Справа № 761/3578/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7338/2025
7 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» - адвоката Литвинця Сергія Анатолійовича на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 грудня 2024 року (суддя Мальцев Д.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп», треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельник Юрій Анатолійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
у січні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 29488 від 18.03.2021р., вчинений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., про стягнення з неї заборгованості та стягнути судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що у 2023 році дізналася про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 приватним виконавцем Мельником Ю.А. на підставі виконавчого напису нотаріуса №29488 від 18 березня 2021 року про стягнення з неї заборгованості у розмірі 29 900грн на користь ТОВ «АІА Фінанс Груп», з яким вона 29 лютого 2020 року уклала кредитний договір № 2104267.
Позивачка посилалася на те, що виконавчий напис № 29488 від 18.03.2021 року вчинено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. з порушенням порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, оскільки їй не було надіслано обов'язкового повідомлення-застереження про його вчинення, а також нотаріусом не було перевірено безспірність заборгованості.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною 18 березня 2021 року за реєстровим номером 29488 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» заборгованості за кредитним договором № 2104267 від 29 лютого 2020 року, укладеним між ТОВ «АІА Фінанс Груп», як банком, та ОСОБА_2 , як позичальником, у сумі 29 900грн, таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20грн та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 605,60грн.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 грудня 2024 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000грн.
У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ «АІА Фінанс Груп» - адвокат Литвинець С.А. просить додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково, стягнувши витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000грн, посилаючись на неспівмірність заявленої представником позивачки суми витрат на правову допомогу до предмета спору, оскільки сума стягнення за скасованим виконавчим написом нотаріуса становила лише 29 990грн. При цьому, справа не була складною, розглядалась судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача вважає, що заявлена сума витрат на правничу допомогу не відповідає критерію розумності та обґрунтованості, а також є такою, що штучно завищена, оскільки в аналогічних справах, судами стягувались витрати на правову допомогу у значно меншому розмірі.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Позивачка про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлялася шляхом направлення судової повістки-повідомлення на її поштову адресу, зазначену у позовній заяві, однак, судове повідомлення повернулося до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші про відсутність адресата за вказаною адресою (с.с.138).
Відповідно до частин 4, 6 статті 128 ЦПК України судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Іншої адреси позивачки ОСОБА_1 матеріали справи не містять, тому вона вважається належним чином повідомленою про апеляційний розгляд.
Інші учасники справи та їх представники, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, (с.с. 136-145), у судове засідання не з'явились.
Представник відповідача - адвокат Литвинець С.А. направив до апеляційного суду заяву про розгляд справи у його відсутність, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Яреська Т.В. про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з відповідача витрати, понесені позивачкою на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою надані докази понесених витрат, суд вважає, що їх розмір є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами та наданими
послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, обсягом зазначених робіт та значенням справи для позивача.
Переглядаючи додаткове рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний зазначає про наступне.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Згідно з положенням пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, на учасника справи покладено обов'язок у першому зверненні до суду навести попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, а докази у підтвердження понесених витрат учасник справи повинен надати суду до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву і ці докази неможливо подати з поважних причин (частина перша статті 246 ЦПК України).
Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивачки зазначив, що витрати позивачки на правову допомогу складають 10 000грн.
У підтвердження понесених витрат на правову допомогу, до позовної заяви були додані:
- копія договору № 24016 про надання правничої (правової) допомоги, укладеного 24 січня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Яреськом Т.В.;
- копія додатку № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 24016 від 24 січня 2024 року, укладеного 24 січня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Яреськом Т.В., згідно пункту 1 якого адвокат надає клієнту правову допомогу у справі про визнання виконавчого напису № 29488, виданого 18 березня 2021 року, таким, що не підлягає виконанню, шляхом здійснення адвокатської діяльності без обмежень у повноваженнях в судах всіх інстанцій, будь-якої підсудності. У пункті 2 додатку № 1 до договору сторони погодили, що фіксований гонорар адвоката складає 10 000грн. Також сторони погодили порядок сплати гонорару за надання правової допомоги: оплата послуг здійснюється шляхом 100% авансування та повинна бути сплачена до подачі підготовлених процесуальних документів до суду;
- копія акту приймання-передачі послуг № 1 від 26 січня 2024 року, в якому сторони погодили, що зобов'язання адвоката виконані в повному обсязі, клієнт з приводу виконання умов договору до адвоката претензій немає;
- копія розрахункової квитанції № 26/01/24 про отримання гонорару до договору № 24016 від 24 січня 2024 року у розмірі 10 000грн;
- копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8815/10 адвоката Яреська Т.В.;
- копія ордеру серії АІ №1536028 від 26 січня 2024 року на представлення адвокатом Яреськом Т.В. інтересів ОСОБА_1 у Шевченківському районному суді міста Києва.
23 лютого 2024 року представник ТОВ «АІА Фінанс Груп» - Бушуєв О.В. подав до суду першої інстанції заперечення на суму витрат на правову допомогу, у яких зазначив, що сума витрат на правничу допомогу є навмисно штучно завищеною і не відповідає критерію розумного розміру, та просив відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу.
Крім того, 20 грудня 2024 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшли заперечення представника ТОВ «АІА Фінанс Груп» - Бушуєва О.В. на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, у яких представник відповідача просив відмовити у задоволенні заяви представника позивачки про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що складена представником позивачки позовна заява є шаблонною, не потребує поглиблених знань в юриспруденції; сума стягнення за виконавчим написом нотаріуса складала 29 900грн, тому сума витрат на правничу допомогу складає 33,44% від суми стягнення; у позовній заяві представник позивачки просив розглядати справу у його відсутність.
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової
допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її
вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Така правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц.
Представником позивача суду першої інстанції надані належні докази у підтвердження витрат на правову допомогу, які понесла позивачка, у розмірі 10 000грн.
Разом з цим, суд першої інстанції не проаналізував заперечення відповідача проти розміру витрат на правничу допомогу та не надав їм будь-якої оцінки.
Колегія суддів зазначає, що керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Згідно пункту 2 додатку № 1 до договору про надання правової допомоги адвокатом № 24016 від 24 січня 2024 року сторони погодили, що гонорар адвоката є фіксованим та складає 10 000грн.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами представника відповідача, що суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення не врахував, що дана справа не є складною, судова практика у даній категорії справ є сталою, а відтак не вимагає значного часу для її вивчення, позовна заява є шаблонною, а тому не потребує значного часу для її складання, а відтак вимоги представника позивача про відшкодування позивачці за рахунок відповідача 10 000грн не є співмірними зі складністю даної справи, не є розумними та справедливими.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачці за рахунок відповідача, підлягає зменшенню до 3 000грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, не врахувавши заперечення відповідача, тому рішення суду підлягає зміні.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп»задовольнити частково.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 грудня 2024 року змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнуту з Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» на користь ОСОБА_1 , з 10 000грн до 3 000грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук