15 серпня 2025 року Справа № 480/10949/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , і просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 26.08.2024 №262840022623;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 19.08.2024 ОСОБА_1 зарахувавши період роботи з 01.08.1986 по 07.12.1987 та з 02.08.2001 по 02.06.2002.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 26.08.2024 №262840022623 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У спірному рішенні зазначено, що до страховий стаж становить 29 р.10 міс. 02 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки, оскільки запис про звільнення позивача з посади завірено нечитабельною печаткою, а також відсутністю інформації про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб.
Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 26.08.2024 №262840022623 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправним, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
ГУ ПФУ в Сумській області подало клопотання про долучення доказів, у яких представник відповідача зазначив, що підстави для зарахування до стажу спірного періоду відсутні, зазначено інформацію зі спірного рішення.
Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області на виконання вимог ухвали суду надано документи, які були витребувані судом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 19.08.2024 про призначення пенсії за віком.
Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 26.08.2024 №262840022623 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком та зазначено, що вік заявника становить 60 років 2 місяці 28 дні. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік. Страховий стаж особи становить 29 роки 10 місяців 02 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 01.08.1986 до 07.12.1987, оскільки запис завірено нечитабельною печаткою, а період з 02.09.2001 до 02.06.2002, враховуючи відсутністю інформації про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб.
Позивач не погоджується із рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 26.08.2024 №262840022623 про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України).
Закон України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За змістом п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За приписами п.1 ч.1 ст.9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV).
Згідно ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, ст.48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).
Так, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.
Суд зазначає, що на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).
Підпунктом 1.1 Інструкції №162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно пп.2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції №162).
Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Положеннями п.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За змістом п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Крім того, суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Таким чином, пенсійним органом безпідставно відмовлено у врахуванні періодів трудової діяльності позивача з 01.08.1986 по 07.12.1987, який зазначений у трудовій книжці позивача.
Стосовно позовних вимог щодо зарахування до стажу роботи періоду з 02.08.2001 по 02.06.2002, суд частково задовольняє заявлені вимоги, враховуючи наступне.
Так, матеріалами справи не підтверджується, що позивач взагалі працював в період з 02.08.2001 до 02.09.2001. Позивачем в адміністративному позові не обґрунтовано. Жодних записів у трудовій книжці не здійснено, період роботи у зазначений період не відображено, до відповідача жодних документів не надавалося. Таким чином період роботи позивача з 02.08.2001 до 02.09.2001 відповідачем не досліджувався, у зарахування до стажу не відмовлено спірним рішенням.
Таким чином суд відмовляє у задоволенні позову в частині зарахування до стажу позивача період роботи з 02.08.2001 до 02.09.2001.
Стосовно неврахування відповідачем періоду роботи позивача з 02.09.2001 до 02.06.2002 з підстав відсутності інформації про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У періоді, в якому позивачу оформлялася трудова книжка, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
В даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що у трудовій книжці позивача відображено період роботи з 02.09.2001 до 01.10.2010 у ТОВ «Хала-Україна».
Крім того, період роботи позивача з 02.06.2002 до 01.10.2010 у ТОВ «Хала-Україна» відповідачем не заперечується, враховано до страхового стажу позивача
Відповідно до положень ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Суд зазначає, що внаслідок невиконання ТОВ «Хала-Україна» обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Суд зазначає, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16). Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 по справі № 490/12392/16-а адміністративне провадження № К/9901/2310/18. Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним також у постанові від 04.09.2018 у справі № 482/434/17 та, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню при розгляді цієї справі.
Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та певні протоколи до неї, і ця обставина з огляду на приписи ч.1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 року «Про міжнародні договори» свідчить про обов'язковість застосування національними судами України норм Конвенції.
ЄСПЛ у рішенні «Толстой-Мілославскій проти Сполученого Королівства» від 23.06.1995 року (скарга №18139\91), зазначає, що застосовуваний національний закон повинен відповідати критерію «якості», тобто щоб « він був доступним для всіх осіб, які мають до нього відношення, і досить чітко сформульованим для того, щоб вони могли - користуючись відповідною консультацією, якщо це необхідно, - передбачити ступінь, яка є розумною у сформованій ситуації, тих наслідків, які дана дія може спричинити за собою».
Таким чином, враховуючи те, що підставою для не зарахування періоду роботи позивача з 02.09.2001 до 02.06.2002 стала відсутність даних про підтвердження сплати внесків, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу зазначений період.
Відтак, з огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне обрати належний захист порушеного права позивача та із врахуванням ст. 9 КАС України визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 26.08.2024 №262840022623 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати позивачу періоди роботи з 01.08.1986 до 07.12.1987 та з 02.09.2001 до 02.06.2002 до загального страхового стажу, та повторно розглянути заяву позивача від 19.08.2024 про призначення пенсії за віком відповідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.08.1986 до 07.12.1987 та з 02.09.2001 до 02.06.2002, та прийняти рішення по суті заяви від 19.08.2024.
Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, яким було прийнято спірне рішення, суму судового збору, сплачену при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 26.08.2024 №262840022623 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 01.08.1986 до 07.12.1987 та з 02.09.2001 до 02.06.2002 до загального страхового стажу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( і.к. НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 19.08.2024 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.08.1986 до 07.12.1987 та з 02.09.2001 до 02.06.2002, та прийняти рішення по суті заяви від 19.08.2024.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( і.к. НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета