Справа № 161/15835/25 Провадження №11-сс/802/409/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
13 серпня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
підозрюваного - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2025 року щодо ОСОБА_9 (ЄРДР за № 42024030000000008),
Слідчий СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_10 , за погодженням із прокурором в кримінальному провадженні ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Олеськ, Любомльського району, Волинської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.1 ст.364, ч.2 ст.364 КК України, у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 42024030000000008.
Ухвалою слідчого Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2025 року в задоволенні вказаного клопотання слідчого відмовлено, застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту до 05 жовтня 2025 року включно. Також покладено на підозрюваного обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 вважає ухвалу слідчого судді незаконною. Посилається на те, що єдиною особою в родині Губалів, яка здійснює догляд за дружиною інвалідом та неповнолітнім сином є підозрюваний ОСОБА_8 .. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та змінити запобіжний захід із цілодобового домашнього арешту на більш м'який запобіжний захід.
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу слідчого судді незаконною. Вказує на те, що перебуваючи на волі підозрюваний може вчинити дії, передбачені п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, із визначення розміру застави в розмірі 2 358 240,67 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та основні доводи апеляційних скарг, прокурора, який апеляційну скаргу сторони обвинувачення підтримував та заперечив апеляцію захисника і просив скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою, підозрюваного та його захисника, які апеляційну скаргу захисника підтримували та заперечували доводи апеляційної скарги прокурора, просили ухвалу слідчого судді скасувати та застосувати щодо ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід, пояснення слідчого, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.
В силу статей 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування чи/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Одним із видів запобіжних заходів у кримінальному провадженні відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.176 КПК України є домашній арешт.
Зі змісту ст.181 КПК України слідує, що домашній арешт, як вид запобіжного заходу, може бути застосований до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі та полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_8 , слідчим суддею були дотримані.
Так, слідчий суддя встановив, що надані стороною обвинувачення у кримінальному провадженні докази доводять обставини, передбачені ч.1 ст.194 КПК України, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.1 ст.364, ч.2 ст.364 КК України;
Як убачається з матеріалів провадження, 05 серпня 2025 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.1 ст.364, ч.2 ст.364 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду.
Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
Під час судового розгляду клопотання слідчий суддя перевірив відповідність змісту клопотання вимогам закону та з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого підстав для застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя встановив, що не доведена реальна можливість підозрюваного перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а тому вважати, що існують обґрунтовані ризики щодо цього у суду немає підстав. Також зазначив, що прокурором та слідчим не доведено обставин, передбачених ч.3 ст.194 КПК України, зокрема того, що у даному конкретному випадку є недостатнім застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Посилання у клопотанні на те, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, не свідчить про безумовне недотримання підозрюваним процесуальних обов'язків, які на нього можуть бути покладені при обранні іншого, більш м'якого, запобіжного заходу.
Аналогічні твердження неодноразово знаходили своє відображення і у ряді рішень Європейського суду з прав людини.
Зокрема ЄСПЛ у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Згідно з п.88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов'язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правила сталі 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.
Не може утримання підозрюваного під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летіли проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п.4 ст.5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Вирішуючи питання про запобіжний захід, суд повинен враховувати вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема справи «Харченко проти України», «Комарова проти України», «Калашніков проти Росії», в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання осіб під вартою, а саме:
- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;
- у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, одружений, дружина має інвалідність другої групи, має на утриманні неповнолітню дитину, що свідчить про міцність соціальних зв'язків, працює, за місцем роботи характеризується з позитивної сторони, про що свідчить характеристика начальника митного поста «Устилуг».
Також, є безпідставними доводи апеляційної скарги захисника про зміну запобіжного заходу із цілодобового домашнього арешту на більш м'який запобіжний захід, оскільки на думку апеляційного суду, враховуючи при цьому наведені вище обставини, запобіжний захід саме у виді цілодобового домашнього арешту є достатньою мірою та буде гарантувати виконання підозрюваним, покладених на нього обов'язків, визначених ч.5 ст.194 КПК України.
З огляду на викладене, слідчий суддя при розгляді клопотання повно та об'єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а тому зазначені в клопотанні слідчого підстави, в яких він просить застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не знайшли свого підтвердження.
Ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах захисника та прокурора, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 405, 407, 422 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: