Справа № 240/2337/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
14 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Коростишівської міської ради на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коростишівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростишівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та нечиним рішення Коростишівської міської ради № 326 від 02.11.2021 року «Про затвердження Генеральних планів та планів зонування сіл Стрижівка, Колодязьки, Вільня Коростишівської міської ради Житомирської області» в частині віднесення земельних ділянок, кадастровий номер: 1822587000:05:000:0104, 1822587000:05:000:0094, 1822587000:05:000:0095, 1822587000:05:000:0097 до рекреаційної зони.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Сторони в судове засідання не з"явились.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 , на праві приватної власності, згідно договорів купівлі продажу земельної ділянки від 09.03.2013 № 535, від 08.11.2011 № 4855, від 08.11.2011 № 4854 та Державного акту на право власності на земельну ділянку № 084489, належать земельні ділянки за кадастровим номером 1822587000:05:000:0104 загальною площею 1,775 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: Житомирська область, Коростишівський район, Стрижівська сільська рада (за межами населеного пункту); кадастровим номером 1822587000:05:000:0097 загальною площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: Житомирська область, Коростишівський район, Стрижівська сільська рада; кадастровим номером 1822587000:05:000:0094 загальною площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: Житомирська область, Коростишівський район, Стрижівська сільська рада; кадастровим номером 1822587000:05:000:0095 загальною площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: Житомирська область, Коростишівський район, Стрижівська сільська рада.
Право власності підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Рішенням 16 сесії 8 скликання Коростишівської міської ради № 326 від 02.11.2021 (а.с. 44) затверджено "Генеральні плани та плани зонування сіл Стрижівка, Колодязьки, Вільня Коростишівської міської ради Житомирської області".
Згідно вищезазначеного рішення відповідача земельні ділянки з кадастровими номерами 1822587000:05:000:0104, 1822587000:05:000:0094, 1822587000:05:000:0095, 1822587000:05:000:0097, віднесено до рекреаційної зони, що сторонами не заперечується.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулась з позов до суду.
За результатом судового розгляду справи, суд першої інстанції, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню, оскільки віднесення належної позивачу на праві приватної власності земельної ділянки до рекреаційної, порушує його право приватної власності на землю щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
У відповідності до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно положень статті 316 цього Кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частинами першою, другою статті 375 Цивільного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Відповідно до частини четвертої статті 373 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
У статті 90 Земельного кодексу України встановлені права власників земельних ділянок, згідно якої власники земельних ділянок мають право, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; самостійно господарювати на землі та ін.
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов'язковими для врахування під час зонування відповідної території.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Коростишівської міської ради № 326 від 02.11.2021 затверджено містобудівну документацію "Генеральні плани та плани зонування сіл Стрижівка, Колодязьки, Вільня Коростишівської міської ради Житомирської області".
Згідно із зазначеним Планом зонування земельні ділянки, кадастровими номерами 1822587000:05:000:0104, 1822587000:05:000:0094, 1822587000:05:000:0095, 1822587000:05:000:0097 віднесено до рекреаційної зони.
Також судом встановлено, що земельні ділянки під кадастровим номером 1822587000:05:000:0104 09.03.2013, 1822587000:05:000:0097 08.11.2011, 1822587000:05:000:0094 08.11.2011, 1822587000:05:000:0095 06.10.2011 були передані у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, вказаним земельним ділянкам присвоєно відповідний статус (землі сільськогосподарського призначення), а право власності на них зареєстровано відповідно до норм чинного законодавства.
При наявності генерального плану села Стрижівка 1970 року (а.с. 243-244), який не відносив вказані вище земельні ділянки за функціональним призначенням до рекреаційної зони, оскільки на той час не існувало земельної ділянки під вказаним кадастровим номером, як об'єкта цивільних прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 52 Земельного кодексу України, на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об'єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об'єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об'єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення.
Виходячи з наведених норм права та встановлених по справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що віднесення належної позивачу на праві приватної власності земельної ділянки до рекреаційної, порушує його право приватної власності на землю щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою на власний розсуд.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.06.2022 року у справі 480/3000/20.
Частиною 4 статті 415 Цивільного кодексу України передбачено, що землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, позивач, як власник земельної ділянки, за умови використання ним цієї земельної ділянки в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, не може бути обмежений у праві користуватися цією земельною ділянкою.
Крім того, частиною третьою статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що зонування території здійснюється з дотриманням, зокрема, вимог урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території.
В даному ж випадку, у спірних правовідносинах формування спірних земельних ділянок та встановлення їх цільового призначення, відбулося раніше, аніж відповідачем затверджена містобудівна документація, якою земельні ділянки позивача були віднесені до рекреаційних зон.
У постановах від 15.05.2019 у справі №363/3786/17, від 16.10.2019 у справі №363/3101/17 Велика Палата Верховного Суду, а також у постановах від 03.02.2020 у справі №826/16737/18, від 14.07.2021 у справі №260/20/19, від 20.09.2021 у справі №809/1806/16, 11.12.2019 у справі №369/7296/16-а, 04.03.2020 у справі № 450/1236/17, 09.04.2020 у справі № 807/150/16 Верховний Суд дійшов висновку, що містобудівна документація на місцевому рівні, в т.ч. генеральний план населеного пункту, за своєю правовою природою та з огляду на процедуру прийняття, є нормативно-правовим актом.
Таким чином, оскільки відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині, що стосується зазначених земельних ділянок позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Коростишівської міської ради №326 від 02.11.2021 року «Про затвердження Генеральних планів та планів зонування сіл Стрижівка, Колодязьки, Вільня Коростишівської міської ради Житомирської області» в частині затвердження містобудівної документації із віднесенням земельних ділянок, кадастровий номер: 1822587000:05:000:0104, 1822587000:05:000:0094, 1822587000:05:000:0095, 1822587000:05:000:0097 до рекреаційної зони є протиправним та нечинним.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Коростишівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. .
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.