вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" серпня 2025 р. Справа№ 925/1634/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Євсікова О.О.
за участю помічника судді (за дорученням судді): Поливач В.Д.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Франків Л.П.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Інститут з питань іхтіології"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.04.2025, повний текст якого складено та підписано 25.04.2025
у справі №925/1634/24 (суддя Гладун А. І.)
за позовом Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм
до Приватного підприємства "Інститут з питань іхтіології"
про стягнення коштів
Короткий зміст позовних вимог
30.12.2024 Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства "Інститут з питань іхтіології" про стягнення 1 695 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежно виконав зобов'язання за договором на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) № КР2max від 28.02.2023, згідно з пунктом 1 якого позивач надає, а відповідач отримує право на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарському водному об'єкті (його частині), а саме на Кременчуцькому водосховищі.
Позивач вказав, що відповідно до вимог пункту 16 Порядку та підпункту 7 пункту 8 цього Договору, відповідач зобов'язався щоквартально вносити плату за спеціальне використання водних біоресурсів за кодом бюджетної класифікації 13070200 та здійснити справляння не менш як 25 відсотків ціни реалізації лота на рахунок, зазначений організатором в оголошенні та договорі, протягом десяти робочих днів з дня опублікування договору в електронній торговій системі. Справляння решти ціни реалізації лота здійснюється щокварталу до 10 числа першого місяця кварталу, що настає за днем опублікування договору в електронній торговій системі, рівними частинами, але не пізніше 10 жовтня року, на який укладено договір. Станом на дату подання позовної заяви, за доводами позовної заяви, у відповідача існує наявна заборгованість по вищевказаному Договору в розмірі 1 695 000,00 грн.
Правовою підставою позову позивачем обрано положення статей 526, 629 ЦК України, статті 193 ГК України, а також положення Порядку реалізації експериментального проекту із запровадження проведення аукціонів з продажу права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) шляхом електронних торгів, затверджений Постановою Кабінету міністрів від 30 грудня 2022 р. № 1479.
28.02.2025 та 03.03.2025 позивач подав до суду заяву, у якій уточнив позовні вимоги шляхом викладення пункту 3 прохальної частини позовної заяви у такій редакції: "3. Стягнути з ПП "Інститут з питань іхтіології " (код ЄДРПОУ: 36701986) на користь Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (код ЄДРПОУ: 37472282) сплату за право спеціального використання водних біоресурсів у сумі 1695000,00 грн" (а.с. 170-171, 185-187).
Вказана заява прийнята судом, про що постановлено протокольну ухвалу в засіданні суду 11.03.2025. Подальший розгляд справи здійснено з урахуванням зміненого предмету позову.
Короткий зміст доводів та заперечень відповідача
26.01.2025 відповідач подав до суду відзив на позов, у якому просив закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, відмовити у задоволенні позову повністю, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати (а.с. 77-79).
Доводи відповідача обґрунтовані тим, що 24.07.2023 Львівська торгово-промислова палата видала відповідачу сертифікат № 4600-23-3375 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо унеможливлення виконання в установлений термін зобов'язання. Відповідач повідомляв позивачу про неможливість здійснити платежі за договором у визначений строк. Станом на день подання позову форс-мажорні обставини, які стали підставою та перешкодою у виконанні відповідачем договору не закінчились, отже позов не може бути задоволений. Предметом спірного договору є право на спеціальне використання водних біоресурсів, вартість якого становить 2260000,00 грн. Позивач просить стягнути з відповідача плату за спеціальне використання водних ресурсів, яка здійснюється на підставі Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів, затвердженого постановою КМУ від 12.02.2020 №125. Відповідно звіту за 2023 рік по виловлених водних біоресурсів згідно договору КР2max плата за спеціальне використання водних біоресурсів сплачена повністю. Отже, відсутній предмет спору. Відповідач ствердив, що органом, який має право здійснювати контроль за справлянням платежів до державного бюджету є органи ДПС, а не позивач.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.04.2025 у справі №925/1634/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Інститут з питань іхтіології" на користь Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм 1 695 000,00 грн боргу, 20 340,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення, з посиланням на статті 11, 15, 193, 526, 530, 612, 617, 629 ЦК України, п. 16 Порядку реалізації експериментального проекту із запровадження проведення аукціонів з продажу права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), пункту 49 Порядку здійснення спеціального використання водних біоресурсів мотивовано тим, що відповідач не виконав умови укладеного договору. Отже, суд дійшов до висновку, що заборгованість відповідача у розмірі 169500,00 грн підлягає стягненню, спосіб захисту є належним та ефективним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга, з посиланням на ст. ст. ЦК України обґрунтована тим, що рішення прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
А саме апелянт посилається на те, що:
- під час прийняття рішення судом першої інстанції не дотримано принципів господарського судочинства, порушено норми процесуального законодавства щодо неупередженого розгляду справи, змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності, а також рівності учасників справи;
- суд першої інстанції, з порушенням процесуального законодавства, перейшов до загального провадження, тим самим надав можливість позивачу змінити предмет позову, право на зміну якого позивач вже втратив. Таким чином, суд першої інстанції надав перевагу позивачу для того, щоб він мав можливість змінити предмет позову;
- заяви про уточнення позовних вимог від 28.02.2025 та 03.03.2025 відсутні в електронній системі «Електронний суд» та на адресу відповідача не направлялись;
- суд першої інстанції протиправно перейшов з спрощеного провадження в загальне провадження, зазначене порушення вимог процесуального законодавства є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову;
- в матеріалах справи відсутня ухвала про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Суд першої інстанції постановив лише ухвалу про призначення підготовчого засідання, а про розгляд справи за правилами загального позовного провадження ухвалу не постановлював;
- відповідно до листа ГУ ДПС у Черкаській області № 9740/6/23-0-13-03-13 від 18.04.2025 зазначено, що «станом на 18.04.2025 заборгованість з податків і зборів, в тому числі за кодом бюджетної класифікації 13070200 , що контролюється Головним управлінням ДПС у Черкаській області, по приватне підприємство «Інститут з питань іхтіології» (код 36701986) ВІДСУТНЯ». Зазначену довідку не було подано до суду першої інстанції, оскільки було подано Витяг з кабінету платника податків, якого суду виявилось недостатньо, хоча саме в кабінеті наявна актуальна інформація про стан розрахунків з бюджетом, тому відповідач й звернувся до ГУ ДПС у Черкаській області із запитом про наявність чи відсутність боргу за кодом бюджетної класифікації 13070200. Таким чином, заборгованість відповідача ПП «Інститут з питань іхтіології» за спеціальне використання водних біоресурсів за кодом бюджетної класифікації 13070200 відсутня. Рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 1 695 000,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Доводи та заперечення позивача
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:
- 27.02.2025 Держрибагентство подало заяву про уточнення позовних вимог, яка була направлена на поштову адресу Господарського суду Черкаської області поштовим відправленням. Також зазначена заява надіслана поштовим відправленням цінним листом з описом вкладення на адресу сторони - ПП «Інститут з питань іхтіології» (докази направлення є в матеріалах справи);
- апелянтом не доведено яким чином відсутність формулювання окремої ухвали про перехід до загального провадження порушило його процесуальні права. Жодних клопотань про неможливість підготовки, подання доказів чи заперечень до суду не надходило. Всі процесуальні дії сторони мали можливість реалізовувати в межах визначеного провадження;
- доводи апеляційної скарги щодо відсутності ухвали про розгляд справи за правилами загального позовного провадження є формальними та не ґрунтуються на жодному порушенні прав чи законних інтересів апелянта;
- 15.04.2025 до Держрибагентства надійшла відповідь від Головного управління податкової служби у Черкаській області у якій зазначено, що у ПП «Інститут з питань іхтіології» наявна заборгованість по сплаті плати за спеціальне використання водних біоресурсів на підставі договору на право використання спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частин) у сумі 3345,0 тис.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 постановлено витребувати у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1634/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв'язку з відсутністю доказів сплати судового збору. Роз'яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.
06.06.2025 недоліки апеляційної скарги усунуто.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Інститут з питань іхтіології" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.04.2025 у справі №925/1634/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 06.08.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 30.07.2025. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі не пізніше ніж 30.07.2025. Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов'язковою.
Явка представників учасників справи
Представник позивача в судовому засіданні 06.08.20254 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
До судового засідання ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 задоволено клопотання відповідача про участь його представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Згідно протоколу судового засідання відбулось нестабільне з'єднання з медіа-файлом.
З огляду на зазначені обставини, керуючись ч. 12 ст. 270 ГПК України колегія суддів дійшла висновку, що вони не є перешкодою для розгляду справи за наявними матеріалами.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи.
Розгляд клопотань та заяв учасників справи
До відзиву на апеляційну скаргу позивач долучив додаткові докази, а саме:
- копію листа про надання відповіді №2306/5/23-00-04-01-04 від 09.04.2025 (з копію конверту на квитанції пошти);
- копії листа щодо надання інформації №1-8.4-11/2104-25 від 04.04.2025;
- копії листа про повідомлення щодо дії форс-мажорних обставин та направлення сертифіката №16 від 28.07.2023;
- копії листа про початок перебігу процесуальних строків в електронному суді №15-103/22 від 05.01.2022.
Протокольною ухвалою суду від 06.08.2025 відмовлено у залучення додаткових доказів, доданих до відзиву на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки подаючи відповідні докази до суду апеляційної інстанції, позивач не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений процесуальним законом строк та порядок, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Крім того, під час апеляційного розгляду справи позивач не заявив відповідного клопотання про визнання поважними причин неподання цих доказів до суду першої інстанції. Тому, колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє у прийнятті цих доказів, оскільки такі подані з порушенням процедури подачі доказів у справі. Зазначені документи не враховуються при прийнятті постанови.
До апеляційної скарги скаржником долучено копію листа №9740/6/23-00-13-03-13 від 18.04.2025.
Дослідивши означений документ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів, розглянувши заявлене клопотання, відхиляє його та зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19).
Отже, колегія суддів дійшла висновку про відмову у залученні зазначеного вище додаткового доказу, оскільки його не існувало на момент прийняття рішення.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.
28.02.2023 Державне агентство меліорації та рибного господарства України (агентство) та Приватне підприємство "Інститут з питань іхтіології" (користувач) уклали договір №KP2max на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), відповідно до пункту 1 якого цим договором агентство надає, а користувач отримує право на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарському водному об'єкті (його частині) - Кременчуцьке водосховище (а.с. 11-13, 49-51), зокрема:
п.1 - цим договором агентство надає, а користувач отримує право на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарському водному об'єкті (його частині): Кременчуцькому водосховищі;
п. 8 - користувач зобов'язаний:
п. 8.1 - виконувати умови цього договору та вимоги законодавства в галузі рибного господарства;
п. 8.7 - вносити щоквартальну плату за спеціальне використання водних біоресурсів та цей договір за кодом бюджетної класифікації 13070200 - плата за спеціальне використання рибних та інших водних ресурсів (у разі здійснення промислу);
п. 12 - цей договір укладено 31 грудня 2023 року;
п. 13 - цей договір набирає чинності з дня отримання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах);
п. 15 - сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, війна тощо);
п. 16 - сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншій стороні у письмовій формі;
п. 17 - доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються органами, уповноваженими видавати такі документи;
п. 18 - у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж на 30 днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір;
п. 21 - ціна цього договору становить 2260000 гривень 00 копійок на рахунок ГУК у Черк.обл./тг м. Черкаси/13070200 37930566 Казначейство України (ел. адм. подат.) UA07899980334159898000023759.
28.07.2023 відповідач надіслав позивачу лист №16, у якому повідомив про неможливість виконання обов'язкового платежу за договором №KP2max від 28.02.2023 у передбачений строк, гарантував виконання як простроченого, так і наступних платежів за договором у повному обсязі (а.с. 124).
06.11.2023 позивач надіслав відповідачу претензію-вимогу № 10, у якій вимагав у строк до 20.11.2023 надати копії платіжних документів, що підтверджують сплату 1 695 000,00 грн на рахунок UA07899980334159898000023759 за кодом бюджетної класифікації 13070200, яку 09.11.2023 отримав відповідач (а.с. 15-17, 54-56, 14, 53).
13.11.2023 відповідач надіслав позивачу відповіді на претензії-вимоги щодо сплати 1650000,00 грн за право на спеціальне використання водних біоресурсів, у яких повідомив, що 24.07.2023 Львівською торгово-промисловою палатою ПП "Інститут з питань іхтіології" видано сертифікат №4600-23-3375 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо унеможливлення виконання в установлений термін зобов'язання за договором. Станом на час отримання претензії-вимоги форс-мажорні обставини є триваючими та їх дія не завершилась. Строк виконання зобов'язань за договором № KP2max на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) - Кременчуцькому водосховищі, від 28.02.2023, не настав (а.с. 7-8, 9-10, 44-47).
19.12.2023 позивач надіслав відповідачу претензію-вимогу № 16, у якій вимагав у строк до 29.12.2023 надати копії платіжних документів, що підтверджували б сплату 1 695 000,00 грн на рахунок UA07899980334159898000023759 за кодом бюджетної класифікації 13070200, яку 15.01.2024 отримав відповідач (а.с. 18 на звороті - 20, 57 на звороті - 59, 17 на звороті - 19, 56 на звороті-57).
Відповідно до звіту про обсяги добутих (виловлених) водних біоресурсів під час здійснення промислового рибальства за договором №KP2max від 28.02.2023 відповідач з початку року (промислу) виловив 145399 кг водних біоресурсів (а.с. 83).
За період з 01.01.2023 по 01.01.2024 відповідач до бюджету Леськівської територіальної громади сплатив 1 115 000,00 грн плати за спеціальне використання водних біоресурсів; до бюджету Черкаської територіальної громади сплатив 512 263,00 грн плати за спеціальне використання водних біоресурсів, що підтверджується витягом з інформаційно-комунікаційної системи ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та сплати єдиного внеску (а.с. 81).
За період з 01.01.2024 по 01.01.2025 відповідач до бюджету Леськівської територіальної громади сплатив 1 115 000,00 грн плати за спеціальне використання водних біоресурсів; відповідачу повернуто з бюджету Леськівської територіальної громади 1 115 000,00 грн; до бюджету Черкаської територіальної громади сплатив 19 593,35 грн плати за спеціальне використання водних біоресурсів; що підтверджується витягом з інформаційно-комунікаційної системи ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та сплати єдиного внеску (а.с. 82).
Отже, судом першої інстанції встановлено, що на підставі укладеного сторонами договору відповідач набув право на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарському водному об'єкті Кременчуцькому водосховищі на період дії договору до 31.12.2023;
- ціна права спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарському водному об'єкті (ціна договору) становить 2 260 000,00 грн;
- відповідач зобов'язання зі сплати за право спеціального використання водних біоресурсів виконав частково та сплатив позивачу 550 000,00 грн;
- розмір невиконаного грошового зобов'язання відповідача становить 1 695 000,00 грн.
- відповідач з початку року (промислу) виловив 145399 кг водних біоресурсів;
- 28.07.2023 відповідач повідомив позивачу про неможливість виконання обов'язкового платежу за договором № KP2max від 28.02.2023 у передбачений строк, гарантував виконання як простроченого, так і наступних платежів за договором у повному обсязі;
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону щодо прийняття заяви про уточнення позовних вимог, протиправно перейшов з спрощеного провадження в загальне провадження, не постановив ухвали про розгляд справи за правилами загального позовного провадження колегія відхиляє з таких підстав.
Ухвала про призначення підготовчого засідання, всупереч твердженням апелянта, є процесуальним проявом переходу справи до загального провадження. Відповідно до усталеної судової практики, у разі зміни характеру спору або процесуального положення сторін, суд може змінити порядок провадження ухвалою без необхідності видання окремого рішення саме з формулюванням "про перехід".
Перехід з однієї форми провадження в іншу не обов'язково має бути оформлений окремим рішенням, якщо дії суду, зокрема призначення підготовчого засідання, однозначно свідчать про зміну порядку провадження». Таким чином, суд першої інстанції діяв у межах процесуальних повноважень та відповідно до сформованої судової практики.
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є забезпечення ефективного захисту прав учасників. Перехід до загального провадження обумовлений зміною складності справи після уточнення позовних вимог. Суд мав право врахувати ці обставини та змінити процесуальну форму розгляду справи.
Уточнення позовних вимог є право позивача, та за обставинами справи було здійснено у відповідності до вимог статті 46 ГПК України.
Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 27.07.2022 у справі № 922/3458/21, згідно якої встановлення судом фактичних обставин, які свідчать про складність справи, може бути достатньою підставою для переходу до загального позовного провадження, навіть без окремої вказівки в ухвалі про "перехід". Ухвала про призначення підготовчого засідання в такому випадку є належною формою фіксації зміни порядку розгляду справи.
Доводи апелянта про те, що заяви про уточнення позовних вимог від 28.02.2025 та 03.03.2025 відсутні в електронній системі «Електронний суд» та на адресу відповідача не направлялись колегія також вважає безпідставними з огляду на таке.
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документу учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи". Час та дату доставки документів до Електронного кабінету можна переглянути в "картці руху документу", при відкритті цього документа в Електронному суді в розділі "Мої справи"
Заява Держрибагентства про уточнення позовних вимог від 17.02.2025 сформована в системі «Електронний суд» була направлена представнику ПП «Інститут з питань іхтіології» Гаврилову Д.О., що підтверджується квитанцією № 2705953 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС та ПП «Інститут з питань іхтіології», що підтверджується квитанцією № 2705954 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС.
Відповідно до матеріалів справи, 19.02.2025 відбулось судове засідання по справі № 925/1634/24, керуючись ч. 6 ст. 250 ГПК України суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання об 11 год. 30 хв. 11.03.2025. 27.02.2025 Держрибагентство подало заяву про уточнення позовних вимог, яка була направлена на поштову адресу Господарського суду Черкаської області поштовим відправленням та на електронну пошту суду (докази направлення є в матеріалах справи), також вище згадана заява була надіслана поштовим відправленням цінним листом з описом вкладення на адресу сторони - ПП «Інститут з питань іхтіології» (докази направлення є в матеріалах справи).
11.03.2025 суд першої інстанції ухвалив прийняти до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, справу ухвалив розглядати з урахуванням зміненого предмету позову. Зміст та мотиви ухвали суд виклав у протоколі судового засідання від 11.03.2025.
Судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про обмеження права відповідача на судовий захист в частині надання йому можливості довести суду свою правову позицію. Отже, доводи відповідача щодо порушення судом процесуального закону колегія вважає формальними, та такими, що можуть вважатися підставою для скасування судового рішення.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог господарського судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Європейський суд з прав людини, у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Резюмуючи колегія суддів констатує, що за результатом перегляду справи в апеляційному порядку порушень судом принципів господарського судочинства, на що вказує апелянт у скарзі, не встановлено. Визначені частиною 3 статті 277 ГПК України обов'язкові підстави для скасування оскаржуваного рішення у зв'язку порушенням норм процесуального закону, - відсутні.
Перелічені апелянтом доводи щодо порушень судом першої інстанції вимог процесуального права не можуть вважатися підставою для скасування судового рішення.
Щодо суті спору
Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань). Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб'єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об'єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі визначає Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 3677-VI).
За змістом статей 26, 27 цього Закону використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.
Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема, промислове рибальство.
Згідно частини 1 статті 28 Закону № 3677-VI спеціальне використання водних біоресурсів (крім любительського рибальства та використання ресурсів, запаси яких формуються виключно шляхом їх штучного розведення) здійснюється відповідно до лімітів та прогнозів допустимого вилову.
Відповідно до частин 5-9 статті 30 Закону № 3677-VI після затвердження у встановленому порядку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, лімітів або прогнозів допустимого вилову центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, укладає договори на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) з користувачами строком на п'ять років. Квоти розраховуються пропорційно до даних державної статистики за останні чотири роки, що передують розрахунковому, про обсяг добутих (виловлених) кожним користувачем водних біоресурсів у середньому за рік. Відповідно до заявки користувача за ним може закріплюватися квота менша, ніж розрахована до принципів, визначених у цій статті.
Договори на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) можуть укладатися за результатами аукціонів, що проводяться для реалізації квот або прогнозів допустимого вилову, що вивільняються внаслідок припинення права користувачів на спеціальне використання водних біоресурсів, або з резерву.
Типовий договір на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) встановлює Кабінет Міністрів України.
Організатором аукціонів з продажу права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства.
Порядок проведення аукціонів з продажу права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) встановлює Кабінет Міністрів України.
Станом на лютий 2023 року, в якому проводився позивачем аукціон, механізм реалізації експериментального проекту із запровадження процедури продажу на аукціоні шляхом проведення електронних торгів права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) визначався Порядком реалізації експериментального проекту із запровадження проведення аукціонів з продажу права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) шляхом електронних торгів, затверджений Постановою Кабінету міністрів від 30 грудня 2022 р. № 1479 (далі - Порядок № 1479), який втратив чинність 23.12.2023 року.
Згідно п. 14 Порядку № 1479 аукціон проводиться в електронній торговій системі та полягає у здійсненні повторювального процесу підвищення цін у три раунди в інтерактивному режимі реального часу. Аукціон починається автоматично в день та час, які визначені в оголошенні в електронній торговій системі.
В п. 15 цього Порядку встановлено, що переможцем вважається учасник, який подав найвищу цінову пропозицію за виставлений лот, у разі відмови такого учасника від підписання протоколу за результатами проведення аукціону або договору за результатами його проведення - учасник з наступною за величиною ціновою пропозицією, а у разі, коли учасники подали пропозиції з однаковим розміром ціни, - учасник, який подав свою пропозицію раніше, ніж інші учасники, з аналогічним розміром ціни за умови, якщо такими учасниками був зроблений щонайменше один крок аукціону або було подано закриту цінову пропозицію, яка перевищує стартову ціну лота не менше ніж на один мінімальний крок аукціону.
Договір за результатами проведення аукціону укладається між організатором та переможцем аукціону і опубліковується організатором в електронній торговій системі протягом 20 робочих днів з дня, що настає за днем формування протоколу. Під час укладання договору його початкова ціна змінюється на ціну реалізації лота (п. 18 Порядку № 1479).
Відповідно до п. 16 Порядку № 1479 переможець, зокрема, зобов'язаний укласти договір з організатором протягом 20 робочих днів з дня, що настає за днем формування протоколу за результатами аукціону, та здійснити справляння не менш як 25 відсотків ціни реалізації лота на рахунок, зазначений організатором в оголошенні та договорі, протягом десяти робочих днів з дня опублікування договору в електронній торговій системі. Справляння решти ціни реалізації лота здійснюється щокварталу до 10 числа першого місяця кварталу, що настає за днем опублікування договору в електронній торговій системі, рівними частинами, але не пізніше 10 жовтня року, на який укладено договір.
Переможець аукціону повинен здійснити розрахунки за лот на рахунок, зазначений організатором в оголошенні та договорі, у строки, передбачені пунктом 16 цього Порядку (п. 21 Порядку № 1479).
10.02.2023 позивач оголосив про проведення аукціону з продажу лота "Промисел - Право використання водних біоресурсів Кременчуцьке водосховище KР2max".
За результатами проведення аукціону відповідача визнано переможцем.
28.02.2023 сторони уклали договір на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) №KР2max.
Інформація про порядок та строки сплати ціни реалізації лота оприлюднена позивачем на електронному майданчику (https://prozorro.sale/auction/BSE001-UA-20230210-87560) в оголошенні про проведення аукціону та повністю узгоджується з положеннями пунктів 16, 21 Порядку № 1479.
На підставі укладеного сторонами договору відповідач набув право на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарському водному об'єкті Кременчуцькому водосховищі на період дії договору до 31.12.2023. Отже між сторонами виникли майново-господарські зобов'язання на підставі договору.
З урахуванням вимог пункту 16 Порядку № 1479 та умов укладеного сторонами договору відповідач взяв на себе зобов'язання щоквартально вносити плату за спеціальне використання водних біоресурсів за кодом бюджетної класифікації 13070200 та здійснити справляння не менш як 25 відсотків ціни реалізації лота на рахунок, зазначений організатором в оголошенні та договорі, протягом десяти робочих днів з дня опублікування договору в електронній торговій системі. Справляння решти ціни реалізації лота здійснити щокварталу до 10 числа першого місяця кварталу, що настає за днем опублікування договору в електронній торговій системі, рівними частинами, але не пізніше 10 жовтня року, на який укладено договір (2023).
Ціною реалізації лота є фактична сума коштів, за яку продано лот на аукціоні.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ціна придбаного відповідачем права спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарському водному об'єкті (ціна договору, ціна лоту) становить 2 260 000,00 грн.
Позивач, звертаючись з цим позовом, стверджував, що відповідач зобов'язання зі сплати за право на спеціальне використання водних біоресурсів виконав частково та сплатив лише 550 000,00 грн. Тому розмір невиконаного зобов'язання становить 1 695 000,00 грн (2 260 000,00 - 550 000,00).
В свою чергу відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказував на те, що в нього відсутня заявлена до стягнення заборгованість. На обґрунтування чого надано суду Витягу з кабінету платника податків, згідно якого відповідачем за кодом бюджетної класифікації 13070200 в 2023 році сплачено такі суми: 1 115 000,00 грн; 512 263,58 грн. В 2024 році - 1 115 000,00 грн; 19 593,35 грн. Загалом відповідачем за кодом бюджетної класифікації 13070200 сплачено 2 761 856,93 грн, що є більше ніж сума договору 2 260 000,00 грн.
Надаючи оцінку вказаному доказу, колегія суддів вважає, що він не може бути належним і допустимим в розумінні приписів статей 76, 77 ГПК України в підтвердження факту здійснення відповідачем перерахування коштів. Зазначені обставини підтверджуються або випискою банку, або відповідними платіжними інструкціями. Утім таких доказів суду не представлено.
Разом з цим, як слушно звертає увагу позивач, у провадженні Господарського суду Черкаської області перебували на розгляді дві справи за позовом Держрибагентства до ПП «Інститут з питань іхтіології» про стягнення сплати за право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) у сумі 1 650 000,00 грн за договором №KР2max від 28.02.2023 (справа № 925/1633/24) та про стягнення заборгованості за договором №KР1max від 28.02.2023 в сумі 1 695 000,00 грн (справа №925/1634/24).
Враховуючи те, що відповідача було визнано переможцем за двома аукціонами з придбання лотів, що стало підставою для укладення 28.02.2023 двох договорів №KР2max та №KР1max, за умовами яких відповідач здійснював сплату коштів за кодом бюджетної класифікації 13070200, то колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апелянта про наявність в нього переплати, а отже і відсутність заборгованості, що є предметом спору у цій справі.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи №925/2301/14).
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
В контексті вищенаведеного, колегія суддів, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», приходить до висновку, що посилання позивачем на невчинення відповідачем дій із перерахування коштів за договором в заявленій до стягнення сумі є більш переконливими з огляду на неподання належних і допустимих доказів в спростування цих аргументів відповідачем. Адже виходячи із принципів розподілу обов'язку доказування саме відповідач з наданням підтверджуючих доказів повинен довести факт відсутності у нього заборгованості за договором. Витяг з кабінету платника податків, у даному випадку (наявність двох договорів із зобов'язанням відповідача про перерахування коштів за кодом бюджетної класифікації 13070200), - не може бути покладено в основу висновку суду про відсутність у відповідача заборгованості у цій справі.
Одночасно колегія звертає увагу на те, що позивач вказує на часткове виконання відповідачем зобов'язань за договором, а отже у випадку незгоди із заявленою до стягнення суми саме відповідач повинен довести необґрунтованість цієї суми з наданням відповідних платіжних документів (виписки банку).
За встановленого, висновок суду про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 695 000,00 грн є правомірним та таким, що здійснений на підставі вірного дослідження наявних у справі доказів.
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в силу п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Доктриною venire contra factum proprium закріплено принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у відповідь на претензію позивача листом (вих. № 16 від 28.07.2023) гарантував Держрибагентству виконання як простроченого так і наступних платежів за договором у повному обсязі відповідно до п. 21 Договору, та у будь-якому випадку не пізніше останнього дня строку кінцевої сплати належних платежів за Договором. Тобто Відповідач у вищезазначеному листі проінформував Держрибагентство про неможливість виконання зобов'язання в установлений термін та надав гарантії його виконання, чим фактично визнав заборгованість по Договору, водночас у подальшому заявив про відсутність боргу без подання належних та допустимих доказів його оплати.
Отже, станом на час розгляду справи судом відповідач не виконавши свої зобов'язання вказує на відсутність заборгованості без надання підтверджуючих доказів. Наведене, на переконання колегії, не відповідає принципам справедливості, добросовісності і розумності та наявність в його діях ознак суперечливої поведінки.
Колегія суддів дійшла висновку про застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
В сенсі наведеного необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).
По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).
Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконанні обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Щодо форс мажорних обставин
Відповідач у листі від 28.07.2023 повідомив позивача про неможливість виконання обов'язкового платежу за договором №KP2max від 28.02.2023 у передбачений строк, гарантував виконання як простроченого, так і наступних платежів за договором у повному обсязі та додав сертифікат про настання форс-мажорних обставин.
24.07.2023 Львівська торгово-промислова палата видала відповідачу сертифікат, у якому засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, військові дії в Україні, акти органів державної влади про закриття навігації, обмеження в цивільному обороті риби внаслідок акту тероризму, вчиненого Російською Федерацією - підриву Каховської ГЕС, щодо обов'язку (зобов'язання) здійснювати спеціальне використання водних біоресурсів в межах лімітів спеціального використання водних біоресурсів, прогнозу допустимого вилову та/або видів водних біоресурсів, які визначені нелімітованими водними біоресурсами та включені до цього договору, тими знаряддями лову і суднами флоту рибної промисловості, які включені до цього договору та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) з використанням власних або орендованих суден флоту рибної промисловості, яким надано право плавання під Державним прапором України і які відповідають вимогам законодавства, - у разі використання таких суден флоту рибної промисловості під час здійснення спеціального використання водних біоресурсів, за договором на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) № KP2max від 28.02.2023, укладеним з Державним агентством меліорації та рибного господарства України. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 05.07.2023, дата закінчення - тривають на 24.07.2023 (а.с. 84-85).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 сформував висновок, за змістом якого форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні").
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 сформував висновок, за змістом якого лист ТПП не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Тобто, в даному випадку сторона повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Сторони є суб'єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17.
Відповідно до пункту 49 Порядку здійснення спеціального використання водних біоресурсів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 невикористання обсягу спеціального використання водних біоресурсів або використання його не в повному обсязі, розірвання договору на право здійснення промислу не звільняє суб'єкта рибного господарства від обов'язку сплатити ціну реалізації лота (крім випадків, визначених договором на право здійснення промислу).
Відповідач з початку року (промислу) виловив 145399 кг водних біоресурсів. Вказане доводить реалізацію відповідачем права на спеціальне використання водних біоресурсів.
У сертифікаті №4600-23-3375 про форс-мажорні обставини, виданого Львівською торгово-промисловою палатою від 24.07.2023, зазначено період дії форс-мажорних обставин, зокрема, дата настання - 05.07.2023 року, дата закінчення - тривають на 24.07.2023.
Тобто, період дії форс-мажорних обставин складав - 19 днів.
Відповідно до пункту 15, укладеного сторонами договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, війна тощо).
Згідно з пунктом 18 договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж на 30 днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (частини 2 статті 188 Господарського кодексу України).
Відповідач своїм правом на розірвання договору не скористався, а лише проінформував позивача про неможливість виконання зобов'язання у встановлений строк та надав гарантії його виконання пізніше.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За змістом цієї норми настання обставин непереборної сили є підставою звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, проте не звільняє від його виконання.
За своїм змістом зобов'язання зі сплати ціни лоту, яке не виконав відповідач, є грошовим. Відповідач не довів, що обставини непереборної сили, настання яких засвідчила Львівська торгово-промислова палата, об'єктивно унеможливили виконання відповідачем зобов'язання зі сплати ціни лоту (договору) у порядку та строки, що передбачені умовами укладеного сторонами договору.
На переконання суду, наведені відповідачем обставини непереборної сили не можуть вважатися такими, що унеможливили виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується виснуванням суду попередньої інстанції про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача 1695000,00 грн боргу; спосіб захисту обраний позивачем є належний та ефективний. Тож судом цілком правомірно було задоволено позов у цій справі оскаржуваним рішенням.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 15.04.2025 у справі № 925/1634/24 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 14.08.2025.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
О.О. Євсіков