Справа № 607/19366/21Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О. М.
Провадження № 22-ц/817/497/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
04 серпня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Матуса Т.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/19366/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 грудня 2024 року (ухвалене суддею Вийванко О.М., повне рішення складено 07 червня 2024 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 про встановлення факту батьківства, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що впродовж 1991 року його мати - ОСОБА_4 проживала із ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. У період спільного проживання його мати завагітніла, однак в подальшому під час вагітності вони припинили свої відносини.
Зазначав, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у свідоцтві про його народження батьком записаний ОСОБА_3 , який на час його народження перебував у зареєстрованому шлюбі з матір'ю.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 і після його смерті мати повідомила, що саме він є його біологічним батьком.
Вказував, що після слів матері про його біологічного батька він виявив бажання зв'язатися із членами сім'ї ОСОБА_5 , з метою дізнатися більше про батька.
Звертав увагу, що члени сім'ї померлого дізнавшись про те, що позивач є його сином, прийняли його, розповіли більше про батька та повідомили, що не будуть заперечувати, якщо позивач буде претендувати на його спадщину.
Вказував, що рідна сестра померлого - ОСОБА_6 задля підтвердження факту його біологічного споріднення з ОСОБА_5 , погодилася пройти разом з ним ДНК-тест, який у свою чергу показав результат 99,96873% чим, на його думку, підтвердив те, що померлий ОСОБА_5 є його біологічним батьком.
Наголошував, що необхідністю у зверненні його до суду стало те, що він є спадкоємцем першої черги після померлого ОСОБА_5 .
Крім нього спадкоємцем першої черги є також відповідачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як його дочка від іншого шлюбу, яка прийняла спадщину після смерті батька та вже оформила свої спадкові права.
На підставі наведеного, просив встановити факт батьківства ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нього - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 грудня 2024 року позов задоволено.
Встановлено факт батьківства, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за № 2367, складеного 31 серпня 1992 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області, вказавши у графі «батько»: « ОСОБА_5 », громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , замінивши « ОСОБА_3 ».
Для внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , копію рішення суду надіслано до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в рівних частинах на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908,00 грн..
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вказує, що твердження позивача про те, що його мати - ОСОБА_4 спільно проживала з ОСОБА_5 упродовж 1991 року та до народження позивача є голослівними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки вона - ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , її батьком є ОСОБА_5 , матір'ю ОСОБА_8 , які проживали разом від середини 1990 року. У лютому 1991 року між її батьками відбулися заручини, а 11 серпня 1991 року весілля.
Наголошує, що під час допиту в якості свідка ОСОБА_4 не могла пояснити чому вона не повідомляла сину раніше, хто є його біологічним батьком, а під час сімейних сварок відповідач, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі неодноразово говорив, що позивач не є його рідним сином і при цьому ОСОБА_2 був присутній.
Зазначає, що всупереч чинному на момент спірних подій, а саме 1990-1991 р.р., законодавству мати позивача не зверталася до суду з метою встановлення факту батьківства, а натомість записала батьком дитини ОСОБА_3 , з яким на момент народження дитини перебувала у шлюбі.
Також, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання його матері - ОСОБА_4 з ОСОБА_5 чи будь-яких контактів між ними.
Крім того, на її думку, результати висновку експерта від 14 червня 2023 року щодо батьківства ОСОБА_2 , які були здійснені на основі біологічного матеріалу взятого з трупа ОСОБА_5 , відносно якого ймовірно проводилися попередні біологічні дослідження та який зберігався понад встановлений чинним законодавством строк, викликають обґрунтовані сумніви у його достовірності.
Вважає, що сторона позивача обрала невірний спосіб захисту, що відповідно до вимог ЦПК України є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви, оскільки у даній справі запис про народження позивача здійснено не на підставі ч. 1 ст. 135 Сімейного Кодексу у зв'язку з тим, що позивач народився у шлюбі між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 ..
Також наголошує, що на момент подання позовної заяви до суду, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача ОСОБА_3 не було здійснено будь-яких дій щодо виключення запису про батька з актового запису про народження ОСОБА_2 ..
У травні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сабатюк Н.П. подала до Тернопільського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Вказує, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства, враховуючи те, що у контексті ДНК-тестування в провадженні щодо батьківства суд визнавав, що інтерес особи у визначенні свого батьківства не зникає з віком, а, навпаки, посилюється.
Акцентує увагу на свідченнях матері позивача - ОСОБА_4 , в яких остання вказала, що вона зустрічалася з ОСОБА_5 і від нього завагітніла, однак він відмовився з нею одружуватися. У зв'язку з чим, будучи вагітною, одружилася із ОСОБА_3 і після народження позивача, батьком був записаний саме він. Проте, що батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_5 вона повідомила сина після смерті останнього.
Зазначає, що у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона впевнена, що позивач є сином її рідного брата, оскільки вони дуже схожі.
Стверджує, що внесення змін до актового запису про народження є прямим і необхідним наслідком встановлення факту батьківства, що відповідає вимогам матеріального та процесуального законодавства. Такі дії суду не виходять за межі позовних вимог, а навпаки - забезпечують реальне виконання рішення та гарантують ефективний захист прав позивача. Рішення суду не змінює предмета позову і не присуджує більше, ніж просив позивач, а лише конкретизує юридичні наслідки встановленого факту батьківства відповідно до положень ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Вказує, що твердження ОСОБА_1 щодо неналежного способу захисту є необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи й нормам матеріального права. З огляду на суперечливість позиції самої відповідачки, подібні зауваження не можуть вважатися переконливими та не спростовують правомірність пред'явлених позивачем вимог.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Матус Т.А апеляційну скаргу в її межах підтримав, посилаючись на доводи викладені у ній.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, вимог апеляційної скарги та поданого відзиву колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 04 вересня 2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис № 2367 від 31 серпня 1992 року. Батьками записані: ОСОБА_3 та ОСОБА_10 .
В подальшому ОСОБА_3 змінив прізвище на ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені, яке видане 08 липня 2016 року Тернопільським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції, актовий запис № 81 від 08 липня 2016 року.
Згідно зі свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_2 від 24.09.2019 року, яке видане Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільської області, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його дочка ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою № 182506427 від 26.09.2019 року та свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 24.02.1992 року.
Відповідно до дослідження ДНК-тесту від 28.07.2021 року встановлено спорідненість позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , яка є рідною сестрою померлого, із вірогідністю 99,96873%.
Згідно з висновком експерта № СЕ-19/102-23/1693-БД від 14.06.2023 року, померлий ОСОБА_5 , 1967 року народження, може бути біологічним батьком ОСОБА_2 . Ймовірність даної події складає 99,999999991200%.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/120-24/5550-БД від 04.07.2024 року, біологічне батьківство ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 по відношенню до ОСОБА_2 , біологічною матір'ю якого є ОСОБА_4 , виключається.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає.
Задовольняючи позовної вимоги ОСОБА_2 , суд виходив з того, що результати судової молекулярно-генетичної експертизи є достатньою підставою для висновку, що ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає над будь-якими іншими доказами, наданими сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства, тому суд виснував, що ОСОБА_5 , 1967 року народження є біологічним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а біологічне батьківство ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , по відношенню до ОСОБА_2 , виключається.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Відповідно до частини другої статті 53 Кодекс про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
Частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.
ЄСПЛ у своїх рішеннях зауважував, що Кодекс про шлюб та сім'ю України було прийнято 1969 року в той час, коли ДНК-тестування не було широко поширеним. Положення ст. 53 КпШС України надавали можливість встановлювати батьківство на «соціальних» підставах. Відповідні норми залишались незмінними протягом десятиліть, навіть після того як ДНК-тестування почало широко використовуватися. У своїй практиці ЄСПЛ вже неодноразово зазначав, що ДНК-тестування для встановлення батьківства наразі є простим і дуже надійним методом, а «його доказова цінність значно переважає будь-які інші докази, надані сторонами для доведення або спростування факту інтимних стосунків».
Також ЄСПЛ неодноразово зазначав, що проведення ДНК-експертизи з метою встановлення батьківства наразі є простим і дуже надійним методом, а «її доказова цінність суттєво переважає будь-які інші докази, надані сторонами для підтвердження або спростування факту близьких стосунків» (див., наприклад, згадане рішення у справі «Калачева проти Росії» (Kalacheva v. Russia), пункт 34; «Брауер проти Німеччини» (Brauer v. Germany), заява № 3545/04, пункт 43, від 28 травня 2009 року та «Цветелін Пєтков проти Болгарії» (Tsvetelin Petkov v. Bulgaria), заява № 2641/06, пункт 55, від 15 липня 2014 року).
ЄСПЛ у рішенні у справі «Калачева проти Росії» (Kalacheva v. Russia) встановив, що національні суди відмовилися враховувати результати ДНК-експертизи, оскільки сторони не дотрималися певних формальних вимог. На думку Європейського суду, найкращі інтереси дитини у цій справі вимагали однозначної відповіді, хто був батьком дитини, і це питання не могло бути задовільно вирішене без проведення ДНК-експертизи; другий аналіз був необхідним, оскільки перший був визнаний неприйнятним з формальних процесуальних підстав. Коли заявниця не звернулася з клопотанням про проведення повторної експертизи, суди також не призначили її, хоча це було у межах їхніх повноважень. З огляду на таку послідовність подій Суд встановив порушення статті 8 Конвенції у вказаній справі (див. згадане рішення у справі «Калачева проти Росії» (Kalacheva v. Russia), пункти 36-38).
У рішенні«Молдован проти України» (Mоldovan v. Ukraine, № 62020/14 § 52-54, ЄСПЛ), від 14 березня 2024 року ЄСПЛ констатував, що під час провадження на національному рівні, яке розпочалося у 2012 році, суди дотримувалися постанови Пленуму Верховного Суду України 2006 року, яка передбачала застосування Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 року до справи заявника, роблячи доказ наявності спільного проживання необхідним для визнання батьківства.
Проте, на переконання ЄСПЛ, застосування такого підходу, подібного до підходу, який передбачає відсутність гнучких часових обмежень або наявність інших процесуальних обмежень, призвело до унеможливлення встановлення чи оскарження батьківства, зокрема, за допомогою нових методів експертизи. ЄСПЛ неодноразово встановлював, що такі обмеження суперечать важливості інтересів приватного життя (див. згадані рішення у справах «А. Л. проти Польщі» (A. L. v. Poland), пункт 71; «Тавлі проти Туреччини» (Tavl v. Turkey), пункт 34, та в якості нещодавнього прикладу згадане рішення у справі «Больєвич проти Сербії» (Boljevic v. Serbia), пункт 55).
Отже, колегія суддів наголошує, що суд при розгляді справи за позовом має не лише встановити факт проживання однією сім'єю матері позивача та особи, яку вона вважає своїм батьком, а й дослідити інші докази, які могли б свідчити про наявність кровної спорідненості між позивачем та зазначеною вище особою, зокрема результати ДНК-експертизи.
У рішенні ЄСПЛ від 29 квітня 2019 року у справі «Міфсуд проти Мальти», заява № 62257/15, зазначено, що наразі ДНК-тест - це науковий метод для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства. Обов'язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 202/2081/21 (провадження № 61-17627св23) зазначено, що обставини, передбачені частиною третьою статті 53 КпШС України, можуть підтверджуватись різними доказами. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно із якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, суд оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення, у разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 109 ЦПК України може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) на сьогодні є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) становить 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має ключове значення у вирішенні спору цієї категорії справ.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства.
Разом з тим, його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що факт батьківства підтверджується висновком експертного дослідження від 14 червня 2025 року № СЕ-19/102-23/1693-БД Вінницького НДЕКЦ, значення яких значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства, з огляду на рішення ЄСПЛ.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок експертизи є неналежним доказом не знайшли свого підтвердження, оскільки він містить інформацію щодо предмета доказування, як визначено у статті 77 ЦПК України.
Колегія суддів зауважує, що з поданого до суду висновку експерта вбачається, що зразки букального епітелію у позивача та його матері було відібрано Вінницьким НДЕКЦ та запаковано у пробірки. Зразки засохлої крові з трупа ОСОБА_5 були запечатані в пакет і доставлені через сектор документального забезпечення Вінницьким НДЕКЦ для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. Експертом у висновку було зазначено, що зразки були доставлені належним чином у паперовому згортку, порушень цілісності упаковки не виявлено. З даного згортку було взято фрагмент марлевої серветки, зразок крові померлого ОСОБА_5 , з якого було проведено сам ДНК-тест.
Результати ДНК-тесту, проведеного Вінницьким НДЕКЦ, показали, що ймовірність того, що ОСОБА_5 був батьком ОСОБА_2 , становить 99,999999991200%.
Щодо тверджень відповідачки ОСОБА_5 про те, що біологічний матеріал від трупа ОСОБА_5 зберігався у архіві відділення Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи понад встановлений трьох річний (до 23 січня 2023 року) термін зберігання (т. 1, а.с. 113) і відповідно такий матеріал не міг братися до уваги про проведенні експертизи, то вони судом апеляційної інстанції до уваги не беруться, оскільки при проведенні судової молекулярно-генетичної експертизи будь-яких недоліків у якості генетичного матеріалу, які б унеможливлювали проведення даного ДНК-тесту, експертом не виявлено і жодних зауважень з даного приводу ним не висловлювалося.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд враховує, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, та не дають підстав для скасування ухвалено ним рішення.
Постановляючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 04 серпня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Храпак Н.М.