15 серпня 2025 року м. Рівне №460/6102/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі-відповідач,), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 , від 30 січня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу тринадцятого частини першої і статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 , від 30 січня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу тринадцятого частини першої ї статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», прийнявши за результатами її розгляду обґрунтоване рішення про надання, або про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у позивача наявне право на відстрочку на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки його мати ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, а отже він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Повідомлено, що позивач звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації, однак відповідачем не надано йому обґрунтованої відповіді. Вважає дії відповідача щодо нерозгляду його заяви безпідставними і протиправними, а тому просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 04.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
15.04.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог. Зазначає, що відповідач не отримував заяви про відстрочку від позивача та про існування такої заяви дізнались лише після надходження позовної заяви. Тому, з метою врегулювання спірного питання у досудовому порядку, посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_3 (саме там перебуває на військовому обліку Позивач) у телефонному режимі 08.04.2025, 09.04.2025 р. була надана відповідь про те, що його заяви не отримували та рекомендовано було надати повторно заяву з долученими підтвердними документи, які були б розглянуті на найближчому засіданні комісії 10.04.2025 р., однак позивач відмовився. Вказали, що Позивачем (першочергово) недотримано процедуру особистого подання документів, що підтверджують (на його думку) право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Отже можна дійти висновку про недотримання Позивачем порядку звернення до уповноваженого суб'єкта владних повноважень щодо розгляду питання про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією. Враховуючи той факт, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 будь-які обставини стосовно права позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, - не були досліджені уповноваженим суб'єктом владних повноважень, що свідчить про передчасність заявлених позовних вимог. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
За правилами частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
За змістом позову, 30.01.2025 позивач подав заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 з проханням, про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ", мотивуючи це тим, що його матір ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, та відсутністю інших осіб, які не є військовозобов'язаними, та відповідно до закону зобов'язані утримувати матір.
На підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 статті 23 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", до заяви були додані копії посвідчених документів, а саме копії: посвідченого паспорта ОСОБА_1 , посвідченої довідки про проходження служби від 31.08.2022 року №372/3/2/267, посвідченого ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , посвідченої довідки НОМЕР_1 від 04.10.2022 року, посвідченої довідки №904 від 29.08.2023 року, посвідченого свідоцтва про народження ОСОБА_1 , посвідченого пенсійного посвідчення ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав заяву 06 лютого 2025 року, що підтверджується SMS повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, станом на 25 березня 2025 року заява не розглянута, рішення про відстрочку не ухвалене, а письмової відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_3 не отримав.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує право ОСОБА_1 на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суд з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з п.20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII(далі - Закон № 3543-ХІІ, в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 13 ч.1 ст.23 Закону № 3543-ХІІ (в редакції чинній на час подання заяви позивачем про надання відстрочки) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Як передбачено п.1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до п.56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з п.57 Порядку №560, для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
За змістом п.п.58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить розгляд питання щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період. З метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації особа повинна особисто подають на ім'я голови відповідної комісії заяву та інші документи, що підтверджують право на відстрочку, за результатами розгляду яких комісією приймається рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.
Позивач стверджує, що ним було подано засобами поштового зв'язку до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з копіями підтверджуючих документів.
На підтвердження вказаної обставини позивачем до матеріалів позовної заяви долучено копії квитанцій №120 та №121 від 31.01.2025 (а.с.13).
Однак, з долучених квитанцій суд не може достовірно встановити, які саме документи позивач надсилав до ІНФОРМАЦІЯ_1 , опису вкладення в лист позивач до позовної заяви не надав.
Інших доказів на підтвердження вищезгаданих обставин позивач суду не надав, матеріали справи не містять.
Оскільки позивачем не доведено факту подання заяви про надання відстрочки, а тому суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду такої заяви по суті, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Суд також звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості повторно порушити процедуру розгляду питання щодо оформлення відстрочки, звернувшись до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1ст. 23 Закону № 3543-XII із наданням визначеного переліку документів відповідно до Порядку № 560.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 15 серпня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Суддя С.М. Дуляницька