Справа № 308/20442/24
14 серпня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Бенца К.К.,
при секретарі судового засідання - Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії EНА №3522744 від 21.11.2024 року, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії EНА №3522744 від 21.11.2024 року, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Мотивуючи позовні вимоги вказує на те, що 21.11.2024 р. інспектором Управління патрульної поліції в Закарпатській області відносно ОСОБА_2 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3522744 якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 статті 122 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Позивач вказує на те, що причиною винесення постанови на думку відповідача є те, що 21.11.2024 р. в 56:44:21 год. в м. Ужгород, вул. Собранецька, 200, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом (яким не вказано) та порушив вимоги дорожнього знаку 2.2 проїзд без зупинки заборонено, чим порушив п.8.4.6. ПДР Порушення вимог знаків пріоритету у зв'язку з чим його було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення - штраф у розмірі 340 грн.
Позивач з винесенням постанови не згідний, вважає, оскаржувану постанову незаконною. Вважає, що інспектор притягнув його до відповідальності не маючи на те підстав. Позивач вказує, що постанова винесена з порушенням законодавства. Вказав, що жодного правопорушення не вчиняв і його безпідставно було зупинено поліцейським.
Вказує, що працівник поліції в оскаржуваній постанові не зазначив транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався)
Позивач вказує на те, що в порушення вимог ст.283 КУпАП, постанова не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення та про те, яким технічним засобом було зафіксовано порушення. Позивач вказує, що постанова винесена з порушенням законодавства. Зазначає, що будь-яких доказів, які б свідчили про порушення ним правил дорожнього руху при винесенні оскаржуваної постанови не надано.
Вважає, що його вина у вчиненні правопорушення належним чином не доведена .
Позивач зазначає, що відсутні будь-які докази того, що працівники поліції рухались назустріч (чи позаду автомобіля позивача) і встановили (фото, чи відеофіксація) - що позивач керував транспортним та здійснив “порушення дорожнього знаку 2.2 проїзд без зупинки». Таким чином, вважає, що оскаржувана постанова відповідача була ухвалена інспектором без дотримання вимог ст.ст.245, 247, 251, 268, 279, 280, 283-285 КУпАП.
Також вказує, що в оскаржуваній постанові відсутні посилання на наявність та долучення відеозапису (або будь-яких інших доказів адміністратвиного правопорушення).
З посиланням на викладене позивач просить суд : Позов ОСОБА_1 - задовольнити; Постанову Департаменту патрульної поліції серії ЕНА № 3522744 від 21.11.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосування стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. - скасувати; Стягнути із відповідача судові витрати та нанесену моральну і матеріальну шкоду, а провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрити.
06.05.2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого було зазначено наступне.
Вказує, що 21 листопада 2024 року під час несення служби в місті Ужгород за адресою: вул. Собранецька, 200 старшим лейтенантом патрульної поліції Готра Е.М. було виявлено, що транспортним засобом Skoda Octavia з державним номерним знаком НОМЕР_1 не дотримано вимог дорожнього знаку 2.2. «проїзд без зупинки заборонено». Своїми діями водійПозивач порушив вимоги п. 8.4.в ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 122 КУпАП. Інспектор належним чином представився, пояснив суть правопорушення, попросив пред'явити документи, зазначені в п. 2.1 ПДР України на підставі ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію» та пункту 2.4 ПДР України. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 8.4.в ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП було прийнято рішення про складання адміністративних матеріалів щодо Позивача. В результаті, було винесено постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3522744 за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Після чого водію було роз'яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Всі доводи позивача були взяті до уваги про розгляді справи про адміністративне правопорушення. Згідно зі ст. 285 КУПАП позивача було ознайомлено зі змістом Постанови, та під підпис було запропоновано отримати її копію.
Відповідач вказує, що у Постанові про адміністративне правопорушення серії ЕНА 3522744 від 21.11.2024, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, заповнені всі дані які вимагаються ст. 283 КУпАП. Окремо зазначають, що Докази скоєння адміністративного правопорушення не повинні зазначатись в Постанові, оскільки у відповідності до приписів ст. 283 КУпАП докази про адміністративне правопорушення в постанові про адміністративне правопорушення не зазначаються.
Представник зазначає, що станом на 01.04.2025 згідно довідки інспектора СЗТ - відео- та фотофайли з портативних відеореєстраторів, автореєстраторів, здійснені працівниками управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції за період чергування 21.11.2024 р. відсутні, оскільки вони не зберігались довше необхідного терміну (30 діб) згідно пункту 3 розділу VIII «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої Наказом МВС України N?1026 від 18.12.2018 р.
Вважає, що адміністративний позов про скасування постанови про адміністративне порушення не підлягає до задоволення у зв'язку з тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідач зазначає наступне.
Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Тобто визначальною, обов'язковою ознакою для відшкодування шкоди має бути встановлення факту незаконності рішення, дії чи бездіяльності посадової особи та встановлення наявності шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Разом з тим, Позивачем не наведено жодних доказів які б свідчили що внаслідок дій поліцейських йому було завдано моральної шкоди, а між діями поліцейських та витратами Позивача відсутній будь-який причинно-наслідковий зв'язок.
Вказує, що враховуючи норми законодавства про відшкодування моральної шкоди, а також висновки Великої палати Верховного суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вбачається що в позивача відсутні підстави для стягнення моральної та матеріальної шкоди, окрім того Позивач був зобов'язаний довести спричинення моральної шкоди поліцейським внаслідок прийнятого рішення. Так як позивачем не наведено належних та допустимих доказів спричинення моральної шкоди, не надано належним чином здійснений обрахунок такої, вважає, що така вимога заявлена до суду з метою безпідставного збагачення.
З посиланням на викладене просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
06.05.2025 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого зазначено, що ознайомившись з відзивом відповідача, позивач приходить до переконання, що відповідачем не надано жодного належного і допустимого доказу скоєння позивачем адміністративного правопорушення, а відтак просив суд позовні вимоги задовольнити, постанову про притягнення його до відповідальності скасувати, стягнути з відповідача судові витрати та нанесену моральну і матеріальну шкоду в розмірі 7500,75 грн., провадження по справі закрити.
Позиція сторін по справі:
Позивач у призначене судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Окрім того, позивачем до суду неодноразово надсилались заяви про відкладення судового розгляду, у зв'язку з його зайнятістю в інших справах. 11.08.2025 року на адресу суду від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи на інший строк.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 205 КАС України Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
За таких обставин, суд приходить до висновку про проведення судового засідання без участі позивача.
Представник відповідача Департаменту патрульної поліції у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Надіслав до суду відзив.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
27.12.2024 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду позовну заяву залишено без руху.
16.01.2025 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду позовну заяву повернуто заявникові у зв'язку з неусуненням недоліків.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2025 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 16.01.2025 року про повернення позовної заяви у справі № 308/20442/24 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду.
10.04.2025 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження по справі № 308/20442/24 та призначено справу до розгляду.
У даній справі заходи забезпечення доказів та забезпечення позову судом не застосовувалися.
Провадження у справі ухвалою суду не зупинялося, а тому не було підстав для його поновлення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступного висновку.
Так, спір між сторонами виник з приводу притягнення позивача до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 77 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі- КУпАП), ЗакономУкраїни «Про Національну поліцію», Правилами дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР) та ст.286 КАС України.
Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України Про Національну поліцію, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно - правових актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.
У відповідності до ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Як встановлено судом, 21.11.2024 року інспектором 2 взводу 1 роти бат. УПП в Закарпатській області ДПП Готра Е.М. винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3522744 від 21.11.2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення 21.11.2024 р. адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень, а саме за порушення вимог п. 8.4.б ПДР України.
Відповідно до п. 8.4.б ПДР - знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками , тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст.222 цього Кодексу, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч.1 ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Щодо доводів позивача про те, що працівником поліції не було складено протокол, суд зазначає наступне.
За загальним правилом відповідно до ч. 1 ст. 254 КУпАП у разі виявлення ознак адміністративного правопорушення уповноважена на те посадова особа або орган публічної влади складає протокол про адміністративне правопорушення встановленої форми та змісту. Протокол про адміністративне правопорушення за своєю сутністю є процесуальним документом, в якому фіксується факт вчинення діяння, що має ознаки адміністративного правопорушення, особа, в діянні якої вбачаються такі ознаки. Саме за допомогою складання протоколу про адміністративне правопорушення здійснюється ініціювання початку провадження у справі про адміністративне правопорушення та визначаються подальші його межі, зокрема, правовою кваліфікацією та фабулою обвинувачення відповідно до інкримінованого адміністративного правопорушення.
У той же час чинним законодавством передбачено спеціальні випадки, в яких складання протоколу про адміністративне правопорушення не здійснюється. Необхідність зазначених висновків обумовлено різними причинами, серед яких спрощення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, за умови, якщо як складання протоколу, так і розгляд справи здійснюється одними і тими ж самими уповноваженими особами.
Відповідно до ч.3 ст.254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених ст.258 цього кодексу.
У ч. 4, 5 ст. 258 КУпАП зазначається, що у випадках,передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами)на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті, що зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Отже, оскільки справа про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, належить до компетенції органів Національної поліції України, то у відповідності до ч. 2 ст. 258 КУпАП уповноважені посадові особи, які діють від імені органів Національної поліції, не складають протокол про адміністративне правопорушення, а на місці вчинення правопорушення виноситься постанова про адміністративне правопорушення або залишається відповідне повідомлення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
При цьому суд звертає увагу, що навіть заперечення особи щодо постанови про адміністративне правопорушення, накладеного стягнення чи наявності у її діях ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, не вимагають від уповноваженої особи органів Національної поліції складати протокол про адміністративне правопорушення у відповідності до ч. 5 ст. 258 КУпАП, оскільки адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, є правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху, що фіксується не в автоматичному режимі, та підпадає під передбачені законодавством винятки, коли навіть за наявності заперечень особи протокол про адміністративне правопорушення все одно не складається.
На підтвердження цього суд також звертає увагу на положення п. 4 Розділу І Інструкції № 1395 - у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Таким чином, ані положеннями КУпАП, ані положеннями Інструкції № 1395, що визначає спеціальний порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких відноситься до компетенції органів Національної поліції, не передбачено вимоги щодо складання протоколу у разі виявлення у діях особи ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
На основі вищевикладеного, суд не приймає доводи позивача про порушення порядку провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з не складанням протоколу та приймає доводи відповідача щодо відсутності законодавчого обов'язку у працівників поліції складати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, навіть у випадку оскарження особою допущеного порушення чи накладеного стягнення.
Відповідно до п.10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, відповідно до ст. 288 КУпАП, перевірка законності та обґрунтованості постанови по справі про адміністративне правопорушення судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Суд, здійснивши перевірку рішення суб'єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень. Позивач заперечує факт порушення ним ПДР.
У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (стаття 23 КпАП).
В силу ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При прийнятті постанови про накладення адміністративного стягнення за правилами ст.252 КУпАП визначено обовязок відповідача провести оцінку наявним доказам, повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Отже, з наведених норм вбачається, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
Відповідно до п. 1,2 «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» затвердженої наказом МВС № 1395 від 07.11.2015 р., - розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Згідно з статтею 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, яка повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адмінстягнення у вигляді штрафу.
В порушення приписів ст.283 КУпАП
Досліджуючи зміст постанови серії ЕНА №3522744 від 21.11.2024 року, судом встановлено, що постанова від 21.11.2024 року не містить відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Позивач ОСОБА_1 заперечує факт порушення ним правил дорожнього руху .
Таким чином, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа), уповноважена на розгляд справ про адміністративні правопорушення, в тому числі, інспектор поліції, мають діяти із дотриманням вимог законодавства.
Приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено певну процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та визначено систему правових механізмів забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Позивач у позовній заяві заперечує обставини, вказані у постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності, заперечує факт порушення ним правил дорожнього руху, вказує, що факт порушення ПДР не зафіксовано.
Так, зі змісту оскаржуваної постанови серії EНА №3522744 від 21.11.2024 року слідує, що 21.11.2024 року ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Skoda, д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Ужгород, по вул. Собранецька, 200, та порушив вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», чим порушив п.8.4.б ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, за яке на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 340,00 гривень.
З постанови у справі про адміністративне правопорушення вбачається, що порушення не зафіксоване свідками, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, що за наявності не спростованого твердження позивача про відсутність порушення ним ПДР, є підставою вважати постанову по справі про адміністративне правопорушення протиправною та такою що підлягає скасуванню.
Окрім того, в порушення вимог ч.3 ст.283 КУпАП оскаржувана постанова не містить вказівки про долучення до постанови відеозапису, показання технічних приладів, яким зафіксовано правопорушення, як доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, із зазначенням технічного засобу, яким його здійснено.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
При розгляді даної справи, суд враховує правову позицію , викладену у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 року у справі №338/1/17, згідно якої спостереження працівником поліції повинно бути зафіксоване на матеріальному носії.
При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд враховує при прийняті рішення у даній справі правову позицію Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладену у постанові у справі №524/9716/16-а від 13.02.2020 року, згідно якої - у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами ст. 74 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №524/1284/17 від 19.02.2020 року.
Порядок використання фото та відео техніки встановлюється п. 9 ч.1 ст.31 та ст.40 Закону України «Про національну поліцію».
При цьому норма статті 31 Закону України «Про національну поліцію» є загальною нормою,яка безпосередньо не регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів.
Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Спеціальною нормою, яка регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису є ст. 40 Закону України «Про національну поліцію».
Пункт 2 частини 1 ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» чітко встановлює порядок використання техніки в правовідносинах щодо безпеки дорожнього руху, види техніки та умови її використання.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожньо-го руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
В силу вимог ч.ч. 1-3 ст 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
У разі відсутності ж в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору ст. 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно, слід зазначити про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення встановленого частиною першою ст. 122 КУпАП, у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова серії ЕНА №3522744 від 21.11.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фіксацію правопорушення.
Будь-яких доказів правомірності винесення оскарженої постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідачем не надано.
При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із змісту адміністративного позову слідує, що позивач ОСОБА_1 заперечує факт порушення ним правил дорожнього руху та зазначає на неповноту та необ'єктивність дз'ясування фактичних даних по справі, відсутність доказів його вини.
Суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи міститься лише постанова у справі про адміністративне правопорушення від 21.11.2024 року, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Незважаючи на заперечення гр. ОСОБА_1 факту порушення ПДР при винесенні оскаржуваної постанови поліцейським всупереч ст.245 КУпАП не було вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідженні всіх обставин справи.
Вищенаведені обставини дають підстави дійти висновку, що відповідачем всупереч положень Кодексу України про адміністративні правопорушення не проведено дій по розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачених приписами ст.ст. 278, 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Частиною 2 статті 251 КУпАП встановлено, що обов'язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Позивач заперечив факт дослідження відповідачем будь-яких обставин під час розгляду справи про притягнення її до адміністративної відповідальності та дослідження доказів на підтвердження вини останньої.
Суд звертає увагу, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення поста-нови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
При цьому, суд зазначає, що складення постанови з дотриманням вимог ст. 283 КУпАП не є достатнім доказом підтвердження вчиненого особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Наведений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Аналіз законодавчих норм, заперечення позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення дає підстави суду дійти висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення та спростувати позицію позивача, однак доказів того, що ОСОБА_1 порушив вимоги ПДР України не надано, про наявність таких не зазначено у оскаржуваній постанові.
Виходячи із наведеного, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, суд прийшов до висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення.
Таким чином суд, враховуючи правову позицію викладену у вищезазначених постановах Верховного Суду, вважає, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем порушень правил дорожнього руху, оскільки з наявних у справі доказів не вбачається , що позивачем порушено правила дорожнього руху.
У відповідності до ч.3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Виходячи із норм викладених в ст. 77 КАС України встановлено, що за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. При розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В порушення законодавчих положень відповідачем не з'ясовано всіх обставин справи про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 280 КУпАП.
Згідно зі ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Судом враховується положення ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Вказаний перелік судових рішень, які може приймати суд першої інстанції у цій категорії справ, є вичерпний та не передбачає права суду першої інстанції визнати дії інспектора поліції протиправними.
На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд дійшов до висновку що вірним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3522744 від 21.11.2024 року, та закриття провадження у справі, що відповідає положенням ч.3 ст.286 КАС України.
Підсумовуючи вказане, з огляду на встановлені в судовому засіданні обставини та визначені відповідно до них правовідносини, враховуючи те, що на час розгляду справи та винесення постанови по суті заявлених позовних вимог, відповідачем доказів щодо правомірності свого рішення суду надано не було, не було надано відповідних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем зазначеного правопорушення, будь-які відомості, які б спростовували зазначені позивачем обставини у суда відсутні, суд приходить до висновку, що порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої КУпАП, недотримання вимог щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин справи та належного документування обставин адміністративногоправопорушення, є підставою для скасування постанови ЕНА №3522744 від 21.11.2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви позивач просить суд, зокрема : стягнути із відповідача судові витрати та нанесену моральну і матеріальну шкоду, водночас не зазначаючи про розмір такої завданої шкоди та не обгрунтовуючи її завдання. У позовній заяві позивач не обґрунтував розмір заявленої до стягнення моральної шкоди, не зазначив у чому полягала завдана моральна шкода з боку відповідача та яким чином така була завдана позивачеві, також позивачем не зазначено характеру та обсягу страждань, яких позивач зазнав внаслідок дій відповідача.
Разом з тим, подаючи до суду відповідь на відзив на позовну заяву позивач просив суд: стягнути з відповідача судові витрати та нанесену моральну і матеріальну шкоду в розмірі 7500,75 грн.
Предмет позову - це безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність.
Відповідно до ст.47 КАС України позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач не скористався своїми процесуальними правами і не звертався до суду із заявами про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог .
Водночас збільшення розміру позовних вимог шляхом подачі відповіді на відзив чинними нормами КАС України не передбачено.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 згаданої Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У контексті розглядуваних правовідносин, з огляду на не встановлення характеру та обсягу страждань, яких позивач зазнав внаслідок прийняття відповідачем відповідного рішення, визнаного судом протиправним, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я, таке рішення не може вважатися засобом негативного впливу на позивача, причиною досягнення позивачем негативних емоцій, рівня страждання або приниження.
Також судом не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та необхідністю відшкодування моральної шкоди. Крім того позивачем не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення моральної шкоди, не зазначено у чому полягала завдана моральна шкода з боку відповідача та яким чином така була завдана позивачеві, також позивачем не зазначено характеру та обсягу страждань, яких позивач зазнав внаслідок дій відповідача, а тому вимоги позивача про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.02.2023 справа № 823/2108/18 Верховний суд зазначив, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.
За приписами статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Дане конституційне положення знайшло своє закріплення у статтях1173,1174 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), згідно з якими шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (посадових або службових осіб даних органів) при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Частиною 5 статті 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відтак, позивач має право на відшкодування майнової шкоди, завданої їй внаслідок неправомірного затримання та евакуації транспортного засобу.
Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували даний факт.
Крім того позивачем не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення матеріальної шкоди, не зазначено у чому полягала завдана матеріальна шкода з боку відповідача та яким чином така була завдана позивачеві, також позивачем належними та допустимими доказами не доведено розмір та характер завданої матеріальної шкоди.
Відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди.
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому КМ України, оскільки сторони звільненні від сплати судових витрат.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 250 КАС України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення (повне чи скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 12.08.2025 року, дата складання повного судового рішення 14.08.2025 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -14.08.2025 року.
На підставі ст. ст. 6-14, 25, 32, 77, 205, 241, 243 - 246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 33, ч.2 ст. 122, ст.ст. 247, 251, 258, 268, 280, 283, 284 КУпАП, суд, -
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії EНА №3522744 від 21.11.2024 року, відшкодування моральної та матеріальної шкоди- задовольнити частково.
Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3522744 від 21.11.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
В решті позовних вимог - відмовити.
Відповідно ч.2 ст.271 КАС України копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ч. 4 ст. 286 КАС України у десятиденний строк із дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );
Відповідач: Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, місце знаходження : м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3)
Дата складання повного тексту судового рішення 14.08.2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца