вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" серпня 2025 р. Справа № 910/948/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Демидової А.М.
Корсака В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025
у справі № 910/948/25 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Державного підприємства "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ССТ ЛТД"
про стягнення коштів,
Державне підприємство "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - позивач; ДП "Центр забезпечення"; Підприємство; апелянт; скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ССТ ЛТД" (далі - відповідач; ТОВ "ССТ ЛТД"; Товариство) про стягнення 34 400,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем наявна заборгованість за договором № 07/05-23 про надання послуг з користування паркінгом від 01.05.2023.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Приймаючи рішення у даній справі місцевий господарський суд дійшов висновку, що у платіжних інструкціях відсутнє посилання на конкретний договір, на підставі якого було перераховано грошові кошти на користь позивача, та платником у вищевказаних документах вказано ОСОБА_1 , а не безпосередньо учасника договірних відносин за договором № 9/09-21/1 від 01.09.2021 - ТОВ "ССТ ЛТД". Крім того, суд зазначив про відсутність у матеріалах справи первинних документів, які б підтвердили правильність (дійсність) даних, зазначених сторонами у податковій звітності, у тому числі правильність оформлення відповідачем податкового кредиту. Також зауважив, що надання послуг з користування паркінгом на підставі підписаного в односторонньому порядку акта неможливе, оскільки користувач зобов'язаний підписати акти наданих послуг із викладенням своїх претензій або заперечень та повернути один примірник акта власнику.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ДП "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме ст..ст. 206, 207, 509, 639, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 76,77,79 ГПК України.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що законом передбачено можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема, через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання, оплата послуг, робіт), що підтверджується з висновками Верховного Суду у постанові від 20.04.2018 у справі № 904/6559/17.
Скаржник наголошує, що факт часткової оплати відповідачем послуг наданих позивачем, свідчить про те, що відповідач визнавав існування договірних відносин з позивачем та факт надання послуг.
Апелянтом зазначається, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що позивачем за результатами здійснених господарських операцій з надання послуг користування паркінгом в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровано податкові накладні в яких відображено вартість наданих послуг за актами наданих послуг.
Позивач також акцентує на тому, що підписані виконавцем (позивачем) в односторонньому порядку акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є належними та допустимими доказами отримання відповідачем наданих позивачем послуг, адже відповідач не висловив своїх заперечень або відмови від підписання цих актів. Крім того, відповідач не надав доказів, які б свідчили про неотримання ним послуг за зазначеними актами.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025, апеляційна скарга у справі № 910/948/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Демидова А.М., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України на рішення Господарського міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/948/25; справу № 910/948/25 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/948/25.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 01.05.2025 в електронні кабінети останніх.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія зазначає, що за частиною 1 статті 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Водночас, апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, а також надання сторонам можливості скористатись наявним процесуальним інструментарієм для захисту своїх прав та інтересів, розгляд справи по суті здійснено в розумні строки.
05.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 09.04.2025, надійшли матеріали справи № 910/948/25.
Відзив на апеляційну скаргу від ТОВ "ССТ ЛТД" на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходив, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.09.2021 між Державним підприємством "Автобаза" (далі - власник; змінено найменування на Державне підприємство "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України) та ТОВ "ССТ ЛТД" (надалі - користувач) укладено договір про надання послуг з користування паркінгом № 9/09-21/1 (скорочено - Договір № 9/09-21/1), за умовами якого власник зобов'язується надати користувачу на своїй території, за адресою м. Київ, вул. Бориспільська 181, місце для паркування 2 транспортних засобів, (далі - Транспортний засіб), а користувач зобов'язується сплатити власнику плату.
Відповідно до пунктів 2.1.-2.2. Договору № 9/09-21/1 плата за користування паркінгом становить 2400,00 грн із врахуванням ПДВ на місяць, за паркування 2 Транспортних засобів. Плата за користування паркінгом здійснюється користувачем шляхом сплати власнику передплати в розмірі 100% місячної плати, визначеної п. 2.1. цього Договору до п'ятого числа місяця за поточний місяць.
Користувач, до п'ятого числа кожного місяця, перераховує власнику плату за користування паркінгом у поточному місяці, у національній валюті України - гривні, на поточний рахунок власника. Власник, до третього числа місяця, направляє користувачу рахунок-фактуру на оплату послуг з використання паркінгу за поточний місяць. Власник, до третього числа місяця, направляє користувачу два примірники акту наданих послуг з користування паркінгом у попередньому місяці. Користувач на протязі двох днів з дня отримання актів, підписує їх та повертає один примірник власнику. При наявності у користувача претензій або заперечень щодо обсягу наданих послуг за цим Договором, користувач зобов'язаний підписати акти наданих послуг із викладенням своїх претензій або заперечень та повернути один примірник акту власнику (пункти 2.5-2.8. Договору № 9/09-21/1).
За порушення строків оплати за цим Договором, користувач зобов'язаний сплатити власнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожній день прострочення від розміру невиконаного зобов'язання. У разі прострочення виконання своїх зобов'язань за цим Договором більше ніж на 15 днів, користувач додатково сплачує власнику штраф у розмірі 15% від щомісячної плати, визначеної п. 2.1. цього Договору (пункти 4.2-4.3 Договору № 9/09-21/1).
Згідно з пунктом 5.1. Договору № 9/09-21/1 цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2021.
Внесення змін до цього Договору проводиться шляхом оформлення додаткової угоди, яка підписується сторонами. У разі відмови Користувача укладати Додаткову угоду щодо зміни розміру плати за надання послуг з паркінгу, у випадках, визначених п. 2.3. цього Договору, власник має право розірвати цей Договір (пункти 5.3-5.4 Договору № 9/09-21/1).
Відповідно до пунктів 5.5-5.6 Договору № 9/09-21/1, розірвання цього Договору проводиться шляхом оформлення додаткової угоди, яка підписується Сторонами. Сторона, яка ініціює розірвання цього Договору, готує проект Додаткової угоди про розірвання цього Договору та направляє його іншій стороні.
Цей Договір вважається розірваним через тридцять календарних днів з дня отримання або відмови у отриманні стороною проекту Додаткової угоди про розірвання цього Договору. Розірвання Договору не припиняє зобов'язання користувача щодо сплати власнику плати за вже надані послуги з користування паркінгом (пункти 5.7-5.8 Договору № 9/09-21/1).
Також, позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання послуг з користування паркінгом № 07/05-2023 від 01.05.2023 (далі - Договір № 07/05-2023), сторонами якого є Державне підприємство «Центр забезпечення» (далі - власник; змінено найменування на Державне підприємство "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України) та ТОВ (далі - користувач).
Вказаний договір підписаний та скріплений печаткою лише уповноваженим представником позивача, зі сторони відповідача - підпис та печатка відсутні.
Відповідно до умов Договору № 07/05-2023, власник зобов'язується надати користувачу на своїй території, за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська 181, місце для паркування 2 (два) транспортних засобів, (далі-Транспортний засіб), а користувач зобов'язується сплатити власнику плату. Плата за користування паркінгом становить 1200,00 грн (тисяча двісті гривень, 00 коп.) із врахуванням ПДВ на місяць, за паркування одного Транспортного засобу.
Усі пункти Договору № 07/05-2023 аналогічні пунктам Договору № 9/09-21/1.
Позивач стверджує, що Договір користування паркінгом № 07/05-23 укладений у спрощений спосіб, у зв'язку із тим, що директором ТОВ "ССТ ЛТД" ОСОБА_1 перераховано грошові кошти за надані позивачем послуги, що підтверджується платіжною інструкцією № 224636697 від 05.12.2024 та квитанцією № 182780088 від 30.11.2023, вказавши призначенням платежу «оплата заборгованості за паркомісця ТОВ ССТ ЛТД»
На підтвердження виконання умов Договору № 07/05-2023, позивач долучив акти наданих послуг за період із вересня 2023 року по грудень 2024 року, а саме:
- № 473 від 30.09.2023 на суму 2400,00 грн;
- №531 від 31.10.2023 2024 на суму 2400,00 грн;
- № 588 від 30.11.2023 на суму 2400,00 грн;
- № 642 від 31.12.2023 на суму 2400,00 грн;
- № 39 від 31.01.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 95 від 29.02.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 149 від 31.03.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 268 від 30.04.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 350 від 31.05.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 429 від 30.06.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 518 від 31.07.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 601 від 31.08.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 657 від 30.09.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 773 від 31.10.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 913 від 30.11.2024 на суму 2400,00 грн;
- № 914 від 31.12.2024 на суму 2400,00 грн.
Отже, представник позивача зазначає, що ДП "Центр забезпечення" надало відповідачу послуги на загальну суму 34 400,00 грн.
Таким чином, позивач доводить, що відповідач порушив умови Договору № 07/05-23 в частині своєчасної оплати за надання послуг з користування паркінгом, у зв'язку із цим за Товариством обліковується заборгованість у розмірі 34 400,00 грн.
У суді першої інстанції, відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини 2 однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у статті 174 ГК України.
За частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Позивач в апеляційній скарзі наголошує, що Договір № 07/05-23 укладений у спрощений спосіб.
Частиною 2 статті 184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Положення статті 181 ГК України визначають, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (пункт 1 частини 1 статті 208 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 ЦК України).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
За приписами частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Відповідно до частин 1-2 статті 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною. (Аналогійний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у cправі № 922/1403/21).
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність належних і допустимих доказів укладення договору у спрощений спосіб, оскільки позивачем не надано жодного листа, телефонограми або звернення до відповідача із пропозицією щодо укладення додаткової угоди задля подовження строку договору про надання послуг, як то передбачено пунктами 5.1 та 5.3 Договору № 9/09-21/1.
Суд апеляційної інстанції вказує, що посилання позивача на перерахування коштів згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 224636697 від 05.12.2024 на суму 2 000,00 грн із призначенням платежу "оплата заборгованості за паркомісця ТОВ ССТ ЛТД" та квитанцію № 182780088 від 30.11.2023 із призначенням платежу "оплата заборгованості за паркомісця ТОВ ССТ ЛТД", як підтвердження згоди на укладення договору, місцевим судом вірно відхилено, оскільки вказані документи не містять відомостей про конкретний договір, на підставі якого було перераховано грошові кошти на користь позивача, та платником у вищевказаних документах вказано ОСОБА_1 , а не безпосередньо учасника договірних відносин за Договором № 9/09-21/1 від 01.09.2021 - ТОВ "ССТ ЛТД".
Щодо актів наданих послуг за період з вересня 2023 року по грудень 2024 року, як доказів наданих послуг позивачем відповідачу, колегія суддів враховує наступне.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з частинами 1- 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до пунктів 2.6-2.8 Договору № 9/09-21/1, власник, до третього числа місяця, направляє користувачу рахунок-фактуру на оплату послуг з використання паркінгу за поточний місяць. Власник, до третього числа місяця, направляє користувачу два примірники акта наданих послуг з користування паркінгом у попередньому місяці. Користувач на протязі двох днів з дня отримання актів, підписує їх та повертає один примірник власнику. При наявності у користувача претензій або заперечень щодо обсягу наданих послуг за цим Договором, користувач зобов'язаний підписати акти наданих послуг із викладенням своїх претензій або заперечень та повернути один примірник акта власнику.
Місцевим господарським судом встановлено та не заперечується позивачем, що вказані вище акти надання послуг підписані та скріплені печаткою лише директором ДП "Центр забезпечення" Крисько Г.Д.
Разом з тим, колегія суддів акцентує на тому, що позивачем не надано доказів направлення актів наданих послуг за період з вересня 2023 року по грудень 2024 року, як визначено у Договорі № 9/09-21/1, строк якого закінчився, так і в Договорі, укладення якого ставиться під сумнів, що перешкоджає суду оцінити достовірність вказаного доказу.
Крім того зауваження скаржника про те, що відповідач не надав доказів, які б свідчили про неотримання ним послуг за зазначеними актами, спростовуються самими діями позивача.
Як вже зазначалось, позивачем не надані докази направлення актів наданих послуг відповідачу, тому суду не відомо чи дійсно вказані документи направлялися відповідачеві, і чи були відповіді на них. Тому такий доказ не може бути визнаний колегією суддів як достовірний.
Що ж до податкових накладних як доказу реальності здійснення господарської операції (надання послуг з користування паркінгом), то колегія суддів зазначає наступне.
Позивачем до матеріалів справи долучені зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні: № 36 від 31.01.2024, № 85 від 29.02.2024, № 157 від 31.03.2024, № 247 від 31.05.2023, № 255 від 30.04.2024, № 320 від 30.06.2023, № 339 від 31.05.2024, № 366 від 31.07.2023, № 426 від 30.06.2024, № 432 від 31.08.2023, № 485 від 30.09.2023, № 541 від 31.07.2024, № 542 від 31.10.2023, № 595 від 30.11.2023, № 635 від 31.08.2024, № 660 від 31.12.2023, № 76 від 31.01.2025, № 716 від 30.09.2024, № 805 від 31.10.2024, № 897 від 30.11.2024, № 992 від 31.12.2024 та квитанції про реєстрацію таких накладних з відміткою «Документ прийнято».
Як вірно зазначено судом попередньої інстанції, що сам лише факт наявності у позивача податкових та видаткових накладних не є безумовним доказом реальності господарських операцій.
Колегія суддів звертає увагу, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст (подібна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.05.2023 у справі № 160/15514/20).
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. (подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи позивача про те, що висновки у справах № 160/15514/20 та № 910/23097/17 застосовуються лише у спорах про отримання податкового кредиту, оскільки вказані в них висновки стосуються важливості встановлення факту реальності господарської операції.
Крім того сам скаржник наголошує, що неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21).
Водночас, колегія суддів наголошує, що доданими до позовної заяви документами позивачем не підтверджено реальне надання послуг, а також укладення договору у спрощений спосіб.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Проте, твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За висновками колегії суддів, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, що оскаржуване рішення винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 206, 207, 509, 639, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 76, 77, 79 ГПК України, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/948/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків місцевого господарського суду.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника (позивача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/948/25 ? залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України.
4. Справу № 910/948/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді А.М. Демидова
В.А. Корсак