ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
14.08.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/496/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ" про ухвалення додаткового рішення від 14.07.2025 (вх.№11671/25 від 14.07.2025) у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ", вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 5-А, оф. 320, м. Київ, 03186
до відповідача: Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня №1" Івано-Франківської міської ради, вул. Матейки, буд. 34, м. Івано-Франківськ, 76018
про стягнення заборгованості в сумі 476340,89 грн,
встановив: рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.07.2025 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ" до Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня №1" Івано-Франківської міської ради про стягнення 476340,89 грн - задовольнити частково. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня №1" Івано-Франківської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ" 330771 грн 60 коп. основного боргу, 47416 грн 72 коп. - інфляційних втрат, 9280 грн 32 коп. - 3% річних, 4706 грн 58 коп. судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено.
Під час перебування судді Неверовської Л. М. у відпустці 14.07.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ" про ухвалення додаткового рішення від 14.07.2025 (вх.№11671/25 від 14.07.2025), в якій просить суд ухвалити додаткове судове рішення у справі № 909/496/25 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40000 грн.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ" про ухвалення додаткового рішення, суд зазначає наступне.
Приписи пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України надають право суду, що ухвалив рішення, за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
В спірному випадку справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У зв'язку з перебуванням судді Неверовської Л. М. у відпустці, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ" про ухвалення додаткового рішення розглянуто 14.08.2024.
Розглянувши заяву та матеріали справи, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Позивачем заявлено до стягнення 40000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно приписів частини 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем зазначався попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката надано:
- договір №02/04/2025 про надання правової допомоги від 02.04.2025;
- акт прийому-передачі надання правової (правничої допомоги) від 10.07.2025.
При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено, що 02.04.2025 між Адвокатським бюро Євгена Симбірцева, як адвокатським бюро та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ", як клієнтом укладено договір №02/04/2025 про надання правової допомоги.
Згідно п. 1.1 договору, клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов'язання надавати необхідні послуги з правової допомоги - захисту прав та обов'язків у формі надання правової допомоги та представництво інтересів клієнта щодо стягнення з контрагента (боржника) - Комунального некомерційного підприємства “Міська клінічна лікарня №1 Івано-Франківської міської ради» в судовому порядку заборгованості.
Відповідно до п. 5.1. сторонами обумовлено, що за надання правової допомоги за цим договором клієнт сплачує Адвокатському бюро суму адвокатського гонорару у розмірі 40000 грн за позитивне рішення кожної інстанції, в строк протягом 10 календарний днів з дня підписання акту прийняття виконаних послуг.
Згідно п. 5.3. договору, за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується перелік наданої Адвокатським бюро правової допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту Адвокатським бюро електронною або звичайною поштою.
Згідно акту прийому-передачі надання правової (правничої допомоги) від 10.07.2025, Адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв наступну правничу допомогу:
- здійснено аналіз правовідносин ТОВ "ЕНЕРГУМ" з Комунальним некомерційним підприємством “Міський клінічний перинатальний центр Івано-Франківської міської ради»;
- зібрано первинну документацію, якою підтверджуються наявність заборгованості;
- проведено аналіз актуальної судової практики в аналогічних спорах зокрема щодо стягнення заборгованості;
- обговорено перспективи стягнення заборгованості в судовому порядку та узгоджено правову позицію з клієнтом;
- складання та подання позовної заяви.
Згідно акту загальна вартість адвокатських послуг за представлення інтересів клієнта в Господарському суді Івано-Франківської області при розгляді справи № 909/496/25 становить 40000 грн.
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно з частиною першою статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно вимог ч. 8 ст. 129 ГПК розмір судових втрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Об'єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 ).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (висновки викладені у постановах від 07.11.2019 Верховного Суду у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи, такі витрати на правову допомогу були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а також чи була їх сума обґрунтованою.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Отже, враховуючи наведену практику Верховного Суду, суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40000 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Як вбачається з акту, Адвокатським бюро виокремлення таких видів правової допомоги як “збір первинної документації, якою підтверджуються наявність заборгованості», “проведення аналізу актуальної судової практики в аналогічних спорах зокрема щодо стягнення заборгованості», “обговорення перспективи стягнення заборгованості в судовому порядку та узгодження правової позиції з клієнтом», на думку суду є необґрунтованим, адже є складовою частиною підготовки позовної заяви та охоплюється діями адвоката при підготовці позовної заяви.
Також, в акті зазначено: “здійснено аналіз правовідносин ТОВ "ЕНЕРГУМ" з Комунальним некомерційним підприємством “Міський клінічний перинатальний центр Івано-Франківської міської ради», при тому, що відповідачем у даній справі є Комунальне некомерційне підприємство "Міська клінічна лікарня №1" Івано-Франківської міської ради.
Таким чином, обсяг в акті виконаних робіт витрат на професійну правничу допомогу послуг не відповідає фактично наданим послугам.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання електричної енергії. При цьому, судом розгляд даної справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Тобто, даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із неналежним виконанням договорів. У спорах такого характеру, за відсутності особливостей у спірних правовідносинах, відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо невиконання зобов'язання, судова практика є сталою, а матеріали даної справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. Також, відповідач у даній справі проти позовних вимог жодних заперечень не надавав.
З огляду на встановлені досліджені та оцінені докази понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем, суд дійшов до висновку про те, що визначений представником позивача розмір таких витрат в сумі 40000 грн у даній справі є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору.
Враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг підготовлених та поданих до суду позивачем документів, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності), заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу також є необґрунтованим, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України).
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу не відповідають встановленим критеріям та не є підтвердженими в повному обсязі.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Враховуючи вищевикладене, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов до висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу, які відповідають фактичним витратам на правову допомогу, які позивач фактично поніс становить 30000 грн.
Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати на правову допомогу на сторони слід покласти пропорційного до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 24701,77 грн.
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76, 77 ГПК встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 233, 236, 238, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ" про ухвалення додаткового рішення від 14.07.2025 (вх.№11671/25 від 14.07.2025) - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня №1" Івано-Франківської міської ради, вул. Матейки, буд. 34, м. Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 01993322) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ", вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 5-А, оф. 320, м. Київ, 03186 (ідентифікаційний код 39568531) 24701 (двадцять чотири тисячі сімсот одну) грн 77 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
В решті вимог заяви - відмовити.
Після набрання додатковим рішенням законної сили видати наказ.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Додаткове рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строк, визначений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Додаткове рішення складено 14.08.2025.
Суддя Неверовська Л.М.