого документу, на підставі якого реєструється право власності.
Посилаючись на норми ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, позивач також відмітив, що на сьогоднішній день не існує юридичних фактів, які б свідчили про припинення користування ТОВ «АКМАНГІТ» земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, і щодо якої з відповідачем було укладено відповідний договір. Тому позивач вважає,що оскаржуване рішення відповідача також суперечить ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України.
На підставі вищевикладеного, керуючись, ст. ст. 4, ч.б ст.177, 377 Цивільного кодексу України, ст.120, п.«г» ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, позивач просить визнати недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, с. Приморське».
Відповідач - Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області, проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що позивачем не набуто жодних прав на земельну ділянку, на якій розташована база відпочинку «Будівельник», а отже не набуто прав власника чи користувача цієї ділянки.
Як відмітив відповідач, рішеннями Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області № 400-У-ХШ від 12.12.2008 р., 299-УІ-ХУ від 18.10.2012 р., 312-УІІ-ХХІУ від 26.01.2018 р. позивачу надавались дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення бази відпочинку «Будівельник», однак жодне рішення ТОВ «АКМАНГІТ» реалізоване не було.
На твердження відповідача, у зв'язку з тим, що ТОВ «АКМАНГІТ» не набуло законних прав на земельну ділянку, на якій розташована база відпочинку «Будівельник», то і не є суб'єктом погодження меж сумісних земельних ділянок.
При цьому, відповідач вважає, що непогодження меж земельної ділянки саме по собі не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.
Також, відповідач зазначив, що земельні ділянки з кадастровими номерами №№5122383000:02:001:1684 та 5122383000:02:001:1667, передані громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , не мають спільних меж з земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі бази відпочину « Будівельник », що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру.
На думку відповідача, рішенням № 498-УІ1-ХХХУ від 06.02.2019 р. Приморська сільська рада правомірно та в межах повноважень передала земельні ділянки з кадастровими номерами №5122383000:02:001:1684 та №5122383000:02:001:1667 громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та цим не порушувала прав ТОВ «АКМАНГІТ».
Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити ТОВ «АКМАНГІТ» у задоволенні позову.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , у задоволенні позовних вимог просить відмовити та зазначає, що рішенням Приморської сільської ради від 29.05.2007 р. № 139, був затверджений Проект із землеустрою для визначення в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги вздовж Чорного моря Кілійського району Одеської області, відповідно до якого, спірні земельні ділянки не входять в прибережну захисну смугу.
Окрім цього, третя особа відмітила, що під час розгляду справи№502/1977/19 Одеським апеляційним судом, представником ОСОБА_3 було доведено до відома суду та надано докази, що між земельною ділянкою кадастровий №5122383000:02:001:1684 та базою відпочинку «Будівельник» побудована дорога, ширина якої складає 3,70 м. Тобто відстань між земельною ділянкою кадастровий №5122383000:02:001:1684 та базою відпочинку «Будівельник» складає щонайменше 3,70 м.
На твердження третьої особи, попередній договір №05 резервування земельної ділянки від 01.01.2018 р., на який позивач посилається в обгрунтування позову, не може вважатися таким, що набрав чинності та є неукладеним, оскільки не відповідає формі основного договору, та запис про який не внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Також, ОСОБА_3 звернула увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутнє будь яке графічне зображення так званого перетину, що не дає змоги предметно розглядати позовні вимоги, позаяк не зрозуміло якою мірою перетинаються спірні земельні ділянки з територією бази відпочинку «Будівельник», тим більше що їх розділяє дорога.
Третя особа також зазначила, що 27.10.2023 р. Вилківська міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев'ять) років, кадастровий номер 5122383000:02:001:1954, за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,7425 га, для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку) та передала ТОВ «АКМАНГІТ» в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев'ять) років земельну ділянку кадастровий номер: 5122383000:02:001:1954, за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,7425 га, для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку).
Разом з цим, третя особа зазначає, що такий спосіб судового захисту як «визнання недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-УП-ХХХУ від 06.02.2019 року», не відповідає вимогам ефективності, встановленим ст.2 ГПК України.
Третя особа вважає, що спірне рішення не підлягає оскарженню, оскільки є розпорядчим актом індивідуальної дії, який вже вичерпав свою дію з моменту державної реєстрації спірної земельної ділянки за первісним набувачем - ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 відмітила, що 04.12.2019 року купила земельну ділянку за кадастровим номером 512238300:02:001:1684, площею 0,10 га, у с. Приморське Кілійського району Одеської області для індивідуального дачного будівництва, у ОСОБА_1 , який в свою чергу, цю земельну ділянку придбав у первісного власника - ОСОБА_4 , який набув цю земельну ділянку на підставі оспорюваного рішення. На сьогоднішній день ОСОБА_3 мирно володіє своїм майном, розпоряджається ним на власний розсуд.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Однак, на твердження третьої особи, позивач не є ні власником, ні користувачем земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 на праві власності.
На підставі вищевикладеного третя особа просить відмовити ТОВ «Акмангіт» у задоволенні позовних вимог.
Розглянув матеріали справи, заслухав позицію третьої особи, суд дійшов наступного висновку.
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, с. Приморське»
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 р. у справі № 567/3/22).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15.03.2023 р. в справі № 753/8671/21, від 18.09. 2023 р. у справі № 582/18/21).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (п. 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 р. у справі № 910/10784/16).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 р. в справі № 761/42030/21, від 11.12.2023 р. у справі № 607/20787/19 ).
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено поняття нормативно-правового акта, натомість, відповідно до п.18 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
В свою чергу, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 зазначено, що «за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
Крім того, у постановах від 04.04.2018 р. у справі № 361/2965/15-а, від 09.11.2021р. у справі № 542/1403/17 Верховний Суд зазначив, що правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого по своїй суті не є правочином. Як наслідок, до незаконності правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування положення Цивільного кодексу України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 Цивільного кодексу України, не можуть бути застосовані; незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Про порушення суб'єктивного права правовим актом індивідуальної дії, виданим органом місцевого самоврядування, може свідчити те, що він перешкоджає суб'єкту в реалізації його права або інтересу.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
Таким чином, з огляду на те, що рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, с. Приморське» не містить будь-яких зобов'язуючих приписів, воно є правовим актом індивідуальної дії.
Суд вважає за необхідне зауважити, що згідно п.3 оскаржуваного рішення Приморська сільська рада Кілійського району Одеської області вирішила зареєструвати громадянам речове право на земельні ділянки у встановленому законодавством порядку.
За матеріалами справи громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_2
Було зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 5122383000:02:001:1684 та 5122383000:02:001:1667 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отже, Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. було реалізоване та вичерпало свою дію фактами його застосування.
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст.16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
За матеріалами справи, рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №400-У-ХІІІ від 12.12.2008 року ТОВ «АКМАНГІТ» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 1380 кв.м в довгострокову оренду строком на 49 років із земель рекреаційного призначення на території Приморської сільської ради для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Будівельник».
Крім того, рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №299-УІ-ХУ від 18.10.2012 року ТОВ «АКМАНГІТ» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років для розміщення туристичного готельного комплексу площею 0, 9203 га.
Також, рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №312-УІІ-ХХІУ від 26.01.2018 року ТОВ «АКМАНГІТ» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,9203 га в довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення: для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Будівельник», за адресою Одеська область, Кілійський район, с. Приморське.
Однак, доказів реалізації зазначених рішень, а саме виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1380 кв.м або 0,9203 га в довгострокову оренду строком на 49 років позивачем до матеріалів справи не надано.
У постанові від 17.10.2018 р. у справі № 380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Звернення заінтересованої особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за затвердженням проекту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення конкретного предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою.
Затвердження проекту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою.
Таким чином, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди.
Після цього сторони укладають договір оренди, в якому сторонами погоджується вже не тільки конкретна земельна ділянка, а і всі інші умови договору. З цього моменту виникають договірні правовідносини і відповідно право вимоги до суду.
При цьому, посилання ТОВ «АКМАНГІТ» на наявність договору №05 попереднього резервування земельної ділянки від 01.01.2018 р. як на підставу наявності порушеного права позивача, до уваги судом не приймається, адже, підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України, яким встановлено, що після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.
З урахуванням положень ст. 3 Земельного кодексу України правове регулювання відносин, пов'язаних з орендою земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством.
Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки лише за умов дотримання вимог ст. 124 Земельного кодексу України і ст. 16 Закону України "Про оренду землі", якими встановлено порядок укладення договору оренди землі.
Попередній договір №05 резервування земельної ділянки від 01.01.2018 р. не може вважатися таким, що набрав чинності та є неукладеним (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 15 січня 2020р. у справі № 322/1178/17), оскільки не відповідає формі основного договору, та запис про який не внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За таких обставин, враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «АКМАНГІТ».
Європейський суд з прав людини у п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р.у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АКМАНГІТ до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, с. Приморське» - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Повний текст рішення складено 15 серпня 2025 р.
Суддя Н.В. Рога