14 серпня 2025 року
м. Київ
справа №200/9107/24
адміністративне провадження № К/990/32200/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Коваленко Н. В., Стеценка С. Г.
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії і
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №930/03.04-пр від 06 березня 2023 року про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 14 вересня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до пільгового стажу позивача за Списком №1 (провідні професії), що дає право на призначення пенсії при наявності 20 років стажу за провідними професіями відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: періоди роботи з 31 травня 2006 року по 01 серпня 2006 року - 2 місяці 1 день (запис № 14), з 21листопада 2006 року по 22 листопада 2006 року - 2 дні (запис № 17), з 22 грудня 2006 року по 06 січня 2007 року - 15 днів (запис №17), з 23 лютого 2007 року по 28 лютого 2007 року - 6 днів (запис № 17), з 29 квітня 2007 року по 30 квітня 2007 року - 2 дні (запис № 17), з 03 вересня 2008 року по 12 вересня 2008 року - 10 днів (запис № 21), з 29 грудня 2008 року по 30 грудня 2008 року - 2 дні (запис № 23), з 20 червня 2009 року по 30 червня 2009 року - 11 днів (запис №25-26), з 17 липня 2010 року по 17 вересня 2010 року - 2 місяці 1 день (запис № 28), з 26 квітня 2011 року по 25 травня 2011 року - 1 місяць (запис № 31), з 03 січня 2012 року по 01 березня 2012 року - 1 місяць 29 днів (запис №33), з 24 листопада 2014 року по 25 листопада 2014 року - 2 дні (запис № 37), з 29 листопада 2015 року по 30 листопада 2015 року - 2 дні (запис №39), з 24 лютого 2016 року по 03 березня 2016 року - 10 днів (запис № 39), з 22 квітня 2016 року по 02 травня 2016 року - 11 днів (запис № 39), з 20 вересня 2016 року по 20 вересня 2016 року - 1 день (запис № 41), з 20 листопада 2016 року по 20 листопада 2016 року - 1 день (запис № 41), з 24 листопада 2016 року по 24 листопада 2016 року - 1 день (запис № 41), з 28 листопада 2016 року по 28 листопада 2016 року - 1 день (запис № 41), з 08 грудня 2016 року по 08 грудня 2016 року - 1 день (запис №41), 28 квітня 2017 року по 30 квітня 2017 року - 3 дні (запис № 41), а також період військової служби в особливий період з 27 вересня 2018 року по 14 грудня 2021 року - 2 роки 11 місяців 18 днів; додаткових 3 роки за час роботи за провідними професіями з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України № 81 від 22 лютого 1992 року «Про заходи щодо застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», застосуванням під час розрахунку стажу Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбаченим статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; додаткових 7 років 8 місяців 16 днів за час проходження військової служби в особливий період;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію з 14 вересня 2021 року на підставі частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як працівнику провідних професій з урахуванням висновків суду.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 12 березня 2025 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області № 930/03.04-пр від 06 березня 2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_3 .
Зобов'язав ГУ ПФУ в Миколаївській області повторно розглянути заяву від 14 вересня 2021 року, зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 за частиною третьою статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи: з 21 листопада 2006 року по 22листопада 2006 року, 24 листопада 2014 року по 25 листопада 2014 року, з 20 червня 2009 року по 30 червня 2009 року, з 03 січня 2012 року по 01 березня 2012 року, з 03 вересня 2008 року по 12 вересня 2008 року з 29 грудня 2008 року по 30 грудня 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 03 липня 2025 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3., яку в його інтересах подав ОСОБА_4 , апеляційну скаргу задовольнив частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року змінив.
Абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року виклав у такій редакції: «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: Україна, 54008, м. Миколаїв, вул.Морехідна, буд.1, ЄДРПОУ 13844159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 вересня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до пільгового стажу позивача за Списком №1 (провідні професії), що дає право на призначення пенсії при наявності 20 років стажу за провідними професіями відповідно ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: періоди його роботи з 31.05.2006 по 01.08.2006 - 2 місяці 1 день, з 21.11.2006 по 22.11.2006 - 2 дні, з 22.12.2006 по 06.01.2007 - 15 днів, з 23.02.2007 по 28.02.2007 - 6 днів, з 29.04.2007 по 30.04.2007 - 2 дні, з 03.09.2008 по 12.09.2008 - 10 днів, з 29.12.2008 по 30.12.2008 - 2 дні, з 20.06.2009 по 30.06.2009 - 11 днів, з 17.07.2010 по 17.09.2010 - 2 місяці 1 день, з 26.04.2011 року по 25.05.2011 - 1 місяць, з 03.01.2012 по 01.03.2012 - 1 місяць 29 днів, з 24.11.2014 по 25.11.2014 - 2 дні, з 29.11.2015 по 30.11.2015 - 2 дні, з 24.02.2016 по 03.03.2016 - 10 днів, з 22.04.2016 по 02.05.2016 - 11 днів, з 20.09.2016 по 20.09.2016 - 1 день, з 20.11.2016 по 20.11.2016 - 1 день, з 24.11.2016 по 24.11.2016 - 1 день, з 28.11.2016 по 28.11.2016 - 1 день, з 08.12.2016 по 08.12.2016 - 1 день, 28.04.2017 по 30.04.2017 - 3 дні, відповідно до роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також період військової служби в особливий період з 27.09.2018 по 14.09.2021 - 2 роки 11 місяців 18 днів та додаткових 7 років 8 місяців 16 днів за час проходження військової служби в особливий період, до пільгового стажу позивача на провідних професіях». У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Позивач ОСОБА_1 частково не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій і через підсистему «Електронний суд» через свого представника подав касаційну скаргу, в якій просить змінити постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2025 року та викласти її резолютивну частину в іншій редакції, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Підставами для касаційного оскарження судових рішень у цій справі називає неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Як можна зрозуміти зі змісту касаційної скарги, на переконання позивача, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (у касаційній скарзі перелічуються постанови цього Суду). Відтак узагальнює, що існують підстави перегляду оскарженої постанови суду апеляційної інстанції з огляду на умови, передбачені пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Хоча за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності і у зв'язку з цим за процесуальним законом не належить до тих, які підлягають такому оскарженню, але на противагу цьому скаржник з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики та становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення.
Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цієї конституційної формули випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права (інституту) на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Також частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 цього Кодексу, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запровадив умови, за об'єктивного існування яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правових норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
Те, що вищезазначені обставини є та, відповідно, дають право на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, ухвалених за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), насамперед має аргументувати та обґрунтувати особа, яка подає касаційну скаргу.
З тексту касаційної скарги та змісту судових рішень попередніх інстанцій, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та сутнісних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо правильності обчислення, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом оскарження у цій справі властиво є дії (бездіяльність) органу виконавчої влади, яким є ГУ ПФУ в Миколаївській області, яке відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до пільгового стажу позивача за Списком №1 (провідні професії).
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Суд першої інстанції здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
Позатим автор касаційної скарги з посиланням на дві з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, виняткових спірних правничих відносин, які дозволяють віднести цю справу до справ, що мають виняткове значення, зокрема, для позивача.
Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до великого числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
Втім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржник не розкрив (переконливо не мотивував, не продемонстрував), у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі.
Покликання позивача на те, що справа за його позовом з огляду на означені у ній питання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для нього як учасника справи, що подає касаційну скаргу, не видаються обґрунтованими, бо не містять фактичних передумов та відповідної (доречної) аргументації для віднесення її (справи) до категорії суспільно чи винятково значимих.
Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки в аспекті обґрунтування такої ознаки учасником справи, який вирішив скористатися правом на касаційне оскарження. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
У цій касаційній скарзі автор скарги таких обґрунтувань не наводить, а посилання на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження , такими не сприймаються через те, що мають загальний, більш декларативний характер; вони зводяться до цитування цієї норми та викладу фактичних обставин справи з тією інтерпретацією, яку скаржник, власне, просить визнати допустимою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд підкреслює, що словосполучення «значний суспільний інтерес», яке міститься в процесуальному законі, треба розуміти насамперед як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства загалом, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
До того ж, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, «ігноруючи» висновки щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у низці постанов Верховного Суду, які згадуються в скарзі, і тим самим не дотримався вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та дав підстави для касаційного оскарження, не видаються слушними.
У своїй касаційній скарзі її автор фактично доводить, що в постановах Верховного Суду, які він використовує як приклад правильного застосування норм матеріального права, ці норми застосовувалися, а судові спори розв'язувалися так само, як і у справі за його позовом ? відповідно до змісту та обсягу інших фактичних обставин кожної зі справ.
Отож, описане посилання на правничі висновки постанов Верховного Суду про застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах само по собі не може бути підставами для касаційного оскарження у цій справі.
За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зважаючи на особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»).
У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження нема.
Передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження ? неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального, та прописані у пункті 1 цієї частини статті закону умови їхнього застосування - зокрема, застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, треба розуміти так, що автор(ка) касаційної скарги може домагатися відкриття касаційного провадження з огляду на ці підстави та умови, але [лише] у тому разі, коли висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду, цей суд сформував як суд касаційної інстанції, у часі висновок мав бути тоді, коли суд апеляційної інстанції розглядав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, а спірні правовідносини у цій справі були подібні до тих, щодо яких Верховний Суд раніше виклав у своїй постанові висновки про те, як треба застосовувати норми права в схожих правовідносинах.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, а за правилами пункту 1 частини другої статті 36 того самого Закону Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.
З огляду на наведене, вкотре беручи до уваги, що оскаржені судові рішення ухвалені у справі незначної складності, а передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку не встановлено (скаржник належним чином не обґрунтував тощо), у відкритті касаційного провадження треба відмовити.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 про перегляд рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: Н. В. Коваленко
С. Г. Стеценко