15 серпня 2025 року Справа № 480/11045/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, і просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19.11.2024 за №184250010747 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 період навчання за фахом у Шосткинському хіміко-технологічному технікумі з 01.09.1985 по 04.09.1988 та з 12.01.1989 по 15.06.1989 (відповідно до Форми РС-право 03 роки 05 місяців 08 днів);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період строкової служби в лавах Радянській армії з 02.07.1990 по 15.11.1991 (відповідно до фори РС-право 01 рік 04 місяці 14 днів).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після направлення заяви про призначення пенсії позивач отримав від відповідача рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з тих підстав, що позивач не має пільгового стажу.
При цьому до пільгового стажу відповідачем не було зараховано період навчання за фахом у Шосткінському хіміко-технологічному технікумі з 01.09.1985 по 04.09.1988 та з 12.01.1989 по 15.06.1989, але враховано до пільгового стажу період проходження виробничої практики та період подальшої роботи позивача за посадою, яку відповідач також зарахував до пільгового періоду за Списком №1.
Крім того, відповідачем безпідставно не було зараховано до пільгового стажу за Списком №2 період строкової служби в лавах Радянській армії з 02.07.1990 по 15.11.1991, при цьому не враховано, що звільнений позивач був з посади, робота на якій відповідачем зарахована до пільгового періоду до Списку№2, у зв'язку із призовом до армії.
Таким чином, як зазначає позивач і період навчання, а також період служби в армії повинен бути зарахований до пільгового стажу позивача. Позивач вважає відмову у призначенні пенсії протиправною та такою, що порушує права на отримання пенсійних виплат.
Представник відповідача про розгляд справи повідомлений належним чином, через підсистему «Електронний суд». За клопотання відповідача судом продовжувався строк надання відзиву та документів, але на час розгляду справи по суті жодних письмових пояснень, відзиву на позов чи документи відповідачем не надані.
Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також судом було задоволено клопотання відповідача про продовження строку надання відзиву та доказів. Судом також витребувано копію пенсійної справи позивача у ГУ ПФУ в Сумській області, яку було надано до матеріалів справи на виконання вимог ухвали про витребування доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 13.11.2024 про призначення пенсії за віком (а.с. 49).
Рішенням відповідача від 19.11.2024 за №184250010747 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 №1058 (Список №2), у зв'язку із відсутністю пільгового стажу позивача. Зазначено, що страховий стаж становить 37р.3 міс. 13 днів, пільговий стаж становить 9 р. 8 мі. 28 дні, за Сп.№1- 5 міс.4 дні, Сп№2 - 9 рків 3 міс. 24 дні (а.с.6).
Також надано детальний розрахунок пільгового стажу позивача (а.с. 7). Зокрема, зазначено, що до пільгового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 04.09.1988 та з 12.01.1989 по 15.06.1989. Зазначений період зараховано лише до загального стажу.
Також до пільгового стажу не зараховано період строкової служби в лавах Радянській армії з 02.07.1990 по 15.11.1991. Зазначений період зараховано лише до загального стажу
Не погоджуючись із прийнятим рішенням від 19.11.2024 за №184250010747, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктами «в» та «д» абзацу 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також військова служба та навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, відповідно до підпункту «з» пункту 109 розділу VIII Постанови Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590 «Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій» крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації.
Приписами частини третьої пункту 109 розділу VIII наведеної вище постанови Ради міністрів СРСР передбачено, що при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (підпункти «а» і «б» пункту 16), і пенсій у зв'язку з втратою годувальника їх сім'ям, а також пенсій по старості робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт «в» пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах «к» і «л», прирівнюються за вибором особи, яка звернулась за призначенням пенсії, або до роботи, яка передувала цьому періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті «з», прирівнюється до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
Час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 1 статті 8 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 38 Закону № 103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Також період військової служби зараховується до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
При цьому період навчання може бути зарахований до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільговій основі і прирівнюється до роботи, яка слідувала після навчання, за умови того, що після закінчення відповідного навчального закладу особо влаштовується на роботу саме за набутою професією.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №2 та на час звернення із цією заявою мав страховий стаж становить 37р.3 міс. 13 днів, пільговий стаж становить 9 р. 8 мі. 28 дні, за Сп.№1- 5 міс.4 дні, Сп№2 - 9 років 3 міс. 24 дні, про що зазначено у спірному рішенні від 19.11.2024 за №184250010747.
Стосовно не зарахування до пільгового стажу період навчання за фахом у Шосткинському хіміко-технологічному технікумі з 01.09.1985 по 04.09.1988 та з 12.01.1989 по 15.06.1989, а також неврахуванню до пільгового стажу за Списком №2 період строкової служби в лавах Радянській армії з 02.07.1990 по 15.11.1991, суд зазначає наступне.
Відповідач не заперечує факт навчання позивача у Шосткинському хіміко-технологічному технікумі з 01.09.1985 по 04.09.1988 та з 12.01.1989 по 15.06.1989, оскільки зарахував зазначений період до страхового стажу позивача.
Також відповідач не заперечує, що позивач навчався до 15.06.1989, а вже з 05.07.1989 почав працювати на посаді, робота на якій зарахована відповідачем до пільгового стажу за Списком №1, про що свідчить розрахунок стажу позивача при вирішенні питання призначення пенсії (а.с.7).
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що період навчання позивача не підлягає врахуванню під час обчислення пільгового стажу, зазначений період також не враховано відповідачем, що підтверджується розрахунком стажу позивача.
Позивачем надано копію диплому згідно якого підтверджується, що позивач з 1985 року до 1989 року навчався у Шосткинському хіміко-технологічному технікумі, отримав диплом від 17.06.1989 по спеціальності технологія виробництва обладнань з високоенергетичними складами (а.с.70).
Відповідно до записів трудової книжки та довідки №18 від 18.01.2024 позивач працював на посаді транспортувальника виробів капсульного виробництва №5 (а.с.12), робота на якій зарахована відповідачем до пільгового стажу за Списком №1.
Крім того, слід зазначити, що перед строкової служби в лавах Радянській армії з 02.07.1990 по 15.11.1991, позивач працював на посаді, робота на якій відповідачем зарахована до пільгового стажу за Списком №2, що підтверджується відповідним розрахунком стажу позивача (а.с.7)
Таким чином, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується, що позивач після навчання (перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців) почав працювати на посаді, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, то наведений період навчання у Шосткинському хіміко-технологічному технікумі з 01.09.1985 по 04.09.1988 та з 12.01.1989 по 15.06.1989 підлягає зарахуванню до пільгового стажу за Списком №1.
Також матеріалами справи підтверджується, що позивач працював на посаді, робота на якій зарахована відповідачем до Списку №2 був призваний на строкову службу в лавах Радянській армії, а тому наведений період строкової служби в лавах Радянській армії з 02.07.1990 по 15.11.1991 підлягає зарахуванню до пільгового стажу за Списком №2.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідач, як суб'єктом владних повноважень не подано доказів відповідності закону (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені відповідачем в основу прийнятого рішення, не надано належних та допустимих доказів правомірності прийнятого рішення, а також висновків та підстав відмови позивачу у призначенні пенсії.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 19.11.2024 за №184250010747 про відмову у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем жодним чином не обґрунтовано та не зазначено правомірність підстав застосування до спірних правовідносин норм Закону України №1058-IV.
Разом із тим, в спірному рішенні відповідачем зазначено, що позивач не має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України №1058-IV.
Доказів того, що позивач не має права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788- XII відповідачем не надано, підстав для неврахування норм зазначеного закону відповідачем не зазначено.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також, ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме: до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Закон України №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
На час звернення позивача із відповідною заявою до відповідача щодо призначення пенсії на пільгових умовах чинними є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і Закон України "Про пенсійне забезпечення", які регулюють одні і ті ж правовідносини.
Згідно з пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції до прийняття Закону від 02.03.2015 р. № 213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Таким чином Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений п. “б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Згідно п.2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п. “б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Між тим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017. Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. “б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно п.3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам;
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п. “б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відносно позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Вивчивши матеріали справи, суд зазначає, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь, у даному випадку, позивача.
У даному випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу. Відповідачем взагалі не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення» із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу 1, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, зазначила наступне:
“Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. .
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Суд не знаходить підстав для відступу від вищезазначених правових висновків у справі, що розглядається.
При розгляді даної справи, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, про що також зазначено вище.
Разом із тим, суд стосовно вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити призначення, нарахування та виплату пенсії на пільгових умовах позивачу з 09.12.2024, суд зазначає наступне.
Крім того, статтями 80-85 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії. Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі за текстом - Порядок №22-1).
Згідно з п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія “призначення пенсії» використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця. А тому виданий ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відповідно до ч.1 ст. 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Згідно з п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Саме органи пенсійного фонду визначають правильність та повноту наданих документів для призначення (перерахунку) пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам. Рішення про призначення пенсії приймається органом Пенсійного фонду і право на призначення пенсії є його виключними повноваженнями, втручання у яке не відповідатиме завданням адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 5 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня отримання їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Щодо дати призначення пенсії, суд зазначає, що дату призначення пенсії позивача в даному випадку визначено чинним законодавством.
Так, в відповідно до ст. 83 Закону України “Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією. Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Таким чином, суд зазначає, що із врахуванням п. 1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV позивачу під час прийняття рішення щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах має бути врахована дата призначення пенсія саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Крім того, суд звертає увагу, що в даному випадку, відповідачем не здійснено належного підрахунку пільгового стажу позивача як за Списком №1 так і за Списком №2, оскільки є предметом розгляду даної справи.
Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
ЄСПЛ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У постанові Верховного суду від 06.03.2019 по справі № 1640/2594/18 судом зазначено, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком на пільгових умовах.
Оскільки призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області, як органу, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення позивачу пільгової пенсії за віком, здійснити підрахунок пільгового стажу на виконання даного судового рішення, повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення по суті заяви.
Враховуючи вищезазначене, для повного захисту порушеного права позивача, суд у відповідності до ст. 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зазначає, що належним способом захисту порушених прав є скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19.11.2024 за №184250010747, а також зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 період навчання за фахом у Шосткинському хіміко-технологічному технікумі з 01.09.1985 до 04.09.1988 та з 12.01.1989 до 15.06.1989, а також зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період строкової служби у Радянській армії з 02.07.1990 до 15.11.1991 та повторно розглянути заяву позивача від 13.11.2024 з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020по справі 1-5/2018 (746/15) та у відповідності п. “б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, а також із урахуванням до пільгового стажу за Списком №1 період навчання за фахом у Шосткинському хіміко-технологічному технікумі з 01.09.1985 до 04.09.1988 та з 12.01.1989 до 15.06.1989, до пільгового стажу за Списком №2 період строкової служби у Радянській армії з 02.07.1990 до 15.11.1991 та прийняти рішення по суті заяви.
Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору сплачену позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області від 19.11.2024 за №184250010747 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області (м.Хмельницький, вул..Герцена,10,і.к. 21318350) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,і.к. НОМЕР_1 ) до пільгового стажу за Списком №1 період навчання за фахом у Шосткинському хіміко-технологічному технікумі з 01.09.1985 до 04.09.1988 та з 12.01.1989 до 15.06.1989, а також до пільгового стажу за Списком №2 період строкової служби в лавах Радянській армії з 02.07.1990 до 15.11.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області (м.Хмельницький, вул..Герцена,10,і.к. 21318350) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,і.к. НОМЕР_1 ) від 13.11.2024 з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020по справі 1-5/2018 (746/15) та у відповідності п. “б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, а також із урахуванням до пільгового стажу за Списком №1 період навчання за фахом у Шосткинському хіміко-технологічному технікумі з 01.09.1985 до 04.09.1988 та з 12.01.1989 до 15.06.1989, до пільгового стажу за Списком №2 період строкової служби у Радянській армії з 02.07.1990 до 15.11.1991 та прийняти рішення по суті заяви.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,і.к. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області (м.Хмельницький, вул..Герцена,10,і.к. 21318350) суму судового збору в розмірі 1211,20грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета