79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"15" серпня 2025 р. Справа №921/678/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мудрієвського Богдана Степановича б/н від 06.03.2025,
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.02.2025, суддя Чопко Ю.О., м. Тернопіль, повний текст рішення складено 14.02.2025
у справі №921/678/24
за позовом приватного підприємства "Приватне мале підприємство "Лотос", м. Тернопіль,
до відповідача фізичної особи-підприємця Мудрієвського Богдана Степановича, м. Тернопіль,
про стягнення 163 611,07 грн. збитків,
Короткий зміст позовних вимог
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПМП "Лотос" є власником будівлі прохідної площею 273,8 кв.м за адресою: м. Тернопіль, вул. Бродівська, 44, частину якої - 92,1 кв.м - було витребувано з незаконного володіння ТОВ "Бігма" на підставі рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.12.2022 у справі №921/702/21, що набрало законної сили 29.05.2023.
ФОП Мудрієвський Б.С. безпідставно користувався цією частиною майна на підставі договору оренди, укладеного з ТОВ "Бігма", яке не було належним власником майна. Лише 17.07.2024 відповідач звільнив приміщення на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.12.2023 у справі №921/625/23, яке набрало законної сили.
У зв'язку з незаконним користуванням нерухомим майном у період з 30.05.2023 (дати набрання законної сили рішення у справі №921/702/21) по 17.07.2024 (звільнення приміщення відповідачем) позивач втратив можливість використовувати належне йому майно та отримувати дохід у вигляді орендної плати за нього, що призвело до упущеної вигоди в розмірі 150 093,18 грн.
Крім того, на суму упущеної вигоди позивачем нараховано 5 112,91 грн. процентів річних та 8 404,98 грн інфляційних втрат, які також підлягають стягненню з відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.02.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Мудрієвського Б.С. на користь приватного підприємства "Приватне мале підприємство "Лотос" 72 267,00 грн. упущеної вигоди.
Рішення суду обґрунтовано тим, що матеріалами справи підтверджується право власності позивача - ПП "ПМП "Лотос" - на спірне нерухоме майно, а також факт його неправомірного використання відповідачем - ФОП Мудрієвським Б.С.
Суд встановив, що внаслідок самовільного зайняття майна відповідачем позивач був позбавлений можливості використовувати частину приміщення площею 92,1 кв.м. за призначенням, зокрема - здавати його в оренду. Це підтверджується укладеними договорами оренди з ФОП Бахурською Ю.І. (від 01.06.2023) та ФОП Тимчуком В.М. (від 01.08.2023), які не були реалізовані у зв'язку з відсутністю доступу до об'єкта оренди. Додатковими угодами сторони були змушені припинити правовідносини оренди.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач мав реальну можливість отримувати дохід від використання спірного приміщення, і тому неотриманий прибуток у вигляді упущеної вигоди підлягає частковому відшкодуванню.
Суд задоволив позов в частині стягнення упущеної вигоди в сумі 72 267 грн, оскільки визнав обґрунтованим розрахунок позивача за ставкою 120 грн. за квадратний метр відповідно до бухгалтерської довідки від 01.12.2024. Водночас суд врахував лише період фактичного перешкоджання відповідачу в користуванні приміщенням - з 01.06.2023 по 17.12.2023. Саме з 01.06.2023 позивач мав можливість передати приміщення в оренду, що підтверджується договором оренди від 01.06.2023, укладеним між ПП «ПМП «Лотос» та ФОП Бахурською Ю.І., а з 17.12.2023 позивач фактично обмежив доступ відповідачу до приміщення, що підтверджується поясненнями представника позивача. Враховуючи це, суд дійшов висновку, що упущена вигода за період до 01.06.2023 та після 17.12.2023 є необґрунтованою, а тому задовольнив позов частково.
Суд відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ці санкції застосовуються лише до основного грошового зобов'язання, а упущена вигода є видом збитків і не підлягає такому нарахуванню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.
Фізична особа-підприємець Мудрієвський Богдан Степанович подав апеляційну скаргу б/н від 06.03.2025, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.02.2025 в справі №921/678/24 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Апелянт зазначає про те, що:
- суд першої інстанції всупереч встановлених обставин, що дії ФОП Мудрієвського Б.С. ґрунтувались на чинному договорі оренди з ТОВ «Бігма», яке було зареєстроване власником майна, зробив висновок про неправомірність його дій та стягнення з нього збитків;
- судом зроблено висновки про те, що доходи від здачі майна в оренду у відповідному розмірі могли бути реально отримані позивачем за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер), за не доведення таких обставин.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 24.03.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/2394/25 від 28.03.2025), в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.02.2025 в справі №921/678/24 залишити без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025 справу №921/678/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Мудрієвського Богдана Степановича б/н від 06.03.2025 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.02.2025 в справі №921/678/24 та постановлено здійснювати розгляд справи №921/678/24 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
11.12.2020 ТОВ "ЛЮІЗО" (продавець) та ПП "Приватне мале підприємство "Лотос" (покупець) укладено договір купівлі-продажу 83/100 часток будівель і споруд, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т. та зареєстрований в реєстрі за № 6137 (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) 83/100 частки будівель та споруд, що знаходяться за адресою: місто Тернопіль, вул. Бродівська, буд. 44, а саме: будівлю кузні під літерою "Б" площею 71,4 кв.м, будівлю прохідної під літерою "Г" площею 273,8 кв.м (п. 1 договору).
Предмет договору належить продавцю - ТОВ «ЛЮІЗО» - на праві приватної власності, підтвердженому свідоцтвом, виданим Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 08.11.2002 на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 612 від 10.07.2002, про що зроблено запис у реєстрову книгу №1466 (п. 2 договору).
Відповідно до п.3 договору передбачено опис цілого об'єкта загальною площею 416,7 кв.м, до якого відносяться: будівля кузні під літерою "Б" площею 71,4 кв.м, будівля прохідної під літерою "Г" площею 273,8 кв.м, споруда складу під літерою "В" площею 71,5 кв.м.
11.12.2020 приватним нотаріусом Жовнір І.Т., за ПП "Приватне мале підприємство "Лотос", проведено державну реєстрацію права власності об'єкта нерухомого майна: будівля кузні під літерою "Б" площею 71,4 кв.м, будівля прохідної під літерою "Г" площею 273,8 кв.м, споруда складу під літерою "В" площею 71,5 кв.м, за адресою вул. Бродівська, 44, м. Тернопіль, Тернопільська область, на підставі договору купівлі-продажу 83/100 часток будівель і споруд №6137 від 11.12.2020, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу №236661655.
Як встановлено судами, частиною зазначеного вище приміщення - прохідною під літерою «Г» площею 92,1 кв.м - фактично володіло ТОВ «БІГМА», що було зареєстровано як власник зазначеного об'єкта 11.08.2020 державним реєстратором Козлівської селищної ради Козівського району на підставі рішення органу місцевого самоврядування №612 від 10.07.2020, довідки ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» №1895 від 17.08.2020 та договору купівлі-продажу №5-01 від 17.12.2002, укладеного між ТОВ «ЛЮІЗО» та ТОВ «БІГМА».
За таких обставин між ПП «ПМП «Лотос» та ТОВ «БІГМА» виник спір щодо правомірності володіння останнім частиною будівлі прохідної площею 92,1 кв.м, що і стало підставою звернення до суду.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.12.2022 у справі №921/702/21, витребувано на користь ПМП "Лотос" з незаконного володіння ТОВ "Бігма" нерухоме майно - прохідну під літерою "Г", загальною площею 92,1 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Бродівська, 44.
При примусовому виконанні виданого Господарським судом Тернопільської області 13.06.2023 наказу у справі №921/702/21, приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А.І. 25.07.2023 складено акт, відповідно до якого витребувано з незаконного володіння ТОВ "Бігма" та передано ПМП "Лотос" нерухоме майно: прохідну під літерою "Г", площею 92,1, що є частиною будівлі прохідної під літерою "Г" площею 273,8 кв.м.
Під час передачі вказаного майна зафіксовано, що його фактично займає та використовує у своїй господарській діяльності ФОП Мудрієвський Б.С. згідно з договором оренди №2 від 15.12.2022, укладеного між ТОВ"Бігма" (надалі орендодавець) та ФОП Мудрієвським Б.С. (надалі - орендарем), згідно з п. 1.1 якого орендодавець передав орендарю в тимчасове користування приміщення прохідної загальною площею 92,1 кв.м. під літерою "Г", що знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Бродівська, 44. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2148014961101.
У п.5.1 договору оренди зазначено, що він вступає в силу з 15.12.2022 і діє до 15.11.2025.
Отже, орендодавцем згідно з договором оренди є ТОВ "Бігма", з незаконного володіння якого згідно з рішеннями господарського суду Тернопільської області від 20.12.2022 у справі №921/702/21 витребувано на користь ПП ПМП "Лотос" прохідну під літерою "Г", загальною площею 92,1 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Бродівська, 44.
Рішенням господарського суду Тернопільської області, в справі №921/702/21 від 20.12.2022 встановлено, що нежитлове приміщення площею 92,1 кв.м., зареєстроване за ТОВ «БІГМА» ( переданої в найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. При цьому відповідач посилався на чинний договір оренди №2 від 15.12.2022, укладений з ТОВ «Бігма», який передбачав використання приміщення прохідної під літерою «Г» площею 92,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Тернопіль, вул. Бродівська, 44, строком до 15.11.2025.
З огляду на витребування цього майна на користь ПП ПМП «Лотос» актом приватного виконавця від 25.07.2023, відповідач вважав, що зазначений договір оренди продовжує діяти, а позивач набув статусу нового наймодавця.
Листом №131 від 28.08.2023 ПП ПМП «Лотос» повідомило ФОП Мудрієвського Б.С., що останній безпідставно посилається на договір оренди №2 від 15.12.2022, оскільки він стосується іншого об'єкта з іншим реєстраційним номером. Позивач заперечив наявність правонаступництва за цим договором та, з метою мирного врегулювання спору, запропонував відповідачу добровільно звільнити займане приміщення або укласти новий договір оренди між ПП «ПМП «Лотос» та ФОП Мудрієвським Б.С., проєкт якого було додано до листа.
18.12.2023 вхід до приміщення прохідної під літерою «Г» площею 92,1 кв.м., яке орендував у ТОВ «Бігма» відповідач, було заблоковано, що підтверджується актом комісії у складі ФОП Мудрієвського Б.С., директора ТОВ «Бігма» Бугри М.М., ФОП Кльоц Н.П. та ФОП Бростко Л.М. В акті зафіксовано пошкодження двох металевих дверей до приміщення, а також встановлено, що ці дії були здійснені за вказівкою директора ПП «ПМП «Лотос».
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.12.2023 у справі №921/625/23 зобов'язано ФОП Мудрієвського Б.С. усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном - будівлею прохідної під літерою "Г", що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2246805661101, шляхом її звільнення на користь приватного підприємства "Приватне мале підприємство "Лотос".
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мудрієвського Б.С. б/н від 10.01.2024 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.12.2023 у справі № 921/625/23 залишено без змін.
15.07.2024 ФОП Мудрієвський Б.С. звернувся до ПМП «Лотос» із заявою про намір добровільно виконати рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.12.2023 у справі №921/625/23, а 17.07.2024 фактично здійснив його виконання шляхом звільнення від свого майна з приміщення прохідної під літерою «Г», що належить ПМП «Лотос» та розташоване за адресою: м. Тернопіль, вул. Бродівська, 44. Факт добровільного виконання підтверджується відповідним актом від 17.07.2024.
Позивач вважає, що у період з 30.05.2023 (дата набрання законної сили рішенням від 20.12.2023 у справі №921/702/21) по 17.07.2024 (дата фактичного виконання рішення від 21.12.2023 у справі №921/625/23) ФОП Мудрієвський Б.С. безпідставно користувався частиною приміщення прохідної, яке належить ПП«ПМП «Лотос», чим унеможливив його використання для отримання доходу від оренди. З огляду на це, позивач вказує на втрату передбачуваного прибутку (упущену вигоду) в сумі 150 093,18 грн, яку просить стягнути з відповідача. Окрім того, на зазначену суму позивач нарахував 5 112,91 грн річних та 8 404,98 грн інфляційних втрат.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.02.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в частині задоволення позовних вимог.
Предметом позову є стягнення упущеної вигоди (неодержаного доходу) за період неправомірного користування майном.
Підставою позову є безпідставне користування відповідачем об'єктом нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності, внаслідок чого останній був позбавлений можливості здавати майно в оренду чим спричинив майнову шкоду позивачу.
Предметом дослідження у даній справі є перевірка розміру та складу заявленої до стягнення суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) реальність її характеру, де реальними збитками підкреслюється наявність фактичних втрат майнової сфери потерпілої особи, з огляду на предмет і підстави цього позову.
При цьому упущена вигода як рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. (Постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 923/700/17).
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини другої статті 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Слід зауважити, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.
За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20), у справі №910/7511/20 від 11 листопада 2021 року)
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.
Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Критеріями визначення (обчислення) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди є: звичайні обставини (умови цивільного / господарського обороту); розумні витрати; компенсаційність відшкодування збитків.
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Судами встановлено, що право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю прохідної під літерою "Г" загальною площею 273,8 кв.м, розташовану за адресою: м. Тернопіль, вул. Бродівська, 44, належить позивачу - ПП «ПМП «Лотос» на підставі договору купівлі-продажу 83/100 часток будівель і споруд №6137 від 11.12.2020. Право власності об'єкта нерухомого майна зареєстровано 11.12.2020 приватним нотаріусом Жовнір І.Т., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер витягу №236661655.
Наявність цього речового права, в тому числі і на прохідну під літерою "Г" площею 92,1 кв.м., що розташована за адресою: вул. Бродівська, 44, м. Тернопіль підтверджено і рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.12.2023 у справі №921/702/21, яке набрало законної сили.
Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а тому обставини встановлені цим рішенням, про те, що власником приміщення, яким користувався відповідач є саме позивач з моменту набуття ним права власності за договором купівлі-продажу нерухомого майна.
Таким чином, з моменту набрання чинності вказаним судовим рішенням відповідач втратив правову підставу для користування спірним майном, а саме прохідною під літерою "Г", загальною площею 92,1 кв.м, що є частиною будівлі прохідної під літерою "Г" площею 273,8 кв.м., з 30.05.2023 (дата набрання законної сили рішенням від 20.12.2023 у справі №921/702/21).
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19).
Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17).
Незважаючи на те, що ФОП Мудрієвський Б.С. не був стороною у справі №921/702/21, його доводи про відсутність преюдиції є безпідставними, оскільки встановлені обставини стосуються позивача(як особи щодо якої встановлені ці обставини на право власності щодо об'єкта, який відповідач фактично утримував та використовував на підставі договору оренди з особою, що не була власником. Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав ці обставини преюдиційними.
Відповідно, наявність договору з неналежним власником не створює у відповідача правомірного титулу на володіння чи користування майном.
Таким чином, незалежно від факту укладення договору з ТОВ «Бігма», утримання відповідачем спірного приміщення без згоди законного власника (позивача) є неправомірним. Сам факт перебування відповідача у приміщенні поза волею власника свідчить про наявність порушення майнових прав останнього, що підтверджено в рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.12.2023 у справі №921/625/23.
Щодо доводів апелянта про те, що позивач не довів реальну можливість отримання доходу від здачі майна в оренду, апеляційний суд зазначає наступне.
Суд першої інстанції, дав належну оцінку доказам, що підтверджують наявність у позивача реальної та обґрунтованої можливості отримати дохід від оренди приміщення. Зокрема, в матеріалах справи наявні:
- договори оренди, укладені з ФОП Бахурською Ю.І. (від 01.06.2023) та ФОП Тимчук В.М. (від 01.08.2023), які безпосередньо свідчать про намір та можливість використання приміщення для отримання доходу (а.с.44, 47);
- додаткові угоди про розірвання цих договорів, у яких прямо вказано, що передача приміщення була неможливою саме через зайняття його відповідачем (а.с. 46, 50);
- бухгалтерська довідка №01/12-24 від 01.12.2024 з розрахунком середньої орендної ставки у 120 грн/кв.м., яка є типовою для об'єктів аналогічного призначення в регіоні;
- акт від 18.12.2023, талон-повідомлення єдиного обліку №38014 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 19.12.2023, заява вих. №12 від 19.12.2023, листи від ГУ НП у Тернопільській області, які підтверджують блокування дверей після 17.12.2023, що визначає межу періоду, за який можливо обґрунтовано стягнути упущену вигоду (а.с. 186-193).
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Підприємницька діяльність передбачає систематичне прагнення до отримання прибутку, тому наявність реальних договорів оренди підтверджує, що за відсутності перешкод з боку відповідача, позивач міг би дійсно одержати вказаний дохід.
Суд апеляційної інстанції встановлюючи наявність усіх елементів складу правопорушення, необхідних для задоволення вимог про стягнення упущеної вигоди, вказує наступне.
Протиправна поведінка відповідача полягає у безпідставному володінні та користуванні майном позивача без належних правових підстав, що підтверджено преюдиційним рішенням суду у справі №921/702/21, яким встановлено право власності позивача та відсутність у відповідача законних підстав для користування спірним майном.
Збитки позивача виражаються у втраті доходу, який міг бути отриманий від здачі майна в оренду за звичайних обставин.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і заподіяними збитками підтверджується фактом перешкоджання відповідачем користуванню майном, що підтверджено розірванням договорів оренди з третіми особами через неможливість фактичного володіння приміщенням.
Вина відповідача полягає в умисному або необережному порушенні майнових прав позивача, зокрема у продовженні користування майном після набрання чинності судовим рішенням про відсутність у нього відповідних прав.
Позивач довів реальну можливість отримання доходу, що підтверджується наявністю укладених договорів оренди, виконання яких стало неможливим через неправомірні дії відповідача, що свідчить про наявність упущеної вигоди як реальних збитків позивача.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач обґрунтовано довів наявність усіх складових цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки відповідача, заподіяння збитків у вигляді упущеної вигоди, причинний зв'язок між протиправними діями відповідача та завданими збитками, а також вину відповідача у їх заподіянні.
Крім того, підтверджено реальну можливість отримання позивачем доходу від здачі майна в оренду, який через неправомірні дії відповідача не був отриманий.
Суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що розмір упущеної вигоди за період з 01.06.2023 по 17.12.2023 у сумі 72 267,00 грн. є обґрунтованим, оскільки саме в цей період позивач мав реальну можливість використовувати приміщення, проте відповідач протиправно перешкоджав цьому.
Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 72 267,00 грн. упущеної вигоди.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, а заперечення відповідача були підтвердженні дослідженими матеріалами справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.02.2025 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі “Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мудрієвського Богдана Степановича б/н від 06.03.2025 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.02.2025 у справі №921/678/24 - залишити без змін
3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя Бойко С. М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.