Номер провадження 2/754/615/25
Справа №754/11152/24
Іменем України
15 серпня 2025 року Суддя Деснянського районного суду міста Києва Буша Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
Позивач ТОВ «Коллект Центр» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором у розмірі 48 478 грн., а також витрат по оплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 01.12.2019 року між ТОВ «Інфінанс» та відповідачем було укладено договір про надання позики № 0637670901. Відповідно до умов договору позики кредит надається у вигляді встановленої кредитної лінії окремими частинами (траншами)з максимальним лімітом 20 000 грн. в межах строку дії договору 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту, не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами. Пропозиція (оферта) на отримання 3 траншу згідно заявки -анкети №2628535926 від 31.01.2020 року в рамках договору про надання позики №0637670901 від 01.12.2019 року підписано позичальником 31.01.2020 року електронним цифровим підписом. 14.07.2021 року було укладено договір №14-07/21 відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0637670901. 10.01.2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0637670901. Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 0637670901. Загальний розмір заборгованості за договором №0637670901 від 01.12.2019 року станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості. становить 76 520 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 4 000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 72 520 грн. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 48 478 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) 4 000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 44 478 грн. У зв'язку з тим, що первісний кредитор, виконав свої зобов'язання за кредитом перед відповідачем у повному обсязі, надавши кредитні кошти, а відповідач порушує свої зобов'язання за кредитним договором, ТОВ «Коллект Центр», як правонаступник первісного кредитора просить стягнути відповідача на свою користь виниклу заборгованість, витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.
Ухвалою судді від 08.08.2024 року було відкрито провадження у вказаній справі з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач по справі повідомлявся судом про розгляд даного провадження належним чином, однак поштове відправлення повернулось на адресу суду з відміткою «за закінченням строку зберігання».
23.09.2024 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вважає, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню. Так, на думку позивача, між ТОВ «Інфінанс» та відповідачем було укладено кредитний договір від 01.12.2019 року №0637670901. Таке твердження не відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству. На підтвердження позовних вимог, позивач подав до суду копію договору, який не містить підписів сторін. Згідно позовної заяви та копії поданого позивачем договору, такий підписаний в режимі онлайн шляхом заповнення відповідачем в електронній формі анкети-заяви клієнта на сайті позивача. Однак, разом із позовом позивачем не надано жодного доказу, що відповідач здійснив дії, а саме: зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця; створив в такій системі особистий кабінет; ортимав пропозицію (оферту) та ознайомився з нею; отримав електронне повідомлення від кредитодавця із одноразовим ідентифікатором; ввів цей одноразовий ідентифікатор в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) кредитодавця; використав одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) кредитного договору від 01.12.2019 року № 0637670901. Зокрема у позові позивач не вказує, яким чином був надісланий та отриманий відповідачем такий ідентифікатор: смс-повідомлення, певний месенджер тощо. Електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Отже, позивачем не надано доказів того, що наявна в матеріалах справи копія договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вона підписувалася електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа. Тому наявна в матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Та не є належним доказом укладення договору. Таким чином, позивачем не доведено факт укладення сторонами договору від 01.12.2019 року №0637670901, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Крім того, сторона відповідача зазначає, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову та стягнути на його користь 6 000 грн. витрат на правову допомогу.
07.10.2024 року від сторони позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій сторона позивача просить суд задовольнити позовні вимоги, та відмовити відповідачу у задоволені вимоги щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу.
07.10.2024 року від сторони позивача на адресу суду надійшло клопотання про витребування доказів, а саме просили суд витребувати у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» інформацію чи видавалась АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) кредитна карта № НОМЕР_2 ; докази зарахування на карту № НОМЕР_2 кредитних коштів у сумі 4 000 грн., які 31.01.2020 року у 21:23 були на неї перераховані, а саме витребувати виписки по рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за номером картки № НОМЕР_2 за період із 31.01.2020 року по 20.02.2020 року; ідентифікаційні дані власника картки № НОМЕР_2 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім'я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреси електронної пошти, тощо) та інші відомості про власника вказаної картки.
08.10.2024 року від сторони позивача на адресу суду надійшло клопотання про доручення доказів.
Ухвалою суду від 09.10.2024 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено.
31.10.2024 року від сторони відповідача на адресу суду надійшло клопотання з проханням відмовити позивачу у задоволені клопотання про витребування додаткових доказів та клопотання про залишення відповіді на відзив без розгляду.
12.11.2024 року від АТ КБ «ПриватБанк» на адресу суду надійшла відповідь на ухвалу суду. Відповідно до наданої інформації: «.. на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ). Додатково банк направив виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період з 31.01.2020 року по 20.02.2020 року, яка містить зарахування на суму 4 000 грн. Ідентифікаційні дані власника картки № НОМЕР_2 , ПІБ ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , серія та номер паспорта: НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , номер телефону: НОМЕР_5 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із вимог ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, 01.12.2019 року між ТОВ «Інфінанс» та відповідачем було укладено договір про надання позики № 0637670901. Відповідно до умов договору позики кредит надається у вигляді встановленої кредитної лінії окремими частинами (траншами)з максимальним лімітом 20 000 грн. в межах строку дії договору 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту, не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами. Пропозиція (оферта) на отримання 3 траншу згідно заявки - анкети №2628535926 від 31.01.2020 року в рамках договору про надання позики №0637670901 від 01.12.2019 року підписано позичальником 31.01.2020 року електронним цифровим підписом.
14.07.2021 року було укладено договір №14-07/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0637670901.
10.01.2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0637670901.
У відповідності зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі змісту ст.ст. 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальний розмір заборгованості за договором №0637670901 від 01.12.2019 року станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 76 520 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 4 000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення правп вимоги - 72 520 грн.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 48 478 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) 4 000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 44 478 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Стаття 626 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Із матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Інфінанс» свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі - надав відповідачу кредит в розмірі 4 000 грн.
Згідно із вимогами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Також визнано, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях, крім того підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або банком з використанням електронного цифрового підпису. Усе листування щодо цього договору просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Підписанням договору відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
У цій справі судом встановлено, що доказів на погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту у сумі 4 000 грн. матеріали справи не містять. Тому, вимога про стягнення основної заборгованості у сумі 4 000 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо стягнення процентів.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 зазначається, що:
- проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу) (пункт 81);
- припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст. 1050 ЦК України (пункт 91);
- на період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 97);
- при цьому компенсаторний характер процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність (пункт 106);
- на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18) (пункт 107);
- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128).
Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача заборгованість за нарахованими процентами у сумі 44 478 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідачем зазначений розрахунок жодними доказами не спростований, не надано своїх розрахунків погашення заборгованості, які б в свою чергу мали противагу розрахункам позивача, а лише зазначено у відзиві, що він не правомірний. Також відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання вимог договору.
Щодо посилання відповідача стосовно строків позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до п. 12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.
Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, з 12.03.2020 року по 01.07.2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24.02.2022 року та по даний час перебіг строків позовної давності зупинено.
Отже, строки позовної давності не були пропущені позивачем, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні.
Таким чином, в порушення умов кредитного договору, а також вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним вище договором не виконав.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Враховуючи, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, суд дійшов висновку про обгрунтованість вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором у загальному розмірі 48 478 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Постанові ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц зроблено висновок, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Постанова ВС від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18, містить висновок, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Із матеріалів справи встановлено, що представництво інтересів позивача ТОВ «Коллект Центр» здійснювало адвокатське об'єднання «Лігал Ассістанс» на підставі Договору № 07-06/2024 про надання правової допомоги від 07 червня 2024 року; Прайс-листа АО Лігал Ассістанс», Витягу з Акту №2 про надання юридичної допомоги від 05 липня 2024 року.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що витрати позивача на правову допомогу в розмірі 13 000 грн. не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи.
Таким чином, дослідивши письмові матеріали справи та розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу, судом враховується той факт, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а отже не відноситься до складних справ, однак, беручі до уваги, що рішенням суду позов задоволено, що свідчить про здійснення адвокатом належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зменшити розмір стягнень з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу до суми 5 000 грн., яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.
На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Вимога відповідача щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 59 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 7, 10-13, 76-83, 133, 137, 141, 174, 175, 178, 179, 258, 263-265, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 11, 55, 512-514, 526, 599, 610-612, 615, 626, 629, 638, 1050, 1054 ЦК України,Законом України «Про електронну комерцію», суд. -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором №0637670901 від 01.12.2019 року у загальному розмірі 48 478 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. та судовий збір у розмірі 3 028 гривень.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Вимога ОСОБА_1 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 15.08.2025 року.
Суддя Н.Д.Буша