ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
м. Київ
15.08.2025Справа № 910/9801/25
Суддя Господарського суду міста Києва Турчин С.О., розглянувши
заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову (заявлену у прохальній частині позовної заяви)
у справі за позовом ОСОБА_1
до відповідача ОСОБА_2
про визнання частки у спільному майні подружжя, зобов'язання виплатити грошову компенсацію та моральну шкоду
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва позовною заявою до ОСОБА_2 :
визнати за позивачкою право на 1/2 частку вартості автомобіля, що відповідає моїй частці у спільному майні;
зобов'язати відповідача виплатити грошову компенсацію у розмірі 1/2 вартості автомобіля, отриманої від його продажу;
стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди у розмірі 1/2 суми продажу автомобіля через шахрайські дії;
Також у прохальній частині позовної заяви позивачка просить суд накласти тимчасовий арешт на автомобіль KIA OPTIMA. Вжиття заходів забезпечення позову обґрунтоване необхідністю збереження майна до повного вирішення справи по суті.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч.2 ст.136 ГПК України).
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
При цьому суд зазначає, що застосування заходів забезпечення позову спрямовано лише на збереження наявного становища сторін до розгляду справи по суті заявлених вимог і встановлення їх обґрунтованості.
Згідно з частиною першою статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
З наведених норм процесуального закону можна дійти висновку, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Отже, розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом, компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті.
Тобто першочерговою у будь-якому випадку є оцінка дотримання процесуального порядку звернення із заявою про забезпечення позову до суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.06.2022 у справі №917/1212/21).
Положеннями ГПК України визначено такі види юрисдикції: предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (ст.ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ст.ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст.ст. 27-31 ГПК України).
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Судом встановлено, що у цій справі спірні правовідносини у цій справі виникли з сімейних правовідносин та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Окрім того, за суб'єктним складом учасників справи, позивач та відповідач є фізичні особи, які не є підприємцями.
Отже, спір, в межах якого подана заява про забезпечення позову, не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства та за таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частки у спільному майні подружжя, зобов'язання виплатити грошову компенсацію та моральну шкоду.
З огляду на наведене, враховуючи, що заявником не дотримано порядку подання заяви про забезпечення позову, встановленого у статті 138 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволені цієї заяви.
Наведені висновки суду узгоджуються із позиціями Верховного Суду викладеними в постановах від 28.06.2022 у справі №917/1212/21, від 26.02.2021 у справі №904/5998/20 та від 16.08.2019 у справі №916/142/19, а також у постанові від 23.11.2023 у справі №925/848/23.
Керуючись ст. 136, 138, 140, 232, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, викладеній у прохальній частині позовної заяви від 07.08.2025 - відмовити.
Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку і строк, встановлені ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання ухвали: 15.08.2025.
Суддя С. О. Турчин