14 серпня 2025 року
м. Рівне
Справа № 558/85/25
Провадження № 22-ц/4815/681/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого судді: Гордійчук С.О.
суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянула в порядку письмового провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 03 березня 2025 року, ухваленого в складі судді Фехи Т.С., дата складання повного тексту рішення 3 березня 2025 року, у справі № 558/85/25
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позов обґрунтований тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає з нею та перебуває на її утриманні. Оскільки відповідач ухиляється від утримання дочки, матеріальної допомоги добровільно не надає, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Демидівського районного суду Рівненської області від 03 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 1 січня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду в частині визначеного до стягнення розміру аліментів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що судом не враховано те що відповідач може сплачувати аліменти у більшому розмірі, оскільки перебуває у Збройних силах України і має стабільний заробіток. При цьому судом не враховано, що вона не працює і будь-яких доходів не має.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Із матеріалів справи вбачається, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина проживає разом із матір'ю та перебуває на її утриманні, що не заперечувалось відповідачем.
Сторони у шлюбі не перебувають.
Також, з доданих до матеріалів справи копій платіжних інструкцій ПриватБанку за період з лютого 2024 року по лютий 2025 року вбачається, що відповідач не ухилявся від свого законного обов'язку щодо утримування дочки та за період 21 лютого 2024 року по лютий 2025 року та добровільно перераховував позивачу кошти на утримання дитини та кошти на придбання квартири.
Сторони по справі є особами працездатного віку.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції вважав можливим стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, щомісячно починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (ч. 1 ст. 181 СК України).
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Врахувавши наведені положення закону та вимоги позовної заяви про стягнення аліментів у частці від доходу, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про обов'язок відповідача утримувати свою неповнолітню дитину.
Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку з посиланням на те, що відповідач є працездатним, аліменти нікому не сплачує, інших осіб на утриманні не має. Проте позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування, що саме такий розмір є необхідним для гармонійного розвитку дитини та відповідач має можливість сплачувати аліменти саме у такому розмірі.
Відповідач визнавав позовні вимоги в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно та вважав, що саме такий розмір є достатньою та справедливою сумою для утримання дитини з боку батька, враховуючи рівний обов'язок батьків з утримання неповнолітньої дитини.
Будь-яких доказів, які б свідчили, що позивач не має можливості за станом здоров'я чи з інших підстав працювати, в матеріалах справи немає, а також жодного належного та допустимого доказу, що дитині необхідно утримання в більшому розмірі, ніж 1/6 частини доходів відповідача, а саме в розмірі 1/4 частини доходу відповідача, позивачем не надано.
Разом з тим, із матеріалів справи убачається, що позивач у 2024 році придбала у власність трикімнатну квартиру та отримала у власність від відповідача автомобіль. Дані обставини позивачем не спростовані.
Враховуючи вищенаведені обставини, права дитини на достатній життєвий рівень, факт перебування дитини на утриманні позивача, вік дитини, стан здоров'я , матеріальний стан позивача, відповідача та стан його здоров'я, відсутність у платника аліментів інших непрацездатних утриманців, вартість життя та необхідність здійснення витрат для забезпечення соціально-побутових потреб розвитку, здоров'я дитини, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
За таких обставин, аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, виходячи із принципу справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи обов'язок обох батьків утримувати дітей, а також те, що дитина проживає із матір'ю, апеляційний суд вважає, що стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини від заробітку щомісячно є справедливим та достатнім з урахуванням наведеного вище та дозволить зберегти баланс між потребами дитини та потребами відповідача.
Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 14.08.2025 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.